Постанова 4814 № 537/4779/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 537/4779/21 Номер провадження 22-ц/814/2278/23Головуючий у 1-й інстанції ХІНЕВИЧ В. І. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л. секретар: Гречка Є.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Фєдосєєва Дмитра Олександровича на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 вересня 2022 року, постановлене суддею Хіневич В.І. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи виконавчого комітету Кременчуцької міської ради як органу опіки та піклування, про участь батька у вихованні дитини,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про участь батька у вихованні дитини. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.08.2020 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказав, що у квітні 2021 року сімейні відносини між сторонами припинилися і відповідачка переїхала проживати до батьків у м. Кременчук. Протягом травня-червня 2021 року ОСОБА_2 майже не допускала його до сина та всіляко чинила перешкоди у спілкуванні з дитиною, у зв`язку з чим 07.06.2021 він звернувся до служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області із заявою про визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні із малолітньою дитиною. 19.08.2021 року рішенням № 1141 Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області йому було визначено способи участі у вихованні та спілкуванні із сином: а саме, кожну суботу та неділю з 09 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. у присутності матері дитини за місцем проживання дитини, проте дане рішення відповідачкою не виконується. Таким чином, вважає, що його права, як батька дитини є грубо порушеними, оскільки він не може реалізувати своє законне право на безперешкодне особисте спілкування із дитиною. Враховуючи наведене, позивач, посилаючись на те, що відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином, просив визначити способи участі у вихованні та спілкуванні із дитиною, а саме: кожного тижня з 09 год. 00 хв. суботи до 20 год. 00 хв. неділі без участі матері дитини та із можливістю виїзду з населеного пункту де проживає дитина: в літній період щороку, з врахуванням стану здоров`я дитини - чотирнадцять днів для відпочинку та оздоровлення на території України, з можливістю виїзду з населеного пункту де проживає дитина, без супроводу матері; в кожен день народження дитини з 10 години до 14 години без участі матері дитини, без обмеження місця прогулянок: у будь-який інший день за попередньою домовленістю з матір`ю дитини. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_2 та малолітня дитина ОСОБА_3 перебувають за кордоном, а позивачем не ставилося вимог які б були б більш актуальними та реальними для виконання, а саме спілкування шляхом відеозв`язку чи по телефону, тому в задоволенні позову необхідно відмовити. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Від представника ОСОБА_2 адвоката Скиби В.Б. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення ухвалене у справі не повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01.08.2020 року зареєстрували шлюб у Подільському районному у місті Полтаві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис № 212, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 01.08.2020 року серії НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 11). Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , повторно виданим 14.05.2021 року Кременчуцьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис № 21 (т. 1, а.с. 12). Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 1141 від 19.08.2021 року «Про визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 » було визначено ОСОБА_1 наступні способи участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : кожну суботу та неділю з 09.00 год. до 20.00 год. у присутності матері дитини за місцем проживання дитини (т. 1, а.с. 40). Відповідно до частини першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно з частиною третьою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції про права дитини). Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави дійти висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18. Відповідно частини першої, другої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша - третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиноюяк реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України). Відповідно до часини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (частини перша, друга статті 141 СК України). Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Частиною другою статті 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до частини першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм національного законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 500/3507/19 (провадження № 61-10654св21) зазначено, що «батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. При цьому відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року в справі № 201/13423/19 (провадження № 61-1881св22) вказано, що «при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахуванням конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини». У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України). У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 піклується про малолітнього сина, активно і стабільно проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні із дитиною. Жодних обставин, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітнім сином, чи обставин, які б свідчили про таке спілкування батька з сином, яке б перешкоджало нормальному розвитку дитини, колегією суддів не встановлено. В свою чергу відповідачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності відмови у встановленні способу участі позивача у вихованні спільного сина сторін, зокрема, доказів того, що визначення графіку і порядку зустрічей батька з дитиною матимуть негативний вплив на нормальний розвиток дитини, її психічний та фізичний стан. Колегія суддів зауважує, що факт перебування дитини за кордоном у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки дана обставина є тимчасовою. Поза увагою суду першої інстанції залишились положенняст. 141 СК України, якою встановлено,що мати, батько мають рівні правата обов`язки щодо дитини. Місцевий суд, відмовляючи позивачуу задоволенніпозову,не врахувавпринципурівності прав батьків у вихованні дитини, а також інтересів останнього. Таким чином, враховуючи інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також, закріплений у положеннях міжнародних норм та нормах чинного законодавства України, принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, суд апеляційної інстанцій, дійшов висновку про часткове задоволення позову та встановлення способу його участі у вихованні сина шляхом періодичних тимчасових побачень з дитиною визначених висновком органу опіки та піклування, оскільки право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітньої дитини з батьком відповідає її інтересам. Проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між позивачем та дитиною, враховуючи його вік та постійне проживання з матір`ю, відсутній сталий психологічний зв`язок. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, сторони не позбавлені права в майбутньому змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дитини, що буде відповідати інтересам дитини. Разом з тим, позовна вимога про зобов`язання відповідачки не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною є неефективним способом захисту порушених прав, оскільки ст. 159 СК України не передбачає покладення відповідного обов`язку на сторону, з якою проживає дитина, а порушені права позивача на спілкування з сином відновлюються шляхом визначення способу участі у вихованні дитини. Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За наведених обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ОСОБА_1 до суду першої інстанції було сплачено судовий збір у сумі 908 грн. та 1362 грн. до суду апеляційної інстанції, в загальній сумі 2270 грн. Окрім того, ОСОБА_1 просив стягнути витрати на правову допомогу у сумі 2000 грн. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс). На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу надано ордер серія ПТ № 234734 про надання правової допомоги, виданий на підставі договору про надання правової допомоги № 35-21 від 22.05.2021 укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Федосєєвим Д.О. та квитанцію № 35-22 від 03.10.2022 року про оплату гонорару у сумі 2000 грн. Таким чином, загальний розмір судових витрат позивача складає 4270 грн. (2270 грн. + 2000 грн.). Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, тому колегія суддів приходить до висновку про часткове стягнення понесених позивачем судових витрат у розмірі 3270 грн. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Фєдосєєва Дмитра Олександровича задовольнити частково. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи виконавчого комітенту Кременчуцької міської ради як органу опіки та піклування, про участь батька у вихованні дитини задовольнити частково. Визначити ОСОБА_1 наступні способи участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : кожну суботу та неділю з 09:00 год. до 20:00 год. у присутності матері дитини ОСОБА_2 за місцем проживання дитини. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3270 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О. Ю. Кузнєцова Судді С. А. Гальонкін Г. Л. Карпушин