Постанова 4816 № 583/1308/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2021 року м.Суми Справа №583/1308/21 Номер провадження 22-ц/816/1286/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2021 року в складі судді Яценко Н.Г., ухваленого в м. Охтирка Сумської області у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»)звернулося до суду з позовом, свої вимоги мотивувало тим, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, підписав заяву № б/н від 13 квітня 2012 року, чим підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Скориставшись наданими кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення ОСОБА_1 не виконав, тому станом на 16 березня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 15831,25 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 14270,73 грн, заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 1560,52 грн. Посилаючись на зазначені обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість у розмірі 15831,25 грн та судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2270 грн. Заочним рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішення суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач своїм підписом у анкеті-заяві підтвердив згоду на те, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що свідчить про ознайомлення ним з умовами кредитування. Крім того, отримання відповідачем кредитної карти, її активація та користування кредитними коштами, на переконання позивача, свідчить про згоду ОСОБА_1 на укладення кредитного договору на запропонованих банком умовах. Вказує на те, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року в справі № 923/760/18, твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача (позичальника) під Умовами та правилами надання банківських послуг є безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами - закон не вимагає. Зазначає, що до позовної заяви було долучено саме ту редакцію Умов та правил надання банківських послуг, яка існувала на час підписання анкети заяви відповідачем. Наголошує, що заявлені до стягнення суми належним чином обґрунтовані, та підтверджені. З розрахунку заборгованості та виписки за картковими рахунками відповідача чітко вбачаються операції зі зняття(використання) кредитних коштів, а також всі операції з часткового погашення заборгованості. Звертає увагу, що відповідачем не доведено належного виконання умов кредитного договору, зокрема щодо сплати процентів та повернення у повному обсязі суми отриманих кредитних коштів, стверджує, що суд передчасно з одних лише формальних міркувань відмовив у задоволенні позову. Наявність висновку суду про погашення заборгованості за кредитом, позбавляє банк можливості стягнути з відповідача відсотки за статтею 1048 ЦК України та статтею 625 ЦК України, право на які гарантовано законом. Письмового відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк ОСОБА_1 не надав. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 13 квітня 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 15). У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, з яким він ознайомився та згодний з його умовами. Умови та Правила надання банківських послуг розміщенні на офіційному сайті Приватбанку: www.privatbank.ua. До позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов і правил надання банківських послуг, з яких не вбачається, що вони були підписані відповідачем (а.с. 16, 17-40). 29 червня 2017 року відповідачу встановлено кредитний ліміт у розмірі 11800 грн, який у подальшому неодноразово змінювався, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (а.с. 13). З наданої банком довідки вбачається, що 17 червня 2014 року ОСОБА_1 була надана кредитна карта за № НОМЕР_1 , терміном дії до листопада 2017 року, а 10 вересня 2018 року була надана кредитна карта за № НОМЕР_2 , терміном дії до липня 2022 року (а.с. 11). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 16 березня 2021 року становить 15831,25 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 14270,73 грн, заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 1560,52 грн (а.с. 5-12). Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умови та правила надання банківських послуг, які носять мінливий характер, відповідачем не підписувалися, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Відмовляючи у стягненні заборгованості по тілу кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що сума внесених відповідачем коштів на погашення кредитної заборгованості перевищує фактично отримані кредитні кошти. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 13 квітня 2012 року процентна ставка не зазначена. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування, на що обґрунтовано вказував суд першої інстанції. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Колегія суддів вважає також непереконливими доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду першої інстанції про фактичне повернення позичальником отриманих кредитних коштів. Зокрема, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с. 5-12), за рахунок тіла кредиту позивачем неодноразово погашалися нараховані ОСОБА_1 відсотки, що прямо порушує вимоги ст. 1049 ЦК України. При визначенні розміру заборгованості за кредитним договором, судом першої інстанції в повній мірі були враховані використані відповідачем кредитні кошти та суми внесені в рахунок погашення заборгованості, що підтверджується наданою позивачем випискою по рахунку за договором. З огляду на викладене, враховуючи те, що розмір внесених відповідачем коштів на погашення кредитної заборгованості, перевищує загальний розмір використаних кредитних коштів, а позивачем не доведено узгодження умов кредитного договору щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк». Доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - О.І. Собина Судді: Т.А. Левченко С.С. Ткачук