Постанова 4824 № 758/7504/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 758/7504/20 Головуючий у 1-й інст. - Рибалка Ю.В. Апеляційне провадження 22-ц/824/6187/2022 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення боргу,- В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь 15 000, 00 грн. Посилається на те, що 15 вересня 2017 року він передав у власність ОСОБА_2 у якості безпроцентної позики 15 000,00 грн. Зазначає, що грошовий переказ здійснений ним з його банківського рахунку у м. Мукачеве, Закарпатської області на банківський рахунок ОСОБА_2 у м. Києві. Вказує, що ОСОБА_2 позичені гроші витратила на реконструкцію заміського будинку в с. Пекарі, Канівського району,Черкаської області, яку завершила у травні - червні 2019 року. 25листопада 2019 року відповідачу рекомендованим листом направлена пропозиція про повернення боргу у строк до 21 грудня 2019 року, однак, ні грошей, ні відповіді позивачем від відповідача не було отримано. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення боргу - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, 28 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Посилається на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки відповідач не заперечувала факт отримання 15 000,00 грн від позивача. Крім того, посилається на те, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Посилається на те, що суд першої інстанції не мав правових підстав відмовляти в задоволенні позову, оскільки відповідач не заперечувала факту отримання коштів від позивача. Від представника відповідача 19 травня 2022 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін. Посилається на те, що 15 вересня 2017 року, позивач перерахував на банківський рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн., з призначенням платежу: «Переказ на картку ПриватБанку». Крім того, посилається на те, що відповідач з позивачем жодного договору позики у письмовій чи усній формі не укладали, відповідач жодних розписок не підписувала. Переказані грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн. були отримані відповідачем у якості подарунку від позивача. Оскільки між позивачем та відповідачем договору позики укладено не було, зобов`язання щодо повернення грошових коштів у розмірі 15 000,00 грн. у відповідача не виникло. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики та те, що у відповідача виникли перед позивачем боргові зобов`язання грошового характеру саме на підставі боргової розписки. Крім того, розписка, як борговий документ, що підтверджує боргове зобов`язання має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів, всупереч цьому розписку до матеріалів справи не надано. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що 15 вересня 2017 року позивач передав у власність ОСОБА_2 у якості безпроцентної позики 15 000,00 грн. Позивачем було надано оригінал квитанції про передачу грошей ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_1 здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_2 в сумі 15 000,00 грн. (а.с.3). Грошовий переказ здійснений позивачем з його банківського рахунку у м. Мукачеве, Закарпатської області на банківський рахунок ОСОБА_2 у м. Києві. 25листопада 2019 року позивачем відповідачу рекомендованим листом направлена пропозиція про повернення боргу у строк до 21 грудня 2019 року (а.с. 5). Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Положеннями ч.2 ст.1046 ЦК України передбачено, що договір позики є укладеним, зокрема і з моменту передання грошей. Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що узгоджується з вимогами положення ч.1 ст.1047 ЦК України. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. В постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 вказано, що «відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання». Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки». Судом встановлено, що позивачем було надано оригінал квитанції про перерахунок грошей ОСОБА_2 , відповідно до якої ОСОБА_1 здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_2 в сумі 15 000,00 грн. (а.с. 3). Під борговою розпискою розуміється текстовий документ, який засвідчує факт отримання грошей або цінного майна в борг на умовах укладеного усного договору. Позичальник власним підписом підтверджує отримання коштів у тимчасове користування та зобов`язання повернути їх на вимогу або у вказаний термін. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дана квитанція про переказ коштів, надана до суду позивачем, не містить природи договору боргової розписки, яка полягає в отриманні в борг грошових коштів та засвідченні отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей чи переданні грошової суми позичальнику. Розписка, як борговий документ, що підтверджує боргове зобов`язання має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів, однак боргова розписка позивачем суду не надана. Тобто, позивачем не доведено факт укладення з відповідачем договору позики. Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Доводи апеляційної скарги про те, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачем не надано доказів укладення договору позики між позивачем та відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду відповідно до приписів статтей 76-81 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав правових підстав відмовляти в задоволенні позову, оскільки відповідач не заперечувала факту отримання коштів від позивача, колегія судів не приймає до уваги виходячи з наступного. Позивачем не доведено того, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики та те, що у відповідача виникли перед позивачем боргові зобов`язання грошового характеру саме на підставі боргової розписки, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову, зазначені позивачем в обгрунтування позову. В матеріалах справи відсутній договір позики або розписка відповідача на підтвердження отримання позики, умов та часу повернення позичених коштів. За відсутності такого доказу не підтверджено укладання між сторонами саме договору позики, який передбачає виконання зобов`язання. Крім того, твердження відповідача про те, що перераховані їй позивачем кошти у розмірі 15 000 грн в якості подарунку, позивачем не спростовано доказами відповідно до приписів статей 77-81 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді