Постанова Одеський апеляційний суд № 507/735/20

Номер провадження: 22-ц/813/2523/23 Справа № 507/735/20 Головуючий у першій інстанції Далеко К. О. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.02.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря Сидоренко А.О., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. 13 липня 2020 року АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що 06 січня 2017 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір №826104/060117 про надання банківських послуг строком на 36 місяців шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу, заяви про встановлення відновлюваної кредитної лінії(Кредиту), Таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, Повідомлення про умови кредитування. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у вказаних вище заявах, Таблиці та Повідомленні відповідач підтвердила, що підписані нею ці документи разом з Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу, складає договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості не реагувала, унаслідок чого за період з 27.01.2017р по 05.11.2019р утворилася заборгованість у розмірі 13460,13грн, з яких: 9993,34грн. заборгованість за основним боргом; 2825,01грн. проценти за користування кредитом; 17,00грн комісія; 350,09грн пеня за несвоєчасне погашення відсотків; 7,77грн сума сплаченої пені; 174,95грн. 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу; 80,32грн. 3% річних за несвоєчасне погашення процентів; 27,19грн. втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом. Посилаючись на викладене, АТ «Державний ощадний банк України» просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором №826104/060117 від 06.01.2017р. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2021 року позов АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором №826104/060117 від 06.01.2017р в сумі 12818,35 грн, з яких: 9993,34 грн заборгованість за основним боргом; 2825,01 грн проценти за користування кредитом. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» судовий збір у розмірі 2001,78 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі АТ «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» просить скасувати оскаржуване рішення в частині незадоволених позовних вимог та постановити нове у цій частині, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позову у цій частині. Сповіщення сторін та заяви у справі. Про судове засідання, призначене на 08 лютого 2023 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. 08 лютого 2023 року АТ «Державний ощадний банк» в особі Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» надіслало на електронну адресу Одеського апеляційного суду (зареєстровано судом 09 лютого 2023 року) клопотання про проведення судового засідання без участі представника апелянта. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Повний текст судового рішення виготовлено 20 лютого 2023 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині незадоволених позовних вимог, а тому підлягає перегляду тільки в цій частині. Судом першої інстанції правильно встановлено, що АТ «Державний ощадний банк України», обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №826104/060117 від 06.01.2017р, посилався на Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу як невід`ємну частину спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ним, підписуючи заяву про приєднання до нього, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати пені, та комісії. Крім того, копія цього Договору належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Суд першої інстанції правильно вважав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу неодноразово змінювався самим АТ «Державний ощадний банк України в період - з часу виникнення спірних правовідносин (06.01.2017р) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (13.07.2020р), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретний запропонований відповідачу Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу, відсутність у заяві про приєднання до цього Договору, заяві про встановлення відновлюваної кредитної лінії(Кредиту), Таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, Повідомленні про умови кредитування, домовленості сторін про розмір та порядок сплати пені та комісії, наданий банком Договір не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Крім того, суд першої інстанції вмотивовано зазначив, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Наданий позивачем Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу, з огляду на його мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ним нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо він не підписаний та не визнається позичальником, а також, якщо умови цього Договору прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника про приєднання до цього Договору, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Визначальним у цій справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Суд першої інстанції вмотивовано вважав, що Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу, який містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06.01.2017р. шляхом підписання заяви про приєднання до цього Договору, заяви про встановлення відновлюваної кредитної лінії(Кредиту), Таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, Повідомлення про умови кредитування. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді комісію та відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а тому дійсно в цій частині позовні вимоги АТ «Державний ощадний банк України» задоволенню не підлягають. До вищенаведених висновків суд першої інстанції дійшов із урахуванням правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, необхідність застосування якої передбачена частиною четвертою статті 263 ЦПК України. Щодо вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 3% відсотків річних та втрат від інфляції згідно ст.625 ЦК України за період з 27.01.2017р по 05.11.2019р, суд першої інстанції правильно дійшов таких висновків. Як зазначено вище, заява про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу, заява про встановлення відновлюваної кредитної лінії(Кредиту), Таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, Повідомлення про умови кредитування, які підписані відповідачем, визначають, зокрема, процентну ставку за користування кредитом, строк кредиту 36 місяців до 25.01.2020р. Судом першої інстанції встановлено, що у зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань в строк, визначений кредитним договором, до 25.01.2020р, Банк звернувся 13.07.2020р до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка розрахована за період з 27.01.2017р по 05.11.2019р, тобто до закінчення строку кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до закінчення строку для повернення кредиту, визначеного кредитним договором, підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після закінчення такого строку підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Аналогічні висновки щодо застосування частини першої статті 1050 та статі 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно вважав обґрунтованими вимогу банку про сплату процентів від суми позики, передбаченої частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України до дня закінчення строку кредитного договору - 25.01.2020р, оскільки саме з цього моменту припинилось право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом та, відповідно, виникло право на нарахування врегульованої приписами статті 625 Цивільного кодексу України плати за прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про безпідставність нарахування позивачем плати за прострочення виконання грошового зобов`язання в порядку ст.625 ЦК України за період з 27.01.2017р по 05.11.2019р, тобто до дня закінчення строку кредитного договору - 25.01.2020р, оскільки це право виникло в нього тільки після цього дня, а тому позов у цій частині задоволенню не підлягає. До вищенаведених висновків суд дійшов із урахуванням правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 03.11.2020р по справі № 921/315/18, необхідність застосування якої передбачена частиною четвертою статті 263 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20 лютого 2023 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк