Постанова 4812 № 945/184/22

21.02.23 22-ц/812/178/23 Провадження №22-ц/812/162/23 Провадження №22-ц/812/178/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 21 лютого 2023 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Темнікової В.І. та Царюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу №945/184/22 за апеляційними скаргами Головного управління державної казначейської служби України та Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, на рішення, яке постановив Ленінський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Кокарєва Вячеслава Валентиновича у приміщенні цього суду 02 листопада 2022 року, повний текст якого складений 28 листопада 2022 року, за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи орану державної влади, у с т а н о в и в : У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Миколаївській області (далі-УПП в Миколаївській області), Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області (далі - ГУ ДКСУ у Миколаївській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи орану державної влади. Позов мотивовано тим, що 19 травня 2021 року інспектором Управління патрульної поліції в Миколаївській області винесено постанову серії ДП 18 №821953 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі за ч.1 ст. 126 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 425 грн. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області у справі № 509/2937/21 від 28 липня 2021року дану постанову було скасовано, провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Також позивач зазначив, що внаслідок неправомірних дій УПП в Миколаївській області він зазнав моральних страждань. Протягом всього часу поки тривав судовий процес, в межах якого позивач оскаржував постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, він перебував у стресі. А саме це було пов`язано, з пошуком представника, зустрічами з ним для підготовки документів для подачі позовної заяви до суду, участю у судових засіданнях, що потребувало значного часу та уваги. Дана подія суттєво вплинула на психоемоційний стан позивача та звичайний плин його життя, а також на його авторитет у суспільстві. В результаті зазначених неправомірних дій відбулися неприємні зміни у житті позивача: накладене грошове стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. потягнуло за собою незаплановані витрати та душевні хвилювання. Душевні хвилювання позивача пов`язані з приниженням його честі та гідності. Позивач має бездоганну репутацію, авторитет серед друзів та знайомих, високі моральні цінності та є справжнім патріотом своєї країни, про що свідчить участь в Антитерористичній операції на сході країни в 2014-2015 років, ніколи не був засуджений та не притягувався до кримінальної відповідальності. Співробітник поліції усвідомлював негативний характер своїх дій та передбачав настання шкідливих наслідків особисто для позивача. У результаті таких дій позивач вимушений був коригувати свої плани на майбутнє та нормальне життя вже було неможливе, адже не зі свого бажання позивач мав у суді відстоювати свої права. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив відшкодувати на його користь моральну шкоду, завдану незаконним рішенням службової особи органу державної влади- Департаменту патрульної поліції у Миколаївській області, у розмірі 20 000 грн. Представник ГУ ДКСУ у Миколаївській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення. Представник зазначив, що ГУ ДКСУ у Миколаївській області не завдавало позивачу моральної шкоди, жодних прав та інтересів позивача не порушило, оскільки не вступало у правовідносини з останнім, а тому відповідно до законодавства не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших осіб. Наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, не вказує на безумовний обов`язок нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів. Представник позивача в позовній заяві не зазначив, звідки кошти відшкодовувати та хто це буде робити. Закриття справи про адміністративне правопорушення, в якій до особи було застосовано незаконне накладення штрафу, не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Сам факт наявності судового рішення про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення не є безумовною підставою вважати, що позивачу спричинено моральну шкоду. Позивач не оскаржував та не визнавав в судовому порядку незаконність дій УПП в Миколаївській області як суб`єкта владних повноважень, а одразу звернувся до суду з позовом про стягнення моральної шкоди. Судове рішення яке б підтверджувало незаконність дій державного органу, відсутнє. Права та інтереси позивача були поновлені рішенням суду, жодні заходи примусу зі сторони Головного управління до позивача не застосовувались, а відтак позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є незаконними та не підлягають задоволенню. Крім того, представником позивача не визначено, яку моральну шкоду було завдано, не надано належних доказів на підтвердження спричиненої моральної шкоди, не надано доказів, які б підтверджували наявність моральних страждань у позивача, в тому числі додаткових моральних страждань чи погіршення стану його здоров`я, впливу на його психоемоційний стан та звичайний ритм його життя. Представник УПП в Миколаївській області також подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення. Відзив обґрунтований тим, що позивачем не надано жодних доказів того, що притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення стягнення у вигляді штрафу спричинило йому моральні страждання, зазначені в позові. Сам факт скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, винесеної стосовно позивача, не є доказом заподіяння йому моральної шкоди. Інших доказів порушення прав і законних інтересів ОСОБА_1 надано не було. Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 02 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в сумі 2000 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Рішення мотивовано тим, що підтверджено заподіяння позивачу моральної шкоди у вигляді душевних страждань, переживань, однак позивачем не надано докази, які б підтверджували глибину страждань, а саме: покази свідків, які б вказували на відношення позивача до того, що сталося, тривалість страждань, докази погіршення стану здоров`я позивача, звернення його до лікарів, зміни життєвих обставин. Також суд врахував, що у позивача не настало жодних наслідків від винесення інспектором УПП в Миколаївській області постанови серії ДП18 №821953 від 19 травня 2021 року, оскільки дана постанова не набрала законної сили та була скасована рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області. Факт скасування зазначеної постанови та закриття провадження у справі є частковою сатисфакцією. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ГУ ДКСУ у Миколаївській області та УПП в Миколаївській області подали апеляційні скарги в яких, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та положенням чинного законодавства, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення. Апеляційна скарга ГУ ДКСУ у Миколаївській області мотивована тим, що районний суд не звернув уваги на те, що позивачем не надано належних доказів у підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів та завданою шкодою, а також не надано документів щодо протиправності в діях поліції. Крім того відповідальність держави настає у разі притягнення сторони до адміністративного арешту чи виправних робіт, що передбачено статтею 1176 ЦК України, а сам факт наявності судового рішення про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення не є безумовною підставою вважати, що позивачу спричинено моральну шкоду. Крім того визначений у рішенні порядок шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України визначений не вірно, а у разі задоволення позову стягнення проводиться виключно з державного бюджету України без зазначення рахунку з якого повинно бути здійснено стягнення коштів. Апеляційна скарга УПП у Миколаївській області мотивована тим, що позивачем не надано доказів того, що притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення стягнення у вигляді штрафу спричинило йому моральні страждання. Крім того в оскаржуваному рішенні відсутнє аргументування встановленої суми компенсації моральної шкоди, а саме - 2000 грн. Сам факт скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, винесеної стосовно позивача не є доказом заподіяння йому моральної шкоди. Інших доказів порушення прав і законних інтересів ОСОБА_1 надано не було, а отже не потребує захисту у судовому порядку. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_3 , посилаючись на ті ж обставини, якими обґрунтовував позов, просив у задоволенні апеляційної скарги ГУ ДКСУ у Миколаївській області відмовити, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва залишити без змін. Представник ОСОБА_1 зазначив, що сума, яку стягнуто оскаржуваним судовим рішенням, не призводить до збагачення позивача, а є лише частковим відновленням попереднього морального стану та компенсацією його моральних страждань. Щодо залучення до участі у справі в якості відповідача ГУ ДКСУ у Миколаївській області, представник пояснив, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16 Державна казначейська служба України та її територіальні органи можуть бути залучені до участі у справі про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, проте їх незалучення не може бути єдиною підставою для відмови у позові. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 19 травня 2021 року інспектором Управління патрульної поліції в Миколаївській області винесено постанову серії ДП 18 №821953 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, за ч.1 ст. 126 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 425 грн. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28.07.2021 постанову в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ДП 18 №821953 від 19.05.2021 відносно ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП, скасовано та провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до частини 1 статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільну процесуальну дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України). Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша-третя статті 95 ЦК України). Від імені юридичної особи - філії як відокремленого підрозділу, створеної на підставі положення, має право виступати керівник відокремленого підрозділу, який призначається юридичною особою. Між керівником юридичної особи - філії як відокремленого підрозділу і юридичною особою, яка є засновником такого підрозділу, існують відносини представництва, і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Ураховуючи цивільно-правове становище філій та представництв недопустимою є самостійна і безпосередня участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Норма «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини 1 статті 186, пункт 1 частини 1 статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, провадження № 14-399цс18). Виходячи з результатів аналізу наведених норм права філія як відокремлений підрозділ, представництво, структурний підрозділ, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю і не можуть бути стороною у цивільному процесі, тому справи, в яких відповідачем виступає така філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20). Згідно із частиною 1 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліції; 2) територіальні органи поліції. Відповідно до частин 1-3 статті 15 Закон України «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання. Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції. Структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема, Департамент патрульної поліції як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції, який зареєстрований як юридична особа (орган державної влади) 07 листопада 2015 року. У справі, що переглядається, Управління патрульної поліції у Миколаївській області Департаменту патрульної поліції не є юридичною особою, а є територіальним (відокремленим) підрозділом Департаменту патрульної поліції, що підтверджується змістом Положення про управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, що затверджений наказом Департаменту патрульної поліції від 13 грудня 2015 року № 48/1 (у редакції наказу від 18 листопада 2021 року № 2561), а тому не може бути відповідачем у цій справі. Ураховуючи викладене, оскаржене судове рішення в частині позовних вимог до Управління патрульної поліції у Миколаївській області Департаменту патрульної поліції не підлягало розгляду в суді. Такий же висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 289/865/21 (провадження № 61-18784св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження №61-5136св22) . Суд першої інстанції залишив поза увагою наведені приписи закону та обставини, які виключають провадження у справі. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до Управління патрульної поліції у Миколаївській області Департаменту патрульної поліції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справ. Щодо позовних вимог до Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області . Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що позивач внаслідок доведеності факту неправомірності дій посадової особи патрульної поліції має право на відшкодування завданої цим моральної шкоди, яка підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 вищевказаного Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, накладення штрафу постановою інспектора патрульної поліції в справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). Аналогічні правові висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19) та від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21). У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18) зазначено, що: «здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Отже, з вказаного вбачається, що у зв`язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». У випадках, зазначених у частині 1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Згідно з пунктом 5 статті 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода. Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини 1, 3 статті 13 ЦПК України). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (дивіться висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права, звернення з позовом до неналежних відповідачів в певних випадках є підставою для відмови в позові. Велика Палата Верховного Суду у постанові 25 березня 2020 року по справі № 641/8857/17 звернула увагу на те, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина1 статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина 2 статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина 4 статті 58 ЦПК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). З урахуванням викладеного можна дійти висновку, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд може притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди), проте у цій справі Державна казначейська служба України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює лише списання коштів з державного бюджету, є єдиним відповідачем після закриття провадження щодо Управління патрульної поліції у Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, яке не є юридичною особою і не може бути стороною у справі. Такий правовий висновок висловлений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 366/2026/18. Відповідно до статті 51 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Суд першої інстанції не виконав свій процесуальний обов`язок і не роз`яснив позивачеві його права щодо залучення до участі у справі співвідповідачем Департамент патрульної поліції, незаконними рішеннями та діями посадових та службових осіб якого, на думку ОСОБА_1 , йому завдано моральної шкоди, не попередив про наслідки вчинення або невчинення вказаної процесуальної дії, тобто не сприяв здійсненню позивачем його процесуальних прав і, як наслідок, розглянув справу по суті у неналежному (неповному) суб`єктному складі осіб, які повинні брати участь при вирішенні спору. Отже, у порушення указаних норм процесуального права суд першої інстанції не вирішив питання про можливість залучення до участі у справі органу патрульної поліції, без участі якого висновок суду про доведеність/недоведеність по суті позовних вимог не може вважатися обґрунтованим, оскільки є передчасним. Вказане має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, розглянувши справу лише за участі органу Державної Казначейської служби України (Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області), яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши орган, дії якого, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди, суд не встановив всіх фактичних обставин справи, які необхідні для встановлення факту завдання моральної шкоди, а в разі доведення такого - визначення розміру відшкодування цієї шкоди. Державна казначейська служба України та її органи будь-яких дій відносно позивача не вчиняла, тому й об`єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові. Такі висновки відповідають викладеним у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц. Суд апеляційної інстанції з огляду на положення статей 13, 367 ЦПК України позбавлений права ініціювати питання про притягнення до участі у справі співвідповідачів чи заміну первісних відповідачів належними. Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Пунктом 4 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. У справі, яка переглядається, порушення судом норм процесуального права потягло неправильне вирішення спору, оскільки судом фактично розглядались питання про права та обов`язки осіб, що не брали участі у справі як відповідачі. При цьому в силу частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки справу судом першої інстанції розглянуто у неналежному суб`єктному складі, в апеляційного суду відсутні повноваження щодо залучення до розгляду справи співвідповідачів в порядку статті 51 ЦПК України, то апеляційний суд вважає за необхідне не обмежуватись доводами апеляційних скарг, в яких відсутні аргументи щодо незалучення до участі у справі належного відповідача, та скасувати рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, заявлених до Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, в силу пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України, ухвалити по даній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову, що не перешкоджає позивачу звернутися з новим позовом, правильно визначивши суб`єктний склад сторін. З огляду на пред`явлення позову до неналежного відповідача доводи апеляційних скарг про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, є передчасними. У такому разі обґрунтованість позовних вимог по суті апеляційним судом не перевіряється. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Відповідно до пункту 5 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається особі, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Оскільки внаслідок часткового задоволення апеляційних скарг рішення суду першої інстанції було скасовано, в частині позовних вимог провадження закрито, а щодо одного із відповідачів ухвалено нове про відмову у позові, позивач в силу пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не сплачував, сплачений відповідачами за подання апеляційних скарг судовий збір (1488 грн. 60 коп. кожним), слід їм компенсувати за рахунок держави. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 377, 381, 382 ЦПК України, п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги Головного управління державної казначейської служби України та Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 листопада 2022 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи орану державної влади, закрити. В позові ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи орану державної влади, відмовити. Компенсувати за рахунок держави Головному управлінню державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37992030) та Управлінню патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) по 1488 грн. 60 коп. судового збору кожному. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: В.І. Темнікова Л.М. Царюк _______________________________________________ Повний текст постанови складений 21 лютого 2023 року