Постанова Запорізький апеляційний суд № 937/1167/20

Дата документу 09.10.2020 Справа № 937/1167/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 жовтня 2020 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний №937/1167/20 Провадження №22-ц/807/2716/20 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2020 року в складі судді Дараган Л.В. в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 22.03.2013. Розмір заборгованості станом на 31.12.2019 складає 560857,24 грн, та складається з 7836,51 грн - заборгованості за кредитом, 550320,73 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 2700 грн заборгованості за пенею. Позивач просив суд стягнути з відповідача частину заборгованості у сумі 132900,75 грн., яка складається з 7836,51 грн - заборгованості за кредитом, 125064,24 грн заборгованості по процентам за користування кредитом з 22.03.2013 по 31.10.2017 та судові витрати в розмірі 2102 грн. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що кредит було надано відповідачу, шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Заявою відповідача підтверджено той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в ПАТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів. ОСОБА_1 отримав копію апеляційної скарги і ухвали про відкриття апеляційного провадження 17.08.2020 року та подав відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначив, що рішення суду першої інстанціє є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є неспроможними. Апелянтом не наведено жодної обставини, що спростовує висновки суду. Також ОСОБА_1 зазначив, що повністю виконав свої зобов`язання перед позивачем АТ КБ «ПриватБанк» за договором від 22 березня 2013 року, оскільки повністю сплатив свою заборгованість за виконавчим написом нотаріуса від 03 листопада 2015 року. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Згідно ізч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 22 березня 2013 року ОСОБА_1 підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.11). У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. На підтвердження своїх вимог, до анкети-заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 №СП-2010-256 (а.с.12-36). Згідно з наданим банком розрахунком, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 22 березня 2013 року, станом на 31.12.2019 складає 560857,24 грн, та складається з 7836,51 грн - заборгованості за кредитом, 550320,73 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 2700 грн заборгованості за пенею. (а.с.8-10). В позовній заяві АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 частину заборгованості у сумі 132900,75 грн., яка складається з 7836,51 грн - заборгованості за кредитом, 125064,24 грн заборгованості по процентам за користування кредитом з 22.03.2013 по 31.10.2017. 03 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 6036, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 22 березня 2013 року в розмірі 31970 гривень 83 копійки, яка складається з: залишку заборгованості за кредитом 7836,51 гривень, заборгованості за відсотками 20261,90 гривень, пені та комісії 2350,00 гривень, штрафу 1522,42 гривні. Витрати пов`язані з вчиненням виконавчого напису 1700,00 гривень. Строк за який провадиться стягнення з 22 березня 2013 року по 30 вересня 2015 року. Виконавчий напис набирає чинності з дати його реєстрації в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, тобто з 03листопада 2015 року (а.с. 69). Виконавчий напис № 6036 від 03.11.2015 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в сумі 33670,83 грн., перебував на виконанні у Мелітопольському міськрайонному відділі ДВС ГТУЮ у Запорізькій області з 11 січня 2016 року, ВП № 49751463 (а.с. 54). Відповідно до квитанції № 7 від 16 травня 2017 року платником ОСОБА_1 на рахунок отримувача Мелітопольського міськрайонного відділу ДВС на виконання ВП № 49751463 сплачено 37137,91 грн. (а.с. 55). Виконавче провадження завершено, що підтверджується відомостями з АСВП за № ВП 49751463. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Тобто, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Саме такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі №342/180/17. Анкета-заява підписана ОСОБА_1 від 22.03.2013 не містить відомостей стосовно визначеної процентної ставки, а також у останній відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), а саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. За таких підстав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Твердження АТ КБ «Приватбанк» про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року № 14-131цс19, оскільки відповідач не оспорював укладання договору, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору, не заслуговують на увагу, оскільки в зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недоведеність банком саме змісту всіх умов кредитного договору, що є його обов`язком відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. При розгляді справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 прийняв на себе зобов`язання повернути кредит в термін, встановлений договором. Однак, в порушення умов договору відповідач не виконав належним чином зобов`язання по поверненню кредитних коштів та мав прострочену заборгованість за кредитом, що у відповідності до вимог ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язань. Укладений між сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що підписана сторонами, хоча і не містить строку повернення кредиту, проте отримані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу повернуті не були, а у відповідності до положень ч. 2 ст. 530 ЦК України кредитор мав право вимагати виконання такого обов`язку в будь-який час. Проте, позивач реалізував своє право і пред`явив відповідну вимогу до відповідача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, звернувшись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. За виконавчим написом від 03 листопада 2015 року, вчиненим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 6036, заборгованість за тим самим кредитним договором була стягнута в повному обсязі. Отже, відповідач, повністю сплативши заборгованість перед позивачем визначену виконавчим написом нотаріуса, виконав свої зобов`язання за договором від 22 березня 2013 року. Повторне стягнення тіла кредиту та нарахованих відсотків за період з 22 березня 2013 по 30 вересня 2015 року, які стягнуті на підставі виконавчого напису, протирічить положенням ст. 61 Конституції України. Щодо відсотків, нарахованих за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2017 року, суд обгрунтовано врахував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України. До того ж, даний кредитний договір у вигляді анкети-заяви, укладений між сторонами, як зазначалось вище, не містить відомостей стосовно визначеної процентної ставки, що унеможливлює нарахування відсотків по кредиту у розмірі вказаному АТ КБ «ПриватБанк» у позові та розрахунку заборгованості. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тобто, вимоги банку про стягнення відсотків після 03 листопада 2015 року (пред`явлення вимоги до позичальника) не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою у постанові Великої Палати Верховного суду, від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та у постанові Верховного суду від 26 вересня 2018 року по справі № 639/3156/16-ц. З наведеного вбачається, що за час прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів за користування кредитом. Посилання апеляційної скарги про те, що суд нехтує принципами платності кредиту, є безпідставними, оскільки відповідачем 16 травня 2017 року зобов`язання за кредитним договором б/н від 22 березня 2013 року було виконано повністю, в тому числі, сплачено тіло кредиту, заборгованість за відсотками, пенею, комісією та штрафи відповідно до виконавчого напису нотаріуса № 6036 від 03 листопада 2015 року, а позивач не пред`явив вимог про стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених, зокрема ч. 2 ст. 625 ЦК України. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ураховуючи, що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції в порядку ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2020 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Постанову складено 09 жовтня 2020 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова