Постанова 4850 № 200/4878/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 березня 2023 року справа №200/4878/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 р. у справі № 200/4878/21 (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Відділу поліції №2 Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною діяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу поліції №2 Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльності щодо не вжиття заходів реагування при перевірці заяви від 26.01.2021 року за зверненням ОСОБА_1 , в інтересах і від імені ОСОБА_2 та щодо невиконання обов`язку по ії об`єктивній та всебічній перевірці; - зобов`язати вжити заходи реагування шляхом проведення об`єктивної та всебічної перевірки за заявою від 26.01.2021 року за зверненням ОСОБА_1 , в інтересах і від імені ОСОБА_2 ; - зобов`язати повторно розглянути заяву від 26.01.2021 року за зверненням ОСОБА_1 , в інтересах і від імені ОСОБА_2 . Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року адміністративну справу № 200/4878/21 за позовом ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до відділу поліції №2 Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, передано на розгляд до Іллічівського районного суду м. Маріуполя, оскільки, суд дійшов висновку, що даний позов з приводу бездіяльності суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності підсудний місцевому загальному суду як адміністративному. Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 31 травня 2021 року адміністративну справу № 200/4878/21 за позовом ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до відділу поліції №2 Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, передано на розгляд до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя, оскільки, ОСОБА_1 є присяжним Іллічівського районного суду м. Маріуполя. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 01 липня 2021 року адміністративну справу № 200/4878/21 за позовом ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до відділу поліції №2 Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, передано на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду, оскільки, позов поданий саме з бездіяльності суб`єкта владних повноважень стосовно не складання протоколу про адміністративне правопорушення та щодо зобов`язання фактично скласти протокол про адміністративне правопорушення, а зазначені вимоги підсудні окружному адміністративному суду. 03 серпня 2021 року справа надійшла до Донецького окружного адміністративного суду, за наслідком автоматичного розподілу вказаної судової справи, справу передано на розгляд судді Голубовій Л.Б. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Прийнято розгляд справи проводити в строки встановлені ст. 258 КАС України. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року позовну заяву залишено без руху (ч. 13 ст. 171 КАС України), оскільки позивачем до позовної заяви не надано платіжне доручення про сплату судового збору відповідно до норм Закону України Про судовий збір. 03 грудня 2021 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року позовну заяву залишено без розгляду. Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати. Скарга обґрунтована тим, що суд не врахував, що позивач як законний представник дитини обґрунтовував як у позові так і у заяві про усунення недоліків обставини, за яких бездіяльність суб`єкта владних повноважень порушує права малолітнього, отже судом безпідставно не взяті до уваги висновки, викладені у постановах Верховного Суду щодо звільнення законних представників малолітніх осіб від сплати судового збору. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Суд першої інстанції в обґрунтування ухвали зазначив, що позивачем у встановлений судом строк та спосіб недоліки позовної заяви не усунені. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. У пункті 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка звертається до адміністративного суду з позовною заявою, додає до неї документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. З аналізу наведених норм вбачається, що підставою для залишення позовної заяви без руху є неподання до позовної заяви документу про сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі. Відповідно до статті 1 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. За правилами статті 132 КАС, судовий збір належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів. Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України «Про судовий збір» (стаття 2 цього Закону). Сплата судового збору особами, які звертаються до суду, - це процесуальний обов`язок, який визначається нормами процесуального закону та Закону України «Про судовий збір». Процесуальна норма частини 2 статті 132 КАС є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону України «Про судовий збір». Об`єкти справляння судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 зазначеного Закону. Такими об`єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Статті 5 Закону України «Про судовий збір», визначає перелік осіб, яких звільнено від сплати судового збору. Відповідно до п.7 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб. При цьому, за п. 14 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб. Таким чином, від сплати судового збору звільнені батьки, законні представники малолітніх чи неповнолітніх осіб, які звертаються із скаргами про захист прав та/або інтересів малолітньої чи неповнолітньої особи. Правове питання щодо звільнення від сплати судового збору осіб, які є законними представниками малолітньої чи неповнолітньої особи вже вирішувалося Верховним Судом. Так, у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 120/1647/20-а за позовом ОСОБА_3 , який діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 (свого сина) сформовано таку правову позицію: «

15. Відповідно до пункту 14 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.

16. Таким чином, від сплати судового збору звільнені батьки, законні представники малолітніх чи неповнолітніх осіб, які звертаються із скаргами про захист прав та/або інтересів малолітньої чи неповнолітньої особи.

17. Подібний висновок щодо застосування наведених приписів Закону № 3674-VI висловлений Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 22.04.2019 у справі № 9901/108/19 (провадження № 11-394заі19).

18. Водночас необхідно зазначити, що право на звернення до суду відповідно до статті 5 КАС України виникає внаслідок порушення рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи, яка просить про їх захист.

19. При вирішенні питання щодо звільнення від сплати судового збору осіб, які є законними представниками малолітньої чи неповнолітньої особи, доречно виходити з того, чи спричинено оскаржуваними рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушення законних прав та інтересів такої особи.

20. У справі, яка розглядається оспорюється рішення відповідача, яким ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, у розмірі меншому ніж було висловлено у проханні заявника, а відтак оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі ОСОБА_3 , який є законним представником ОСОБА_4 , прямо направлене на захист прав та інтересів такої малолітньої особи.

21. Відтак при поданні апеляційної скарги в інтересах малолітньої особи в цій справі ОСОБА_3 не зобов`язаний був сплачувати судовий збір.» Такі висновки також узгоджуються з правовою позицією висловленою у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 480/2043/19, від 18 травня 2022 року у справі № 120/6155/20-а, від 07 вересня 2022 року у справі № 420/11527/21, від 23 вересня 2021 року у справі № 480/2043/19, від 18 травня 2022 року у справі № 120/6155/20-а та інш. Застосовуючи вказаний підхід до цієї справи, колегія суддів враховує наступне. В обґрунтування позову позивач зазначив, що позовна заява подається в порядку, передбаченим ч.1 ст.55, ч.1 ст.56, ч.1 ст.57 КАС України, від імені малолітнього ОСОБА_5 , через законного представника - ОСОБА_6 , підстава для звернення та представництва, відповідно до ч.1-3 ст. 154 СК України, в інтересах дитини і на захист його прав та свобод, а тому позивач звільнений від сплати судового збору згідно до п.14 ч.2 ст.3, п.7 ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір". Позивач вважає бездіяльність відділу поліції №2 Маріупольського районного управління поліції головного управління національної поліції в Донецькій області, як суб`єкта владних повноважень - протиправною та такою, що порушує права та інтереси постраждалого ОСОБА_5 , який має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства (ст.21 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству"), а уповноваженим підрозділом органу Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству неналежним чином здійснено (не здійснено) заходів, що передбачені ст.10,16,27 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству", п.1-4,18 ч.1 ст.23, ч.1-3 ст.30, ч.1,2 ст.33 ЗУ "Про Національну поліцію", ст.251, 255 КУпАП при проведенні перевірки відносно малолітнього за його заявою від 26.01.2021р. Внаслідок неодноразової, тривалої та повторюваної протиправної бездіяльності органу поліції (див. лист від 09.02.2021р. у додатках до позову), при якій ігнорувались заяви щодо вчинення домашнього насильства стосовно дитини, малолітній зазнав суттєвих страждань - у постраждалої дитини з`явилась тривога і погіршення сну, виник соматоформний розлад з астено-невротичним синдромом (див. заключення лікаря у додатках до позову), що спричинило страх за подальший стан свого здоров`я і виникнення занепокоєння з постійним відчуттям розчарування і несправедливості, через усвідомлення того, що орган поліції, який покликаний захищати його права, виявляє бездіяльність. Відтак подання позову у цій справі направлене на захист права малолітньої особи у реалізації права на належне здійснення заходів, що передбачені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" та Законом України "Про Національну поліцію". Таким чином, ОСОБА_1 , який звернувся з позовом в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , не повинен був сплачувати судовий збір за подання позову. Отже, суд вважає, що суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позов у зв`язку з невиконанням скаржником вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, винесеної з підстав ненадання апелянтом документу про сплату судового збору, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення наведених приписів процесуального закону. Також суд зазначає, що 03 грудня 2021 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій просив звільнити його від сплати судового збору на підставі пп. «ґ» п.2 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір». Вважаючи клопотання необґрунтованим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, яка була залишена без руху та залишив позов без розгляду. Проте, суд вважає таку позицію помилковою. Частиною 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Таким чином, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, є правом суду. Згідно із частиною 1 статті 8 Закону № 3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. З огляду на наведене, звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи. Суд звертає увагу, що Законом № 3674-VI чітко визначено, як одну з умов для звільнення від сплати судового збору, що позивачем є особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію ("Шишков проти Росії", № 26746/05, п. 111). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов`язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (Kreuz v. Poland, № 28249/95, п. 60); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи ("FC Mretebi v. Georgia", № 38736/04, п. 47). Отже, подаючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, позивач був вправі очікувати на його задоволення судом, що, очевидно, надавало б йому підстави не сплачувати судовий збір, а отже одночасна відмова у задоволенні клопотання і залишення позову без розгляду є невиправданими, оскільки в разі відмови у задоволенні клопотання суд у процесуальний спосіб мав надати можливість сплатити судовий збір. Відповідна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі №503/1904/16-ц (провадження №61-16898св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі №216/4979/19 (провадження №61-17040св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року у справі № 500/1704/21, від 02 лютого 2023 року у справі № 320/2083/21. Отже, подаючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, позивач очікував на його задоволення судом. Водночас суд акцентує увагу на тому, що резолютивна частина ухвали суду першої інстанції про залишня позову без розгляду не містить рішення суду про результат розгляду клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору. За такого правого регулювання та встановлених обставин, суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про залишення без розгляду позовної заяви, а суд апеляційної інстанції не усунув допущених порушень норм процесуального права судом першої інстанції. Згідно статті 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року). У справі v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини в по справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11). Суд зазначає, що принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов до висновку що суд першої інстанції приймаючи рішення, не врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку про залишення позовної заяви без розгляду, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 р. у справі № 200/4878/21 - задовольнити. Скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 р. у справі № 200/4878/21 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду. Повне судове рішення складено та підписано 07 березня 2022 року Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді Т.Г. Гаврищук А.В. Гайдар