Постанова 4803 № 199/162/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/429/20 Справа № 199/162/19 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Городничої В.С. суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В. при секретарі Порубай М.Л. розглянувши в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, в письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У січні 2019 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 18.12.2007 між сторонами було укладено кредитний договір №206/в. Відповідно до умов договору позивач надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти у сумі 37000,00 доларів США, з терміном користування до 15.12.2017. Процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 14%, а згідно додаткового договору б/н від 01.12.2008 за користування кредитом збільшена до 17% річних. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2013 року стягнено з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 527497,44 грн. Зазначене рішення суду не виконано. Станом на 04.09.2018 загальна сума заборгованості відповідача перед Банком становить 4173565,08 грн. Водночас, з 26.03.2010 по 31.10.2010 заборгованість по відсоткам становить 145176,28 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також стягнути судові витрати. Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог позивача було відмовлено. З таким рішенням суду позивач не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянтпосилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М.А., не скористався. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 18.12.2007 між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №206/в у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 37 000,00 доларів США, з терміном користування до 15.12.2017. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2013 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі» заборгованість за кредитним договором №206/в від 18.12.2007 у розмірі 527497,44 грн. Зазначеним рішенням суду не стягнено заборгованість за відсотками, яка виникла за період з 26.03.2010 (відповідно до рішення суду від 17.05.2013) по 31.10.2010 в розмірі 5115,75 доларів США, що в перерахунку на національну грошову одиницю України (курс НБУ 28, 378299 за один долар США на дату розрахунку, а саме 04.09.2018) 145176, 28 грн. Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до положень ст.ст. 509, 526, 530 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, у тому числі сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За змістом ст. ст. 610, 611, 612, 623, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків та моральної шкоди. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що він не може взяти до уваги посилання представника позивача щодо правового обґрунтування позову правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-1206цс15, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №310/11534/13ц відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15. Крім того, суд зазначив, що позовна заява не містить інших обґрунтованих доводів, а тому прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що позовні вимоги позивача грунтувалися не лише на правовій позиції Верховного Суду України. Зазначає, що чинним законодавством не передбачено заборони нараховувати відсотки за користування кредитними коштами після пред`явлення вимоги про дострокове стягнення заборгованості. Вважає, що оскільки зобов`язання позичальником були порушені та на даний момент залишаються невиконаними, то строк кредитування до цього часу не сплив. Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок,умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Такий висновок узгоджується і з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), відповідно до якого після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Кредитор, звернувшись до суду, скористався своїм правом вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору. Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Велика Палата Верховного Суду в зазначеній Постанові відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15. А тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішення. З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги позивача, висновків суду першої інстанції не спростовують, а фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а заочне рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Тож, керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення. Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.П. Варенко О.В. Лаченкова