Постанова 4801 № 127/22054/21

Справа № 127/22054/21 Провадження № 22-ц/801/300/2023 Категорія: 62 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К. П. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2023 рокуСправа № 127/22054/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М., за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Юрченко Світлана Володимирівна, розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Юрченко Світлана Володимирівна про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2022 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Гуменюка К.П., дата складення повного тексту рішення 01 грудня 2022 року, встановив: В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Юрченко Світлана Володимирівна про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з вересня 1998 року вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, в одному житловому приміщенні (квартирі) в АДРЕСА_1 , забезпечуючи себе всім необхідним для життя, веденням спільного господарства, повністю об`єднували та витрачали зароблені кошти. ОСОБА_3 на той час був фізичною особою-підприємцем, з видом економічної діяльності - прийманням та збуту металобрухту. Позивач, як цивільна дружина, допомагала йому по веденню підприємницької діяльності. Згодом ними за спільні кошти, які отримані від їхньої спільної діяльності, в 1999 році була придбана земельна ділянка із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . На зазначеній земельній ділянці також була придбана частина будинку. В подальшому, в 2000 році вона разом з ОСОБА_3 вирішили побудувати власний житловий будинок на частині вже зазначеної земельної ділянки. Будівництво їхнього будинку тривало майже шість років до 2006 року. Після закінчення будівництва позивач та ОСОБА_3 почали в ньому проживати однією сім`єю. Позивач надавала допомогу ОСОБА_3 по господарству, купівлі ліків та харчування, оплати комунальних та інших платежів. Весь час починаючи з 1998 року по день смерті ОСОБА_3 , позивач вела із чоловіком спільне господарство, здійснювала за ними догляд, коли чоловік хворів, вела спільний бюджет та його спільне витрачання на потреби сім`ї, безпосередньо приймала дольову участь в оплаті комунальних платежів, здійснювала купівлю харчів, ліків та іншого необхідного для нормального проживання та ведення спільного господарства. Разом з чоловіком постійно проводили час, як щодо ведення роботи так і щодо ведення спільного відпочинку, подорожували разом, що підтверджується фото, на яких вони постійно разом, які долучені до позовної заяви. Після смерті чоловіка ОСОБА_3 його похованням займалася особисто позивачка, проводила усі необхідні розрахунки, що пов`язані із похованням. Таким чином, зважаючи на те, що після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на будинок та земельні ділянки із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , які належали спадкодавцю на підставі правовстановлюючих документів, які позивачкою долучено до позовної заяви, а тому, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є єдиним способом захисту позивачки, для оформлення законного права на оформлення спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_3 . Спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_3 є його дочка ОСОБА_2 , яка заперечує факт проживання однією сім`єю позивача ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_3 . Більше того, ОСОБА_2 надіслала лист позивачу про збереження спадкового майна та вивільнення його від третіх осіб. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом, в якому вона просила встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в період з вересня 1998 року до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Юрченко Світлани Володимирівни, про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, відмовлено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області мотивоване тим, що позивачем не доведено, що остання з померлим постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин з померлим не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Також, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено. Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на обставини, які викладені в позовній заяві. Разом з тим покликається на те, що 01 жовтня 1999 року позивач влаштувалась на роботу на посаду інженера-програміста, а у вихідні дні працювала з ОСОБА_3 , який займався підприємницькою діяльністю. Вся заробітна плата надходила в спільний сімейний бюджет. Зазначає, що кошти на будівництво будинку витрачались позивачем та ОСОБА_3 , як спільні так і особисті кожного. Водночас вказує, що матір`ю позивача на потреби сім`ї, зокрема, на будівництво будинку надано грошові кошти в сумі 4000 дол. США. Також перераховує періоди протягом яких проводився ремонт та будівництво будинку. Крім того на переконання заявника, місцевий суд прийшов до помилкового висновку про те, що догляд та поховання ОСОБА_3 не підтверджують факту проживання однією сім`єю. Крім того вважає, що суд помилково не прийняв до уваги покази свідків та довідку МКП «Управляюча компанія «Замостя», щодо обставин проживання та ведення спільного господарства між позивачем та ОСОБА_3 02 січня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Медончак М.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечила аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Третя особа не скористалась своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1, а. с. 12). Як встановлено із матеріалів спадкової справи із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса звернулись донька ОСОБА_3 - ОСОБА_2 (відповідач) (т. 3, а. с. 25) та позивач - ОСОБА_1 (т. 3, а. с. 34). В підтвердження факту проживання позивача разом із ОСОБА_3 однією сім`єю з вересня 1998 року і по 13 квітня 2020 року надано документи про придбання наступного майна: - 12/25 ідеальних часток будинковолодіння АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 11 грудня 1999 року, зареєстрованого в ВООБТІ 13 грудня 1999 року в реєстрову книгу № 293 за реєстровим № 43/27925 (т. 1, а. с. 32); - 13/50 ідеальних часток житлового будинку, означеного на плані літерою «А», що входить до складу домоволодіння з двох житлових будинків з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1494 (т. 1, а. с. 46, 47); - земельна ділянка за кадастровим № 0510137000:03:007:0114, площею 0,0139 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована у спільній сумісній власності з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 жовтня 2008 року, який був виданий на підставі рішень Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 669, від 31 січня 2007 року № 785 та від 23 травня 2008 року № 1929 (т. 1, а. с. 39); - земельна ділянка за кадастровим № 0510137000:03:007:0119, площею 0,0437 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 жовтня 2008 року, який був виданий на підставі рішень Вінницької міської ради від 31 січня 2007 року № 785 та від 23 травня 2008 року № 1929 (т. 1, а. с. 38); - земельну ділянку за кадастровим № 0510137000:03:007:0120, площею 0,0307 га, цільове призначення: для ведення садівництва, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 жовтня 2008 року, який був виданий на підставі рішень Вінницької міської ради від 31 січня 2007 року № 785 та від 23 травня 2008 року № 1929 (т. 1, а. с. 37); - земельну ділянку за кадастровим № 0510137000:03:007:0121, площею 0,0005 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2 , яка зареєстрована у спільній сумісній власності з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 жовтня 2008 року, який був виданий на підставі рішень Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 669, від 31 січня 2007 року № 785 та від 23 травня 2008 року № 1929 (т. 1, а. с. 36); - земельну ділянку за кадастровим № 0510137000:03:007:0115, площею 0,0407 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для ведення садівництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку (т. 1, а. с. 40), виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 листопада 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за № 4974 (т. 1, а. с. 41); - земельну ділянку за кадастровим № 0510137000:03:007:0118, площею 0,0175 га, цільове призначення: для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка придбана на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу і зареєстрованого в реєстрі за № 2342 (т. 1, а. с. 43); При укладені договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 08 листопада 2008 року (т. 1, а. с. 41) та від 08 вересня 2010 року (т. 1, а. с. 43) у пунктах 14 та 15 відповідно, ОСОБА_6 , як покупець довів до відома продавця, а продавець взяла до уваги той факт, що покупець у шлюбі не перебуває, і грошові кошти, що витрачаються ним на придбання земельних ділянок за цими договорами, не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю, і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю, у тому числі відповідно до статей 65, 74 СК України, немає. В акті опиту сусідів про фактичне спільне проживання особи як подружжя за адресою АДРЕСА_3 та ведення спільного господарства, складений за заявою позивача та підтверджено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які проживають за адресою: АДРЕСА_4 та довідці № 4319 від 01 листопада 2021 року міського комунального підприємства «Управляюча компанія «Замостя», зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з вересня 1998 року по вересень 2005 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство (т. 3, а. с. 71, 72). На підтвердження викладеної позивачем у позовній заяві обставини хвороби та щодо її участі у похованні ОСОБА_3 , ОСОБА_1 надала виписки із медичних карток хворого, які свідчать про прояви у ОСОБА_3 атеросклеротичного ураження магістральних судин та хвороби серця, про закритий перелом обох кісточок лівої гомілки (т. 1, а. с. 17-31), лікарське свідоцтво про смерть, свідоцтво про смерть, свідоцтво про поховання, довідку про причини смерті, рахунок-замовлення, квитанцію, товарні чеки (т. 1, а. с.12-16). На підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_3 , позивачем надано копії фотокарток (т. 1, а. с. 75-78). Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Згідно з частинами першою, третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати зміст частини другої статті 3 СК України, відповідно до якої сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. (частини перша та друга статті 21 СК України). Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20) та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21). Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між ними подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність між ними сталих відносин, притаманних подружжю. У даній справі місцевий суд правильно зазначив, що обставини спільного проживання та ведення спільного господарства у період з вересня 1998 року до 13 квітня 2020 року позивачкою у встановленому законом порядку не доведені. Позивачем не доведено, що вона з померлим постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин з померлим не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Так, з матеріалів справи вбачається, що надані позивачкою докази вчинення правочинів щодо купівлі земельних ділянок та часток будинку не підтверджують факту проживання однією сім`єю та ведення спільного бюджету разом із ОСОБА_3 , зокрема у вказаний період, оскільки вказані договори містять інформацію про те, що кошти, витрачені на їх придбання є особистими коштами покупця - покійного ОСОБА_3 . Уся наявна в матеріалах справи технічна документація, зокрема робочий проект (т. 1 а.с. 65), технічні умови (т. 1 а.с. 66), типові договори про надання послуг з газопостачання (т. 1 а.с. 61-64), будинкова книга (т. 1 а.с. 52-54), складена та видана на ім`я ОСОБА_3 . Зазначені матеріали справи, даних щодо реєстрації позивачки у належній останньому на праві власності нерухомості не містять. Матеріали справи не містять, а позивачем не надано документальних доказів, що підтверджують спільне придбання майна, зокрема, на користь сім?ї, витрачання коштів на спільні цілі тощо та не надано допустимих доказів про придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Колегія суддів апеляційної інстанції звертає також увагу на те, що спільний відпочинок на морі, спільні поїздки, спільне святкування свят, про що суду надані світлини, не є беззаперечними доказами факту проживання чоловіки та жінки однією сім`єю без шлюбу, оскільки самі вони по собі, без належних підтверджень інших ознак факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу, не є достатніми доказами, а можуть свідчити лише про наявність дружніх стосунків, періодичне спільне проведення вільного часу, а тому надані позивачем копії фотокарток вірно не прийняті до уваги місцевим судом. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 127/830/17 та постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц. Дослідивши пояснення свідків, які надані в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не встановив ознак спільного проживання сім?єю, за якими чоловік та жінка проживають разом, ведуть спільне господарство, мають єдиний бюджет, проводять спільні витрати, не встановлено того, що вони планували своє життя, обговорювали питання фінансового характеру. Поряд з цим, лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20). Доводи апеляційної скарги про постійне працевлаштування позивачки та отримання відповідних доходів, які за її позицією витрачались на потреби сім`ї, спільне ведення підприємницької діяльності і проведення ремонтних робіт в будинку, як свідчення факту проживання позивача і померлого ОСОБА_3 однією сім`єю, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не підтверджуються матеріалами справи. Покликання в апеляційній скарзі на те, що матір`ю позивача на потреби сім`ї, зокрема, на будівництво будинку надано грошові кошти в сумі 4000 дол. США також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказані обставини не підтверджені будь-якими належними і допустимими доказами. Крім того, місцевий суд вірно зазначив щодо позовної вимоги про встановлення факту проживання позивача однією сім`єю із ОСОБА_3 у період з вересня 1998 року до 01 січня 2004 року, оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 163/754/17, від 06 квітня 2020 року у справі № 641/7033/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 17 червня 2021 у справі № 489/5982/17. Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.С. Панасюк Т.М. Шемета