Постанова 4821 № 712/2648/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1640/20Головуючий по 1 інстанції Справа №712/2648/20 Категорія: 304090000 Мельник І.О. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів : Вініченка Б.Б. Храпка В.Д., Фетісової Т.Л., за участю секретаря Любченко Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 липня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Мельник І.О., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У березні 2020 року позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог вказував, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг , у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 13 січня 2011 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Свої підписом у заяві відповідач підтвердив той факт, що повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані для ознайомлення в письмовій формі, в тому числі щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банку за ініціативою банку. Також відповідач зобов`язався слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту. Позивач свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. В порушення умов договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав внаслідок чого,станом на 03 березня 2020 року у останнього утворилась заборгованість 15 881 грн. 62 коп., з яких : 10 319 грн. 46 коп. - заборгованість за тілом кредита, в тому числі 0, 00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 10 319 грн. 46 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками ; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 757 грн. 76 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦПК України; 3 571 грн. 94 коп. - нарахована пеня; 0. 00 грн. - нараховано комісії, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг; 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 732 грн. 46 коп. - штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПриватБанк». На підставі наведеного АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 15 881 грн. 62 коп. за кредитним договором № б/н від 13 січня 2011 року року та судові витрати у розмірі 2 102 грн. Рішенням Соснівського районного суду Черкаської області від 09 липня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 10 319 грн. 46 коп. заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 січня 2011 року по тілу кредита. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1 366 грн. 00 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено. В мотивування рішення судом зазначено, що без надання підтвердження про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Разом з тим, враховуючи що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами, нарахованими на підставі ст. 625 ЦК України, неустойкою, вважаючи, що воно в цій частині незаконне, прийняте з порушення норм матеріального права, а тому просило його скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині у повному обсязі. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Апеляційну скаргу мотивував тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не звернув уваги на подані позивачем докази в частині стягнення процентів. Відсутність підпису боржника на відповідних Тарифах, Умовах та Правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки договір приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Також відповідачем було підписано разом із заявою-анкетою довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна , Голд лайт», в якій сторони обумовили всі істотні умови кредитного договору ( тип кредитної лінії, пільговий період, базова відсоткова ставка за користування кредитом, розмір та строк внесення щомісячних платежів, розмір а порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості та розмір штрафу при порушенні строків платежів по грошовим зобов`язанням). Крім того, відповідач звертався до банку з метою перевипуску картки, отримав перевипущені картки з новими номерами та продовженим строком дії, якими продовжив користуватися, що підтверджується випискою по рахункам відповідача. Тобто відповідач користувався кредитними коштами, а тому зобов`язаний повернути суму отриманих коштів та сплатити проценти за користування ними. Також не можуть застосовуватись висновки , що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 , оскільки з урахуванням наявної в матеріалах справи заяви, підписаної позичальником, він був обізнаний з умовами кредитування, зокрема з розміром відсоткової ставки за процентами. Крім того, в матеріалах справи відсутні обґрунтовані заперечення відповідача та відповідні докази проти вимог позивача. Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості за процентами, нарахованими за ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що відповідач ознайомлений з відповідними Умовами та правилами , при цьому посилався на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц , і не врахував, що посилання на цю постанову не можливе, оскільки банк надав до суду Наказ «Про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг для Приватбанку і всіх дочірніх банків» від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених вищевказаним наказом , які діяли на час укладення кредитного договору. Також судом не враховано, що відповідач зобов`язався регулярно знайомитись зі змінам Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів. Відповідач також не звертався до банку з письмовою заявою про розірвання договору. Відмовляючи в стягненні неустойки суд першої інстанції безпідставно порушив норми матеріального права, оскільки відповідачем підписана довідка про умови кредитування. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення місцевого суду оскаржується в частині відмови в стягненні з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за процентами та стягнення неустойки, а тому в іншій частині рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не перевіряється відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків. Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду в повній мірі відповідає даним вимогам закону. Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення процентів за користування кредитними коштами та стягнення неустойки, а тому рішення суду першої інстанції переглядається в межах вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, згідно заяви від 13 січня 2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій міститься персональна інформація про ОСОБА_1 , інформація про виявлення ним бажання отримати платіжну картку Кредитка «Універсальна», при цьому не містить даних про видачу кредитної картки, суми кредиту і яка підписана ним особисто. У анкеті вказано, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомлений і погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Вказана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг. У відповідності із цією заявою ОСОБА_1 ознайомився із договором надання банківських послуг до його укладення і погодився з його умовами. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості з порядком обрахунку процентів, пені та штрафів за порушення грошових зобов`язань, виписка по рахунку, довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна Голд лайт», довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , довідка про видані картки, а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 03 березня 2020 року становить 15 881 грн. 62 коп., з яких : 10 319 грн. 46 коп. - заборгованість за тілом кредита, в тому числі 0, 00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 10 319 грн. 46 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками ; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 757 грн. 76 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦПК України; 3 571 грн. 94 коп. - нарахована пеня; 0. 00 грн. - нараховано комісії, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг; 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 732 грн. 46 коп. - штраф (процентна складова). Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як вбачається із анкети-заяви від 13 січня 2011 року ОСОБА_1 виявив бажання отримати кредитну картку «Універсальна» та вказана особиста інформація відповідача. Крім того, у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору ( кредитний ліміт), а також відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми або порядку визначення її розміру, а також не зазначена процентна ставка, Таким чином, сторони в належній формі, не уклали кредитний договір, не погодили умови договору щодо порядку та розміру сплати процентів, пені, штрафів. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до розрахунку наданого банком у відповідача відсутня заборгованість за відсотками. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його вартості, зокрема пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався та Витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті банку, як невід`ємну частину спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк». Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається. Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://privatbank.ua/terms) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (13 січня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (23 березня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостоюстатті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті банку та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 січня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Тому цій частині висновки суду першої інстанції відповідають закону. Разом з тим, пред`являючи позов, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, також послався на довідку про умови кредитування від 24 лютого 2011 року, яка підписана ОСОБА_1 , надав розрахунки заборгованості відповідача за договором від 13 січня 2011 року, виписку про рух коштів, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 та довідку , за яким були пере випущені картки. Довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна Голд лайт» не може бути прийнята судом, як доказ укладення між сторонами кредитного договору від 13 січня 2011 року, оскільки не вбачається до якого договору вона відноситься, анкета-заява відповідачем підписана 13 січня 2011 року із зазначенням надання кредитної картки «Універсальна», а довідка підписана про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна Голд лайт» 24 лютого 2011 року, тому не можна вважати, що довідка є частиною договору. За таких обставин без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві від 13 січня 2011 року, домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, а надані банком докази , а саме: анкета-заява від 13 січня 2011 року, довідка про умови кредитування від 24 лютого 2011 року та Умови і правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованості за процентами та пені у зв`язку з недоведеністю позовних вимог в цій частині. Щодо заявлених вимог банку в частині стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, то колегія суддів вважає, що висновок суду про відмову в задоволення вимог у цій частині є обґрунтованим виходячи із наступних підстав. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. А також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу передбаченого договором строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Строк повернення кредиту відповідає строку дії кредитної картки. У межах цього строку позичальник зобов`язаний повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України. Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 згідно кредитного договору від 13 січня 2011 року отримав декілька карток, остання з яких має термін дії до 12/2021 року. Тобто вимога банку про застосування до вказаних правовідносин статті 625 ЦК України є безпідставною та передчасною, а висновок суду першої інстанції в цій частині є таким, що ґрунтується на вимогах закону. Інші доводи наведені в обґрунтування апеляційної скарги суттєвими не являються та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020 року. Судді: