Постанова Миколаївський апеляційний суд № 479/528/21

18.01.23 22-ц/812/90/23 Єдиний унікальний номер судової справи: 479/528/21 Номер провадження 22-ц/812/90/23 Cуддя доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 січня 2023 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Крамаренко Т.В., суддів - Базовкіної Т.М., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2022 року, ухвалене під головуванням судді - Репушевської О.В. в приміщенні того ж суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и л а: У червні 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Сулиму В.В. звернувся з позовом до суду до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що 13 січня 2019 року позивач став учасником дорожньо-транспортної пригоди. Того ж дня працівниками Миколаївського районного відділу поліції Очаківського районного відділу поліції Головного управління поліції в Миколаївській області відносно нього складено протокол серії БД №384519 про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. За наслідками розгляду цього протоколу постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2020 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 січня 2021 року, провадження по справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності закрито у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Посилаючись на те, що здійснення провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження, а також, що у зв`язку із здійсненням відносно нього адміністративного провадження, яке здійснювалося протягом 2 років та 16 днів йому завдано моральної шкоди, що виявилася у душевних стражданнях, наявності відчуття стресу, відволікання від своїх звичних справ, пов`язаних з несправедливим звинуваченням його у вчиненні адміністративного правопорушення, докладання додаткових зусиль та витрачання часу для захисту своїх прав позивач просив стягнути у відшкодування такої шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду 147 200 грн. та витрати на професійну правничу допомогу. Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2022 року замінено первісного відповідача - Управління патрульної поліції в Миколаївській області на належного - Головне управління Національної поліції в Миколаївській області. Представник Державної казначейської служби України - Самарська Т.А. у відзиві на позов просила суд розглядати справу за відсутності представника та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі вказавши, що вимоги позивача є безпідставними, посилаючись на наступне. Органи Державної казначейської служби України безпосередньо здійснюють виконання рішень про стягнення коштів розпорядників (бюджетних установ) і одержувачів бюджетних коштів, а також підприємств, установ та організацій, рахунки яких відкриті в органах Казначейства. Належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди), проте у цій справі Державна казначейська служба України є єдиним відповідачем, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює лише списання коштів з державного бюджету. Позивач у позові взагалі не зазначає про правове обґрунтування залучення Державної казначейської служби України до справи в якості Відповідача. Згідно з Положенням про Казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, основним завданням Казначейства є реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. До повноважень Казначейства не належить представництво Держави Україна в судах. Підпунктом 4 пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затверджений постановою КМУ від 02.07.2014 № 228, визначено, що основними завданнями Мін`юсту є забезпечення само представництва Мін`юсту як органу державної влади, який у випадках передбачених законом, бере участь у справах та в інтересах держави, зокрема через територіальні органи Мін`юсту. Казначейством жодних прав та інтересів позивача не порушено, оскільки воно не вступало у правовідносини з останнім, відтак відповідно до вимог Конституції України, ЦК України, КАС України та інших актів законодавства не може нести відповідальність за дії, завдані позивачу діями інших суб`єктів. Наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, не вказує на безумовний обов`язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів. В свою чергу, Казначейство не завдавало позивачу жодної майнової шкоди. Позов повинен бути безпосередньо пред`явлений до органу, що завдав шкоду. Позивачем не визначено, яку моральну шкоду було завдано, не надано належних доказів у підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, не надано доказів, які б підтверджували наявність моральних страждань у позивача, в тому числі додаткових моральних страждань чи погіршення стану його здоров`я. Вважає, що розмір моральної шкоди є необґрунтованим та недоведеним. Витрати, пов`язані із наданням правової допомоги не є тотожними реальними збитками та не набувають відповідних ознак внаслідок не реалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Від відповідача - Головного управління Національної поліції у Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, який мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій працівників поліції, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого Кодексом про адміністративні правопорушення України, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки відповідно до ст. ст. 283, 284 Кодексу про адміністративні правопорушення України таке питання було вирішено судом. Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. У задоволенні позовних вимог просив відмовити. Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями службової особи Головного управління Національної поліції в Миколаївській області в розмірі 5000 грн. Рішення суду мотивоване тим, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки судове рішення, яким провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього було закрито у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, отже вказане свідчить про те, що відносно позивача порушено провадження про адміністративне правопорушення незаконно, а відтак такими діями йому завдано моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини. Суд першої інстанції виходив з наявності спричиненої позивачу незаконними діями працівників патрульної поліції моральної (немайнової) шкоди, при визначені її розміру суд враховував характер спричинених йому моральних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з неправомірним порушенням адміністративного провадження за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що призвело до душевних страждань, відчуття стресу, відволікання від своїх звичних справ, пов`язаних з несправедливим звинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення, докладання додаткових зусиль та витрачання часу для захисту прав, доведення у суді невинуватості у вчиненні інкримінованого йому правопорушення протягом тривалого часу. При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості та визначає розмір такої шкоди в сумі 5000 грн., відшкодування яких підлягає за рахунок коштів державного бюджету. Не погодившись з рішенням суду представник Державної казначейської служби України подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не повно встановлено усі обставини справи. Крім того, вказує на те, що дії поліцейського районного відділу поліції Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області не визнано неправомірними в судовому порядку, факт закриття адміністративного провадження не тягне обов`язків наслідок цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені рішенням суду. Позивачем необґрунтовано розмір моральної шкоди, не надано доказів та детального розрахунку понесеної шкоди, судом і рішенні не зазначено саме з чого він виходив стягнувши моральну шкоду у розмірі 5000 грн. Зауважує на те, що наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України не вказує на безумовний обов`язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів. В свою чергу Казначейство не завдавало позивачу жодної моральної шкоди. Крім того, не взято до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року (справа №910/23967/16). Відзиви на апеляційну скаргу не надходили. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №384519 від 13 січня 2019 року, складеного працівниками Миколаївського районного відділу поліції Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області, ОСОБА_1 о 18 годині на 115км+400 автомобільної дороги «Одесса-Мелітополь-Новоазовськ», керував автомобілем ВАЗ 2109 державний номер НОМЕР_1 , не вибрав безпечну дистанцію, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку та допустив зіткнення з автомобілем. Транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Протоколом зафіксовано порушення ОСОБА_1 пунктів 12.1., 13.1. Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність статтею 124 КУпАП (а.с.6). Отже, відносно ОСОБА_1 порушено провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. 11 лютого 2019 року матеріали вказаної справи про адміністративне правопорушення надійшли на розгляд до Миколаївського районного суду Миколаївської області. Протягом 2019-2020 року Миколаївським районним судом Миколаївської області вони неодноразово були повернуті на доопрацювання до Очаківського РВП ГУНП в Миколаївській області. 29 грудня 2020 року постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області адміністративне провадження стосовно ОСОБА_1 закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 січня 2021 року (а.с.7-14). Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 вищевказаного Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). Аналогічні правові висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19) та від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21). У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18) зазначено, що: «здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, не урахували, що дії працівників УПП м. Харкова щодо затримання позивача та складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність у діях працівників УПП м. Харкова при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173, 185 КУпАП винних дій, є помилковими». У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21) зазначено, що: «у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом». Постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2020 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 січня 2021 року, встановлено, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що в діях ОСОБА_1 під час керування 13 січня 2019 року о 18 год 00 хв на 115 км+400м автомобільної дороги «Одесса-Мелітополь-Новоазовськ» автомобілем ВАЗ 2109, державний номер НОМЕР_1 , мали місце порушення ним п.п.12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, а отже відсутні об`єктивна та суб`єктивна сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. За даних обставин суд зробив висновок, що наявні підстави для закриття провадження про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за 124 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення (а.с.7-14) Отже, з вказаного вбачається, що у зв`язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Оскільки в даній справі шкода завдана позивачу внаслідок його незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, то при розгляді справи застосуванню підлягають ст. 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету. У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Судом було з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які продовжувалися для позивача під час тривалого часу розгляду справи про адміністративне правопорушення. Тобто судом враховано характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, у зв`язку з неправомірним порушенням адміністративного провадження за ст.124 КУпАП, що призвело до душевних страждань, відчуття стресу, відволікання від своїх звичних справ, пов`язаних з несправедливим звинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення, докладання додаткових зусиль та витрачання часу для захисту прав, доведення у суді невинуватості у вчиненні інкримінованого йому правопорушення протягом тривалого часу, а також суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. За таких обставин, оскаржуване судове рішення щодо стягнення 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди є законним та обґрунтованим, а посилання апелянта на недоведеність позивачем факту, обсягу та розміру моральних страждань таким, що не відповідає обставинам справи. Доводи апеляційної скарги про те, що дії поліцейського районного відділу поліції Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області не визнано неправомірними в судовому порядку, факт закриття адміністративного провадження не тягне обов`язків наслідок цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені рішенням суду не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне. Так, у частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 158/272/21 (провадження № 61-12280св21), зазначено, що «цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду». Приймаючи рішення по даній справі, суд першої інстанції вірно застосував позицію, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1999/16-ц. Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, як підставу для скасування чи зміну рішення суду про те, що у справах даної категорії резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16), оскільки у разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів та/або відшкодування шкоди, завжди необхідно було б залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти, оскільки резолютивна частина рішення суду не містить в собі номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів, в ній зазначено тільки про стягнення коштів на користь позивача з Державного бюджету України. З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21) та постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) та постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі №953/6561/20 (провадження №61-922св21) суд першої інстанції вірно зазначив у резолютивній частині про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України. Інші доводи в апеляційній скарзі зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів. Отже, розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: Т.М. Базовкіна В.І. Темнікова Повний текст постанови складено 18 січня 2023 року.