Постанова 4813 № 503/1998/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/3288/20 Номер справи місцевого суду: 503/1998/15-ц Головуючий у першій інстанції Сердюк Б. С. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.02.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., за участю: секретаря Ющак А.Ю., представника апелянта АТ КБ «ПриватБанк» - Яковлевої-Ангеловської О.А., представника позивачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_4 , про захист прав споживачів, визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними, встановив: 16.10.2015 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку (далі - АТ КБ) «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними. Свої вимоги мотивували тим, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем 13.09.2007 року був укладений Кредитний договір на суму 52 000, 00 доларів США із строком погашення до 13.09.2022 року та сплатою відсотків у розмірі 10,08 % річних. Також зазначили, що між сторонами був укладений Договір іпотеки від 13.09.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. Крім того, між відповідачем та позивачкою ОСОБА_2 , а також між відповідачем та третьою особою ОСОБА_4 було укладено договори поруки. Позивачі вважають кредитний договір недійсним, оскільки істотна умова договору (порядок видачі та погашення кредиту) не відповідає вимогам діючого законодавства України та Інструкції про касові операції в банках України. На підставі викладеного, позивачі звернулись до суду з даним позовом, в якому просили суд визнати недійсним з моменту підписання Кредитний договір №ODMLGK01420483 від 13.09.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», договір іпотеки б/н від 13.09.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., зареєстрований в реєстрі під № 4411, № 4412, договір поруки № 0483/Р1 від 13.09.2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», а також договір поруки № 0483/Р2 від 13.09.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк». Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було задоволено. Визнано недійсними з моменту підписання, кредитний договір №ODMLGK01420483 від 13.09.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», договір іпотеки б/н від 13.09.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., зареєстрований в реєстрі під № 4411, № 4412, договір поруки № 0483/Р1 від 13.09.2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» та договір поруки № 0483/Р2 від 13.09.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати по сплаті експертиз у розмірі 15648,80 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений нею при зверненні до суду з позовом у розмірі 487,20 грн. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» ставить питання про скасування рішення Кодимського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року, та постановлення нового, провідмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив та усні заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що згідно із ч.ч.1, 2 ст. 229, ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. При цьому суд зазначив, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. З цих підстав, та враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що матеріали справи містять всі підстави для визнання недійсними кредитного договору №ODMLGK01420483 від 13.09.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», договору іпотеки, укладеного між позивачем ОСОБА_2 і ЗАТ КБ «ПриватБанк» та договорів поруки, укладених між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 , а також між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 . З такими висновками суду повністю погоджується колегія суддів, виходячи з наступного. Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилались на те, що істотна умова кредитного договору (порядок видачі та погашення кредиту) не відповідає вимогам законодавства та Інструкції про касові операції в банках України. Так, пунктом 7.2 Кредитного договору від 13.09.2007 року для виконання даного договору Банк встановив умови, за яких для повернення суми кредиту використовується рахунок № НОМЕР_1 . Пунктом 7.1 Договору визначено, що кредит надається позичальнику в готівковій формі через касу Кредитора. Таким чином, вказаними пунктами Договору передбачено видачу та повернення готівкової іноземної валюти. На підставі Банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення валютних операцій банк має право видавати кредит готівкою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, "кошти клієнтів банку"), згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.20004 року № 280, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.07.2004 року за № 918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Тобто, єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту кредиту в готівковій іноземній валюті є: 1) відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит (рахунок 2620, "рахунки клієнта", згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, Постанови Правління НБУ № 280), який діяв на момент укладення договору; 2) перерахування на поточний рахунок клієнта (рахунок 2620, згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України) суми безготівкового кредиту у валюті кредиту (у даному випадку в доларах США) з рахунку Банку; 3) видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління НБУ № 337, тобто за заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта в рамках касового обслуговування поточного рахунку, відкритого клієнту у банку на підставі Договору банківського рахунку, як це передбачено главою 72 ЦК України. Крім того, згідно п.2.3 глави 2 розділу IV Інструкції про касові операції в банках України приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами: за заявою на переказ готівки від фізичних осіб на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку; за прибутковим касовим ордером від працівників та клієнтів уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями. Тобто, за заявою на переказ готівки фізична особа може внести готівку іноземної валюти до каси банку виключно для зарахування на її поточний рахунок. Іншого способу внесення готівки іноземної валюти за таким касовим документом не існує. У відповідності до п.3.4 глави 3 розділу IV Інструкції про касові операції в банках України видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки фізичних особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. Згідно п. 2.3 глави 2 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ № 495 від 20.10.2004 року, та зареєстрованої Міністерством юстиції України 08.11.2004 року за № 1425/10024, операції з видачі клієнтам готівки в національній та іноземній валютах з кас банків відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних видаткових документів, визначених Інструкцією про касові операції, такими бухгалтерськими проводками: приймання готівки від фізичних осіб для зарахування на поточні, вкладні (депозитні) рахунки: дебет 1001, 1002; кредит 2620, 2625, 2630, 2635. Крім того, з метою вирішення питань, що виникли під час розгляду справи, судом за клопотанням позивача ОСОБА_1 було призначено судово-економічну експертизу. У Висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 13435/16-45 від 27.01.2017 року зазначено наступне: сукупна вартість кредиту по кредитному договору № ODMLGK01420483 від 13.09.2007 року становить: реальна процентна ставка 14,20%, абсолютне значення подорожчання кредиту 68459,96 доларів США; щомісячний платіж за кредитним договором №ODMLGK01420483 від 13.07.2007 року в розмірі 669,81 доларів США не відповідає відсотковій ставці, яка була узгоджена договором у розмірі 10,08 % річних (т.2, а.с.10-18). Відповідно до висновку експерта за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи №8450/17-45 від 20.10.2017 року вказано наступне: видача ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 52000,00 доларів США по кредитному договору № ODMLGK01420483 від 13.09.2007 р. відображена на рахунку банку № НОМЕР_2 із застосуванням кореспонденції рахунків Дебет 22332054400661 Кредит 10020801203302, що не є нормативно обґрунтованою для здійснення господарських операцій з видачі готівкових кредитів в іноземній валюті. У відповідності до п.3 глави 2 розділу ІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2003 р. № 337, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5.09.2003 року за № 768/8089, облік операцій з повернення фізичною особою-резидентом через операційну касу банку готівкового кредиту в іноземній валюті за кредитним договором відбувається шляхом зарахування на відкритий клієнту поточний рахунок в банку 2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб», а з нього розщеплюється на субрахунки, за якими банком ведеться облік заборгованості по тілу кредиту, відсотках, пені тощо. Приймання готівки в національній валюті від фізичних та юридичних осіб та готівки в іноземній валюті від фізичних осіб для здійснення переказу без відкриття рахунку відображається в бухгалтерському обліку Банку із застосуванням рахунку 2909 «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку». Прийняття готівки від фізичної особи ОСОБА_1 в погашення заборгованості за кредитним договором № ODMLGK01420483 від 13.09.2007 р. на визначений кредитним договором рахунок №29092054492503 підтверджується частково наявними в матеріалах справи квитанціями про прийняття платежів від ОСОБА_1 та наданою банком випискою по рахунку № НОМЕР_1 за період з 13.09.2007 року по 25.07.2017 року. Видача кредитних коштів ОСОБА_1 з каси Южного ГРУ ЗАТ КБ "ПриватБанк" згідно кредитного договору №ODMLGK01420483 від 13.09.2007 року в іноземній валюті, а саме доларах США, у розмірі 52000,00 (із зазначенням еквіваленту у гривні на момент видачі, що становить 262600,00 грн.), здійснювалась шляхом оформлення заяви на видачу готівки №1 від 13.09.2007 року та відображення в обліку банку кореспонденції рахунків Дебет 22332054400661-Кредит 10020801203302. Нормативно обґрунтованою є видача фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в іноземній валюті за кредитним договором шляхом відкриття клієнту поточного рахунку в банку 2620 "Кошти на вимогу фізичних осіб" для зарахування на нього суми кредиту з позичкового рахунку 2233 "Довгострокові іпотечні кредити, що надані фізичним особам", або іншого рахунку, передбаченого Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України, а потім за заявою на видачу готівки оформлюється видача коштів через касу банку (рахунок 1002……) з поточного рахунку 2620…… Таким чином, із вищевказаних висновків експертів за результатами проведення судово-економічної експертизи вбачається, що реальна процентна ставка по кредитному договору № ODMLGK01420483 від 13.09.2007 року становить 14,20% річних, а абсолютне значення подорожчання кредиту 68459,96 доларів США (т.2, а.с.10-18, т.3, а.с.68-78). Зазначені обставини свідчать про те, що ні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ні третя особа ОСОБА_4 під час укладання спірних Договорів не могли знати, а ні реальну процентну ставку, а ні абсолютне значення подорожчання кредиту. Тобто, волевиявлення учасників спірних договорів не відповідає реальній їх волі, зокрема, волі позивачів, на умовах сплати реальної відсоткової ставки, що у дійсності становить 14,20 % у доларах США, та у свою чергу тягне за собою подорожчання кредиту до 68459,96 доларів США. Якщо б позивачам про це було повідомлено, то вони не погодилися б на укладення спірних договорів. Разом з тим, відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасників правочину повинно відповідати їх внутрішній волі. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ст. 203 ЦК України, а саме: -зміст правочину не має суперечити чинному законодавству та моральним засадам суспільства; -особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності; -волевиявлення учасника правочину; -вчинення правочину у формі, встановленій законом; -правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків. Порядок погашення кредиту є істотною умовою договору, оскільки істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ч. 2 ст. 345 ГК України істотними умовами договору є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Однак, як вбачається із доданих до позову документів, позивачка ОСОБА_1 отримала кредит з відсотковою ставкою у розмірі 10,08 % річних, а реальна ставка становить 14,20 % у доларах США, що є значно більшою, а ніж сторони узгодили. Таким чином, Банк під час укладання кредитного договору приховав від позивачів повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту та реальної відсоткової ставки за цим кредитним договором, чим ввів в оману позивачів. Враховуючи, що кредитний договір розроблявся відповідачем, то і відповідальність щодо змісту договору покладається повністю на відповідача. Оскільки всі зазначені розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь Банку, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що підписання оспорюваного кредитного договору позивачкою ОСОБА_1 було здійснено під впливом обману з боку відповідача. Факти приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених, з метою отримання прихованого прибутку і є умислом у діях Банку у даному випадку. Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що позивачка ОСОБА_1 визнавала факт укладення нею кредитного договору і довгий час сплачувала кредитні кошти, а також проценти за користування ним, то колегія суддів вважає їх слушними, однак ці обставини не можуть слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки, як було зазначено вище, позивачка ОСОБА_1 погодилась з іншими умовами кредитного договору, а не тими, які в подальшому їй довелось виконувати. Тобто позивачка ОСОБА_1 погодилася на умовами кредитування, однак, не з тими, які в подальшому виявилися такими, що не відповідали її волевиявленню. Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивачі, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню у повному обсязі. При цьому суд правомірно виходив із того, що забезпечувальні договори також мають бути визнанні недійсними, оскільки ними забезпечувались зобов`язання за визнаним в судовому порядку недійсним кредитним договором. Що стосується заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, то колегія суддів вважає цю заяву безпідставною, з огляду на наступні обставини. Так, у відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. На вимоги про визнання недійсним договору поширюється загальна позовна давність, яка згідност.257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки. За змістом ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом із цим, у відповідності з вимогами частин 1 та 5 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. За змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов`язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Тобто, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Як вбачається з позовної заяви і підтверджується наявними у справі доказами, позивачі дізнались про порушення своїх прав укладенням спірних договорів лише 08.10.2015 року, після отримання Розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, здійсненого ТОВ «Аудиторська фірма «Аудит інформсервіс» (т.1, а.с.18-20). До цього позивачі не знали і не могли знати про порушення своїх прав, про що свідчить той факт, що позивачка ОСОБА_1 регулярно сплачувала кредитні кошти в рахунок погашення кредитної заборгованість. До ТОВ ««Аудиторська фірма «Аудит інформсервіс» позивачку ОСОБА_1 змусила звернутись та обставина, що сплачуючи регулярно кредит і проценти за користування ним, сума кредиту не зменшувалась у тому об`ємі, на який розраховувала ОСОБА_1 . Таким чином, позивачі не пропустили строку позовної давності, звернувшись з даним позовом до суду 16.10.2015 року, оскільки про порушення своїх прав вони дізнались лише після отримання від ТОВ «Аудиторська фірма «Аудит інформсервіс» Розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки від 08.10.2015 року (т.1, а.с.18-20). Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12.02.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк Т.В. Цюра