Постанова 4803 № 210/843/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1605/23 Справа № 210/843/22 Суддя у 1-й інстанції - Скотар Р. Є. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 210/843/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Гладиш К.І. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діє ОСОБА_2 , на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 26 серпня 2022 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 вересня 2022 року, які ухвалені суддею Скотар Р.Є. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення 26 серпня 2022 року складено 26 серпня 2022 року, відомостей щодо дати складання повного тексту додаткового рішення суду від 22 вересня 2022 року матеріали справи не містять, УСТАНОВИВ: В лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позову зазначено, що 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна було вчинено виконавчий напис № 53282 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором № 500804006 від 13 вересня 2017 року, який укладений між ПАТ «Альфа-Банк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитним договорами 2 від 21 грудня 2020 року є ТзОВ «Фінансова компанія «ФЛЕКСІС», правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитним договорами 21-12/20 від 21 грудня 2020 року є ТзОВ «Вердикт Капітал». Сума заборгованості складає 35 916 грн. 60 коп., і як зазначено у Виконавчому написі, стягується за період 21 грудня 2020 року по 17 травня 2021 року і складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту 18 849 грн. 63 коп., простроченої заборгованості по несплаченим відсоткам за користуванням кредитом у розмірі 8 647 грн. 67 коп., строкової заборгованості за комісією у розмірі 2 969 грн. 30 коп., строкової заборгованості за штрафами і пенями 4 800 грн., плати за вчинення виконавчого напису 650 грн. У виконавчому написі зазначено, що позивач є боржником за кредитним договором № 500804006 від 13 вересня 2017 року, укладений між ПАТ «Альфа-Банк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитним договорами 2 від 21 грудня 2020 року є ТзОВ «Фінансова компанія «ФЛЕКСІС», правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитним договорами 21-12/20 від 21 грудня 2020 року є ТзОВ «Вердикт Капітал». Також у виконавчому написі зазначено, що строк платежу за кредитним договором № 500804006 від 13 вересня 2017 року настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 21 грудня 2020 року по 17 травня 2021 року. 22 жовтня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесею Вікторівною було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67219874 з виконання виконавчого напису № 53282, виданого 24 травня 2021 року, а також 22 жовтня 2021 року винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 31 116,60 грн., крім того 10 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесею Вікторівною винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні № 67219874. Ознайомившись з виконавчим написом позивач вважає, що виконавчий напис нотаріуса повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки виконавчий напис № 53282, виданий 24 травня 2021 року вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, і як наслідок - відкриття провадження щодо виконання вказаного виконавчого напису про звернення стягнення на всі види заборгованості. На підставі наведеного вище позивач просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 53282, вчинений 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 35 916 грн. 60 коп. за кредитним договором № 500804006 від 13 вересня 2017 року та стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, які були стягнуті при примусовому виконанню виконавчого напису в розмірі 8 666 грн. 58 коп. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2022 року позов задоволено частково. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 53282, вчинений 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 35 916 грн. 60 коп. за кредитним договором № 500804006 від 13 вересня 2017 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 496 грн. 20 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 вересня 2022 року з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 стягнуто понесені судові витрати, які складаються з вартості професійної правничої допомоги в розмірі 6 000 грн. В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 8666,58 грн. та ухвалення в цій частині нового рішення по справі про задоволення вказаних позовних вимог позивача посилаючись на те, що оскільки заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2022 року виконавчий напис № 53282, вчинений 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 35 916 грн. 60 коп. за кредитним договором № 500804006 від 13 вересня 2017 року було визнано таким, що підлягає виконанню, грошові кошти, набуті відповідачем при його виканні, є безпідставно набутими. Крім того апелянт вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення по справі, безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки зменшення такого розміру можливе лише за клопотанням іншої сторони у справі щодо неспівмірності заявлених витрат, однак відповідачем такого клопотання подано не було. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТзОВ «Вердикт Капітал» просить залишити без змін оскаржуване рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, додаткового рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині задоволення позовних вимог позивача про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 53282, вчинений 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 35 916 грн. 60 коп. за кредитним договором № 500804006 від 13 вересня 2017 року., тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів, які були стягнуті при примусовому виконанню виконавчого напису в розмірі 8 666 грн. 58 коп., суд першої інстанції виходив з того, що до наведених позивачем в позовних вимогах обставин застосовується правовий механізм до стягнення коштів на користь позивача на підставі ст. 1212 ЦК України, однак оскільки отримувачем цих коштів є не відповідач, а доказів того, що ці кошти були отримані відповідачем матеріали справи не містять, відсутні правові підстави для стягнення вказаних коштів з відповідача на користь позивача. Колегія суддів не може повністю погодитись з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача ТзОВ «Вердикт Капітал» грошових коштів, які були стягнуті при примусовому виконанню виконавчого напису № 53282, який вчинений 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівні, з огляду на наступне. Предметом позову є вимоги боржника, зокрема, до стягувача про повернення грошових коштів, сплачених боржником (позивачем) на підставі виконавчого напису нотаріуса, визнаного у судовому порядку таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Відповідно до частини першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 623/363/20 та у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, за правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України, можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1)повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання, є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно. Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 623/363/20, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, що стягнені з позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, суд першої інстанції водночас залишив поза увагою те, що отримані відповідачем кошти в сумі 8559,45 грн. підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 53282, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за Кредитним договором № 500804006 від 13 вересня 2017 року в розмірі 35 916,60 грн. На виконання вказаного виконавчого напису від 24 травня 2021 року, постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. 22 жовтня 2021 року відкрито виконавче провадження ВП № 67219874. Відповідно до відповіді приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В., станом на 11 квітня 2022 року у рамках виконавчого провадження № 67219874 винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій, а станом на 29 грудня 2022 року з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Вердикт Капітал» стягнуто грошові кошти в сумі 7 424,17 грн., на користь приватного виконавця стягнуто грошові кошти в сумі 500 грн. в рахунок сплати мінімальних витрат виконавчого провадження та 742,41 грн. в рахунок сплати основної винагороди приватного виконавця. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2022 року виконавчий напис № 53282, вчинений 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 35 916 грн. 60 коп. за кредитним договором № 500804006 від 13 вересня 2017 року визнано таким, що не підлягає виконанню. Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем ТзОВ «Вердикт Капітал» грошових коштів у сумі 7 424 грн. 17 коп., що стягнуті з ОСОБА_1 у примусовому порядку у виконавчому провадженні № 67219874 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, отримані відповідачем кошти в сумі 7 424 грн. 17 коп. підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України. Висновок суду першої інстанції про те, що наведені позивачем в позовних вимогах обставини виключають застосування правового механізму до стягнення з ТзОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 7 424 грн. 17 коп. на підставі ст. 1212 ЦК України є помилковим. На підставі наведеного вище колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 до ТзОВ «Вердикт Капітал» про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 7 424 грн. 17 коп. за виконавчим написом нотаріуса, який визнано таким, що не підлягає виконанню, підлягають задоволенню, оскільки правова підстава для примусового стягнення спірних грошових коштів вважається такою, що відпала. Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача ТзОВ «Вердикт Капітал» грошових коштів в сумі 500 грн. в рахунок сплати мінімальних витрат виконавчого провадження та 742,41 грн. в рахунок сплати основної винагороди приватного виконавця, колегія суддів зазначає наступне. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частинами першою, другою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною. Частиною першою статті 18 Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Частина ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Частиною четвертою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. З досліджених матеріалів справи вбачається, що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. перебувало виконавче провадження № 67219874 з примусового виконання виконавчого напису № 53282 від 24 травня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київо-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ТзОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 35 916,60 грн. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67219874. 10 листопада 2021 року приватним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на зарплату, пенсію, стипендію та інщі доходи боржника в якій, відповідно до ст. 3, ч.3 ст. 40, ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем було постановлено про стягнення основної винагороди приватного виконавця. Вказаною постановою визначено стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Згідно проведеного приватним виконавцем розрахунку, розмір основної винагороди у цьому виконавчому провадженні становить 3 111,66 грн., що становить 10% від суми, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. Тобто, дії приватного виконавця в частині винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди та в частині визначення її розміру, вчинені на підставі вимог чинного законодавства, керуючись зазначеною у виконавчому документі інформацією. Відповідно до вказаної постанови приватним виконавцем встановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20 відсотків, відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, що вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідності до ст.ст. 68, 70 Закону України «Про виконавче провадження» на користь стягувача, у першу чергу: витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 500 грн. перерахувати на користь ОСОБА_3 , суму боргу в розмірі 31 116,60 грн. та основну винагороду приватного виконавця у розмірі 3 111,66 грн. також перерахувати на користь ОСОБА_3 , стягнення основної винагороди приватного виконавця здійснювати пропорційно у розмірі 10 відсотків до суми стягнення за виконавчим документом. Встановлено, що в межах виконавчого провадження № 67219874 було стягнуто з боржника на користь приватного виконавця грошові кошти у розмірі 500 грн. в рахунок сплати мінімальних витрат виконавчого провадження та в розмірі 742,41 грн. в рахунок сплати основної винагороди приватного виконавця. Частиною першою статті 42 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. На виконання статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця. Таким чином, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження одночасно з постановою про стягнення з боржника основної винагороди приватний виконавець діяв у відповідності до вимог статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». При цьому, вирішення питання про стягнення основної винагороди одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів та витрати виконавчого провадження, що передбачено абзацом другим частини третьої статті 42 вказаного Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець для здійснення примусового виконання рішень відкриває в банках рахунки, у тому числі за потреби в іноземній валюті, для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів у національній та іноземній валютах та їх виплати стягувачам; зарахування коштів виконавчого провадження; зарахування винагороди. Згідно з частиною третьою статті 44 Закону України «Про виконавче провадження», кошти, зазначені у пунктах 1 і 2 частини другої цієї статті, не є доходом приватного виконавця. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. На переконання колегії суддів грошові кошти, що були стягнуті з боржника на користь приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В., не є безпідставно набутими, оскільки підставою набуття коштів є чинна постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди, постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. З огляду на вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що в даному випадку відсутні правові підстави для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача стягненням грошових коштів, оскільки вони не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження та основною винагородою приватного виконавця та питання про повернення боржнику стягнутої приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження має вирішуватися не в порядку стягнення безпідставно набутих коштів. З досліджених матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження № 67219874 було відкрито приватним виконавцем з дотриманням вимог законодавства, що регулює примусове виконання рішень. Підставою відкриття вказаного виконавчого провадження була заява стягувача ТзОВ «Вердикт Капітал» про примусове виконання рішення. Підставою для виникнення у боржника обов`язку зі сплати таких витрат є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого приватний виконавець виконує обов`язки, покладені на нього Законом України «Про виконавче провадження». Будь-які дії чи бездіяльність приватного виконавця під час виконавчого провадження позивачем не оскаржувались, постанови, зокрема, про відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно боржника, незаконними не визнавались. Приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В., на відповідній правовій підставі були отримані кошти, як витрати виконавчого провадження та основна винагорода приватного виконавця. При виконанні професійних обов`язків, визначених законодавством України, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. не мала передумов для звільнення ОСОБА_1 від сплати витрат виконавчого провадження, такі витрати стягнуті з ОСОБА_1 відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження». Підставою для стягнення витрат виконавчого провадження з боржника є факт понесення таких витрат приватним виконавцем для організації та проведення виконавчих дій, а тому відшкодування приватному виконавцю понесених ним витрат не ставиться у взаємозалежність із визнанням виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТзОВ «Вердикт Капітал» про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 500 грн., які були стягнуті на користь приватного виконавця в рахунок сплати мінімальних витрат виконавчого провадження та коштів в розмірі 742,41 грн., які були стягнуті на користь приватного виконавця в рахунок сплати основної винагороди приватного виконавця не підлягають задоволенню, оскільки вказані грошові кошти не були набуті ТзОВ «Вердикт Капітал». Вказані кошти були набуті приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В., на відповідній правовій підставі як витрати виконавчого провадження та основна винагорода приватного виконавця. Колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 вересня 2022 року, оскільки при ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції правильно врахував складність справи, яка не є складною, тривалість затраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 141 ЦПК України, дійшов вірного висновку про те, що достатнім розміром стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених на правничу допомогу буде 6 000 грн. При цьому доводи апеляційної скарги про те, що ухвалюючи додаткове рішення по справі, суд безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки зменшення такого розміру можливе лише за клопотанням іншої сторони у справі щодо неспівмірності заявлених витрат, однак відповідачем такого клопотання подано не було колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки у даній справі було проведено заочний розгляд, тому відповідач не мав можливості заявити клопотання щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу. При цьому обґрунтування неспівмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу викладено відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу. На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити частково апеляційну скаргу представника позивача, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ «Вердикт Капітал» про стягнення коштів, що були стягнуті за виконавчим написом з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ТзОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів за виконавчим написом у сумі 7 424 грн.17 коп. Додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 вересня 2022 року колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 26 серпня 2022 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про стягнення коштів, що були стягнуті за виконавчим написом та ухвали в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про стягнення коштів, що були стягнуті за виконавчим написом задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти за виконавчим написом у сумі 7 424 (сім тисяч чотириста двадцять чотири) грн.17 коп. В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про стягнення коштів, що були стягнуті за виконавчим написом - відмовити. Додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 31 січня 2023 року. Головуючий: Судді: