Постанова 4870 № 921/595/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/595/25 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М., суддів: Бонк Т.Б., Прядко О.В., секретар судового засідання Бабій М.М. явка учасників справи: від позивача: Овчарук О.О.; від відповідача: Вийванко Н.П.; розглянув апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» б/н від 31.12.2025, на рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025, суддя Андрусик Н.О., м. Тернопіль, повний текст рішення складено 12.12.2025, у справі №921/595/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України», місто Київ до відповідача приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз», місто Тернопіль про стягнення 70 135 326,35 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю " Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» про стягнення 70 135 326,35 грн, з яких: 56 706 162,77 грн. основного боргу, 1 350 308,14 грн. інфляційних нарахувань, 565 708,92 грн. 3% річних, 5 842 530,24 грн. пені, 5 670 616,28 грн. штрафу. Позовні вимоги обґрунтовуються неналежним виконанням ПрАТ «Тернопільміськгаз» своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3287-ОГРМ від 21.06.2022 в частині здійснення розрахунку за спожитий (7 642,34000 тис.м3) природний газ в період з 01.01.2025 по 31.03.2025 на загальну суму 56 706 162,77 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025 позов задоволено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» 56 706 162,77 грн. основного боргу, 1 350 308,14 грн. інфляційних нарахувань, 565 708,92 грн. 3% річних, 5 842 530,24 грн. пені, 5 670 616,28 грн. штрафу та 420 81,96 грн. в повернення судового збору. Рішення суду обґрунтовано тим, що позивач належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання, визначені укладеним між сторонами Договором №101/ПГ-3287-ОГРМ від 21.06.2022, та у період із січня по березень 2025 року поставив відповідачу 7 642,34000 тис. куб. м природного газу вартістю 56 706 162,77 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу №2490 від 31.01.2025, №4732 від 28.02.2025 та №6971 від 31.03.2025, підписаними сторонами із застосуванням кваліфікованих електронних підписів без будь-яких зауважень. Водночас відповідач, прийнявши поставлений природний газ та в порушення пункту 4.3 договору не здійснив оплату у встановлений строк, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 56 706 162,77 грн. Доказів погашення заборгованості до матеріалів справи не подано, при цьому відповідач визнав основний борг у відзиві на позов. У відповідності до вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції, стягнув суму інфляційних втрат і трьох відсотків річних, що передбачені вимогами закону як компенсаційні втрати грошового зобов`язання відповідача та відповідно відмовив у його клопотанні про їх зменшення. Стягнення сум штрафу і пені передбачені умовами укладеного договору (пункт 6.3), оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання. Одночасно суд відмовив у клопотанні відповідача про зменшення розміру пені та штрафу, оскільки надані докази щодо скрутного фінансового стану не є достатніми для зменшення розміру пені і штрафу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи 06.01.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» б/н від 31.12.2025 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025 у справі №921/595/25, в якій останнє просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у зменшенні загального розміру пені до 584 253,24 грн. та штрафу до 567 061,62 грн. Скаржник не погоджується з рішенням в частині відмови у зменшенні розміру заявленої до стягнення пені та штрафу на 90 %, вважає його прийнятим, а рішення суду про відмову у зменшенні як неправильне застосуванням норм матеріального права та процесуального права в частині закриття підготовчого провадження, призначення справи до розгляду та проведення судового засідання без участі представника відповідача. На думку скаржника, суд першої інстанції, відмовляючи у зменшенні розміру пені та штрафу, лише формально послався на положення законодавства та практику Верховного Суду, відповідно до яких зменшення неустойки є правом суду, однак не проаналізував обставини спору, з якими закон пов`язує наявність підстав для її зменшення, не надав оцінки майновому стану сторін, співвідношенню розміру штрафних санкцій із розміром збитків кредитора, винятковості випадку, інтересам сторін, ступеню виконання зобов`язання, причинам його неналежного виконання та іншим обставинам, що мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки. Скаржник також зазначає, що у справі наявні виняткові обставини, які є підставою для зменшення пені та штрафу, а саме: введення та тривала дія воєнного стану, статус ПрАТ «Тернопільміськгаз» як підприємства критичної інфраструктури та єдиного оператора газорозподільної системи на території міста Тернополя та Тернопільського району, збитковість тарифів, тяжкий фінансовий стан підприємства, зростання витрат у зв`язку з воєнним станом, неможливість впливати на тарифну політику, а також те, що стягнення значних штрафних санкцій може призвести до погіршення фінансового стану товариства, унеможливити належне виконання ним покладених функцій та негативно вплинути на забезпечення безперебійного газопостачання. Крім того, скаржник вказує, що інтереси позивача вже захищені шляхом стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а тому пеня та штраф у заявленому розмірі не відповідають принципам справедливості, добросовісності та пропорційності. 06.02.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025 без змін. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2026 справу №921/595/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» б/н від 31.12.2025 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025 у справі №921/595/25 залишено без руху. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» б/н від 31.12.2025 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025 у справі №921/595/25. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 справу №921/595/25 призначено на 22.04.2026. У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Бонк Т.Б. з 20.04.2026 по 24.04.2026 включно, розгляд вищевказаної справи 22.04.2026 не відбувся. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 розгляд справи №921/595/25 призначено на 03.06.2026. Ухвалою від 03.06.2026 розгляд справи №921/595/25 відкладено на 15.07.2026. Рішенням Вищої Ради Правосуддя №1416/0/15-26 від 09.07.2026 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. За розпорядженням керівника апарату суду №150 від 14.07.2026 було проведено автоматизовану заміну складу суду. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2026 для розгляду справи №921/595/25 сформовано колегію суддів у складі: Бойко С.М. - головуючий суддя, судді Бонк Т.Б., Прядко О.В. У судове засідання 15.07.2026 з`явились представники позивача та відповідача. Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, навівши доводи аналогічні викладеним в ній, просив її задоволити. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України). Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025 у справі № 921/595/25 оскаржується відповідачем в частині відмови у зменшенні пені та штрафу. Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про залишення її без задоволення, з таких підстав Предметом позову є стягнення заборгованості та нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу за договором купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3287-ОГРМ від 21.06.2022. Як встановлено судами, 21.06.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» як продавецем та приватним акціонерним товариством «Тернопільміськгаз» як покупцем укладено договір купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3287-ОГРМ (далі - договір), яким урегульовано відносини сторін щодо купівлі-продажу, передачі та прийому природного газу на умовах, встановлених цим правочином та відповідними законодавчими актами. Цей договір (включаючи усі зміни та доповнення) регулює відносини сторін щодо купівлі-продажу, передачі та прийому природного газу на умовах, встановлених цим договором та Положенням (п.1.1 договору). Пунктом 1.3 договору визначено, що продавець зобов`язується передати у власність покупцю природний газ в обсягах, у строки та на умовах, що погоджені сторонами, а покупець зобов`язується прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу природного газу у розмірі, строки та у порядку, що визначені цим договором. У розділі 3 договору сторонами погоджено порядок та умови передачі, приймання та обліку газу. Зокрема, визначено, що передача договірного обсягу газу здійснюється протягом кожного періоду передачі, узгодженого сторонами у договорі (п.3.2 договору). Передача та приймання природного газу здійснюється на ВТТ шляхом надання сторонами Оператору ГТС торгових сповіщень на відчуження/набуття природного газу в Інформаційній платформі Оператора ГТС, відповідно до вимог Кодексу ГТС. У Торгових сповіщеннях, зокрема, зазначається обсяг природного газу, що передається/ приймається сторонами відповідно до договору. Право власності на природний газ переходить від Продавця до Покупця у ВТТ (п.3.3 договору ). Згідно з п.3.9 договору, фактичний обсяг переданого продавцем та прийнятого покупцем природного газу на ВТТ за період передачі згідно з договором дорівнює сумі усіх обсягів, зазначених у торгових сповіщеннях сторін, на підставі яких Оператором ГТС погоджено передачу природного газу протягом такого періоду передачі. Після закінчення періоду передачі, у якому була здійснена передача газу, але не пізніше 14-го числа місяця, наступного за періодом передачі, якщо інше не передбачено договором, Продавець складає, підписує, скріплює своєю печаткою (за наявності) Комерційні акти щодо Обсягу І, Обсягу ІІ та Обсягу ІІІ та передбачили процедуру їх підписання електронним підписом та направлення актів. У розділі 4 договору сторонами обумовлено ціну та порядок проведення розрахунків. Згідно з п.4.1 договору, ціна природного газу, який передається за цим договором, встановлюється наступним чином: - ціна природного газу для Обсягу І (фіксований) становить 7 420,00 грн. із урахуванням податку на додану вартість за 1 000 куб. метрів природного газу (п.4.1.1 договору); - ціна природного газу для Обсягу ІІ становить 0,01 грн із урахуванням податку на додану вартість за 1 000 куб. метрів природного газу (п.4.1.2 договору); - ціна природного газу для Обсягу ІІІ розраховується за визначеною формулою. Договірна вартість визначається як сума вартості Обсягу І, розрахованої згідно з пунктом 4.1.1 договору, вартості Обсяг ІІ, розрахованої згідно з пунктом 4.1.2 договору, та вартості Обсягу ІІІ розрахованого згідно пункту 4.1.3. та інших витрат, які виникають при виконанні договору протягом строку його дії. Вартість природного газу Обсягу І за кожний період передачі (розрахунковий період) розраховується як добуток Обсягу І природного газу, переданого згідно з Комерційним актом за відповідний період передачі (розрахунковий період), та ціни Обсягу І, визначеної пунктом 4.1.1 договору. Вартість природного газу Обсягу ІІ за кожний Період передачі (Розрахунковий період) розраховується як добуток Обсягу ІІ природного газу, переданого згідно з Комерційним актом за відповідний Розрахунковий період, та ціни Обсягу ІІ, визначеної пунктом 4.1.2 договору. Вартість природного газу Обсягу ІІІ за кожний період передачі (розрахунковий період) розраховується як сума добутків Обсягів ІІІ природного газу за кожну газову добу в розрахунковому періоді та ціни Обсягу ІІІ, визначеної пунктом 4.1.3 договору, переданого згідно з Комерційним актом за відповідний розрахунковий період (п. 4.2.1 договору). 4 лютого 2025 року між сторонами підписано Додаткову угоду №20 до договору, якою внесено зміни до підпункту 4.1.3 пункту 4.1 договору про те, що ціна природного газу для Обсягу ІІІ розраховується за такою формулою: ціна = [(SK VTP + SK Exit fee) Ч 10,6 + UA Entry fee Ч Daily booking coefficient] Ч X-RateEUR + податок на додану вартість, де SK VTP середньоарифметичне значення між «Bid» та «Offer» для котирування у робочі дні (Day-ahead), у вихідні дні (Weekend) згідно з даними, опублікованими у джерелі котирувань ICIS European Spot Gas Markets під заголовком «Slovakia Price Assessment» на дату, що передує дню визначення ціни в євро/МВт·год; SK Exit fee плата за вихід із газотранспортної системи Словаччини, розрахована за допомогою тарифного калькулятора, що розміщений за посиланням https://tis.eustream.sk/en/apps/price-calculator/, із розрахунку на 10 000 МВт·год денної потужності під час бронювання потужності на добу для кожного розрахункового місяця в точці «Budіnce» в євро/МВт·год; UA Entry fee затверджений НКРЕКП тариф на послуги транспортування природного газу для входу в газотранспортну систему України на міждержавному з`єднанні для точки входу «Будінце», євро за 1000 куб. метрів на добу без урахування податку на додану вартість; Daily booking coefficient затверджений НКРЕКП коефіцієнт, який застосовується до тарифів на послуги із транспортування природного газу для точок входу в газотранспортну систему на міждержавних з`єднаннях на регуляторний період 2025-2029 років у разі замовлення потужності на добу наперед; X-RateEUR офіційний курс гривні до євро, актуальний на дату розрахунку ціни, що опублікований на офіційному вебсайті Національного банку, гривень за 1 євро; податок на додану вартість 20 відсотків. Додаткова угода набрала чинності з дати її підписання та, згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, поширює свою дію на відносини між сторонами, що склались до її укладення, а саме з 01.01.2025 (п.4 додаткової угоди №20). Відповідно до п.4.3 договору, покупець здійснює розрахунок за реалізовані обсяги природного газу в розрахунковому періоді не пізніше ніж 30 днів після закінчення розрахункового періоду. У випадку виникнення у покупця заборгованості за цим договором, продавець має право зарахувати грошові кошти, отримані від покупця в поточному періоді передачі, незалежно від призначення платежу, в рахунок погашення існуючої заборгованості покупця (п.4.7 договору ). Договір укладено з відкладальною умовою відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України та набуває чинності з дати надання покупцем одного з видів забезпечення виконання своїх платіжних зобов`язань за договором у порядку та відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 цього договору, та діє по 31 жовтня 2025 року (включно), а в частині здійснення розрахунків між сторонами - до їх повного та належного здійснення (п.10.1 договору з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №23 від 1 квітня 2025 року). Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання взятих на себе зобов`язання у період з січня по березень 2025 року поставлено відповідачу 7 642,34000 тис. куб. м. природного газу на загальну суму 56 706 162,77грн, що підтверджується Актами приймання - передачі природного газу №2490 від 31 січня 2025 року на суму 19 032 299,99грн (2 565,00000 тис. куб. м. природного газу), №4732 від 28 лютого 2025 року на суму 18 731 715,79 грн. (2 524,49000 тис. куб. м. природного газу), №6971 від 31 березня 2025 року на суму 18 942 146,99грн (2 552,85000 тис. куб. м. природного газу). ПрАТ «Тернопільміськгаз» вартість спожитого газу не оплатило, незважаючи на підписані Акти приймання-передачі природного газу; розмір заборгованості за природний газ за наявними актами приймання-передачі становить 56 706 162,77 грн., що сторонами не оспорюється, підтверджується наявними доказами у справі, а тому апеляційний суд погоджується з наявним розміром, що встановлена і судом першої інстанції. З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся 27.08.2025 (згідно з Списком згрупованих відправлень ф.103А від 27.08.2025 та описом вкладення у лист №0505360033737) до відповідача з вимогою №119/4.1.2-65126-2025 від 27.08.2025 про погашення заборгованості в загальному розмірі 70 135 326,35 грн, в тому числі: основний борг в сумі 56 706 162,77 грн, пеня в розмірі 5 842 530,24 грн, штраф в розмірі 5 670 616,28 грн, 3% річних в розмірі 565 708,92 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 350 308,14 грн, яку товариством отримано 29.08.2025, однак залишено без відповіді та задоволення. У зв`язку із порушенням грошового зобов`язання на загальну суму 56 706 162,77 грн. позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 350 308, 14 грн, 3% річних в розмірі 565 708,92 грн, пеню в розмірі 5 842 530,24 грн та штраф в розмірі 5 670 616,28 грн., які просить стягнути з відповідача в примусовому порядку та захистити порушене майнове право. Предметом апеляційного перегляду є законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025 в частині відмови у зменшенні розміру пені та штрафу, а також правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для їх зменшення. Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025 в частині стягнення основного боргу в сумі 56 706 162,77 грн, інфляційних втрат в розмірі 350 308, 14 грн та 3% річних в розмірі 565 708,92 грн апелянтом не оскаржується, а відповідач визнає наявність основної заборгованості, висновки суду першої інстанції в цій частині колегією суддів не переглядаються. Отже, перевірці судом апеляційної інстанції підлягають виключно доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для зменшення розміру пені та штрафу, а також правильності висновків місцевого господарського суду про відсутність таких підстав. Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Виходячи із системного аналізу положень ст.549 ЦК України, такі господарські санкції як штраф та пеня не є тотожними, а навпаки, хоча і є різновидами неустойки, проте є різними правовими категоріями. Штраф застосовується одноразово у випадку прострочення боржником виконання зобов`язання понад встановлений сторонами зобов`язання термін та може встановлюватися за будь-яке порушення, тоді як пеня має триваючий характер, тобто нараховується за певний проміжок часу, є видом відповідальності за невиконання, за загальним правилом, виключно грошового зобов`язання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф - не залежить. У разі порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить також і статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17). Відповідно до п.6.3 договору за порушення покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, покупець, на письмову вимогу продавця не пізніше ніж 15 днів з моменту її отримання, зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення покупцем строків оплати за природний газ більше ніж на 5 робочих днів, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця додатково штраф, розмір якого становить 10% від суми простроченого платежу. Керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди встановити позовну давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю у п`ять років (п. 6.10 договору). Також, сторони узгодили, що нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та здійснюється за весь період прострочення виконання зобов`язань (п. 6.11 договору). Як встановлено судами, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що: - на борг в сумі 19 032 299,99 грн за період з 04.03.2025 по 31.07.2025 нараховано пеню в розмірі 2 421 534,28грн та 10% штрафу в розмірі 1 903 230,00 грн; - на борг в сумі 18 731 715,79 грн за період з 01.04.2025 по 31.07.2025 нараховано пеню в розмірі 1 940 913,68 грн та 10% штрафу в розмірі 1 873 171,58 грн; - на борг в сумі 18 942 146,99 грн за період з 01.05.2025 по 31.07.2025 нараховано пеню в розмірі 1 480 082,28 грн та 10% штрафу в розмірі 1 894 214,70 грн. Всього нараховано та заявлено 5 842 530,24 грн пені та 5 670 616,28 грн штрафу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність нарахування позивачем пені та штрафу відповідно до п. 6.3 договору. Перевіривши надані позивачем розрахунки апеляційним судом встановлено, що вони здійснені відповідно до умов договору, методологічно та арифметично правильно, із визначенням періодів нарахування, у зв`язку з чим вимоги про стягнення пені у розмірі 5 842 530,24 грн та штрафу у розмірі 5 670 616,28 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, колегія суддів зазначає таке. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Відповідно до ст. 3 ЦК України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20. Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18. Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені, відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Також, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова

позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20). ПрАТ «Тернопільміськгаз», обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення розміру неустойки, посилається, зокрема, на вкрай незадовільний фінансовий стан (збитковість) підприємства, його стратегічне значення (критичність) та специфіку господарської діяльності, а також на відсутність доказів понесення позивачем збитків унаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань. Так, на підтвердження складного фінансового стану ПрАТ «Тернопільміськгаз» посилається на фінансові результати діяльності підприємства за 2024 рік, відповідно до яких за І квартал 2024 року чистий фінансовий результат підприємства становив збиток у розмірі 24 134 тис. грн, за 9 місяців 2024 року чистий фінансовий результат також був збитковим та становив 35 844 тис. грн, а фінансовий результат від операційної діяльності за 9 місяців 2024 року становив збиток у розмірі 35 925 тис. грн. Також відповідач наголошує на стратегічному значенні та специфіці своєї діяльності, зазначаючи, що ПрАТ «Тернопільміськгаз» є єдиним оператором газорозподільної системи (ГРМ) на території міста Тернополя та Тернопільського району, а його діяльність безпосередньо пов`язана із забезпеченням належного та безперебійного функціонування газорозподільної системи. Крім того, скаржник вказує на непропорційність заявлених до стягнення штрафних санкцій наслідкам порушення зобов`язання, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів понесення майнових втрат (збитків) саме у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань. При цьому, на думку скаржника, майнові інтереси позивача вже додатково захищені заявленими до стягнення сумами 3% річних та інфляційних втрат, які компенсують негативні наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Надавши оцінку наведеним відповідачем аргументам та здійснивши аналіз наявних у матеріалах справи доказів щодо існування підстав для зменшення штрафних санкцій у спірному випадку, колегія суддів враховує таке. Відповідно до загальних засад цивільного законодавства договірні правовідносини ґрунтуються, зокрема, на принципі свободи договору та обов`язковості договору для сторін. Відповідач, укладаючи зазначений договір, погодив його умови, у тому числі умови щодо відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов`язання, а отже повинен був усвідомлювати можливість настання передбачених договором негативних майнових наслідків у разі його неналежного виконання. Водночас господарські санкції, зокрема неустойка, пеня та штраф, встановлені договором або законом, виконують, серед іншого, компенсаційну та стимулюючу функції, спрямовані на захист майнового інтересу кредитора та спонукання боржника до належного виконання взятих на себе зобов`язань. Тому зменшення судом погодженого сторонами розміру відповідальності має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи та необхідності забезпечення справедливого балансу інтересів сторін і не повинно призводити до фактичного нівелювання договірної відповідальності боржника. Щодо посилання відповідача на збитковість підприємства колегія суддів зазначає, що надана відповідачем фінансова звітність дійсно свідчить про наявність негативних фінансових результатів його господарської діяльності у 2024 році. Водночас сама по собі збитковість суб`єкта господарювання не є безумовною підставою для зменшення передбаченої договором неустойки та не свідчить про винятковість обставин у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України. При цьому колегія суддів враховує, що наведені відповідачем показники стосуються І кварталу та 9 місяців 2024 року, тоді як споживання природного газу, у зв`язку з несвоєчасною оплатою якого нараховано спірну неустойку, відбувалося у січні лютому 2025 року. Отже, зазначені фінансові документи характеризують результати господарської діяльності відповідача за попередній період та самі по собі не підтверджують його фінансового стану безпосередньо у період виникнення спірної заборгованості, а також не доводять об`єктивної неможливості виконання ним грошових зобов`язань перед позивачем у визначені договором строки. Окрім того відповідач не зазначив суму доходів одержані за результатами своєї господарської діяльності, не навів переліку заходів, які вживав для запобігання зменшення суми заборгованості. Більше того, відповідачем не доведено існування безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між зафіксованими у фінансовій звітності збитками та невиконанням зобов`язань з оплати природного газу, отриманого у січні лютому 2025 року. Сам факт наявності негативного фінансового результату не свідчить про абсолютну відсутність у юридичної особи можливості здійснювати розрахунки з контрагентами та не звільняє суб`єкта господарювання від ризиків, пов`язаних зі здійсненням власної господарської діяльності. Посилання відповідача на кризу неплатежів, недостатність тарифної виручки, особливості тарифної політики та неможливість впливати на стан розрахунків споживачів також не є самостійними та безумовними підставами для зменшення неустойки. Проблеми боржника у правовідносинах із власними споживачами, контрагентами чи регулятором не можуть автоматично покладати негативні наслідки здійснення ним господарської діяльності на іншу сторону договору, яка належним чином виконала взяті на себе зобов`язання. Господарська діяльність здійснюється суб`єктом господарювання на власний ризик, а тому, укладаючи договір купівлі-продажу природного газу на значну суму, відповідач повинен був оцінювати власну спроможність виконати взяті на себе грошові зобов`язання та враховувати ризик настання передбаченої договором відповідальності у разі прострочення оплати. Отже складний фінансовий стан підприємства сам по собі не звільняє відповідача від договірної відповідальності перед кредитором та не надає безумовного права на зменшення неустойки. Щодо доводів скаржника про стратегічне значення та специфіку діяльності ПрАТ «Тернопільміськгаз» колегія суддів зазначає, що суспільна важливість виконуваних підприємством функцій сама по собі не є підставою для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань або для обов`язкового зменшення передбачених договором штрафних санкцій. Незважаючи на специфіку здійснюваної діяльності та її суспільне значення, відповідач залишається самостійним суб`єктом господарювання, який вступає у договірні правовідносини та набуває відповідних прав і обов`язків. Сам по собі статус оператора газорозподільної системи не звільняє його від необхідності дотримуватися принципу належного виконання зобов`язань та не створює привілейованого становища у договірних відносинах з іншими суб`єктами господарювання. При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що стягнення заявлених позивачем сум пені та штрафу безпосередньо призведе до припинення або істотного порушення здійснення ним діяльності, унеможливить виконання покладених на нього функцій чи створить реальну загрозу безперебійному функціонуванню газорозподільної системи. Щодо посилання скаржника на непропорційність заявлених до стягнення штрафних санкцій та відсутність доказів понесення позивачем збитків колегія суддів зазначає, що відсутність доказів понесення кредитором конкретних майнових втрат сама по собі не свідчить про надмірність неустойки та не є достатньою підставою для її зменшення. Водночас обов`язок доведення обставин, які свідчать про винятковість конкретного випадку та можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки, покладається саме на сторону, яка заявляє відповідне клопотання. Отже, відповідач повинен довести не лише наявність складного фінансового становища чи відсутність доказів конкретного розміру збитків позивача, а й те, що визначений договором розмір відповідальності є очевидно надмірним та неспівмірним із наслідками допущеного ним порушення. Не спростовує наведеного і посилання скаржника на те, що інтереси позивача додатково захищені нарахуванням 3% річних та інфляційних втрат. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних і встановлена договором неустойка мають різну правову природу. Інфляційні нарахування та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і спрямовані на відшкодування кредитору матеріальних втрат від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсацію за користування боржником утримуваними ним грошовими коштами, тоді як неустойка є мірою відповідальності за порушення зобов`язання. Отже їх одночасне стягнення не свідчить про подвійну відповідальність боржника, а сам факт нарахування 3% річних та інфляційних втрат не утворює самостійної підстави для зменшення передбачених договором пені та штрафу. Колегія суддів також враховує співвідношення розміру основної заборгованості та заявлених до стягнення штрафних санкцій. Так, основний борг відповідача становить 56 706 162,77 грн, тоді як заявлені до стягнення пеня у розмірі 5 842 530,24 грн та штраф у розмірі 5 670 616,28 грн у сукупності становлять 11 513 146,52 грн, тобто близько 20,3% від суми основного боргу. За встановлених обставин таке співвідношення розміру основного боргу та штрафних санкцій саме по собі не свідчить про очевидну надмірність чи непропорційність неустойки наслідкам порушення зобов`язання. При цьому відповідач просить зменшити як пеню, так і штраф на 90%, унаслідок чого їх сукупний розмір становив би лише 1 151 314,86 грн. замість нарахованих 11 513 146,52 грн. На переконання апеляційного суду, зменшення штрафних санкцій у такому розмірі за встановлених обставин справи фактично призвело б до істотного нівелювання погодженої сторонами договірної відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання та не забезпечило б справедливого балансу інтересів кредитора і боржника. Таким чином, наведені відповідачем обставини щодо збитковості підприємства, кризи неплатежів, особливостей тарифного регулювання, його стратегічного значення та специфіки господарської діяльності, відсутності доказів понесення позивачем збитків, а також додаткового захисту майнових інтересів кредитора шляхом нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оцінені як окремо, так і в їх сукупності, не свідчать про винятковість цього випадку та не підтверджують наявності достатніх правових підстав для зменшення пені та штрафу на 90%. З огляду на те, що штрафні санкції нараховані відповідно до погоджених сторонами умов договору, факт порушення відповідачем грошового зобов`язання не заперечується, а наведені ним обставини не доводять очевидної неспівмірності заявленої до стягнення неустойки наслідкам такого порушення та наявності виняткових підстав для її зменшення, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання ПрАТ «Тернопільміськгаз» про зменшення розміру пені та штрафу на 90%. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу, оскільки їх зменшення у запропонованому відповідачем розмірі не відповідало б засадам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, а також не забезпечувало б належного балансу майнових інтересів сторін. Щодо посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті позову, а підготовче засідання призначено на 11.11.2025. 28.10.2025 відповідач подав до суду відзив з усіма доказами, якими обґрунтовував свою позицію. Ухвалою суду від 11.11.2025 закрито підготовче провадження у справі №921/595/25 та призначено її до розгляду по суті на 25.11.2025. Відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду. Таким чином, вказана норма передбачає максимальний строк підготовчого провадження, однак не встановлює його мінімального строку, а отже саме по собі закриття підготовчого провадження 11.11.2025, за умови виконання його завдань, не може свідчити про передчасність такого процесуального рішення суду. При цьому відповідачем не подавалось до суду жодних заяв чи клопотань про відкладення підготовчого засідання чи про необхідність продовження строку підготовчого провадження, про намір надати будь-які інші додаткові докази чи пояснення, про намір залучити інших осіб тощо. Отже, судом першої інстанції обґрунтовано постановлено ухвалу від 11.11.2025 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті. Окрім того, відповідач не скористався своїм правом щодо подання до суду до початку розгляду справи по суті будь-яких клопотань чи додаткових доказів із відповідним обґрунтуванням неможливості їх подання до дати закриття підготовчого провадження. З огляду на наведене не знаходять свого підтвердження доводи скаржника про те, що внаслідок закриття підготовчого провадження відповідача було позбавлено можливості долучити до матеріалів справи додаткові докази, зокрема звіти про фінансові результати, які, на його переконання, свідчать про наявність скрутного фінансового стану ПрАТ «Тернопільміськгаз». Як вбачається з матеріалів справи, відповідач мав можливість подати відповідні докази у встановлені судом процесуальні строки, а у разі неможливості їх своєчасного подання повідомити про це суд із зазначенням відповідних причин та заявити клопотання про надання додаткового строку для їх подання. Проте таких процесуальних дій відповідачем вчинено не було. Більше того, як зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, у цій справі відповідачем до матеріалів справи було надано звітність за 2024 рік, у той час як споживання природного газу відбувалося у січні лютому 2025 року. Отже твердження про те, що саме внаслідок процесуальних дій суду першої інстанції відповідач був позбавлений можливості надати докази свого фінансового стану, не відповідає обставинам справи. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені та штрафу, покладається саме на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Тому відповідач, посилаючись на свій скрутний фінансовий стан як на підставу для зменшення неустойки, повинен був надати суду належні та допустимі докази на підтвердження таких обставин та своєчасно скористатися наданими йому процесуальними правами. Щодо доводів скаржника про розгляд справи за відсутності представника відповідача, колегія суддів враховує, що відповідач був належним чином залучений до розгляду справи та реалізував своє право на подання відзиву і доказів на підтвердження своєї позиції. Сам по собі розгляд справи за відсутності представника сторони не свідчить про порушення її процесуальних прав, якщо такій стороні була забезпечена можливість реалізувати передбачені ГПК України процесуальні права. Крім того, у відповідача наявний зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, а отже, він мав можливість подавати до суду відповідні процесуальні документи, заяви, клопотання та докази засобами електронного судочинства. Таким чином, матеріалами справи не підтверджуються доводи скаржника про те, що саме внаслідок дій суду першої інстанції він був позбавлений можливості надати додаткові докази щодо фінансового стану товариства та належним чином обґрунтувати підстави для зменшення штрафних санкцій. Натомість матеріали справи свідчать, що відповідач мав можливість скористатися своїми процесуальними правами, подав відзив з доказами на обґрунтування своєї позиції, водночас до закриття підготовчого провадження не заявляв клопотання про відкладення підготовчого засідання чи його продовження, не повідомляв про намір подати додаткові докази та не обґрунтовував неможливості їх своєчасного подання. За таких обставин доводи апеляційної скарги про передчасне закриття підготовчого провадження та позбавлення відповідача можливості надати додаткові докази не знаходять свого підтвердження та не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Отже апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги як безпідставні та такі, що не підтверджуються матеріалами справи. Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції. Враховуючи викладене, доводи скаржника не спростовують законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, натомість заперечення позивача, наведені у відзиві на апеляційцну скаргу, узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними і допустимими доказами. З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025 у справі № 921/595/25 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Натомість заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними і допустимими доказами. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025 у справі № 921/595/25 підлягає залишенню без змін. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Судові витрати. У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» б/н від 31.12.2025 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.12.2025 у справі № 921/595/25 залишити без змін. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Повний текст постанови складено та підписано 20.07.2026. Головуючий суддя Бойко С.М. Судді Бонк Т.Б. Прядко О.В.