Постанова 4875 № 922/2334/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2023 року м. Харків Справа №922/2334/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Слободін М.М., за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М., за участю представників у режимі відеоконференції: апелянта (Акціонерного товариства «Райффайзен Банк») Хуторянець О.В., довіреність №514/21 від 14.07.2021 року, свідоцтво ВА№1004 від 16.03.2018 року; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (вх.№114Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 року, винесену за результатом розгляду вимог ОСОБА_1 у справі №922/2334/21 за заявою Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія-Близнюки», код ЄДРПОУ 35462911, про визнання банкрутом,- ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 року у справі №922/2334/21 (повний текст підписано 28.12.2021 року, суддя Кононова О.В.) задоволено заяву ОСОБА_1 (вх.№22008 від 20.09.2021 року) з грошовими вимогами до боржника. Визнано грошові вимоги ОСОБА_1 до боржника у загальному розмірі 18265669,02 грн., з яких: 8144354,00 грн. вимоги зі сплати основної заборгованості, що забезпечені заставою майна боржника, а саме врожаєм 2020 року посівів озимої пшениці на земельних ділянках загальною площею 450 га, що розташовані в межах території Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме: в полі №1-34га, в полі №2-70га, в полі №3-32га, в полі №4-35га, в полі №5-54га, в полі №6-50га, в полі №7-5га; 10121315,02 грн. - штрафні санкції; 4540,00 грн. судовий збір, сплачений за подачу заяви з грошовими вимогами до боржника. Зобов`язано розпорядника майна включити визнані судом вимоги до реєстру вимог кредиторів у визначеній Кодексом України з процедур банкрутства черговості. Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просило: - поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 року у справі №922/2334/21; - скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 року у справі №922/2334/21 про визнання грошових вимог ОСОБА_1 до боржника у загальному розмірі 18265669,02 грн., з яких: 8144354,00 грн. вимоги зі сплати основної заборгованості, що забезпечені заставою майна боржника, а саме врожаєм 2020 року посівів озимої пшениці на земельних ділянках загальною площею 450 га, що розташовані в межах території Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме: в полі №1-34га, в полі №2-70га, в полі №3-32га, в полі №4-35га, в полі №5-54га, в полі №6-50га, в полі №7-5га; 10121315,02 грн. - штрафні санкції; 4540,00 грн. судовий збір, сплачений за подачу заяви з грошовими вимогами до боржника; - постановити нову, якою відхилити повністю вимоги ОСОБА_1 до боржника. Досліджуючи прохальну частину апеляційної скарги АТ «Райффайзен Банк» встановлено, що апелянт надаючи до суду одну апеляційну скаргу фактично оскаржив сім окремих процесуальних документів, а саме шість індивідуальних ухвал щодо грошових вимог кредиторів та одну ухвалу, винесену за результатом попереднього засідання. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 року у справі №922/2334/21 (винесену за результатом попереднього засідання) без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.12.2022 року постанову Східного апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» від 07.09.2022 року у справі №922/2334/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Так, суд касаційної інстанції вказав, що ні мотивувальна, ні резолютивна частини постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 року у справі №922/2334/21 за результатами розгляду апеляційної скарги АТ «Райффайзен Банк» не містять судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги в частині вимоги банку про скасування шести ухвал Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 року у справі №922/2334/21 за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, зокрема, ОСОБА_1 . Тобто, апеляційним судом фактично не було переглянуто в апеляційному порядку шість ухвал Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 року у справі №922/2334/21, що постановлені за результатами розгляду грошових вимог кредиторів. Після надходження матеріалів справи №922/2334/21 до Східного апеляційного господарського суду, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями. 13.01.2023 року колегією суддів Східного апеляційного господарського суду винесено ухвалу, якою роз`єднано апеляційні вимоги Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» за скаргою вих.№188/2/30 від 14.01.2022 року. Виділено, зокрема, в окреме самостійне апеляційне провадження вимоги Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» за апеляційною скаргою вих.№188/2/30 від 14.01.2022 року щодо скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 року про визнання грошових вимог ОСОБА_1 до боржника у загальному розмірі 18265669,02 грн., з яких: 8144354,00 грн. вимоги зі сплати основної заборгованості, що забезпечені заставою майна боржника, а саме врожаєм 2020 року посівів озимої пшениці на земельних ділянках загальною площею 450 га, що розташовані в межах території Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме: в полі №1-34га, в полі №2-70 га, в полі №3-32га, в полі №4-35га, в полі №5-54га, в полі №6-50 га, в полі №7-5га; 10121315,02 грн. - штрафні санкції; 4540,00 грн. судовий збір, сплачений за подачу заяви з грошовими вимогами до боржника і постановлення нової, якою відхилити повністю вимоги ОСОБА_1 до боржника. Також ухвалено Відділу документального забезпечення та контролю Східного апеляційного господарського суду здійснити дії по реєстрації окремих самостійних апеляційних проваджень, що було вчинено 13.01.2022 року. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 року, винесену за результатом розгляду вимог ОСОБА_1 у справі №922/2334/21; встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Запропоновано учасникам справи визначитися зі своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду. Повідомлено учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції та про можливість подати документи у справі на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису з урахуванням вимог Закону України «Про електронний цифровий підпис» та Закону України «Про електронні довірчі послуги». Офіційна електронна пошта суду: inbox@eag.court.gov.ua. Доведено до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті. Учасники справи про час та місце судового засідання повідомлялись шляхом направлення на їх поштові адреси та на електронні адреси, що наявні у матеріалах справи (повідомлені учасниками справи шляхом зазначення у документах, які надавались до суду) копії ухвали суду від 17.01.2023 року. Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4). Ухвала суду у даній справі була розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим. Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання. В обґрунтування апеляційної скарги щодо скасування ухвали про визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 апелянт вказує, що суд першої інстанції передчасно визнав кредиторські вимоги і не звернув уваги на суттєві обставини. Так, апелянт зазначає, що: - укладання договору поруки вчинено без відповідних майнових дій іншої сторони та на користь заінтересованої особи; - укладення договору поруки вчинено з порушенням норм цивільного законодавства, а саме ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України. Тобто, ОСОБА_2 вчинив правочин від імені особи, яку він представляє та у своїх інтересах; - укладання договору поруки було вчинено у «підозрілий» в розумінні ст.42 КУзПБ період - протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство. При цьому, на момент укладення договору поруки мало місце існування значних грошових зобов`язань перед іншими особами; - договір поруки суперечить загальним засадам цивільно-правових зобов`язань та засадам здійснення господарської діяльності. Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Проте, як вбачається з укладеного договору поруки він вкрай фінансово невигідний для ТОВ «Софія-Близнюки» і вчинений за наявності значного обсягу заборгованості за зобов`язаннями перед іншими кредиторами. У судовому засіданні 13.02.2023 року представник апелянта - АТ «Райффайзен Банк» підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представники Черкаського Д.В., боржника чи арбітражний керуючий у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Як вже зазначалось, суд ухвалою від 17.01.2023 року доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника кредитора (заявника вимог), боржника та арбітражного керуючого. У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника апелянта, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.08.2021 року відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія-Близнюки, код ЄДРПОУ 35462911; визнано розмір вимог ініціюючого кредитора Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», в тому числі й забезпечених заставою майна боржника та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Хандуріна Дмитра Вікторовича та призначено дату проведення попереднього засідання суду. Офіційне оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Софія-Близнюки» здійснено 19.08.2021 за № 67081 на офіційному веб-сайті ВГСУ, в якому встановлений граничний строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника. Після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом надійшла заява (з урахуванням заяви про усунення недоліків) ОСОБА_1 , з грошовими вимогами до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія-Близнюки» на загальну суму 684035,72 доларів США в еквіваленті у гривні 18265669,02 грн. Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Аналіз приписів статті 45 КУзПБ, дає підстави стверджувати, що кредитор, подаючи до господарського суду відповідну заяву з вимогами до боржника, самостійно визначає розмір таких вимог та підтверджує їх відповідними документами, при цьому, до обов`язків суду при розгляді відповідних заяв входить саме перевірка їх обґрунтованості та наявності документів, що підтверджують відповідні вимоги. На стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (такий висновок неодноразово зазначався у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 року у справі №910/21939/15, від 11.07.2019 року у справі №904/2394/18 та інших) Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Верховний Суд звертає увагу, що тягар доведення наявності вимог до боржника належними, достатніми та допустимими доказами, відповідно і обов`язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено саме на кредитора. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №916/4644/15, від 23.04.2019 у справі №910/21939/15. Заявлені у даній справі ОСОБА_1 до визнання кредиторські вимоги складаються та обґрунтовуються наступним. 27.12.2019 року ОСОБА_2 було отримано від ОСОБА_1 позику у розмірі 305000,00 доларів США еквівалент у гривні 8144354,00 грн, що підтверджується договором позики від 27.12.2019 року та розпискою про отримання позики від 27.12.2019 року. 27.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Софія-Близнюки» та ОСОБА_1 укладено договір поруки б/н від 27.12.2019 року, відповідно до п. 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язку громадянином України ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , за договором, передбаченим ст. 2 цього договору (надалі іменується «основний договір»). Відповідно до п. 2.1. договору поруки б/н від 27.12.2019 року під основним договором в цьому договорі розуміють договір позики б/н від 27 грудня 2019 року, укладений між кредитором (в основному договорі іменується «Позикодавець») та боржником (в основному договорі іменується «Позичальник») на загальну суму 305000 (триста п`ять тисяч) доларів США у тому числі з усіма санкціями (пеня, штрафи, відсотки, тощо) передбаченими основним договором за можливе несвоєчасне виконання зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. 20.02.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Софія-Близнюки» укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О., запис в реєстрі №534. Відповідно до п. 1.1 договору застави, цей договір забезпечує вимоги заставодержателя (позикодавця), що виникають із договору позики, укладеного між заставодержателем (позикодавцем) та боржником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (позичальником), 27 грудня 2019 року у простій письмовій формі, (надалі зобов`язання), за умовами якого заставодержатель (позикодавець) передав, а боржник (позичальник), прийняв у власність валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 305000,00 (триста п`ять тисяч) доларів США (цифровий код іноземної валюти 840, літературний код іноземної валюти USD) строком виконання до 01 вересня 2020 року (першого вересня дві тисячі двадцятого року). У випадку продовження строків виконання зобов`язань за договором позики (шляхом укладення договорів про внесення змін до нього), дія застави, передбаченої цим договором, зберігається до повного виконання умов договору позики. Як передбачено пунктом 1.2 договору застави, в забезпечення виконання зобов`язань, вказаних у п. 1.1 цього договору, заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає у заставу належне йому майно (далі - майно): - майбутній врожай 2020 року посівів озимої пшениці на земельних ділянках загальною площею 450 га, що розташовані в межах території Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області та орендуються заставодавцем, згідно з довідкою №01-43/435 від 20 листопада 2019 року, виданою відділом агропромислового розвитку Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області та довідкою №01-51/528 від 11 лютого 2020 року, виданою Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області, а саме: в полі №1 -34 га, в полі №2 70 га, в полі №3 32 га, в полі №4 35 га, в полі №5 54 га, в полі №6 50 га, в полі №7 5 га, в полі №9 20 га, в полі №10 35 га, в полі №11 60 га, в полі №17 30 га, в полі №21 25 га. Загальна площа посівів озимої пшениці врожаю 2020 року, що передається заставодавцем у заставу на умовах, передбачених цим договором, складає 450,0 га, середня врожайність за останні 5 років, а саме 2015-2019 (дві тисячі п`ятнадцятий рік дві тисячі дев`ятнадцятий рік) по сільгосппідприємству та господарствах Близнюківського району Харківської області 34 центнерів з гектару (що підтверджується довідкою №01-43/415 від 04 листопада 2019 року, виданою Близнюківського районною державною адміністрацією Харківської області), по ціні 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок без ПДВ за одну тонну, на загальну суму 5355000,00 (п`ять мільйонів триста п`ятдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок. У договорі застави від 20.02.2021 року сторони оцінили предмет застави на загальну суму 5355000,00 грн. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. За змістом ч. 1ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України також встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює обов`язковість договору для виконання сторонами. Крім того, згідно приписів статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_1 , а саме не повернув позику у строк до 01.09.2020 року. Пунктом 3.1 договору поруки від 27.12.2019 року передбачено, що поручитель зобов`язаний у разі порушення боржником обов`язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов`язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк до 10 вересня 2020 року. У матеріалах справи наявна письмова вимога ОСОБА_1 , яка була вручена поручителю та майновому поручителю ТОВ «Софія-Близнюки» 07.09.2020 року. Доказів сплати боргу ОСОБА_1 , а ні ОСОБА_2 , а ні його поручителем ТОВ «Софія-Близнюки» матеріали справи не містять. Факт невиконання поручителем свого обов`язку визнано ним самостійно у письмових поясненнях від 05.10.2021 року, що були надані до суду першої інстанції боржником на заяву ОСОБА_1 . Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, передбачені статтею 554 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Враховуючи, що згідно з договором поруки від 27.12.2019 року, зобов`язання поручителя є саме солідарним, а не субсидіарним, підлягають застосуванню норми ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Відповідно до ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручитель, укладаючи договір поруки, не може не розуміти, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме йому доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє. Вказану позицію висловив Верховний Суд у постанові від 28.05.2019 року у справі №922/3522/17. ТОВ «Софія-Близнюки», як поручителем за договором поруки, не вчинялися дії спрямовані на отримання виконання зобов`язання, наприклад, щодо пред`явлення претензій про виконання договору позики ОСОБА_2 задля виконання боржником зобов`язання перед кредитором. Відповідно до викладеної у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №912/2185/16 правової позиції, суд повинен дослідити чи вчинялися сторонами правочину дії спрямовані на належне виконання договору поруки. Як вже вказувалось раніше, в матеріалах справи міститься письмова вимога ОСОБА_1 , яка була вручена поручителю та майновому поручителю ТОВ «Софія-Близнюки» 04.09.2020 року, тобто боржник був належним чином обізнаний про наявність заборгованості та невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань перед кредитором. Отже, боржник не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов`язання, не сплатив в повному обсязі наявну заборгованість, яка за договором поруки складає 305000,00 доларів США еквівалент у гривні 8144354,00 грн. (станом на момент подання заяви до суду) і є несплаченою. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги кредитора ОСОБА_1 у розмірі 8144354,00 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, які підлягають визнанню та включенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Крім вищевказаною заборгованості, кредитором було заявлено до визнання 120 відсотків річних. Так, згідно п. 7 договору позики від 27.12.2019 року сторони передбачили, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 120 процентів річних від простроченої суми. У договорі позики від 27.12.2019 року сторонами визначено термін повернення позики до 01 вересня 2020 року (п. 2 договору), тобто з 02.09.2020 розпочалося прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, зі змісту ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України слідує, що в договорі може бути передбачений інший, аніж передбачено вказаною статтею, відсоток річних. Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, здійснивши перевірку розрахунку заявлених до стягнення річних у сумі 10121315,02 грн., правомірно визнав його арифметично вірним, а відповідні вимоги обґрунтованими. Матеріали справи містять Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 19.12.2021 року. В наданому витязі міститься обтяження: застава рухомого майна; зареєстровано: 20.02.2020 16:44:22 за № 27510572 реєстратором: Приватний нотаріус Лавінда Н.О., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл.; документ - підстава: заява, серія та номер: б.н., виданий: 24.03.2020, видавник: ОСОБА_1 ; об`єкт обтяження: майбутній врожай 2020 року посівів озимої пшениці на земельних ділянках загальною площею 450 га, що розташовані в межах території Софіївської сільської ради Близнюківського району Харківської області, а саме: в полі №1-34га, в полі №2-70 га, в полі №3-32га, в полі №4-35га, в полі №5-54га, в полі №6-50га, в полі №7-5га; обтяжувач: ОСОБА_1 . Таким чином, заявлені ОСОБА_1 кредиторські вимоги є забезпеченими. Щодо доводів апелянта, що укладання договору поруки вчинено без відповідних майнових дій іншої сторони та на користь заінтересованої особи, то незрозумілим є про необхідність яких майнових дій зазначає скаржник. Стаття 553 Цивільного кодексу України визначає, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Щодо тверджень, що укладення договору поруки вчинено з порушенням норм цивільного законодавства, а саме ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України. Тобто, ОСОБА_2 вчинив правочин від імені особи, яку він представляє та у своїх інтересах, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.3 ст. 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Наразі посилання та таку норму є недоречним, оскільки таке твердження стосується діяльності та функціонування у розрізі інституту представництва. Спірні правовідносини не пов`язані з інститутом представництва. Щодо тверджень апелянта про укладання договору поруки у «підозрілий» в розумінні ст.42 КУзПБ період - протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, то слід відзначити, що учасники справи про банкрутство не обмежені у своєму праві оскаржити відповідний правочин керуючись приписами ст.42 КУзПБ. З огляду на предмет та підстави дослідження, суд керується призумпцією правомірності правочину, допоки не буде доведено протилежного. Дійсно, договір поруки від 27.12.2019 року є предметом оскарження в межах справи №922/4535/21. У той час, оскарження договору станом на момент винесення оскаржуваної ухвали, не є беззаперечною підставою вважати такий договір недійсним чи таким, що не породжує будь-яких прав та обов`язків. Щодо тверджень, що договір поруки суперечить загальним засадам цивільно-правових зобов`язань і засадам здійснення господарської діяльності; укладений договір поруки є фінансово невигідним для ТОВ «Софія-Близнюки» і вчинений за наявності значного обсягу заборгованості за зобов`язаннями перед іншими кредиторами, то на думку суду апеляційної інстанції це стосується обставин ведення юридичною особою своєї підприємницької діяльності і не призводить у розрізі діючого законодавства до висновків, що вимоги кредитора на цій підставі підлягають відхиленню. Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що кредитором є юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Виходячи з аналізу положень статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає заяви з вимогами кредиторів не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог. Як вже зазначалось, відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Згідно абз 2,3 ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Кредитором ОСОБА_1 , з огляду на вірогідність доказування, було надано суду документи на обґрунтування своїх вимог, які були досліджені судом, а їх необхідна сукупність свідчить про обґрунтованість та правомірність висновку суду першої інстанції про визнання кредиторських вимоги з яких: 8144354,00 грн. забезпечені заставою майна боржника; 10121315,02 грн. санкції. Крім того за подання заяви з грошовими вимогами заявником був сплачений судовий збір у розмірі 4540,00 грн., який також підлягає визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів. Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 року, винесену за результатом розгляду вимог ОСОБА_1 у справі №922/2334/21 не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала, яка відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишена без змін. Керуючись статтями 13, 73-79, 86, 240, 269, 270, 271, 273, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (вх.№114Х/1) залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.12.2021 року, винесену за результатом розгляду вимог ОСОБА_1 у справі №922/2334/21 залишити без змін. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено 22.02.2023 року. Головуючий суддя В.С. Хачатрян Суддя В.В. Россолов Суддя М.М. Слободін