Постанова 4813 № 522/3865/18

Номер провадження: 22-ц/813/692/23 Справа № 522/3865/18 Головуючий у першій інстанції Науменко А. В. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.02.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Хухрова С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макаренко Валерій Михайлович про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки, стягнення коштів В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача з вимогою визнати недійсними кредитний договір, договір іпотеки, договір поруки та скасувати рішення та реєстрацію про право власності на предмет іпотеки за відповідачем. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макаренко Валерій Михайлович про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки, стягнення коштів - задоволено частково. Визнано недійсним Кредитний договір № 6543183 укладений 1 липня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк", правонаступником якого наразі є Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" та Додаткову угоду № 15178356 від 14.06.2012 року до вказаного Кредитного договору. Визнано недійсним Договір поруки № 6547104 від 1 липня 2008 року, укладений між Закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк", правонаступником якого наразі є Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" та ОСОБА_1 та Додаткову угоду № 6547104/20120614 від 14.06.2012 року до вказаного Договору поруки. Визнано недійсним Іпотечний договір, укладений 1 липня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк", правонаступником якого наразі є Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" та Договір про внесення змін від 14.06.2012 року до вказаного Іпотечного договору. Стягнуто з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (код ЄДРПОУ:14282829) в порядку ст. 1057-1 ЦК України грошові кошти у розмірі 24879,82 доларів США. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (код ЄДРПОУ:14282829) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) в порядку ст. 216 ЦК України грошові кошти у розмірі 9327,58 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (код ЄДРПОУ:14282829) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 31426,56 грн. за оплату проведеної судово-економічної експертизи. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» подали до суду апеляційну скаргу, у яких посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просять суд: - ОСОБА_1 просить змінити рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» в порядку ст. 1057-1 ЦК України грошових коштів в розмірі 24879,82 доларів США, виклавши цей абзац у наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» в порядку ст. 1057-1 ЦК України грошові кошти в розмірі 9651, 82 доларів США»; -Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2020 року - скасувати. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , АТ «ПУМБ» посилаючись на її необґрунтованість, просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2020 року - повністю скасувати. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційні скарги, заперечень щодо їх змісту і вимог до апеляційного суду не направили, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 23.02.2023 року та проведеному в режимі відеоконференції з`явилися: представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та представник АТ «ПУМБ» - Васильчиков І.В. Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. до суду апеляційної інстанції не з`явився, однак в ході апеляційного розгляду справи неодноразово направляв до суду заяви, у яких просив суд проводити слухання справи за його відсутності (Том IV: а.с. 194, 203). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши пояснення представників апелянтів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що 01 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ "Перший Український Міжнародний Банк", правонаступником якого наразі є Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" був укладений споживчий кредитний договір № 6543183 на суму 370000,00 доларів США та видані кредитні кошти. (т.1 а.с.18-21). Згідно укладеного договору Банк зобов`язався надати споживчий кредит в сумі 370000,00 доларів США, а споживач повернути кредит зі сплатою 14.99% за користування. Цільове призначення кредиту - на власні потреби. Згідно п.1.4. кредитні кошти надаються строком по 1 липня 2020 року. Згідно п. 2.1.5. встановлена оплата Банку одноразової комісії за надання ним пакета послуг по видачі кредиту, яка становить: 44672,91 грн., що еквівалентно 9213 доларів США і складає 2,49% від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1. договору. В цей же день Банком та позивачкою ОСОБА_1 було укладено Договір поруки № 6547104, яким забезпечувалися зобов`язання за вищевказаним кредитним договором (т.1 а.с. 28-31). Також, в цей же день в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки згідно якого в іпотеку було передано нерухоме майно - чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності від 15.12.2006 року (т.1 а.с. 35-41). 14 червня 2012 року Банком та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №15178356 до кредитного договору № 6543183 від 01.07.2008 року, згідно умов якої Банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 122 055,13 гривень, що еквівалентно 14 976,09 USD за курсом 8,1499 UAH за 1 USD (т. 1 а.с. 25-27). Згідно умов додаткової угоди, призначення 2-го траншу кредиту - зазначено на погашення частини заборгованості Позичальника за раніше наданим 1-м траншем кредиту. В зв`язку із укладенням вказаної Додаткової угоди, 14.06.2012 року було укладено відповідну Додаткову угоду й до Договору поруки, якою було збільшено розмір зобов`язань забезпечених порукою (т.1 а.с.32-34). Також 14.06.2012 року було укладено Договір про внесення змін до Іпотечного договору, в якому, також було збільшено розмір зобов`язання, забезпеченого іпотекою (т. 1 а.с. 42-44). Позичальник ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину є його дружина, позивачка по справі - ОСОБА_1 (т.1 а.с. 15-17). За життя ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" про захист прав споживача, шляхом визнання недійсними цього ж кредитного договору та договору поруки, в тому числі і з цих же підстав (справа №521/1041/14-ц) (т. 2 а.с. 23-27, 28, 100, 101-104). Ухвалою суду по справі № 522/1041/14-ц у ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» була витребувана завірена належним чином копія усієї кредитної справи (т.3 а.с. 100). Як зазначила позивачка при допиті її в якості свідка, після отримання від ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" завіреної копії усієї кредитної справи їй та її покійному чоловіку ОСОБА_2 стало відомо, що в кредитній справі міститься два документа з якими Банк при укладенні кредитного договору їх не знайомив, їм ці документи не вручав та вони їх не підписували. Зокрема, в кредитній справі міститься документ під назвою «Додаток № 2 до Кредитного договору № 6543183 від 01.07.2008 "Інформація про умови та сукупну вартість кредиту». З цього документу вбачається, що в день підписання кредитного договору позичальник та Банк підписали й Додаток № 2 до цього договору в якому Банк розписав позичальнику усю інформацію про умови та сукупну вартість кредиту, в тому числі усі витрати, які має понести позичальник для отримання кредиту, вартість послуг третіх осіб, що пов`язані із наданням кредиту, з передачею в іпотеку у забезпечення зобов`язань позичальника за кредитом, графік платежів та пов`язаних з ним послуг з помісячним розгорнутим відображенням кожного платежу (т. 1 а.с. 46, 47) . Також, в кредитній справі міститься документ під назвою "Информационный листок по продукту "Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой" від 01.07.2008 року, в якому зазначена інформація про умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіанти погашення кредиту (т. 1 а.с. 48, 49). Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, районний суд виходив з того, що банк, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи недобросовісно та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, з якими позичальник як споживач, був позбавлений, з вини кредитора, реальної можливості ознайомитись та оцінити належно, тому з урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 підписавши кредитний договір, хоча і підтвердив свій намір на отримання банківського кредиту, однак, таке його волевиявлення не було вільним та спрямованим на настання реальних правових наслідків саме на таких умовах. Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку про те, що визнання недійсними окремих умов договору не зможе поновити в повній мірі права та законні інтереси позивачки, тому єдиним ефективним способом захисту прав позивача є визнання кредитного договору недійсним в цілому. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, ч. 3 ст. 42 Конституції України передбачає що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Саме для реалізації зазначеної норми Конституції законодавець й прийняв Закон України «Про захист прав споживачів» в якому детально виписав порядок взаємовідносин суб`єкта господарювання із споживачем. Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні. Як роз`яснено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Так, ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з рахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У відповідності до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту. Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Пунктом 2.1 Постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, встановлені аналогічні вимоги якими передбачено, що банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом; вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, в включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством. Згідно п. 2.2., 2.3, 2.5 Постанови Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов`язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо); Банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією; Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів. Пунктом 3.1 Постанови визначено, що банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов`язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Відповідно до ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Пунктом дев`ятим зазначеної статті визначено, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває. За положеннями ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги. Судовим розглядом справи встановлено, що звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачка ОСОБА_1 зазначала, що 01.07.2008 року між її чоловіком ОСОБА_2 та ЗАТ "Перший Український Міжнародний Банк", правонаступником якого наразі є Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" був укладений споживчий кредитний договір № 6543183 на суму 370000,00 доларів США. Разом з тим, проводячи переддоговірну роботу щодо видачі кредиту відповідач не дотримався вимог чинного законодавства щодо забезпечення прав та законних інтересів споживача фінансових послуг, внаслідок чого споживачу таких послуг була надана недостовірна та неповна інформація, й як наслідок, підписання споживачем кредитного договору на умовах, які за умови надання такої інформації, могли б бути споживачем або змінені, або взагалі споживач відмовився б від підписання кредитного договору на таких умовах. Зокрема, перед підписанням кредитного договору відповідач в порушення ч. 2 ст. 11, ст.ст. 15-19 Закону України "Про захист прав споживачів", пунктів 2, 3 Постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808 - не здійснив та не повідомив ОСОБА_2 про детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; не визначив та не сповістив про реальну процентну ставку, не визначив та не вказав про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; не зазначив про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашення; додатково встановив одноразову комісію за надання пакету послуг з видачі кредиту, на що не мав права; а також вніс до кредитного договору несправедливі та дискримінаційні умови, що порушило баланс прав, обов`язків та відповідальності сторін. Згідно висновку судово почеркознавчої експертизи № 2103/02 від 24.05.2017 року, яка була проведена в рамках цивільної справи № 522/1041/14-ц, підписи від імені ОСОБА_2 у Додатку № 2 до Кредитного договору "Інформація про умови та сукупну вартість кредиту" та Информационный листок по продукту "Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой" виконані не самим ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 . Позивачка ОСОБА_1 є правонаступницею ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя ОСОБА_2 також звертався до суду з аналогічним позовом. Апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про те, що відповідач не виконав вимог Закону України "Про захист прав споживачів" та Постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", а саме приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у кредитному договорі спотворені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку мав би сплатити позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Так в матеріалах справи міститься копія документу - під назвою "Информационный листок по продукту "Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой" від 01.07.2008 року, в якому зазначена інформація про умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіанти погашення кредиту. На другому аркуші в графі «подпись и ФИО клиента» міститься підпис, який мав поставити ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 48, 49). Також в матеріалах справи міститься копія документу під назвою «Додаток № 2 до Кредитного договору № 6543183 від 01.07.2008 "Інформація про умови та сукупну вартість кредиту». З цього документу вбачається, що в день підписання кредитного договору позичальник та Банк підписали й Додаток № 2 до цього договору в якому Банк розписав позичальнику усю інформацію про умови та сукупну вартість кредиту, в тому числі усі витрати, які має понести позичальник для отримання кредиту, вартість послуг третіх осіб, що пов`язані із наданням кредиту, з передачею в іпотеку у забезпечення зобов`язань позичальника за кредитом, графік платежів та пов`язаних з ним послуг з помісячним розгорнутим відображенням кожного платежу. На другому аркуші в графі «подпись и ФИО клиента» міститься підпис, який мав поставити ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 46, 47). На а.с. 15-18 т.2 міститься копія документу під назвою «Анкета-заява на отримання споживчого кредиту» від 13.06.2008 року з якої вбачається, що позичальник замовив у відповідача видачу кредиту у сумі 370000 доларів США на 144 місяці з відсотковою ставкою 14.99%. На третьому аркуші Анкети-заяви є надпис «Клієнт підтверджує, що ознайомлений з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку і проінформований про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування» та стоїть підпис позичальника ОСОБА_2 та позивачки ОСОБА_1 . Проаналізувавши зазначені три документи вбачається, що у сукупності, інформація яка в них викладена, підтверджує дотримання Банком вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.1. Постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808. Однак, як встановлено судом, згідно Висновку судово-почеркознавчої експертизи 2103/02 від 23.05.2017 року, проведеної в рамках цивільної справи № 522/1041/14-ц "Підписи від імені ОСОБА_2 у наданих на експертизу документах: "Информационном листке по продукту "Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой" від 01.07.2008 Першого українського міжнародного банку (ПУМБ), розміщений на другому аркуші в графі "подпись и ФИО Клиента" та додатку № 2 до Кредитного договору № 6543183 від 01.07.2008 "Інформація про умови та сукупну вартість кредиту" Першого українського міжнародного банку (ПУМБ), розміщений на другому аркуші в графі "Позичальник" виконані не самим ОСОБА_2 , а іншою особою (особами). Досліджені підписи від імені ОСОБА_2 виконані з наслідуванням підпису (підписам) ОСОБА_2 . При цьому, як вбачається з матеріалів справи, в рамках даної справи, ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 31.07.2018 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про проведення судово - економічної експертизи (Том 2: а.с. 142-143). Згідно Висновку судово-економічної експертизи № 18-3566/3577 від 31.10.2018 року встановлено, що кредитний договір № 6543183 від 1 липня 2008 року та Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (Додаток № 1 до Договору) не відповідають умовам кредитування, визначеним Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. № 168, загальна сума щомісячних платежів за кредитним договором № 6543183 від 1 липня 2008 року (в тому числі заборгованість за кредитом, проценти за кредитним договором, комісії, страхові та інші платежі), виходячи з умов, викладених у кредитному договорі станом на дату його укладення, складає 721236,73 долари США; реальна процентна ставка замість 14,99% встановлених в кредитному договорі становить 17,24%; абсолютне подорожчання кредиту за кредитним договором становить 351236,73 долари США (Том 3: а.с. 18-83). Оцінюючи вказані висновки експертиз, суд вірно дійшов до наступних висновків. Так, на останньому аркуші кредитного договору мається надпис наступного змісту "Я, ОСОБА_2 , отримав від Банку оригінал кредитного договору № 6543183 від 2008-07-01 разом із додатком № 1 до нього" (т. 1 а.с. 21 зворот). Посилання на Додаток № 2, який датований також 01.07.2008 роком відсутнє. При цьому, й зі змісту усього кредитного договору вбачається, що будь-якого посилання на наявність Додатку № 2 від 01.07.2008 року він не містить. Посилання ж на Додаток № 1 міститься в тексті кредитного договору у п. 3.1.3, 3.1.4, 3.2.1, 3.3. У документі "Информационный листок по продукту "Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой" разова комісія за оформлення кредиту запропонована в розмірі 1,49% +1% від суми кредиту, але у Додатку № 2 до кредитного договору вбачається, що разова комісія за оформлення кредиту начебто встановлена та погоджена сторонами у розмірі 1,49% від суми кредиту, а згідно п. 2.1.5 кредитного договору така комісія складає 2,49% від суми кредиту. Всі 3 документи датовані однією датою - 01.07.2008 року. У документі "Информационный листок по продукту "Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой" від 01.07.2008 страхування титулу власності на предмет іпотеки для позичальника було не обов`язковим, однак за умовами кредитного договору, підписаного в цей же день, такий обов`язок був покладений на позичальника. Як вірно зазначив суд, наявність у зазначених документах таких протиріч не на користь саме позичальника ОСОБА_2 підтверджує висновок судово-почеркознавчої експертизи, та свідчать про те, що ОСОБА_2 вказані документи не підписував. Також зі змісту кредитного договору не вбачається, що позичальник на час його підписання був сповіщений відповідачем якимось іншим способом про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, абсолютне подорожчання кредиту й таке інше. При цьому, наявність в кредитній справі зазначених документів та посилання відповідача на них як на докази виконання своїх обов`язків, підтверджує обізнаність відповідача про необхідність їх укладення при оформленні кредиту. Окрім того, Анкета-заява на отримання споживчого кредиту від 13.06.2008 року, не є належним доказом того, що відповідач, на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" надав позичальнику перед укладенням кредитного договору в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом; вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, в включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством; детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов`язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Зі змісту Анкети-заяви вбачається, що в ній викладені загальні фрази про те, що Клієнт ознайомлений з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку і проінформований про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування, однак це спростовано матеріалами справи. Проте, з якими саме формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку, інформацією про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування був проінформований позичальник, зазначена Анкета-заява сама по собі інформації не містить. На думку суду само по собі Анкета-заява не підтверджує виконання відповідачем умов Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", а могла бути лише доповненням до письмового документу в якому зазначені конкретні данні, передбачені законодавством для ознайомлення відповідачем позичальника. Окрім того, судом також було вірно зазначено, що висновок судово-почеркознавчої експертизи міг би бути поставлений судом під сумнів за умови, якби документ Информационный листок по продукту "Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой" був датований не 01.07.2008 року, а в день чи раніше підписання Анкети-Заяви - 13.06.2008 року, що виглядало би логічно та відповідало би вищезазначеним положенням законодавства, і тоді між трьома документами - кредитним договором, додатком № 2 до кредитного договору та Информационный листок по продукту "Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой" - не було б вказаних вище протирічь. Аналізуючи інші умови кредитного договору суд вірно також звернув увагу на наступні не рівні та суперечливі по відношенню до позичальника положення. З Додатку № 1 до кредитного договору вбачається його назва "Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом", однак з тексту самого Графіку вбачається, що в ньому відсутні дані про щомісячний розмір сплаченого окремо кредиту і окремо процентів та відсутній графік погашення процентів за договором. Згідно п. 2.1 кредитного договору Банк надає позичальнику кредит після виконання останнім переліку умов, як то укладення з Банком договору іпотеки, договору поруки, реєстрація обтяжень, страхування титулу власності, а також оплати Банку одноразової комісії за надання ним пакета послуг по видачі кредиту в розмірі 44672,91 грн., що на той час було еквівалентно 9213 доларів США. При цьому згідно п. 2.2. кредитного договору всі перелічені у п. 2.1. умови мають бути виконані в строк не пізніше 10 календарних днів з дати підписання договору. Якщо протягом цього строку такі умови не будуть виконані з вини Позичальника (в тому числі за наявності обставин форс-мажорного характеру) зі спливом вказаного строку передбачені цим Договором зобов`язання Банку щодо надання Позичальникові кредиту припиняються, а цей договір вважається розірваним. При цьому сплачена відповідно до умов цього договору одноразова комісія не підлягає поверненню Банком. За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1). Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Як було зазначено вище, згідно п. 2.1.5. кредитного договору відповідачем була встановлена одноразова комісія за надання ним пакета послуг по видачі кредиту в розмірі 44672,91 грн., що на той час було еквівалентно 9213 доларів США. Встановлення відповідачем такої комісії суперечить вищезазначеним нормам права та є незаконним. Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16. Також така думка викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та Постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року по справі № 359/3435/15-ц З переліку прав та обов`язків, які покладені кредитним договором на сторони вбачається суттєвий їх дисбаланс. Наприклад, на Банк покладено 2 обов`язки і численні права, в той час як на Позичальника покладено численні обов`язки та 2 права. Що стосується відповідальності, то договором вона взагалі передбачена лише для Позичальника. При цьому згідно п. 5.4 за кожний випадок порушення Позичальником обов`язків щодо поновлення дії договору страхування, передбачених п. 4.3.1 цього договору, Позичальник зобов`язаний сплатити на вимогу Банку на його користь штраф у розмірі 10% від мінімальної страхової суми, на яку згідно з вимогами зазначеного пункту договору має бути укладений договір страхування. Оскільки сума кредиту 370000 доларів США, то штраф у 10% дорівнює 37000 доларів США. І це при тому, що страхування титулу згідно документу "Информационный листок по продукту "Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой" від 01.07.2008 не було обов`язком Позичальника, оскільки предметом іпотеки було первісне житло та знаходилося у власності Позичальника більше ніж 12 місяців. Згідно п. 5.5. договору за кожний випадок порушення Позичальником обов`язків, передбачених пп.4.3.2 - 4.3.6 цього договору Позичальник зобов`язаний на вимогу банку сплатити на його користь штраф у розмірі 1% від суми одержаного кредиту, тобто 3700 доларів США. Також, на думку суду, є несправедливими встановлені у договорі положення щодо належного отримання Позичальником будь-якої кореспонденції від Банку. Так, згідно п. 6.6. сторони погодились, що повідомлення та (або) документи вважаються отриманими Позичальником на сьомий день з дня реєстрації банком рекомендованого листа або телеграми у відділенні поштового зв`язку/телеграфі. При цьому, Позичальник несе ризик отримання таких листів та телеграм у строк, що перевищує сім днів. Встановлення такого порядку не може бути визнано справедливим по відношенню до Позичальника (споживача) - фізичної особи, оскільки така особа може знаходитися на стаціонарному лікуванні, відрядженні, відпустці, кореспонденція може бути загублена працівниками обслуговуючої організації й таке інше. При цьому, по відношенню до Банку ризик отримання таких листів та телеграм у строк, що перевищує сім днів не встановлений. Міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів, серед яких визначено сприяння у боротьбі зі шкідливою діловою практикою підприємств, яка негативно відбивається на споживачах. Хартією захисту споживачів, ухваленою 25 сесією консультативної асамблеї Европейського союзу у 1973 році за № 543, передбачено, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, оскільки споживачу під час укладення кредитного договору об`єктивно бракує знань для здійснення правильного вибору послуг із запропонованих на ринку та оцінки укладеного договору. Вищенаведене приховування важливої, об`єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку слід вважати таким, що свідчить про наявність умислу в діях відповідача. Такі висновки узгоджуються із сталою практикою судочинства, висловленою зокрема, в ухвалі ВССУ від 25 травня 2016 року по справі № 667/3659/15-ц та ухвалі ВССУ від 23 січня 2017 року по справі 569/19957/14-ц по оскарженню яких Верховний Суд України відмовив у допуску до провадження. Отже судом вірно встановлено, що відповідач не надав позичальнику ОСОБА_2 повної, достовірної інформації, чим увів його в оману, що призвело до дефекту волі позичальника. зокрема, ні в кредитному договорі, ні в окремому документі відповідач не зазначив орієнтовну сукупну вартість кредиту, а реальна процентна ставка замість 14,99%, зазначеної у кредитному договорі становить 17,24%. При цьому, суд бере до уваги той факт, що ще за життя ОСОБА_2 звертався з позовом до відповідача про захист прав споживача, шляхом визнання недійсними кредитного договору, договору поруки с таких самих підстав. Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті Закону Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Враховуючи ту обставину, що сам кредитний договір розроблявся відповідачем, що свідчить про те, що відповідальність щодо змісту договору покладається повністю на Банк, та що всі зазначені розбіжності у розрахунках та баланс прав, обов`язків, відповідальності сторін здійснені виключно на користь Банку, суд дійшов вірного висновку про те, що підписання оспорюваного кредитного договору було здійснено ОСОБА_2 під впливом обману з боку банку. Факти приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених, з метою отримання прихованого прибутку і є умислом у діях Банку у даному випадку. Окрім того, приховання під час укладання кредитного договору відповідачем від ОСОБА_2 повної та об`єктивної інформації щодо реальної відсоткової ставки, що призводить до збільшення абсолютного значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку ОСОБА_2 сплатив би банку, є беззаперечним обманом з боку Банку. З урахуванням вищенаведених обставин справи, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про те, що банк, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи недобросовісно та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, з якими позичальник як споживач, був позбавлений з вини кредитора реальної можливості ознайомитись та оцінити належно, тому з урахуванням наведеного суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_2 підписавши кредитний договір, хоча і підтвердив свій намір на отримання банківського кредиту, однак, таке його волевиявлення не було вільним та спрямованим на настання реальних правових наслідків саме на таких умовах. Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1, 2 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Стаття 1057-1 ЦК України регулює правові наслідки недійсності кредитного договору, передбачаючи, що у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю. З наданого позивачкою до суду розрахунку витрат, які поніс ОСОБА_2 за для укладення та внаслідок виконання умов кредитного договору № 6543183 від 1 липня 2008 року вбачається, що всього позичальником отримано в Банку 384977 доларів США, а сплачено Банку на виконання умов договору 361171,63 доларів США, різниця складає 23805,63 доларів США. 15.09.2020 року представником відповідача суду надані дві довідки, з яких вбачається скільки грошових коштів відповідач надав позичальнику і скільки відповідачем було отримано від позичальника на виконання умов договору. Так, по первісному кредиту відповідачем було надано позичальнику 370000 доларів США, а повернуто банку на виконання кредиту 127411,89 доларів США - як заборгованість за основною сумою зобов`язання та 217708,29 доларів США - як заборгованість за нарахованими процентами. По другому траншу кредиту, який був виданий у гривні, відповідачем було надано позичальнику 122055 грн., а повернуто банку 122055,13 грн - як заборгованість за основною сумою зобов`язання та 9327,58 грн. - як нараховані проценти. Матеріалами справи встановлено, що в суді першої інстанції, представник відповідача зазначав, що у випадку задоволення судом позовних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним в порядку ст. 1057-1 ЦК України суд має стягнути з позивачки на користь відповідача по першому траншу кредиту різницю між виданими та отриманими коштами, а саме 370000 - 127411,89 - 217708,29 = 24879,82 долари США, а по другому траншу навпаки, стягнути із відповідача на користь позивачки 9327,58 грн., які були отримані від позичальника в якості процентів. При цьому як вбачається з матеріалів справи, представник позивачки, після ознайомлення із розрахунком, наданим представником відповідача змінив свою позицію щодо свого розрахунку заборгованості та просив керуватися розрахунком, який наданий відповідачем. Отже перевіривши зазначені розрахунки, враховуючи положення ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд вірно вважав за можливим погодитися із розрахунком, який було надано представником відповідача, а тому вірно вирішив стягнути з позивачки на користь відповідача за наслідками недійсності правочину, передбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України та ст. 1057-1 ЦК України - 24879,82 долари США, а з відповідача, за ініціативою суду (на підставі п. 7 Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року), на користь позивачки - 9327,58 грн. Слід зазначити, що звертаючись до суду із вказаною апеляційною скаргою ОСОБА_1 просить змінити рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» в порядку ст. 1057-1 ЦК України грошових коштів в розмірі 24879,82 доларів США, виклавши цей абзац у наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» в порядку ст. 1057-1 ЦК України грошові кошти в розмірі 9651, 82 доларів США». Зокрема у доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 , як на підставу для зміни оскаржуванного рішення посилається на те, що судом невірно застосовані норми матеріального права, а саме положення ч.2 ст. 230 ЦК України. Так, на думку апелянта ОСОБА_1 , збитки мають бути стягнуті судом автоматично при визнанні правочину недійсним, якщо такі збиткі обгрунтовані. Оскільки суд не ставив під сумнів обгрунтованість завданих збитків, тому мав врахувати їх при вирішенні питання взаєморозрахунку за ст. 1057 - 1 ЦК України. Проте вказані доводи апелянта є необгрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Стаття 1057-1 ЦК України передбачає що у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Оскільки ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачає зобов`язання одної сторони повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, то, враховуючи, що страхові платежі сплачені позивачкою не відповідачу, а третій особі, то такі платежі не відносяться до наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України, а є збитками, які відносяться до наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 2 ст. 230 ЦК України. Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, встановлених ч. 2 ст. 230 ЦК України. Таким чином, судом вірно встановлено, що оплата за договорами страхування в сумі 7614 доларів США є збитками та не враховується судом при застосуванні ст. 1057-1 ЦК України. Жодних інших доводів на спростування висновків суду в цій частині апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Відповідно до частин 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Що стосується доводів апеляційної скарги АТ «ПУМБ», то слід зазначити, що вони фактично повторюють заперечення на позовну заяву, яким судом першої інстанцї дана ретельна оцінка і з якими погодужється і суд апеляційної інстанції. Так, заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , Банк у відзиві на позовну заяву та у доводах апеляційної скарги посилається на те, що ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі. Зокрема банк просить суд звернути увагу на той факт, що позивачка по справі помилково вважає себе споживачем в розумінні Закону України «Про захист прав спожтивачів», оскільки вона не обгрунтовує позов порушенням її прав як поручителя, а намагається визначити себе як споживача та з огляду на це, посилаючись на ст. 548 ЦК України просить суд визнати як Договір поруки недійсним, так і інші правочини, що забезпечують виконання зобовязання за Кредитним договором. Крім того, як зазначає Банк, ОСОБА_1 не є належним позивачем по справі, оскільки нею від її покійного чоловіка не успадковані права споживача. На вказані доводи апелянта слід зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч.1 ст. 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 і 4 ч.2 ст. 11 ЦК України). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч.3 ст. 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (ч.6 ст. 11 ЦК України), наприклад, смерті фізичної особи. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України). У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України). Якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, то у разі смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі, суд зупиняє провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 251 ЦПК України) до залучення до участі у справі правонаступника (пункт 1 частини першої статті 253 ЦПК України). Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (частина друга статті 55 ЦПК України). Заміна сторони правонаступником можлива також на стадії виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України). Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами. У випадку, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 6 частини першої статті 186 ЦПК України), а у разі, коли провадження у справі вже відкрито, - закриває таке провадження (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України). Проте, якщо суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи-сторони у спорі чи припинення юридичної особи-сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для його скасування в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі (частина третя статті 377 ЦПК України). Аналогічно не можна скасувати у касаційному порядку повністю чи частково із закриттям провадження у справі законне й обґрунтоване рішення суду першої або апеляційної інстанції (частина третя статті 414 ЦПК України) (див, наприклад висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований у Постанові від 30.06.2020 року по справі № 264/5957/17). Так, відповідно матеріалів справи в Приморському районному суді м. Одеси перебувала справа № 522/1041/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_1 про визнання кредитного договору, договору поруки недійсними. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.02.2018 року провадження по справі зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_1 про визнання кредитного договору, договору поруки недійсними закрите (т.2 а.с. 29). Зі змісту зазначеної ухвали суду вбачається, що провадження було закрите не з тих підстав, що спірні правовідносини не допускали правонаступництва, а у зв`язку із тим, що у випадку залучення ОСОБА_1 як правонаступника покійного ОСОБА_2 за його позовом, вона в одному позовному провадженні була б і позивачем, і відповідачем, що протирічить нормам ЦПК. Необгрунтованими та безпідставними є і твердження апелянта про те, що суд мав не закривати провадження по справі, а одночасно замінити позивача ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 і виключити ОСОБА_1 з числа відповідачів. Згідно положень ЦПК коло відповідачів визначає позивач, а не суд, а для того, що б змінити склад відповідачів, ОСОБА_1 мала б спочатку набути статус позивача. Проте, як вже було зазначено, одна особа не може в одному позовному провадженні бути і як позивач, і як відповідач. У разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України). Оскільки спадкодавець був і позичальником за кредитним договором, й іпотекодавцем за договором іпотеки, після його смерті відбувається заміна позичальника за кредитним договором на спадкоємця, який прийняв у спадщину спадкове майно. Такий спадкоємець за визначених у законодавстві умовах надалі несе відповідальність за кредитним договором у межах вартості майна, одержаного у спадщину (див, наприклад висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований у Постанові від 13.03.2019 року по справі № 520/7281/19). Безпідставними є і посилання апелянта про те, що позивачка звернулась до суду після спливу строків позовної давності, адже спірні договори сторонами були підписані 01.07.2018 року, а останні зміни до них відбулись ще 15.06.2012 року. Так, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Судовим розглядом справи встановлено, що про свої порушені права, ОСОБА_2 дізнався коли в рамках цивільної справи № 522/1041/14-ц судом було витребувано у Банку завірену копію кредитної справи. Саме тоді він дізнався про те, що з боку Банку були допущені порушення його прав як споживача, в тому числі підроблені підписи на двох документах: Додаток № 2 до Кредитного договору "Інформація про умови та сукупну вартість кредиту" та Информационный листок по продукту "Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой". Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимоги про визнання кредитного договору недійсним загалом ґрунтуються на виявлених в процесі розгляду цивільної справи № 522/1041/14-ц порушень відповідача при укладені кредитного договору № 6543183 від 1 липня 2008 року. Так, судом встановлено, що 22.03.2016 року в рамках цивільної справи №522/1041/14-ц судом було задоволена заява представника ОСОБА_2 про витребування доказів. Суд витребував у ПАТ "Перший Український міжнародний Банк " завірену належним чином копію для залучення до справи усієї кредитної справи ОСОБА_2 в рамках якої був укладений кредитний договір № 6543183 від 1 липня 2008 року, в тому числі меморіальні та касові документи банку (меморіальні валютні ордери, заяви на видачу готівки, заяви на переказ готівки, заяви на купівлю-продаж іноземної валюти тощо), складені банком для видачі кредитних коштів ОСОБА_2 ; узгоджений між сторонами Графік погашення кредиту та нарахованих відсотків, складений на дату укладення кредитного договору (Том 3: а.с. 100). 07.04.2016 року, після надання ПАТ «ПУМБ» до суду вказаних документів ОСОБА_2 було заявлене клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Так, зі змісту вказаного клопотання вбачається, що до цього ОСОБА_2 не знав про наявність двох документів: Додатку № 2 до Кредитного договору "Інформація про умови та сукупну вартість кредиту" та Информационный листок по продукту "Кредит на личные нужды клиента, обеспеченный ипотекой". При цьому саме зазначені документи мали б підтвердити виконання відповідачем вимог ст. 11-18 Закону України "Про захист прав споживачів" (Том 3: а.с. 101, 102). З урахуванням наведенного, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про те, що про своє порушене право ОСОБА_2 дізнався лише після надання Банком до суду вказаних документів, тобто не раніше ніж 22.03.2016 року. Позов поданий позивачкою, як правонаступницею ОСОБА_2 , тобто в межах строку позовної давності. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макаренко Валерій Михайлович про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки, стягнення коштів - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 27.02.2023 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: О.С. Комлева С.М. Сегеда