Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/26958/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/26958/21 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Турецької І. О., суддів Домусчі С.Д., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року у справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи платника податків ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У грудні 2021 року Головне управління ДПС в Одеській області (далі ГУ ДПС в Одеській області) звернулося до суду першої інстанції з позовом до фізичної особи платника податків ОСОБА_1 , в якому просило стягнути, з останнього, податковий борг, що утворився у зв`язку з несплатою податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості. Сума, яка підлягає стягненню, як зазначив позивач, складає 77 959,15 грн. В обґрунтування позову ГУ ДПС в Одеській області покликається на норми Податкового кодексу України, які зобов`язують платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також встановлюють обов`язок органу державної податкової служби надсилати (вручати) податкову вимогу, у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки. У зв`язку з несплатою ОСОБА_1 узгоджених податкових зобов`язань , як указує позивач, останньому, направлена податкова вимога форми «Ф» №0083377-1304-1553 від 15.07.2021. Приписи даної вимоги, за твердженням позивача, платником податків не виконані, податковий борг не погашено. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року, ухваленого за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у задоволені позову ГУ ДПС в Одеській області відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із таких обставин справи та правових норм. Суд поважав, що не є узгодженими податкові повідомлення рішення, за якими ОСОБА_1 були визначені податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки дані документи направлялись платнику податків не за місцем його реєстрації. До того ж, як зауважив суд першої інстанції, не за місцем реєстрації платника податків контролюючим органом направлялася і податкова вимога, яка виникла у зв`язку з несплатою наведених податкових зобов`язань. Покликаючись на практику Верховного Суду з подібних правовідносин, суд першої інстанції зазначив, що податкова вимога (яка надсилається в порядку, визначеному для надсилання податкового повідомлення-рішення) повинна бути надіслана контролюючим органом на адресу за місцем проживання платника податків або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи; в протилежному випадку, у разі допущення контролюючим органом помилки при відправленні такої вимоги, зокрема, в частині невірного зазначеної адреси платника податків, така вимога вважається неврученою платнику податків, а платник податків - не повідомлений належним чином про наявність податкового зобов`язання. Резюмуючи викладене, суд першої інстанції зробив висновок, що сума заборгованості у розмірі 77 959,15 грн., яка заявлена до стягнення з ОСОБА_1 , не може вважатися узгодженою, не набула статусу податкового боргу, а відтак не може бути стягнута за рішенням суду. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ГУ ДПС в Одеській області в апеляційній скарзі, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Визначальним доводом апеляційної скарги ГУ ДПС в Одеській області є те, що стаття 42 Податкового кодексу України зобов`язує платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси. Як стверджує скаржник, якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата. Як пояснює скаржник податкові повідомлення рішення та податкова вимога направлялися ОСОБА_1 за відомою контролюючому органу адресою, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДПС України. Покликаючись на Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрів фізичних осіб платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 №822, ГУ ДПС в Одеській області наголошує, що фізичні особи платники податків зобов`язані подавати до контролюючих органів відомості про зміну даних, які вносяться до Облікової картки, протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання заяви відповідної форми. Внесення змін до Державного реєстру здійснюється протягом трьох робочих днів від дня подання фізичною особою заяви. Як указує скаржник в постанові Верховного Суду від 27.10.2020 у справі №813/3922/17, зроблено висновок, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну персональних даних, останній, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки. У відзиві на апеляцію ОСОБА_1 зазначає про необґрунтованість її доводів та про відсутність підстав для її задоволення. Так, відповідач, обґрунтовуючи свою позицію, в контексті доводів апеляції, зазначає про обов`язок контролюючого органу надсилати (вручати) платнику податків податкові повідомлення рішення за місцем його реєстрації. Отож, на його думку, направлення податкових повідомлень рішень та податкової вимоги не за місцем його реєстрації, свідчить про їх невручення та про те, що платник податків вважається таким, що не повідомлений про наявність податкового зобов`язання. Додатково ОСОБА_1 указав, що контролюючий орган помилково нараховував йому податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018-2020 роки, оскільки належний йому на праві власності об`єкт нерухомого майна був ним відчужений в 2015 році, про що він повідомив ГУ ДПС в Одеській області у серпні 2022 року. Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи. Фізична особа ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) зареєстрований як платник податків у ГУ ДПС в Одеській області. Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі свідоцтва про право власності від18.04.2014 ОСОБА_1 являвся власником квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 68,1 кв.м., загальною площею 301, 7 кв.м.. ОСОБА_1 відчужив належну йому квартиру, уклавши договір купівлі- продажі від 25.11.2015. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 25.11.2015 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований в АДРЕСА_3 , житловою площею 68,1 кв.м., загальною площею 301, 7 кв.м. Відповідно до розрахунку податкового боргу станом на 06.06.2022 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість перед бюджетом у загальному розмірі 77 959,15 грн, а саме з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, яка виникла в результаті нарахування по податковим повідомленням-рішенням: №0132193-5107-1554 від 27.06.2019 року на суму 26123,23 грн; №0004183-5105-1554 від 05.02.2020 року на суму 25861,21 грн; №0223962-2403-1554 від 29.04.2021 року на суму 25974,71 грн. Податкові повідомлення-рішення надсилалися відповідачу рекомендованим листом з повідомленням на адресу: АДРЕСА_4 , проте повернулися до податкового органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання». За такою же адресою ОСОБА_1 надсилалася податкова вимога форми «Ф» №0083377-1304-1553 від 15.07.2021, яка утворилася у зв`язку з несплатою платником податків узгоджених податкових зобов`язань зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки Як установив суд першої інстанції, за даними Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26.02.2014 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 . Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке. Стаття 67 Конституції України зобов`язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. З наведеною нормою Конституції кореспондує підпункт 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, яким встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України унормовано, що грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Податковий борг, за приписами підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Пунктом 59.4 статті 59 Податкового кодексу України, передбачено, що податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Оцінюючи довід апеляційної скарги про те, що податкові повідомлення рішення та податкова вимога були належним чином вручені відповідачу, адже направлялися за його адресою, що зазначена Державному реєстрі фізичних осіб- платників податків, а також довід про те, що платник податків зобов`язаний колегія суддів дійшла таких висновків. повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси. Відповідно до пунктів 42.1, 42.2 статті 42 Податкового кодексу України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Пункт 70.7 статті 70 Податкового кодексу України унормовує, що фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну своїх даних, зокрема, у разі зміни місця податкової адреси (прописки). Ці зміни вносяться до облікової картки протягом місяця з дня їх виникнення шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. За приписами пункту 42.3. статті 42 Податкового кодексу України, якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата. Пункти 1 та 2 розділу ІХ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрів фізичних осіб платників податків унормовують, що фізичні особи зобов`язані подавати органам державної податкової служби відомості про зміну даних, які вносяться до Облікової картки або Повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання Заяви за формою N 5ДР (додаток 11) або за формою N 5ДРП (додаток 12) відповідно. Фізичні особи подають особисто або через уповноважену особу зазначені заяви до органу державної податкової служби за місцем проживання, у разі зміни місця проживання - до органу державної податкової служби за новим місцем проживання, або за місцем отримання доходів, або за місцезнаходженням іншого об`єкта оподаткування. Як свідчать фактичні обставини справи, ОСОБА_1 не виконав свого законодавчо визначеного обов`язку щодо повідомлення контролюючого органу про зміну свого місця проживання, а відтак є обґрунтованим довід скаржника про належне вручення йому згаданих вище податкових повідомлень рішень та податкової вимоги. Далі, оцінюючи наданий до суду апеляційної інстанції доказ, а саме: нотаріально посвідчений договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_2 , датований 25.11.2015, колегія суддів установила таке. Відповідно до частин 3 та 4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Ураховуючи обставини того, що позивач не брав участь у судовому засіданні суду першої інстанції, а також ураховуючи, що справа була розглянута в спрощеному позовному провадженні, без виклику сторін (у письмовому провадженні), суд прийняв до розгляду документ, який свідчить про відчуження позивачем майна, яке було об`єктом оподаткування. Стаття 266 Податкового кодексу України регулює порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Підпункти 266.3.1, 266.3.2, 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України унормовують, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт. За приписами підпункту 266.9.1. пункту 266.9 статті 266 Податкового кодексу України податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України. Фізичні особи можуть сплачувати податок у сільській та селищній місцевості через каси сільських (селищних) рад або рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за квитанцією про прийняття податків. Отже, за приписами цієї норми, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, яка перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом, у тому числі і на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Як зазначалося вище, за даними вказаного Реєстру ОСОБА_1 з 25.11.2015 не є власником житлової нерухомості, яка підлягає оподаткуванню. Проте, варто уваги, що податкові повідомлення - рішення щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, складалися за податковий період, починаючи з 2018 року. За таких обставин, слід констатувати, що контролюючий орган не виконав свого обов`язку перевірити дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на предмет наявності у ОСОБА_1 право власності на об`єкт житлової нерухомості, який повинен обкладатися податком. Підпункт 266.7.3 пункт 266.7 статті 266 Податкового кодексу України передбачає, що платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних, зокрема, щодо об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку, а також розміру загальної площі об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). За положеннями пункту 266.8 статті 266 Податкового Кодексу України, у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності. За логікою цієї норми у платника податків є право, а не обов`язок інформувати податковий орган про наявність або відсутність у нього об`єктів житлової нерухомості, що перебувають в його власності. До того ж, дана норма передбачає звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, у випадку припинення права власності. Аналізуючи фактичні обставини справи, у взаємозв`язку з нормами статті 266 Податкового Кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав у контролюючого органу нараховувати ОСОБА_1 в період 2018 2020 року податкові зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, оскільки, останній, не був платником такого податку. У сенсі сказаного треба додати, що предметом доказування в цій справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку. При цьому питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань не охоплюється предметом цього позову, оскільки податкові повідомлення-рішення контролюючого органу, якими були визначені відповідні зобов`язання, не є предметом дослідження у справі. Узагальнюючи викладене та враховуючи, що суд першої інстанції прийняв по суті правильне рішення, але мотиви для задоволення позову не є такими, що засновані на діючому законодавстві, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для зміни судового рішення суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Як вважає суд апеляційної інстанції, неправильне застосування норм матеріального права виразилося у неправильному тлумаченні судом першої інстанції норм податкового законодавства, стосовно належного вручення контролюючим органом на адресу платника податків документів. З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ураховуючи, що дана справа правомірно була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), після її перегляду в апеляційному порядку, відсутні підстави для касаційного оскарження. Керуючись статтями: 308, 311, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року у справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи платника податків ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя С. Д. Домусчі суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 06.03.2023.