Постанова 4817 № 607/7505/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/7505/20Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М. Провадження № 22-ц/817/145/21 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 січня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Міщій О. Я., Шевчук Г. М., з участю секретаря - Іванюта О.М. сторін: апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта ОСОБА_2 , представника третьої особи Марцун А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/7505/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Грицаком Р.М., повний текст якого складено 09 листопада 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тернопільська обласна прокуратура про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тернопільська обласна прокуратура про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, його визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, за недоведеністю наявності в його діяннях складу кримінального правопорушення. Зазначав, що він незаконно перебував під слідством та судом протягом 14 місяців, а саме: з 24 жовтня 2017 року по 20 грудня 2018 року. Зазначає, що вказаним кримінальним переслідуванням йому була заподіяна моральна шкода, яка полягала в тому, що він переживав з приводу незаконного обвинувачення, вимушений був протягом більше року доводити свою невинність, докладати додаткових зусиль для організації свого життя, відшуковувати на це можливості та час. Вищезазначене потягло, у свою чергу, для нього негативні наслідки у вигляді вимушених змін у житті, ступені зниження його авторитету, престижу, репутації і зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, які настали для нього в результаті безпідставного кримінального переслідування. Крім того зазначає, що з початком повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, до нього, як до підозрюваного, було застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання та неодноразове відсторонення від займаних посад в органах поліції, що негативно вплинуло на його просування по службі, міцність соціальних зв`язків. Враховуючи наведене, просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь 2261372.40 грн. на відшкодування моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 100000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням у частині визначення розміру моральної шкоди, представник ОСОБА_1 адвокат Нужда Ф.Т. подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд, визначаючи розмір заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди, не керувався приписами ч.3 ст.23 ЦК України, згідно з якими розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою дію відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Вказує, що судом не взято до уваги висновок експерта про орієнтовний розмір відшкодування моральної шкоди, визначений, виходячи із дослідження саме тих обставин, які суд визнав доведеними і такими, що підтверджують весь наведений позивачем обсяг моральних страждань внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і інших заходів примусу. Враховуючи наведене, просить скасувати рішення суду в частині стягнення відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 2261372.40 грн. на відшкодування моральної шкоди. У грудні 2020 року представник Тернопільської обласної прокуратури Марцун А.А. подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відзив мотивований тим, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Вказує, що обставини справи та докази не дозволяють вважати доведеною наявність підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі більшому, ніж мінімально передбачений законом (72 580.68 грн.). В судовому засіданні апелянт та його представник апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній. Представник Тернопільської обласної прокуратури Марцун А.А. проти апеляційної скарги заперечила та просила рішення суду залишити без змін. Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. 05 жовтня 2017 року слідчим в ОВС СВ прокуратури Тернопільської області радником юстиції Балдою А.Є., під час розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016210050000259 від 23 серпня 2016 року, було повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України (службова недбалість) та направлено до суду з обвинувальним актом (а.с.10-15). З урахуванням факту повідомлення позивачеві про підозру у кримінальному проваджені №12016210050000259, за клопотанням слідчого групи слідчих у кримінальному провадженні слідчого в ОВС СВ прокуратури Тернопільської області Балди А.Є., яке погоджене із старшим прокурором групи прокурорів у кримінальному провадженні начальником відділу прокуратури Тернопільської області Барановським Ю.Б., на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2017 року до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання з покладенням наступних обов`язків: з`являтися до слідчого, прокурора та суду за першою вимогу; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; відвідувати Борщівське відділення поліції Чортківського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області. Строк дії ухвали встановлено до 04 грудня 2017 року (а.с.16-21). Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2017 року за клопотанням слідчого групи слідчих у кримінальному провадженні слідчого в ОВС СВ прокуратури Тернопільської області Балди А.Є., яке погоджене із старшим прокурором групи прокурорів у кримінальному провадженні начальником відділу прокуратури Тернопільської області Барановським Ю.Б., підозрюваного ОСОБА_1 відсторонено від займаної ним посади старшого інспектора чергового сектору реагування патрульної поліції №4 патрульної поліції Заліщицького відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області до 04 грудня 2017 року (а.с.22-25). В подальшому ухвалами Гусятинського районного суду Тернопільської області від 02 лютого 2018 року, 26 березня 2018 року, 15 серпня 2018 року, 04 червня 2018 року відбувалося відсторонення ОСОБА_1 від займаної ним посади старшого інспектора чергового сектору реагування патрульної поліції №4 патрульної поліції Заліщицького відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області строком на два місяці (а.с.26-38). Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, за недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 , обраний ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2018 року у вигляді відсторонення від займаної ним посади старшого інспектора чергового сектору реагування патрульної поліції №4 патрульної поліції Заліщицького відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області - скасовано (а.с.39-54). Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2018 року залишено без змін (а.с.55-62). 18 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Богомола О.М. з проханням про поновлення його на посаді або призначення на рівнозначну посаду, виконавши при цьому рішення атестаційної комісії (а.с.72-73). Згідно атестаційного листа від 21 червня 2016 року ОСОБА_1 відповідає займаній посаді, а саме посаді начальника Борщівського відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (а.с.65-67). У відповідь на звернення ОСОБА_1 листом начальника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Богомола О.М. від 17 липня 2019 року за №2/6/2/05/2019 останньому було відмовлено у призначенні на посади старшого слідчого СВ Тернопільського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області та старшого інспектора чергового сектору реагування патрульної поліції № 4 патрульної поліції Заліщицького відділення поліції Чортківського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області, оскільки його було призначено не відповідно до рішення атестаційної комісії, а згідно поданих ним рапортів на вищевказані посади. За результатами проведення судово-психологічної експертизи судовим експертом Балінською К.І. складено висновок №4547 від 21 лютого 2020 року, згідно якого у ОСОБА_1 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню як особистості і виникли внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, тривалого перебування під слідством і судом. Ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_1 і такою, внаслідок якої ОСОБА_1 спричинені психологічні страждання як підстава правового поняття моральної шкоди. Орієнтовно-рекомендований розмір компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання, виходячи з кількісного еквіваленту мінімальних заробітних плат становить 478.8 МЗП (розмір мінімальної заробітної плати в Україні на момент винесення рішення судом) (а.с.90-99). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Вказана норма закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Пунктом 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду. При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що внаслідок незаконного перебування під слідством, враховуючи ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, є правомірним. Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15. Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 вересня - 5000 гривень. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 05 жовтня 2017 року (дата повідомлення йому підозри у вчиненні кримінального правопорушення) по 20 грудня 2018 року (дата вступу в законну силу виправдувального вироку суду), тобто, 14 місяців 14 днів. Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування складає 72580.68 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом суд правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». А саме, визначив розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, те, що після оголошення підозри ОСОБА_1 обрався запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, неодноразово застосувався такий захід забезпечення кримінального провадження, як відсторонення від посади, позивач змушений був з`являтися на неодноразові виклики до органів досудового розслідування, суду, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, ОСОБА_1 зазнав душевних переживань, оскільки доводив свою невинуватість перед рідними, знайомими, сусідами, переніс нервове потрясіння. Таким чином безпідставними є посилання апелянта про те, що визначаючи розмір заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди, суд першої інстанції не керувався приписами ч.3 ст.23 ЦК України. Апеляційний суд звертає увагу на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Враховуючи наведене, суд обґрунтовано дійшов до переконання, що моральна шкода в розмірі 100 000 грн. (що майже на 40% перевищує розмір мінімального відшкодування) буде співмірна із перенесеними ОСОБА_1 моральними стражданнями. Доводи апелянта про те, що судом не взято до уваги висновок експерта про орієнтовний-рекомендований розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів до уваги не бере, оскільки висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами. У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зодовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 01 лютого 2021 року. Головуючий Судді