Постанова 4816 № 591/1487/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2020 року м.Суми Справа №591/1487/19 Номер провадження 22-ц/816/837/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Орлова І. В. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Толмачова Віктора Павловича на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2019 року в складі судді Шелєхової Г.В., ухвалене в м. Суми, повний текст якого складено 20 травня 2019 року, В С Т А Н О В И В: 07 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що між сторонами був укладений договір позики, згідно якого позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 47000 грн 00 коп. в строк до 28 грудня 2017 року. Відповідач своїх зобов`язань не виконав, отримані в борг грошові кошти не повернув. Просила стягнути з відповідача борг в розмірі 47000 грн 00 коп., 3 % річних в розмірі 1676 грн 55 коп., інфляційні збитки в розмірі 6368 грн 50 коп. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволений. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 47000 грн 00 коп., 3 проценти річних від простроченої заборгованості в сумі 1676 грн 55 коп., інфляційні збитки за період прострочення в сумі 6368 грн 50 коп. та 768 грн 40 коп. судового збору. Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 25 лютого 2020 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Толмачова В.П. про перегляд вищевказаного заочного рішення суду від 20 травня 2019 року відмовлено в зв`язку з необґрунтованістю. Не погоджуючись з судовим рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Толмачов В.П. оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В доводах апеляційної скарги зазначається, що відповідач взагалі не отримував ніяких документів із суду, що підтверджується повернутим до суду конвертом з документами з відміткою пошти, а тому відповідач був позбавлений можливості знати про час і місце розгляду справи. Вказує, що позивачкою не було надано до суду оригіналу договору позики від 28 грудня 2016 року. Вважає договір позики від 28 грудня 2016 року безгрошовим та вказує, що з позивачкою він не був знайомим, а остання взагалі не могла йому позичати гроші, так як в той період мала власні фінансові проблеми з банком, в якому отримала кредит. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване заочне рішення суду - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення наведеним нормам не відповідає в повній мірі, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 28 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір позики, згідно якого позивач передав відповідачу 47000 грн 00 коп. в строк до 28 грудня 2017 року (а.с. 11-12). 31 січня 2019 року позивачка направила відповідачу письмову вимогу про повернення коштів, що підтверджується копією листа, опису вкладення та квитанції (а.с. 13-18). Відповідач зобов`язання щодо повернення грошових коштів у визначений у договорі строк не виконав, отримані у борг кошти не повернув. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли зобов`язання за договором позики, відповідач у визначений у договорі строк не виконав взяті на себе зобов`язання, кошти не повернув, у зв`язку з чим, вимоги позивачки є законними, а оскільки має місце прострочення грошового зобов`язання, позивач має право на отримання 3% річних та інфляційних збитків відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального права. В апеляційній скарзі представник відповідача стверджує, що відповідач взагалі не отримував ніяких документів із суду, що підтверджується повернутим до суду конвертом з документами з відміткою пошти, а тому він був позбавлений можливості знати про час і місце розгляду справи. Вирішуючи питання про відкриття провадження у даній справі, суд першої інстанції відповідно до вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України з`ясував, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 27 на звороті). 12 березня 2019 року Зарічний районний суд м. Суми відкрив провадження у даній справі і призначив її до судового розгляду на 13 годину 30 хвилин 03 квітня 2019 року, направивши поштою за зареєстрованою адресою проживання ОСОБА_2 конверт з копією позовної заяви, доданих до неї документів та повісткою про виклик до суду, проте, конверт повернувся до суду з відміткою про закінчення терміну зберігання (а.с. 28, 29, 32-34). Внаслідок неналежного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи 03 квітня 2019 року суд першої інстанції розгляд справи відклав на 13 годину 30 хвилин 20 травня 2019 року, про що повторно повідомив відповідача про розгляд справи та цього ж числа розмістив оголошення про виклик до суду відповідача ОСОБА_2 на веб-порталі «Судова влада України» (а.с. 37, 39,40). Однак, конверт разом з копією ухвали про відкриття провадження у справі, копією позовної заяви не був вручений і повернувся до суду з відміткою про закінчення терміну зберігання (а.с. 42-67). Таким чином, суд першої інстанції вважав, що відповідач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про розгляд справи на 20 травня 2019 року, тому суд розглянув справу без участі відповідача за наявним в ній доказами. Повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду повинно було проводитись відповідно до вимог статей 128 - 130 ЦПК України. При цьому, в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином. Порядок вручення судових повісток чітко регламентований ст. 130 ЦПК України. Так, у випадку, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії (ч. 3 ст. 130 ЦПК України). Повернення відділенням зв`язку судової повістки за закінченням терміну зберігання не можна вважати належним повідомленням особи, яка бере участь у справі, оскільки це не відповідає вимогам ст. 130 ЦПК України. Отже, при вирішенні питання щодо належного повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду справи мається на увазі саме вручення відповідачеві повістки про виклик у судове засідання, що прямо вказано в ст. 280 ЦПК України. Проте, зазначених вище вимог процесуального закону суд першої інстанції не виконав, оскільки не проконтролював дотримання порядку вручення судової повістки, адресованої відповідачу ОСОБА_2 . Крім того, суд дійшов помилкового висновку про наявність передбачених ч. 11 ст. 128 ЦПК України підстав для виклику відповідача в суд через оголошення на веб-порталі судової влади України. Так, згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Однак, як зазначалось вище, судом першої інстанції було встановлено зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 , тому законних підстав вважати, що відповідач був повідомлений про розгляд справи відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України суд не мав. Таким чином, суд першої інстанції порушив право ОСОБА_2 знати про час і місце розгляду справи (ч. 1 ст. 8 ЦПК України), що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 щодо якого відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи на 20 травня 2019 року, тобто, допустив порушення норм процесуального права. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Отже, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2019 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови. Щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики в розмірі 47000 грн 00 коп., 3 % річних в сумі 1676 грн 55 коп. та інфляційних збитків в сумі 6368 грн 50 коп., колегія суддів зазначає наступне. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеного грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України). За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії ( до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Частиною першою ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, вчинені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Твердження в апеляційній скарзі про те, що даний договір являється безгрошовим, є безпідставними, з огляду на наступне. 28 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір позики, в якому містяться необхідні умови договору позики, зокрема, дата його складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та зобов`язання щодо їх повернення, строк повернення (а.с. 11-12). В даному договорі містяться підписи як позивачки так і відповідача та останній посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалкою К.Д. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 2876. Відповідно до змісту ст. ст. 12, 13, 76-81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, на які посилався представник відповідача в апеляційній скарзі, зокрема, що позивачем не надано до суду оригіналу договору позики від 28 грудня 2016 року та відповідач не був знайомим з позивачкою, а остання взагалі не могла позичати гроші, так як в той період мала власні фінансові проблеми з банком, в якому отримала кредит, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу, оскільки позивачем надані допустимі на належні докази для задоволення позовних вимог, а інші доводи апелянта ґрунтуються на його припущеннях та спростовуються, зокрема, укладеним договором позики, підписуючи який відповідач не заперечував отримання коштів. За таких обставин висновок суду першої інстанції про доведеність ОСОБА_1 позовних вимог є законним і обґрунтованим. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору, а ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. У відповідності до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Положеннями ст. 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що згідно змісту апеляційної скарги, відповідач не оспорює розмір та розрахунок 3 % річних та інфляційних збитків, тому апеляційний суд розглядає дану справу в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України. Встановивши, що відповідач ОСОБА_2 має невиконані грошові зобов`язання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, розрахованих на суму боргу. Що стосується поданого 16 березня 2020 року до Сумського апеляційного суду клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Толмачова В.П., в якому він просив витребувати з: 1) Сумського районного суду Сумської області матеріали цивільної справи № 587/2145/18 за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; 2) Головного управління Державної податкової служби у Сумській області довідку про доходи ОСОБА_1 за період 2014-2016 р.р. що надійшло на адресу апеляційного суду вже після відкриття апеляційного провадження у справі та призначення її до розгляду, то колегія суддів апеляційного суду вказане клопотання не вважає таким, що підлягає задоволенню, виходячи з такого. Частиною 3 ст. 359 ЦПК України визначено, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи (ст. 361 ЦПК України). Враховуючи наведені норми процесуального права, вищевказане клопотання подано з порушенням порядку та строку його подання до суду апеляційної інстанції. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). Встановивши, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, а тому скасовує рішення суду першої інстанції і приймає нову постанову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики в розмірі 47 000 грн 00 коп., 3 % річних від простроченої заборгованості в сумі 1676 грн 55 коп., інфляційні збитки за період прострочення в сумі 6368 грн 50 коп., нарахованих станом на 07 березня 2019 року включно. Також підлягає стягненню судовий збір в сумі 768 грн 40 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції. З огляду на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною згідно з п. 1 ч. 6 ст. 19, ч. 4 ст. 274 ЦПК України, тому відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Толмачова Віктора Павловича задовольнити частково. Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 47000 грн 00 коп., три проценти річних від простроченої заборгованості в сумі 1676 грн 55 коп., інфляційні збитки за період прострочення в сумі 6368 грн 50 коп. та 768 грн 40 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.Ю. Кононенко І.В. Орлов