Постанова 4855 № 640/39867/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/39867/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Арсірій Р.О. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 лютого 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року (розглянута порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку в якому просить (далі - відповідач): стягнути з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19 за період з 05.11.2019 по 31.12.2021 у розмірі 664862,07 грн. Підставою позову стало протиправна бездіяльність суб`єкту владних повноважень. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19, крім іншого визнано протиправним та скасовано наказ Відповідача від 10.05.2019 № 247-к, а Позивача поновлено на посаді з 12.05.2019. Однак, станом на момент звернення позивача до суду із даним позовом, відповідач не виконав рішення суду та не поновив позивача на посаді, у зв`язку із чим на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнено з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (вул. Московська, 8, корпус 30, м. Київ, 01010; ЄДРПОУ 37956207) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19 за період з 05.11.2019 по 31.12.2021 у розмірі 664 862, 07 грн. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 проходила державну службу на посаді директора департаменту фінансового та господарського забезпечення Комісії - головного бухгалтера Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Наказом Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.05.2019 № 247-к позивач була звільнена із займаної посади. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19 залишеним без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020 позов задоволено повністю. Крім іншого визнано протиправним та скасовано наказ Відповідача від 10.05.2019 № 247-к, а позивача поновлено на посаді з 12.05.2019. Рішення суду в частині поновлення позивача на роботі допущено до негайного виконання. Станом на момент подання позовної заяви рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19 відповідачем не виконано, позивача на посаді не поновлено. Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що на момент розгляду справи позивач працює в Державному космічному агентстві України. Не згода позивача з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, у зв`язку з невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили, стала підставою для звернення останнього до суду з даним адміністративним позовом про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 14, 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. При цьому, відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Таким чином, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. Такий висновок зроблений Верховним Судом у рішенні від 30 квітня 2020 року у справі № 260/1424/18. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Таким чином, згідно статтею 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Приписи ст. 236 КЗпП України не зобов`язують особу, щодо якої не виконується судове рішення про поновлення, чекати фактичного поновлення, а передбачає компенсацію (грошове вираження у вигляді санкції за невиконання рішення про поновлення на посаді) з моменту виникнення на те підстав, до обраної самою особою дати. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 640/7825/19. Відповідно, саме з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку підлягає до стягнення заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі за період з 05.11.2019 по 31.12.2021 Щодо розміру середньої заробітної плати, колені суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.94 № 100 (далі Порядок № 100). Згідно з пунктом 1 Порядку він застосовується, у тому числі, у випадку затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за робочі дні, фактично відпрацьовані протягом двох місяців, що передували місяцю звільнення, на число відпрацьованих робочих днів. Згідно з пунктом 10 Порядку в редакції, що діяла в період від початку затримки Відповідачем виконання судового рішення про поновлення Позивача на роботі до 11.12.2020, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за правилами, встановленими у пунктах 6, 7 і 8 Порядку, визначається середньоденний заробіток. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові від 21.08.2019 у справі № 826/10972/18. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» (яка набрала чинності 12.12.2020 - дня оприлюднення в газеті «Урядовий Кур`єр № 242) пункт 10 Порядку виключено. Відповідно до статті 58 Конституції України нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.01.2011 № 1-рп/2011 положення Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Таким чином, оскільки нарахування середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення Позивача на роботі здійснюється за кожний день окремо, розрахунок належного йому середнього заробітку за дні затримки до 11.12.2020 включно має здійснюватись з урахуванням пункту 10 Порядку, який був чинним до зазначеної дати. Згідно з Приміткою 1 до Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2019 році (у коефіцієнтах), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 № 16), у 2019 році посадові оклади на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів визначаються шляхом множення мінімального розміру посадового окладу групи 9 у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міст обласного значення, який становить два розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до 10 гривень. Коефіцієнт співвідношення до мінімального розміру посадового окладу за посадою Позивача вказаною постановою визначено в розмірі 4,12. Таким чином посадовий оклад за посадою Позивача у 2019 році складав 14 520 грн (1 762 грн х 2 х 4,12). При цьому середньоденна заробітна плата Позивача, виходячи з вказаного розміру посадового окладу, дорівнювала 1 173,01 грн, що встановлено рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19, яке набрало законної сили, а, отже, не потребує доказуванню у цій справі. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2020 № 16) з 01.01.2020 посадовий оклад за посадою Позивача збільшений до 15 900 грн. Отже, коефіцієнт підвищення посадового окладу Позивача в 2020 році дорівнює 1,1 (15 900 грн / 14 520 грн). З урахуванням норми тривалості робочого часу на 2019, 2020 та 2021 роки тривалість періоду затримки відповідачем виконання постанови суду про поновлення Позивача на роботі з 05.11.2019 по 31.12.2021 включно складає 543 робочих дні, в тому числі: з 05.11.2019 по 31.12.2019 - 41 робочий день, з 01.01.2020 по 11.12.2020 - 238 робочих днів, з 12.12.2020 по 31.12.2021 - 264 робочих дні. Середній заробіток Позивача в період, в якому застосовано коефіцієнт підвищення посадового окладу - з 01.01.2020 по 11.12.2020, складає: 307 094,02 грн (238 робочих днів х 1 173,01 грн х 1,1). Середній заробіток Позивача в періоди, в яких коефіцієнт підвищення посадового окладу не застосовано, складає: з 05.11.2019 по 31.12.2019 - 48 093,41 грн (41 робочий день х 1 173,01 грн), з 12.12.2020 по 31.12.2021 - 309 674,64 грн (264 робочих дні х 1 173,01 грн). Загальний розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення Позивача на роботі з 05.11.2019 по 31.12.2021 включно складає 664 862,07 грн (48 093,41 грн + 307 094,02 грн + 309 674,64 грн). Колегія суддів відхиляє твердження відповідача про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням різниці між середньою заробітною платою позивача на посаді директора департаменту фінансового та господарського забезпечення Комісії - головного бухгалтера Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за період з 05.11.2019 по 31.12.2021 р. та заробітком, отриманим Позивачем за період з 08.09.2020 р. по 31.12.2021 р. в Державному космічному агентстві України суд зазначає наступне. Зміст пояснень відповідача свідчить про невірне тлумачення ним приписів статті 236 Кодексу законів про працю України, а саме: відповідач помилково вважає, що за затримку виконання ним рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого позивача суд має стягнути з відповідача різницю між належним позивачу середнім заробітком та її заробітком за новим місцем роботи. Правильне ж тлумачення статті 236 Кодексу законів про працю України полягає втому, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи - за час затримки виконання рішення суду про поновлення стягується середній заробіток, а у випадку незаконного переведення на іншу роботу - різниця між заробітком за попередньо виконуваною роботою та заробітком за роботою, на яку працівника незаконно перевели. Висновок щодо застосування статті 236 Кодексу законів про працю України у подібних правовідносинах зроблено Верховним Судом в постанові від 10 січня 2020 року у справі № 340/1218/19. В обґрунтування вимог касаційної скарги у справі № 340/1218/19 відповідач вказував, зокрема, про необхідність відрахування із середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суми заробітної плати позивача, отриманої ним у цей час у іншого роботодавця. Надаючи оцінку наведеному доводу Верховний Суд в пункті 44 Постанови зробив висновок, що вказані посилання відповідача, є безпідставними, оскільки чинне законодавство про працю відповідних застережень не містить. Такий висновок відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 20.06. 2018 у справі № 826/808/16 в контексті незаконного звільнення з роботи вказала наступне: «...виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин». Щодо тверджень відповідача про порушення норм Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заборони сумісництва діяльності колегія суддів зазначає наступне. У відповідності із статтею 25 Закону України «Про запобігання корупції» особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивача в період з 05.11.2019 по 31.12.2021 не будо поновлено на посаді, також суд зазначає, що вчинення або не вчинення порушення норм закону щодо сумісництва позивачем не є предметом розгляду у даній справі, відповідач у порядку який встановлений вищезазначеним законом не приймав ніяких дій та дані обставини не впливають на обґрунтованість позовних вимог. Таким чином, суд дійшов до висновку, що з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення її на посаді, за період з 05.11.2019 по 31.12.2021 у розмірі 664862,07 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено всі обставини справи у зв`язку із чим прийшов до правильного висновку, що відповідач не надав належних та беззаперечних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак М.І. Кобаль