Постанова 4808 № 349/1432/22

Справа № 349/1432/22 Провадження № 22-ц/4808/293/23 Головуючий у 1 інстанції Гаврилюк О. О. Суддя-доповідач Василишин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Василишин Л.В., суддів: Пнівчук О.В., Максюти І.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скарг у ОСОБА_1 на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Гаврилюк О.О. у м. Рогатині, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, в с т а н о в и в: У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 12 березня 2019 року він передав відповідачу кошти в сумі 3600 доларів США, які останній зобов`язався йому повернути до 11 липня 2019 року. Враховуючи, що у вказаний строк відповідач не повернув йому кошти, просив суд стягнути із ОСОБА_1 на його користь борг за договором позики у сумі 3600 доларів США та судові витрати зі сплати судового збору. Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 12 березня 2019 року в розмірі 3600 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1303 грн. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом першої інстанції невірно надано правову оцінку встановленим обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не врахував, що розписка, яка міститься у матеріалах справи і на яку позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог не містить відомостей про передачу останнім йому грошових коштів та про отримання ним таких коштів. Крім того, будь-яких інших належних та допустимих доказів позивачем на підтвердження вказаних обставин не надано, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції в порушення вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України не було враховано висновки, викладені у постанові ВП ВС від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та у постанові ВС від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, у зв`язку з чим просить такі врахувати під час перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку. Враховуючи викладене, апелянт просить оскаржуване рішення суду скасувати та увалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Судом встановлено, що згідно із заявою від 12 березня 2019 року ОСОБА_1 підтвердив, що зобов`язався повернути кошти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 11 липня 2019 року в сумі 3600 доларів США (а.с. 4). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заява підписана ОСОБА_1 12 березня 2019 року за своїм змістом є борговим документом та засвідчує факт отримання останнім від позивача грошової суми у розмірі 3600 доларів США, а враховуючи, що відповідач своїх зобов`язань у встановлений договором строк не виконав та не повернув позивачу отримані в борг грошові кошти, такі підлягають стягненню в судовому порядку. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -- незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України). За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Суд першої інстанції належним чином оцінив заяву ОСОБА_1 від 12 березня 2019 року, в якій той зобов`язався повернути позивачу кошти до 11 липня 2019 року, та дійшов правильного висновку, що вона підтверджує факт наявності між сторонами договірних правовідносин, оскільки визнання ним обов`язку про повернення боргу у вказаний у заяві строк не може не свідчити про отримання відповідачем від позивача зазначеної суми коштів. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що факт передачі коштів передує складенню документа на підтвердження цього, а тому доводи апеляційної скарги, що відсутність у спірній заяві відомостей про отримання ним коштів від ОСОБА_2 як доказ відсутності договірних відносин між ним та позивачем, колегія суддів вважає необґрунтованими. Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування висновків суду щодо підтвердження спірною заявою факту отримання ОСОБА_1 коштів у сумі 3600 доларів США останній не надав, не заперечував складення заяви від 12 березня 2019 року (написання тексту з проставленням підпису) ним особисто та не спростував дійсність відповідного правочину. При цьому, найменування документа жодним чином не впливає на можливість встановлення судом правовідносин, які склалися між сторонами, виходячи із змісту такого документа. Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2020 року в справі № 154/3443/18 дійшов висновку, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Позивач на момент розгляду справи в суді першої інстанції пред`явив оригінал заяви ОСОБА_1 від 12 березня 2019 року без зазначення в ній відомостей щодо повернення суми коштів, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про невиконання боргового зобов`язання та, як наслідок стягнення із відповідача на користь позивача оспорюваних коштів. При цьому колегія суддів вважає безпідставним посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків, які були викладені у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18 (провадження № 61-6634св20). Так, у справі № 194/1126/18 фізична особа звернулася до суду з позовом до іншої фізичної особи про стягнення боргу. Залишаючи без змін судові рішення про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд у постанові від 08 жовтня 2020 року зазначив, що зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів, а позивачем не надано суду жодних належних і допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Зазначене свідчить про те, що висновки у справі № 194/1126/18 і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, а тому підстави для врахування вказаних висновків Верховного Суду відсутні. Водночас доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції, висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, колегія суддів вважає безпідставними, так як апелянт не вказав, яких саме висновків не врахував суд першої інстанції при вирішенні даного спору. При цьому судом апеляційної інстанції не встановлено незастосування судом першої інстанції висновків, викладених у зазначеній постанові, а сама по собі відсутність посилання на зазначену постанову Великої Палати Верховного Суду не може розцінюватися як неврахування висновків, викладених у ній. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, апеляційний суд уважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не містять підстав для зміни чи скасування судового рішення, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач: Л.В. Василишин Судді: О.В. Пнівчук І.О. Максюта