Постанова 4870 № 921/94/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" лютого 2023 р. Справа №921/94/21 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючого судді Галушко Н.А. суддів Желіка М.Б. Орищин Г.В. секретар судового засідання Олійник Н. за участю представників сторін: від позивача: Міненко В.М. - представник; від відповідача: Ловчук М.В.-представник розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України б/н та б/д (Вх. № ЗАГС 01-05/2897/22 від 25.11.2022) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2022 (повний текст складено 20.10.2022) у справі №921/94/21 за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, м. Київ, до відповідача Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Тернопільгаз, м. Тернопіль, про стягнення 86 431 084,68грн, з яких: 61 424 948,00грн борг за договором №18-01-ВТВ від 27.02.2018, 10 713 184,10грн пені, 5 134 452,41грн три проценти річних та 9 158 500,17грн інфляційні втрати В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулось з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Тернопільгаз про стягнення 86 431 084,68грн, з яких: 61 424 948,00грн борг за договором №18-01-ВТВ від 27.02.2018, 10 713 184,10грн пені, 5 134 452,41грн трьох проценти річних та 9 158 500,17грн інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на належне виконання позивачем умов договору постачання природного газу №18-01-ВТВ від 27.02.2018, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі, заявленій до стягнення. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2022 у справі №921/94/21 позов задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Тернопільгаз на користь АТ НАК Нафтогаз України 61 424 948, 00грн боргу за договором №18-01-ВТВ від 27.02.2018, 1 071 318,41грн пені, 513 445,24грн три проценти річних, 9 158 500,17грн інфляційних втрат та 794 500,00грн судового збору. В решті позову відмовлено. Рішенням місцевого господарського суду встановлено правомірність нарахування позивачем на прострочену суму боргу інфляційні нарахування в розмірі 9 158 500,17грн, а також, 10 713 184,10грн пені та 5 134 452,41грн три проценти річних. Виходячи із матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, співмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій і суми заборгованості та ступеня вини відповідача у виникненні спору, враховуючи, що заборгованість виникла через важкий фінансовий стан підприємства, враховуючи практику Верховного суду, а також те, що позивач не надав суду доказів на підтвердження понесених збитків по договору поставки, судом зменшено суму пені та 3% річних на 90%, та стягнено 1 071 318,41грн пені та 513 445,24грн три проценти річних. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м.Київ подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2022 у справі №921/94/21 в частині відмовлених вимог про стягнення 9 641 865,69 грн пені, 4 621 007,17 грн 3 % річних та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема ст. 233 ГК України. Скаржник зазначає, що сума зобов`язання відповідача з оплати поставленого газу дорівнює 96 484 948,00 грн, тоді як розмір заборгованості - 61 424 948,00 грн (тобто, відповідач недоплатив скаржнику 64% від загальної вартості поставленого газу), тоді як сума пені, нарахована відповідно до договору, становить 10 713 184,10 грн, що складає менше 17% від суми заборгованості. Це означає, що вартість газу, з оплати якого відповідачем прострочено оплату, фактично збільшиться для відповідача не більш як на 17%. Відтак, заявлена сума пені не є надміру великою до боргу відповідача, враховуючи процентне співвідношення виконання зобов`язання. Таким чином, суд неспівмірно зменшив заявлену до стягнення пеню на 90%, чим порушив принципи та підходи ВС у застосуванні ч. 1 ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України. На думку скаржника, суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин ст. 233 ГК України, не з`ясувавши всіх обставин, з`ясування яких передбачене згаданою нормою. Матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача у справі, окрім того, покликання на таке скрутне фінансове/матеріальне становище не є автоматичною підставою для зменшення пені на підставі положень ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України. Також, скаржник вважає, що судом не враховано того, що неналежне планування своєї діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб`єктів, які належним чином виконали свої обов`язки. Ризики від власної діяльності відповідача не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості. Скаржник вважає, що беручи до уваги те, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення пені, судом не надано належної уваги ступеню виконання зобов`язання. Також, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на скаржника державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Також, скаржник покликається на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання. По своїй суті, три проценти річних, передбачені положеннями ст. 625 ЦК України - це грошова сума, обчислена у відсотках від суми боргу, на отримання якої міг розраховувати кредитор, в разі належного виконання зобов`язання, вклавши отримані кошти в банк за мінімальної ставки - 3%. Таким чином, встановлений положеннями ст. 625 ЦК України розмір процентної ставки на рівні 3% річних це той мінімальний визначений законодавцем розмір грошових виплат, що має на меті гарантовано відновити майнові права кредитора. Приватне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Тернопільгаз» у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судом прийнято рішення у даній справі з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, з повним та об`єктивним з`ясуванням обставин справи. Відповідач зазначає, ПрАТ «Тернопільгаз» є підприємством, що має стратегічне значення та суспільну значущість для споживачів Тернопільської області, оскільки забезпечує розподіл природного газу споживачам природного газу на ліцензованій території, товариство належить до підприємств, що обслуговує об`єкти критичної інфраструктури. Позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2022 апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України у справі №914/94/21 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів ЖелікаМ.Б., Орищин Г.В. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України залишено без руху для усунення встановлених недоліків, а саме: зобов`язано скаржника надати (надіслати) на адресу Західного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в сумі 320 914,63 грн протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.12.2022 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2022 у справі №921/94/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ НАК Нафтогаз України на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2022 та призначено розгляд справи на 31.01.2023. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.02.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 21.02.2023. Представники сторін в судовому засіданні виклали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги. Третя особа в судове засідання не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила, хоча належним був повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Неявка третьої особи не перешкоджає розгляду справи, участь в судовому засіданні останньої обов`язковою не визнавалась, судова колегія прийшла до висновку про розгляд апеляційної скарги без участі представника третьої особи. Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.02.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Між ПАТ "НАК «Нафтогаз України" (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №226 від 06.03.2019 перейменовано в АТ "НАК "Нафтогаз України") (постачальник) та Приватним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Тернопільгаз (споживач), керуючись Законом України Про ринок природного газу та іншими нормативно-правовими актами, укладено 27.02.2018 договір постачання природного газу №18-01-ВТВ з врахуванням додаткової угоди №1 від 28.02.2018.. Відповідно до умов договору постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору, газ використовується споживачем виключно для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат Споживача ( п п. 1.1, 1.2 договору) Постачальник передає споживачу з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 газ обсягом 4 500,0 тис. куб.м та з 01 березня 2018 року по 31 березня 2018 року газ обсягом 10000,00 тис. куб. м ( п. 2.1 договору з врахуванням додаткової угоди №1 ). Відповідно до п. 5.2 договору, п. 3 додаткової угоди, не пізніше 10-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов`язується надати постачальнику підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання передачі газу у якому зазначаються обсяги використаного за Договором газу, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 13-го числа місяця наступного за місяцем продажу газу, зобов`язується повернути споживачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі газу, постачальник письмово повідомляє споживача про причини не підписання акта. Оплата планових обсягів газу здійснюється споживачем у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки на поточний рахунок постачальника, датою поставки вважається зарахування коштів на поточний рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору). Згідно з п. п. 8.2 договору сторони узгодили, що, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами і діє в частині реалізації природного газу з 01 лютого 2018 року до 31 березня 2018року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Як вбачається із матеріалів справи, постачальник, на виконання умов договору, протягом лютого - березня 2018 року поставив споживачу природний газ в кількості 10 634,663 тис. куб. м на загальну суму 96 484 948,00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 28.02.2018 в кількості 1 555,647 тис. куб. м на суму 15 776 127,36грн та від 31.03 2018 в кількості 9 097,016 тис. куб.м на суму 80 708 820,64грн, які підписані представниками сторін без заперечень, підписи яких скріплені печатками сторін договору. Відповідно до наданих позивачем виписок по рахунку за період з 01.01.2018 по 31.01.2021 відповідачем перераховано 35 060 000,00грн. Не проведення відповідачем оплати 61 424 948,00грн боргу стало підставою для звернення позивача з позовом до суду. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Закон України "Про ринок природного газу" визначає, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини (ст. 1 Закону). Згідно з визначенням, наведеним в ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України вказано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Обов`язок покупця щодо оплати товару передбачено ч. 1 ст.692 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно зі ст. 655, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як правомірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, станом на день прийняття рішення судом сума боргу за поставлений природній газ у лютому та березні 2018 року згідно договору постачання природного газу №18-01-ВТВ від 27.02.2018 становить 61 424 948,00грн, а тому в частині основного боргу позов підлягає до задоволення як обґрунтовано заявлений. В цій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання, або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України). Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до ст. ст. 546, 549 ЦК України, ст. 230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), іншими видами забезпечення встановленими договором або законом. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до ст. 258 ЦК України та ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та стягуються такі санкції протягом строку позовної давності в один рік, при цьому позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України. Передбачений сторонами розмір відповідальності за порушення грошового зобов`язання у п. 8.2 договору відповідає вищезазначеним нормам чинного законодавства. Враховуючи встановлення судом факту несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов`язань, перевіривши правильність розрахунку інфляційних, пені та три відсотки річних, судова колегія прийшла до висновку про правомірність поданого позивачем розрахунку за неналежне виконання умов договору відповідачем щодо нарахування інфляційних втрат в сумі 9 158 500,17грн, пені в сумі 10 713 184,10грн та три відсотки річних в сумі 5 134 452,41грн. При прийнятті рішення судом першої інстанції зменшено заявлені суми пені та 3% річних на 90 відсотків. Щодо зменшення судом першої інстанції заявленої суми пені та трьох відсотків річних на 90%, судова колегія зазначає таке. Заявляючи клопотання про зменшення пені та трьох відсотків річних відповідач посилався на майновий стан товариства, зокрема, наявність збитків, які зазначені у Звітах про фінансові результати за 2021 рік ПрАТ «Тернопільгаз» та за 9 місяців 2022 року. Причиною збитковості відповідача вказано недоведення підприємству тарифу на розподіл природного газу НКРЕ КП, що підтверджується Висновком судово- економічної експертизи від 02.07.2021 № 674/689/692/21-22. Також, додатковим доказом того, що причиною неналежного виконання умов договору № 18-01-ВТВ від 28.02.2018 зазначено визнання державою не доведення НКРЕ КП ПрАТ "Тернопільгаз" тарифу на розподіл природного газу, що привело до прийняття Верховною Радою України Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 29.07.2022 N 2479-ІХ). Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Згідно з положеннями ч.1 ст.233 ГПК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Зі змісту зазначеної норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду. Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16. Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18). Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність. Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. З урахуванням конкретних обставин в їх сукупності суд дійшов висновку, що зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Також, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18). Виходячи із матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, співмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій і суми заборгованості та ступеня вини відповідача у виникненні спору, враховуючи, що заборгованість виникла через важкий фінансовий стан підприємства, враховуючи практику Верховного суду, судова колегія прийшла до висновку щодо зменшення суми пені та 3% річних на 50% та в цій частині відхиляє доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Отже, судова колегія прийшла до висновку, що стягненню підлягає пеня в розмірі 5 356 592,05грн та три проценти річних в сумі 2 567 226,20грн, а в решті суми пені та трьох відсотків річних слід відмовити у задоволенні позовних вимог. Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини та мотиви, якими керувався суд першої інстанції, задовольняючи клопотання про зменшення заявленої до стягнення пені та 3% річних колегія суддів дійшла висновку про не обґрунтованість такого зменшення судом першої інстанції на 90%, як таке, що порушує баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи. В силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, прав і свобод, тоді як особливо вузьке тлумачення процесуальних норм суперечить цим завданням. Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого господарського суду в частині відмови в позові в стягненні 4 285 273,64грн пені та 2 053 780,96 грн трьох відсотків річних. В цій частині позов підлягає задоволенню. Судові витрати. Судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст. ст. 129, 269, 271, 275, 277, 280 - 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України б/н та б/д (Вх. № ЗАГС 01-05/2897/22 від 25.11.2022) задоволити частково. 2.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2022 у справі №921/94/21 скасувати в частині відмови в позові в стягненні 4 285 273,64грн пені та 2 053 780,96грн трьох відсотків річних. В цій частині позов задоволити. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Тернопільгаз (вул. Чернівецька,54, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46006, ідентифікаційний код 03353503) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (вул. Б.Хмельницького, буд.6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) 61 424 948,00грн боргу за договором №18-01-ВТВ від 27.02.2018, 9 158 500,17 грн інфляційних втрат, 5 356 592,05грн пені, 2 567 226,20грн трьох відсотків річних, 794 500,00грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 160 457,32грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Місцевому господарському суду видати наказ. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 06.03.2023. Головуючий суддя Галушко Н.А. Суддя Желік М.Б. Суддя Орищин Г.В.