Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/543/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2023 р. Справа № 440/543/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бершова Г.Є., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2022, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, по справі № 440/543/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 /далі позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві /далі відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві/ про: - визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №163650003474 від 22 грудня 2021 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; - зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду про необхідність зарахування до його загального трудового стажу періоду роботи з 24 серпня 1979 року по 24 грудня 1997 року згідно записів трудової книжки (дублікат) НОМЕР_1 (дата заповнення 03 грудня 1999 року) /а.с. 1-5/. Позов обґрунтований тим, що 20 грудня 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії та надав всі необхідні документи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №163650003474 від 20 грудня 2021 року йому відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи 28 років. З вказаним рішенням позивач не погоджується, оскільки вважає, що відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу періоди його роботи з 24 серпня 1979 року по 24 грудня 1997 року згідно записів в трудовій книжці (дублікат) НОМЕР_1 (дата заповнення 03 грудня 1999 року). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду 12 квітня 2022 року по справі № 440/543/22 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, м. Київ, Київська область, 04053, ідентифікаційний код 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №163650003474 від 20 грудня 2021 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням відомостей, які зазначені в трудовій книжці (дублікат) НОМЕР_1 (дата заповнення 03 грудня 1999 року) щодо періодів його роботи з 24 серпня 1979 року по 24 грудня 1997 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду 12 квітня 2022 року по справі № 440/543/22 першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що у позивача відсутній необхідний трудовий стаж, оскільки відповідач не врахував стаж роботи позивача з 24.08.1979 по 24.12.1997 через ненадання останнім наказів про прийняття/звільнення на підставі яких проведено відповідні записи у дублікаті або уточнюючій довідці. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями паспорта громадянина України № НОМЕР_3 , виданого Жовтневим РВ Криворізького УМВС України в Дніпропетровській області від 06 травня 1997 року /а.с. 4-5/, а відповідно до свідоцтва про переміну прізвища, імені, по батькові серії НОМЕР_4 /а.с. 16/ ОСОБА_2 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , перемінив прізвище на ОСОБА_3 , про що в Книзі реєстрації актів про переміну прізвища, імені, по батькові 07 травня 1997 року зроблено запис за №12. 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви, серед іншого, додав копію трудової книжки (дублікат) НОМЕР_1 (дата заповнення 03 грудня 1999 року) /а.с.7/. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №163650003474 від 20 грудня 2021 року /а.с.9/ відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вказане рішення вмотивоване тим, що відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років. Відповідно до наданих документів про стаж (диплом, довідка про період проходження військової служби №7/145 від 13 грудня 2021 року) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж склав 15 років 09 місяців 08 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи з 24 серпня 1979 року по 24 грудня 1997 року згідно записів трудової книжки (дублікат) НОМЕР_1 (дата заповнення 03 грудня 1999 року), оскільки в наданих документах відсутні копії наказів про прийняття / звільнення, на підставі яких проведено відповідні записи у дублікаті, або уточнюючі довідки. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №1600-0213-8/88491 від 20 грудня 2021 року /а.с. 10/ ОСОБА_1 повідомлено, що за його заявою від 20 грудня 2021 року про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві винесено рішення про відмову у призначенні пенсії за №163650003474 від 20 грудня 2021 року у зв`язку з відсутністю стажу, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування". Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №163650003474 від 20 грудня 2021 року, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві безпідставно відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного трудового стажу з причини ненадання копій наказів про прийняття/звільнення або уточнюючих довідок, на підставі яких проведено записи в трудовій книжці позивача (дублікаті) НОМЕР_1 (дата заповнення 03 грудня 1999 року) щодо періодів його роботи з 24 серпня 1979 року по 24 грудня 1997 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає таке. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статі 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закону №1058-IV). Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Згідно із ч. 1-4 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Колегія суддів зазначає, що до 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII). Статтею 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом "в" статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України, Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України, Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об`єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв`язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; є) час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку; з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років. Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній /далі - Порядок №637/. Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що страховий стаж підтверджується записами в трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності - встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідок, які містять відомості про періоди роботи, та первинних документів (наказів про прийняття на роботу / звільнення з роботи). Відповідно до положень глави 5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, у редакції чинній, на час заповнення трудової книжки позивача (дубліката) серії НОМЕР_1 від 03 грудня 1999 року, особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки. Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень). Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами. Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки. Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника. Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис. Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані. У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах. У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство. Таким чином, у випадку втрати трудової книжки працівника уповноважена особа за останнім місцем роботи працівника видає йому іншу трудову книжку із написом дублікат, до якої вносяться всі відомості про періоди роботи працівника на підставі належним чином оформлених документів про періоди такої роботи, в тому числі із зазначенням дат прийняття на роботу, переведення на посади та звільнення з роботи, та найменування, дати і номера документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Із записів, що містяться у трудовій книжці позивача (дублікат) НОМЕР_1 (дата заповнення 03 грудня 1999 року) /а.с.11-15/ вбачається, що така трудова книжка містить на першій сторінці позначку дублікат, а також містить наступні відомості про роботу ОСОБА_1 : - до прийняття на роботу в КСУ №453 трудового стажу не мав. - з 24 серпня 1979 року по 02 листопада 1981 року працював підсобним робітником в Криворізькому спецуправління Електромонтаж №453 треста Дніпроелектромотаж; - з 10 листопада 1981 року по 19 грудня 1984 року проходив службу в Збройних силах; - з 28 лютого 1985 року по 24 серпня 1986 року працював електромонтажником в Криворізькому спецуправління Електромонтаж №453 треста Дніпроелектромотаж; - з 01 вересня 1986 року по 30 червня 1991 року навчався в Ленінградському гірничому інституті; - з 21 липня 1991 року по 24 грудня 1997 року працював в Криворізькому спецуправління Електромонтаж №453 треста Дніпроелектромотаж на посадах електромонтажника, майстра будівельної дільниці №5, заступника директора (з 01 квітня 1994 року внаслідок приватизації перейменовано управління в Криворізьке спецуправління Електромонтаж №453 філіалу Закритого акціонерного товариства Дніпроелектромотаж); - з 01 лютого 2008 року по 14 лютого 2008 року працював в ТОВ ВКТМ-термо. Отже, у зв`язку із втратою позивачем його трудової книжки Дочірнім підприємством Криворізьке спеціалізоване управління №453 (місцем роботи позивача на момент видачі дубліката трудової книжки), згідно з відтиском печатки 03 грудня 1999 року позивачу оформлено трудову книжку із позначкою дублікат, яку заповнено відповідно до чинного законодавства із зазначенням всіх періодів роботи позивача у Криворізькому спецуправління Електромонтаж №453 треста Дніпроелектромотаж (з 24 серпня 1979 року по 02 листопада 1981 року, з 28 лютого 1985 року по 24 серпня 1986 року та з 21 липня 1991 року по 24 грудня 1997 року) та періодів проходження військової служби у Збройних силах та навчання в інституті - із зазначенням найменування, дати і номера документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Водночас, колегія суддів звертає увагу відповідача, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж. 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Однак, відповідач у своєму рішенні посилався на неможливість зарахування до загального стажу роботи позивача періоду з роботи з 24 серпня 1979 року по 24 грудня 1997 року згідно записів трудової книжки (дублікат) НОМЕР_1 (дата заповнення 03 грудня 1999 року), оскільки в наданих документах відсутні копії наказів про прийняття / звільнення, на підставі яких проведено відповідні записи у дублікаті, або уточнюючі довідки. Відповідно до пункту 17 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. Згідно до частини 1 статті 7 Закону № 1058-V загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципом державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом. За результатами судового розгляду встановлено, що відповідачем не дотримані державні гарантії реалізації позивачем, застрахованою особою, своїх прав, передбачених Законом №1058-V. Відповідач, встановивши, маючи сумніви щодо достовірності записів у трудовій книжці позивача не надав останньому допомоги в одержанні відсутніх документів для призначення пенсії. При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що у разі неможливості одержання таких документів, відповідач мав установити трудовий стаж на підставі показань свідків. Колегія суддів зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов`язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в цьому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення. Згідно з положеннями статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Отже, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав. Отже відмова зарахувати періоду роботи позивача роботи з 24 серпня 1979 року по 24 грудня 1997 року є очевидно протиправною, а відтак, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії №163650003474 від 20 грудня 2021 року, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві безпідставно відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного трудового стажу з причини ненадання копій наказів про прийняття/звільнення або уточнюючих довідок, на підставі яких проведено записи в трудовій книжці позивача (дублікаті) НОМЕР_1 (дата заповнення 03 грудня 1999 року) щодо періодів його роботи з 24 серпня 1979 року по 24 грудня 1997 року. Зазначення позивачем в прохальній частині позовної заяви дати оскаржуваного рішення №163650003474 "від 22 грудня 2021 року" замість належної дати такого рішення "від 20 грудня 2021 року" суд першої інстанції розцінив як описку, з цим погоджується суд апеляційної інстанції. Стосовно розгляду заяви позивача про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві колегія суддів зазначає таке. Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16 грудня 2020 року №25-1) /далі - Порядку №22-1/, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. З огляду на те, що у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком було визначено за екстериторіальним принципом Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, то саме цей орган і зобов`язаний продовжити процедуру призначення позивачу пенсії за віком. Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням відомостей, які зазначені в трудовій книжці (дублікат) НОМЕР_1 (дата заповнення 03 грудня 1999 року) щодо періодів його роботи з 24 серпня 1979 року по 24 грудня 1997 року. Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до приписів ст. 139 КАС України. Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2022 по справі № 440/543/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Г.Є. Бершов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий