Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 340/451/18

Справа № 340/451/18 Провадження № 22-ц/4808/1066/20 Головуючий у 1 інстанції Крилюк М. І. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Мелінишин Г.П., Горейко М.Д. за участю секретаря Бойчук Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Косівського районного суду, ухвалене суддею Крилюк М.І. 15 липня 2020 року в м. Косів у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону Військової прокуратури Західного регіону України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в с т а н о в и в: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа - Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону Військової прокуратури Західного регіону України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 червня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за №42015090780000089 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368 та ч. 2 ст. 419 КК України, а наступного дня ОСОБА_1 повідомлено про підозру у їх вчиненні. Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 7 липня 2015 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. 21 серпня 2015 року слідчим військової прокуратури Іванно-Франківської прокуратури його також було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368 та ч. 3 ст. 426 КК України. Вироком Верховинського районного суду від 9 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Іванно-Франківської області від 21 лютого 2017 року, ОСОБА_1 був засуджений за ч. 3 ст. 426 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року скасовано вказані судові рішення і закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Таким чином позивач незаконно перебував під слідством та судом з 25 червня 2015 року до 17 травня 2018 року, що в загальному складає 34 місяці 22 дні. Протягом вказаного часу він знаходився у пригніченому стані, був позбавлений можливості підтримувати нормальні життєві зв`язки, реалізувати свої звички і бажання, права на свободу пересування, вільно залишити територію України. Внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а саме незаконного повідомлення про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного засудження, йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, приниженні честі та гідності. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням часу перебування під слідством і судом та положень ст. 23 ЦК України оцінює в 300000,00 грн. Крім того зазначає, що діяння, які йому інкриміновані як злочин, стали підставою для його звільнення з військової служби. Так, наказом начальника 31 прикордонного загону від 7 липня 2015 року припинено контракт з ОСОБА_1 та звільнено його з військової служби за п/п «е» ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через службову невідповідність. У зв`язку із звільненням з військової служби ОСОБА_1 за період з 7 липня 2015 року по 17 травня 2018 року не отримав грошового забезпечення в розмірі 332924,00 грн. Також через незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури і суду він зазнав матеріальних витрат у розмірі 41250,00 грн., сплачених ним за надання правової допомоги адвокатом Поляком П.П. під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Отже стягненню підлягають загальна сума матеріальних збитків, завданих ОСОБА_1 , незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, яка становить 374174,00 грн. (332924,00 + 41250,00) та 300000,00 грн. моральної шкоди. У зв`язку з наведеним просив позов задовольнити. Рішенням Верховинського районного суду від 20 грудня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 374174,00 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю. Додатковим рішенням Верховинського районного суду від 27 грудня 2018 року на користь ОСОБА_1 стягнуто також судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. (т. 1, а.с. 124-127,128, 129-130, 154). Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Верховинського районного суду від 20 грудня 2018 року задоволено частково. Рішення Верховинського районного суду від 20 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове. Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону військової прокуратури Західного регіону України про відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 41250,00 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 129312,00 грн. шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на додаткове рішення Верховинського районного суду від 27 грудня 2018 року залишено без задоволення, а вказане рішення в даній справі - без змін (т. 2, а.с. 22-33). Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Верховинського районного суду від 20 грудня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2, а.с. 100-105). Ухвалою Косівського районного суду від 2 березня 2020 року залучено до участі у розгляді даної справи як співвідповідача Військову прокуратуру Івано-Франківського гарнізону військової прокуратури Західного регіону України (т. 2, а.с. 165). Заочним рішенням Косівського районного суду від 15 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 41250,00 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 164045,00 грн. - моральної шкоди та 16500,00 грн. витрат на правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині розміру моральної шкоди, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Вважає його таким, що прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права. Так, задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 164045,00 грн., суд першої інстанції виходив з мінімального розміру грошового відшкодування моральної шкоди з розрахунку на розмір мінімальної заробітної плати, не врахувавши при цьому весь обсяг заподіяної ОСОБА_1 шкоди, глибини та тривалості його моральних страждань. Зокрема, за час перебування під слідством та судом останній був позбавлений можливості підтримувати нормальні життєві зв`язки, реалізувати свої звички і бажання, права на свободу пересування, вільно залишати територію України, окрім того це призвело до погіршення відносин з оточуючими людьми та рідними, що також негативно вплинуло на його психологічний стан, внесло негативні зміни до приватного та сімейного життя. Вважає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 300000,00 грн. визначений позивачем вірно з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості з огляду на характер та обсяг його страждань, тривалість та тяжкість змін у життєвих та суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану. Зважаючи на наведене, просить змінити заочне рішення Косівського районного суду від 15 липня 2020 року в частині стягнення моральної шкоди, стягнувши з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 300000,00 грн. моральної шкоди. В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду представник апелянта ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній. Представники відповідачів в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили, повідомлялись про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25 червня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за №42015090780000089 за ознаками вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 3 ст. 426 КК України (т. 1, а.с. 7-9). Вироком Верховинського районного суду Іванно-Франківської області від 9 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2017 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 426 КК України та призначено йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України (т. 1, а.с. 10-13, 14-17). Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року вказані судові рішення скасовано, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 426 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення (т. 1, а.с. 18-21). Таким чином ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 25 червня 2015 року до 17 травня 2018 року, що складає 34 місяці та 22 дні. Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи моральну шкоду в розмірі 164045,00 грн., суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував тривалість перебування позивача під слідством та судом, характер і обсяг страждань, яких він зазнав, тривалість та тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, застосування до нього під час досудового розслідування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, а також гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, передбачений нормами ст. 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому суд вважав за належне стягнути суму коштів на відшкодування позивачу моральної шкоди з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В силу статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження, зокрема, і за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди вирішується судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Абзацом другим пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом та провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 2 грудня 2015 року (провадження №6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18) зроблено правовий висновок, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 1 січня 2020 року мінімальну заробітну плату на рівні 4723,00 грн. Виходячи з аналізу наведених норм права та матеріалів справи, суд першої інстанції, правильно визначивши розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати за 34 місяці та 22 дні перебування позивача під слідством та судом у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, обґрунтовано вирішив стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 164045,00 грн. (4723,00 грн. х 34 місяці 22 дні), при цьому врахував тривалість незаконного перебування під слідством та судом, порушення звичайного ритму життя та виникнення певних обмежень й незручностей у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. На думку колегії суддів визначений судом розмір моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення позивача, будь-яких підстав для його збільшення не вбачається. Разом з тим зазначення місцевим судом у резолютивній частині рішення відомостей про суб`єкт його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим з огляду на таке. Так, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18). До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22 липня 2020 року у справі №495/6187/16 (провадження №61-8385св20) та від 7 жовтня 2020 року у справі №569/12383/17 (провадження №61-12864св19). Хоча судове рішення оскаржується в частині розміру моральної шкоди, в силу частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину оскаржуваного судового рішення шляхом виключення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися - Державної казначейської служби України, та виду рахунку з якого має бути здійснено списання - Єдиний казначейський рахунок. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Косівського районного суду від 15 липня 2020 року в частині задоволення позовних вимог змінити. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , який проживає у с. Явірник Верховинського району Івано-Франківської області, 78733) 41250 (сорок одну тисячу двісті п`ятдесят) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 164045 (сто шістдесят чотири тисячі сорок п`ять) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 16500 (шістнадцять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу. В решті заочне рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: Г.П. Мелінишин М.Д. Горейко Повний текст постанови складено 28 жовтня 2020 року.