Постанова 4803 № 201/12275/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/170/23 Справа № 201/12275/20 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В., при секретарі - Гаржі О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Курячого Андрія Миколайовича на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Чижик Ірина Олександрівна про встановлення факту родинних відносин, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - заповіту, визнання права власності на майно (квартиру) в порядку спадкування за законом, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх рідна тітка ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначають, що як спадкоємиці за законом подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Чижик І.О. було відкрито відповідну спадкову справу. Згодом їм стало відомо, що 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом Сусловим М.Є. у м. Дніпро було посвідчено заповіт, за змістом якого ОСОБА_4 , нібито, заповіла усе належно їй майно на користь ОСОБА_3 . Зазначають, що у зв`язку із хворобою ОСОБА_4 (інсульт) заповіт посвідчувався за місцем постійного проживання заповіда ( АДРЕСА_2 ). Текст заповіту виконано за допомогою загальноприйнятних технічних засобів. При складанні заповіту були присутні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (помер у 2018 року) та ОСОБА_7 . У зв`язку з хворобою ОСОБА_4 заповіт був підписаний ОСОБА_5 . У тексті заповіту (абзац 4) зазначено (друкований текст): «Заповіт прочитано вголос особисто мною, ОСОБА_4 ». Вважають, що у дійсності, ОСОБА_4 не читала вголос заповіт. Стан здоров`я ОСОБА_4 був таким, що вона не змогла самостійно ні підписати заповіт, ні самостійно прочитати його у голос. Але всупереч зазначеним нормам, посвідчення заповіту відбувалося без свідків, заповіт зачитував не свідок, та, відповідно, заповіт не містить підписів свідків та відомостей про них. Нотаріус прибув до квартири ОСОБА_4 вже з готовим друкованим текстом заповіту. ОСОБА_4 через порушення розмовної речі не могла фактично прочитати у голос заповіт, але нотаріус не став виправляти вже попередньо виготовлений друкований текст заповіту та залишив речення наступного змісту: «Заповіт прочитано вголос особисто мною, ОСОБА_4 » (абзац 4 заповіту). Зазначають, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 вже були допитані в якості свідків у справі № 201/10981/17 щодо обставин складання заповіту та фізичного стану ОСОБА_4 у день складання заповіту, напередодні та після складання заповіту про що додають засвідчені судом копії документів з матеріалів справи № 201/10981/17: присяги свідків, їх паспорти, протокол судового засідання від 09 жовтня 2018 року, в якому було допитано ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , в якості свідків і вони пояснювали, що заповіт від 21 лютого 2017 року замість заповідачки ОСОБА_4 підписано іншою особою - ОСОБА_5 (через хворобу заповідачки), заповідачка не читала вголос заповіт, це засвідчила в судовому засіданні під присягою свідок ОСОБА_5 ; свідок ОСОБА_8 (соціальна робітниця, яка допомогала заповідачці) засвідчила, що приходила до заповідачки 20 та 21 лютого 2017 року (у день посвідчення заповіту), заповідачка « ОСОБА_4 погано впізнавала людей, не розмовляла, мукала, не могла дати навіть загальних розпоряджень». Звертають увагу, що медичні документи, складені напередодні (за день до посвідчення заповіту,) та після складання заповіту (через день) свідчать про те, що у заповідачки були речові розлади у такому ступені, що вона не могла пред`явити своїх скарг лікарю, порушення розмовної речі було таким, що продуктивному контакту вона була важкодоступна. А саме, згідно довідки КЗ «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» від 27 квітня 2017 року № 01-18/644: «20 лютого 2017 року був первинний виклик додому ОСОБА_4 , хвора скарг не пред`являла в зв`язку з речовими розладами, зі слів сусідів погіршення стану відбулося вранці, викликана бригада КЗ «КШМД», яка надала медичну допомогу, встановила діагноз: Гостре порушення мозкового кровообігу», «Викликаний 20 січня 2017 року сімейний лікар ОСОБА_9 та лікар невропатолог ОСОБА_10 підтвердила діагноз: Гостре порушення мозкового кровообігу, було призначене лікування на дому, відкритий стаціонар на дому. 21 лютого 2017 року сімейна медична сестра ОСОБА_11 відвідала хвору для виконання призначень лікаря...»; «22 лютого 2017 року хвора була перевезена до родичів для подальшого лікування». У відповіді за вих. № 591 від 04 травня 2017 року на адвокатський запит КУ «Лебединська центральна районна лікарня імені лікаря К.О. Зільберника» повідомила наступне: «23 лютого 2017 року - встановлений лікарем діагноз ОСОБА_4 - ІХС дифузний кардіосклероз, СН2А-ФК-3 артеріальна гіпертензія з КВР-4 наслідку ГПНК по ішемічному типу з лівобічним геміпарезом. В свідомості, порушення розмовної речі, продуктивному контакту важкодоступна». У лікарському свідоцтві про смерть № 19 від 09 березня 2017 року у ч. ІІ п.11 зазначено про «інший суттєвий стан, який сприяв смерті», - «інфаркт мозку від 20 лютого 2017 року». Згідно виписки з протоколу патологоанатомічного дослідження №19 від 09 березня 2017 року патологоанатомічний діагноз супутній - «інфаркт мозку (запалення у правій і лівій півкулях) від 20 лютого 2017 року». Зазначають, що ОСОБА_4 фактично не ознайомилася зі змістом документів, що підготував нотаріус, оскільки одночасно з текстом заповіту, згідно якого ОСОБА_4 заповідає свою квартиру, нотаріус підготував довіреність на продаж цієї квартири. Тобто, не знаючи волі ОСОБА_4 , нотаріус на прохання ОСОБА_3 одночасно підготував на користь ОСОБА_3 і заповіт на квартиру, в якій проживала ОСОБА_4 , і довіреність на продаж цієї ж квартири (інших квартир, нерухомості в ОСОБА_4 не було). Не знаючи, що з цього буде готова підписати ОСОБА_4 , нотаріус з ОСОБА_3 підготували і те, й інше. Вважають, що належним засобом захисту в даному випадку є застосування правового наслідку недійсності нікчемному правочину (заповіту) шляхом визнання права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на квартиру в порядку спадкування за законом, а також визнання факту родинних відносин з заповідачем. Обрання вищезазначеного способу захисту викликано, в тому числі, правовою позицією, ухваленою Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 201/10981/17 між тими же сторонами, з тими ж учасниками справи, справа стосувалася цього ж заповіту. Постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обрали неналежний спосіб захисту, бо нікчемний правочин не вимагає визнання його недійсним та позивачі у позовних вимогах не визначили як предмет позову правові наслідки недійсності правочину. Вимоги про встановлення факту родинних відносин з тіткою ОСОБА_4 обґрунтовані тим, що є розбіжності у написанні її прізвища та прізвища матері позивачів (вони є рідними сестрами), розбіжності у написанні прізвища дідуся, прізвища, імені та по-батькові бабусі, розбіжності у написанні імені тітки ОСОБА_4 (в актовому записі про народження тітки ОСОБА_4 , в актовому записі про шлюб тітки ОСОБА_4 , в актовому записі про шлюб батька позивачів ОСОБА_12 та їхньої матері ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 ), у свідоцтві про народження їхньої матері ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 ). Зазначають, що у квітні 2017 року отримали архівний витяг з державного архіву Сумської області від 10 квітня 2017 року № Ом-11 щодо їх тітки ОСОБА_4 про народження ОСОБА_15 , уродженця с. Бішкінь Лебединського району Сумської області. Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (витяг № 00017932974 від 19 квітня 2017 року) дошлюбним прізвищем ОСОБА_4 є прізвище ОСОБА_16 , місце народження - Сумська область, Лебединський район, с. Бишкінь. Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя (витяг № 00017826591 від 24 березня 2017 року) прізвище матері позивачів ОСОБА_13 до державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_14 . У свідоцтві про народження матері позивачів ОСОБА_17 - зазначено її прізвище « ОСОБА_14 ». Їх мати ОСОБА_17 є рідною сестрою ОСОБА_18 . У свідоцтві про народження нашої матері зазначено, що вона також народилася у с. Бішкинь Лебединського району Сумської області. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивачів ОСОБА_17 померла. Вважають, що виконання заповіту ще не почалося, адже не видано свідоцтво на право спадщини за цим заповітом, щодо заповіданого майна наявний спір між спадкоємцями, який триває з часу, коли ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стало відомо про складення нікчемного заповіту. Увесь цей час у судах тривали судові справи щодо зазначеного заповіту та спадкового майна за цим заповітом. Це справа № 201/10981/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також справа №201/1009/20 за позовом ОСОБА_3 . За даних обставин їх право на отримання спадщини порушено, а тому повинно бути поновлено. В зв`язку з тим, що позивачі не мають можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на вказане майно та реалізувати своє спадкове право. Враховуючи зазначене вище просили суд: встановити факт, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною тіткою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - заповіту, посвідченого 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сусловим М.Є., зареєстрованого у реєстрі за № 455, в тому числі, шляхом визнання права позивачів на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , визнання права власності за позивачами на кв. АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом у відповідних частках, а саме: визнати за ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ОСОБА_2 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнивши позов в повному обсязі. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю порушення прав позивачів. Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Курячий А.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно та неправильно встановив обставини даної справи, які мають значення для правильного вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам даної справи. Зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не з`ясував того факту, що Верховний Суд відмовив у визнанні заповіту нікчемним не тому, що заповіт "правомірний" (жодний суд такого не встановлював), а тому що правочин, який є недійсним в силу закону не підлягає визнанню нікчемним у судовому порядку, бо він вже є нікчемним в силу закону. Верховний Суд у своїй постанові у справі №201/10981/17 зазначив, що права позивачів мають бути захищені в інший спосіб аніж визнання заповіту нікчемним, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Суд помилково зазначає без посилань на будь-який доказ, що при посвідченні заповіту було два свідки. Це явна неправда і спростовується вона тим, що y заповіті не зазначено про жодного свідка. Якщо б вони були, то цей факт мав би бути вписаний y заповіт, як того вимагає закон. Зазначає, що єдиний свідок, який може підтвердити чи спростувати чи читала вголос заповіт заповідач - свідок ОСОБА_5 , яка підписала заповіт за дорученням заповідача (через тремор рук заповідача). У жовтні 2021 року ОСОБА_5 померла. Однак, свідчення ОСОБА_5 знаходяться нa аудіозаписі в аудіофайлі 20181009-114337.wav з 34 хв по 1 год:24 хв:45 c. Суд в оскаржуваному рішенні не дослідив та не надав оцінки свідченням свідка ОСОБА_5 , які містилися в матеріалах даної справи на диску з технічним аудіозаписом судового засідання від 09 жовтня 2018 року у справі №201/10981/17. Крім того, зазначені в оскаржуваному рішенні суду свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 під час розгляду даної справи не допитувалися. Представник ОСОБА_3 - адвокат Степанов І.В. подав відзив, у якому просив залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Курячого А.М. без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині правового обґрунтовування відмови у задоволенні позову, з наступних підстав. Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачами порушення їх прав. Такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Зазначеним вимогам закону судове рішення в повній мірі не відповідає. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом Сусловим М.Є. у м. Дніпро за місцем проживання ОСОБА_4 було посвідчено заповіт, за змістом якого остання, заповіла усе належно їй майно ОСОБА_3 . У тексті заповіту зазначено, що «у зв`язку з хворобою ОСОБА_4 заповіт посвідчений за адресою: АДРЕСА_2 ». Також зазначено: «Заповіт прочитано вголос особисто мною, ОСОБА_4 , та за її дорученням у зв`язку з хворобою підписано ОСОБА_5 ...». Згідно довідки КЗ «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» від 27 квітня 2017 року № 01-18/644: «20 лютого 2017 року був первинний виклик додому ОСОБА_4 , хвора скарг не пред`являла у зв`язку з речовими розладами, зі слів сусідів погіршення стану відбулося вранці, викликана бригада КЗ «КШМД», яка надала медичну допомогу, встановила діагноз: Гостре порушення мозкового кровообігу», «Викликаний 20 січня 2017 року сімейний лікар ОСОБА_9 та лікар невропатолог ОСОБА_10 підтвердила діагноз: Гостре порушення мозкового кровообігу, було призначене лікування на дому, відкритий стаціонар на дому. 21 лютого 2017 року сімейна медична сестра ОСОБА_11 відвідала хвору для виконання призначень лікаря...»; «22 лютого 2017 року хвора була перевезена до родичів для подальшого лікування». У відповіді за вих № 591 від 04 травня 2017 року на адвокатський запит КУ «Лебединська центральна районна лікарня імені лікаря К.О. Зільберника» повідомила наступне: «23 лютого 2017 року - встановлений лікарем діагноз ОСОБА_4 - ІХС дифузний кардіосклероз, СН2А-ФК-3 артеріальна гіпертензія з КВР-4 наслідку ГПНК по ішемічному типу з лівобічним геміпарезом. В свідомості, порушення розмовної речі, продуктивному контакту важкодоступна». У лікарському свідоцтві про смерть № 19 від 09 березня 2017 року у ч. ІІ п.11 зазначено про «інший суттєвий стан, який сприяв смерті», - «інфаркт мозку від 20 лютого 2017 року». Згідно виписки з протоколу патологоанатомічного дослідження №19 від 09 березня 2017 року патологоанатомічний діагноз супутній - «інфаркт мозку (запалення у правій і лівій півкулях) від 20 лютого 2017 року». Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». Відповідно до ст. ст.1233, 1234, ч.1 ст.1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Вимоги щодо форми та змісту заповіту встановлені ст.1247 ЦК України. Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Згідно із статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. За частиною 4 статті 207 ЦК, якщо заповідач у зв`язку з хворобою або через фізичну ваду не може підписати заповіт власноручно, за його дорученням текст заповіту у його присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 397/1396/19 (провадження № 61-14040 св 20) зазначив, що у статті 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України. Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, у якому відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Таким чином, на заповіт, як і на будь-який інший правочин, поширюються загальні вимоги щодо їх дійсності, додержання яких є необхідною умовою його чинності. Зміст ст. 1253 ЦК України дозволяє виділити три підстави для залучення свідків при посвідченні заповіту: 1) бажання заповідача; 2) неможливість заповідача через фізичні вади самостійно прочитати заповіт (абзац третій ч. 2 ст. 1248 ЦК); 3) посвідчення заповіту здійснюється посадовими, службовими особами, перерахованими у частинах 1 - 6 ст.1252 ЦК. Таким чином, закон вимагає підписання заповіту свідками лише якщо заповіт підпадає під регулювання норм абзацу третього ч.2 ст.1248 та частин 1 - 6 ст.1252 ЦК. В усіх інших випадках залучення свідків не є обов`язковим, і здійснюється лише на вимогу заповідача. Доводи апеляційної скарги та позовної заяви фактично зводяться до того, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, складання заповіту відбулося без волевиявлення ОСОБА_4 , оскільки остання, мала хворобу, через яку було порушення розмовної речі у такому ступені, що вона не могла фактично прочитати у голос заповіт, ознайомитись зі змістом документів, які підготував нотаріус, отже заповіт є нікчемним в силу закону. Як вбачається із заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Сусловим М.Є. 21 лютого 2017 року, у зв`язку з хворобою заповідача за його дорученням, у його та нотаріуса присутності текст заповіту підписано ОСОБА_5 . Заповіт до підписання прочитано у голос заповідачем ОСОБА_4 . Особу заповідача встановлено, її дієздатність перевірено. Виходячи із вище наведених норм цивільного законодавства, посилання представника позивачів, що заповіт повинен був бути посвідчений у присутності свідків, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні. Позивачами та їх представником не надано суду належних та допустимих доказів того, що заповідач у момент складання заповіту не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі. Таким чином, відсутні підстави вважати, що заповіт від 21 лютого 2017 року є недійсним в силу закону. Надані суду медичні документи не свідчать про те, що ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій та відповідно не могла керувати ними в момент складання заповіту. З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильним, проте суд першої інстанції помилково зазначив підстави відмови через недоведення порушення прав позивачів, в той час, як заявлені позовні вимоги на даному етапі, з урахуванням встановлених обставин у справі не підлягають задоволенню, оскільки доводи позивачів про наявність підстав для визнання заповіту нікчемним в силу закону через недодержання в момент його складання форми та посвідчення не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та відповідно вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину, є передчасними. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильного застосування норм процесуального та матеріального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення суду в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову, а саме з підстав не доведення належними та допустимими доказами нікчемності заповіту від 21 лютого 2017 року в силу закону та відповідно передчасності заявлення вимог про застосування наслідків нікчемного правочину та встановлення факту, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною тіткою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Курячого Андрія Миколайовича - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова