Постанова 4803 № 185/2098/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1673/23 Справа № 185/2098/22 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М.М. Суддя у 2-й інстанції - Биліна Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Биліни Т.І., суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Еліт Фінанс на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Еліт Фінанс, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення грошових коштів, - ВСТАНОВИЛА: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Еліт Фінанс (далі ТОВ ФК Еліт Фінанс), треті особи: ПН КМНО Остапенко Є.М., ПВ ВО Дніпропетровської області Русецька О.О., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 10 червня 2021 року ПН КМНО Остапенком Є.М. було вчинено виконавчий напис №133449 про стягнення з неї на користь ТОВ ФК Еліт Фінанс невиплачених в строк грошових коштів за кредитним договором № 401352799 від 20 грудня 2012 року за період з 25 травня 2021 року по 03 червня 2021 року включно, укладеним між нею та АТ «Альфа Банк», у розмірі 15.351,89 грн. 02 листопада 2021 року постановою ПВ ВО Дніпропетровської області Русецькою О.О. відкрито виконавче провадження №67357842. Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 10 лютого 2022 року виконавче провадження №67357842 вимоги за виконавчим написом №133449 від 10 червня 2021 року виконані в повному обсязі. Зазначала, що нотаріус не мав законних підстав для вчинення виконавчого напису та ним порушено порядок вчинення виконавчого напису, стягнута заборгованість за ним не є безспірною, а тому просила визнати виконавчий напис ПН КМНО Остапенка Є.М. №133449 від 10 червня 2021 року таким, що не підлягає виконанню; стягнути з ТОВ ФК Еліт Фінанс на її користь грошові кошти, стягнуті за виконавчим написом у розмірі 15.351,89 грн; стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 6.000 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання щодо судових витрат (а.с.94-95). В апеляційній скарзі ТОВ ФК Еліт Фінанс, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду в частині стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 15.351,89 та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6.000 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову про стягнення безпідставно набутих коштів, а рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу змінити, зменшивши витрати на адвоката з 6.000 грн до 2.000 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що із загальної суми, що була стягнута з позивача на їх користь приватний виконавець отримав винагороду приватного виконавця, а тому судом не встановлено, що вони отримали грошові кошти у розмірі 15 351, 89 грн. Зазначали, що між ними та позивачем виникли договірні відносини у зв`язку з укладанням кредитного договору, що виключає можливість застосування ст.1212 ЦК України. Вказували, що позивачка не зверталась до них з питанням позасудового врегулювання спору. Витрати на адвоката на їх думку є неспівмірними із складністю даної справи (а.с.100-102). Позивачка своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України не скористалась. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 15.351,89 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10 червня 2021 року ПН КМНО Остапенком Є.М. було вчинено виконавчий напис №133449 про стягнення з позивачки ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК Еліт Фінанс невиплачених в строк грошових коштів за кредитним договором № 401352799 від 20 грудня 2012 року за період з 25 травня 2021 року по 03 червня 2021 року включно, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк», у розмірі 15 351, 89 грн. Оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом після 22 лютого 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Положеннями постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, визнано незаконним та не чинним розділ "Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин", він діє в попередній редакції, в якому не передбачалося можливості вчинення виконавчого напису нотаріуса на не посвідченому нотаріально кредитному договорі. Серед документів наданих відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, відсутній. Приватним нотаріусом під час вчинення оскаржуваного виконавчого напису не було дотримано вимог статей 87, 88 Закону України Про нотаріат та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. 02 листопада 2021 року було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 133449 виданого 10 червня 2021 року. Проведено ряд виконавчих дій. Постановою від 10 лютого 2022 року виконавче провадження примусового виконання виконавчого напису № 133449 виданого 10 червня 2021 року закінчене у зв`язку з виконанням. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню, через вчинення його з порушенням статей 87, 88 Закону України Про нотаріат та Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, та у зв`язку із тим, що правова підстава, у зв`язку з якою грошова сума у розмірі 15 351,89 грн була отримана відповідачем, відпала, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вказана грошова сума. Крім того, позивачкою понесені витрати на адвоката. Відповідач оскаржує рішення лише в частині стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 15.351,89 та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6.000 грн, тому рішення суду в іншій частині колегією суддів не переглядається. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній ТОВ ФК Еліт Фінанс частині у зв`язку з наступним. За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнута, або з очікуванням, яке не справдилося. Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі. Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Рішенням суду у цій справі визнано виконавчий напис ПН КМНО Остапенка Є.М. №133449 від 10 червня 2021 року таким, що не підлягає виконанню, та відповідачем рішення суду в цій частині не оскаржено. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнута, або з очікуванням, яке не справдилося. Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно. Таким чином, у разі визнання виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого з боржника на користь стягувача відраховувалися грошові кошти, таким, що не підлягає виконанню, стягнута на користь стягувача сума підлягає поверненню боржнику відповідно до статті 1212 ЦК України. Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18. За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, про те, що між сторонами виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення таких коштів. При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, предметом позову в якій є вимога про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса. Колегія суддів звертає увагу на відсутність підстав для стягнення з ТОВ ФКЕліт Фінанс на користь позивачки витрат на проведення виконавчих дій та винагороди приватного виконавця, оскільки останні відповідачем отримані не були. Та наголошує на тому, що сума у розмірі 15.351,89 грн, є сумою стягнутою з позивачки виключно на підставі виконавчого напису нотаріуса. До вказаної суми не включено витрати на проведення виконавчих дій чи винагорода приватного виконавця, як помилково вказує у своїй апеляційній скарзі відповідач. Таким чином, зважаючи на те, що виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого з боржника на користь стягувача відраховувалися грошові кошти, за рішенням суду було визнано таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в оскаржуваній відповідачем частині та застосування до спірних правовідносин вимог статті 1212 ЦК України. Стосовно витрат на правничу допомогу. Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині 4 статті 62 ЦПК України. Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин 1 та 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18. Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем до суду було надано - ордер адвоката, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги від 16 лютого 2022 року, акт розрахунку обсягу наданих послуг і виконаних робіт від 23 лютого 2022 року (а.с.9, 10, 43-45, 46). З акту вбачається, перелік виконаних адвокатом послуг на загальну суму 6 000 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 6.000 грн, та відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Еліт Фінанс залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.І. Биліна Судді: С.А. Зайцева Ж.І. Максюта