Постанова 4855 № 640/17841/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17841/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Пащенко К.С. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кузьмишиної О.М.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити, нарахувати та виплатити пенсію за віком на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням до страхового стажу періодів роботи з 27.01.1993 по 01.04.1998, з 06.04.1998 по 29.10.1999, з 01.11.1999 по 15.12.2000, з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 11.12.2019. В якості підстав позову позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком та не включення періодів роботи до страхового стажу. Зокрема позивач зазначає, що 03.09.2019 він звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; ГУ ПФУ у м. Києві листом від 12.09.2019 № 201762/03 надало відповідь з посиланням на те, що у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відмовлено через відсутність необхідного страхового стажу та додатково повідомлено, що до страхового стажу не враховано період роботи з 27.01.1993 по 01.04.1998, у зв`язку з відсутністю у записах трудової книжки наказу про звільнення, проте даний факт не відповідає дійсності, оскільки такі записи містяться у трудовій книжці; 11.12.2019 позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; ГУ ПФУ у м. Києві листом від 29.01.2020 № 2600-0314-8/5385 надало відповідь, що при призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 27.01.1993 по 01.04.1998, з 06.04.1998 по 29.10.1999, з 01.11.1999 по 15.12.2000 не зараховано до страхового стажу, оскільки записи були відсутні при первинному зверненні за пенсією та відповідачем неможливо враховувати даний період стажу, у зв`язку із неможливістю проведення перевірки вищезазначених періодів роботи; при цьому Верховний Суд акцентує увагу, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства; крім того, при зверненні за призначенням пенсії окрім трудової книжки додатково позивачем була надана довідка про заробітну плату для обчислення пенсії від 30.09.2019 № 26-АО, що підтверджує роботу у спірний період; отже підстави для позбавлення ОСОБА_1 його конституційного права на соціальне забезпечення передбачене ст. 46 Конституції України щодо вирішення питань надання пенсії, - відсутні. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсію за віком на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням до страхового стажу періодів роботи з 27.01.1993 по 01.04.1998, з 06.04.1998 по 29.10.1999, з 01.11.1999 по 15.12.2000, з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 11.12.2019. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем у справі подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що 03.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 12.09.2019 ГУ ПФУ у м. Києві листом № 201762/03 повідомило ОСОБА_1 про те, що у останнього відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком, та додатково повідомлено, що до страхового стажу не враховано період роботи з 27.01.1993 по 01.04.1998, у зв`язку з відсутністю у записах трудової книжки наказу про звільнення, та загальний страховий стаж складає 20 років 7 місяців 10 днів. 11.12.2019 позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 29.01.2020 ГУ ПФУ у м. Києві листом № 2600-0314-8/5385повідомило про те, що при призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 27.01.1993 по 01.04.1998, з 06.04.1998 по 29.10.1999, з 01.11.1999 по 15.12.2000 не зараховано до страхового стажу, тому що записи у трудовій книжці були відсутні при первинному зверненні за пенсією, провести перевірку вищезазначених періодів роботи не виявилося за можливе. Не погоджуючись із підходом ГУ ПФУ у м. Києві до призначення пенсії ОСОБА_1 в аспекті обчислення страхового стажу, останній звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва. Надаючи правову цінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. За приписами ч. ч. 2, 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Вказане положення кореспондується із ст. 48 Кодексу законів про працю України, відповідно до ч. 1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162, яка була чинна на момент ведення трудової книжки позивача у одному із спірних періодів, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження). В подальшому аналогічні умови знайшли своє відображення в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 №

58. Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58, передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. За приписами п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Як вбачається з матеріалів справи, періоди роботи з 27.01.1993 по 01.04.1998, з 06.04.1998 по 29.10.1999 та з 01.11.1999 по 15.12.2000 не зараховані ОСОБА_1 до страхового стажу, оскільки, вищезазначені записи, як стверджує відповідач, були відсутні при первинному зверненні за пенсією, АО «Юридична консультація Оболонського району м. Києва» копію наказу за період роботи ОСОБА_1 з 27.01.1993 по 01.04.1998 про звільнення не надало, а також перевірити інформацію по організаціям ТОВ «Сапо» (код ЄДРПОУ 21638515 (21638516)), ТОВ «Корна» (код ЄДРПОУ 21630515) у Відомостях з реєстру Страхувальників на достовірність відповідачем не виявилося за можливе, що є підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу. Колегія суддів з такими твердженнями погодитися не може з огляду на наступне. Щодо періоду роботи з 06.04.1998 по 29.10.1999, то як вбачається із записів № № 10, 11 у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 , 06.04.1998 він був прийнятий на посаду юриста в ТОВ «Сапо» та звільнений із займаної посади 29.10.1999 за власним бажанням, колегія суддів зазначає наступне. В подальшому, 01.11.1999 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду керівника відділу збуту ТОВ «Корна» (запис № 12 у трудовій книжці НОМЕР_2 ), а 15.12.2000 звільнений із вказаної посади за власним бажанням (запис № 13 у трудовій книжці НОМЕР_2 ). Оскільки трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, то суд вважає, що страховий стаж у цих періодах підтверджений належним чином, а тому наявні правові підстави для зарахування періоду роботи з 06.04.1998 по 29.10.1999 та з 01.11.1999 по 15.12.2000 до страхового стажу позивача. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо вказаних періодів роботи відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем. Отже, в цій частині суд вбачає підстави для зарахування вищезазначених періодів до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки така робота підтверджена належними та достатніми доказами, які містяться в матеріалах справи. Щодо періоду роботи з 27.01.1993 по 01.04.1998 колегія суддів зазначає наступне. 30.12.1992 ОСОБА_1 був прийнятий в члени колегії та направлений на роботу в Юридичну консультацію Мінського району м. Києва - адвокатом (запис № 7 у трудовій книжці НОМЕР_2 ) та звільнений із займаної посади 01.04.1998 року за власним бажанням (запис № 9 у трудовій книжці НОМЕР_2 ). При цьому, слід зазначити, що 06.07.1994 Юридична консультація Мінського району м. Києва була перейменована на Адвокатське об`єднання «Юридична консультація Мінського району м. Києва» (запис № 8 у трудовій книжці НОМЕР_2 ). Позивачем також надано довідку про заробітну плату № 26-АО від 30.09.2019 для обчислення пенсії із зазначенням сум виплат з розшифруванням за період 1992 по 1998 роки, видану керівником Адвокатського об`єднання «Юридична консультація Оболонського району м. Києва», в якій додатково зазначено, що проти проведення перевірки первинних документів за вказаний період заперечень немає. Так, як вбачається із записів у трудовій книжці та довідки має місце неточність у назві установи. Згідно трудової книжки позивача ОСОБА_1 був прийнятий на посаду адвоката в Юридичну консультацію Мінського району м. Києва, яка в подальшому була перейменована на Адвокатське об`єднання «Юридична консультація Мінського району м. Києва» на підставі наказу № 8 від 30.12.1992, натомість з довідки вбачається, що ОСОБА_1 був працевлаштований в Адвокатському об`єднанні «Юридична консультація Оболонського району м. Києва», де отримував заробітну плату. В цій частині позовних вимог колегія суддіва звертає увагу на те, що відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. З логічного аналізу наведених норм вбачається, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, такі порушення не можуть впливати на його особисті права. Аналогічний висновок викладено і Верховним Судом у його постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17). Верховний Суд у своїй постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (адміністративне провадження № К/9901/2310/18) звернув увагу на те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Такий висновок було підтримано Верховним Судом і в подальшому, зокрема, у його постанові від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 (провадження № К/9901/22172/18). Крім того, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, вважає необхідним зазначати, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Таким чином, не зарахування до стажу періоду роботи через неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки позивача, суперечить нормам чинного законодавства України, у тому числі приписам ст. 19 Конституції України. Враховуючи той факт, що довідкою та записами у трудовій книжці підтверджується період роботи ОСОБА_1 з 27.01.1993 по 01.04.1998 на посаді адвоката в Адвокатському об`єднанні «Юридична консультація Оболонського (Мінського) району м. Києва», то суд вбачає наявність правових підстав для зарахування періоду роботи з 27.01.1993 по 01.04.1998 до страхового стажу ОСОБА_1 , що підтверджує роботу у спірний період. Щодо посилання відповідача про відсутність запису в трудовій книжці позивача про звільнення із вищезазначеної посади адвоката, колегія суддів зазначає наступне. Так, суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені вище посилання, оскільки вони не відповідають дійсності, так як вказаний запис № 9 міститься у трудовій книжці НОМЕР_2 відповідно до наказу № 3 від 01.04.1998 та посвідчений печаткою. З огляду на все вищевикладене сукупності, колегія суддів акцентує увагу на наступному. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років. Відповідачем обраховано стаж ОСОБА_1 у розмірі 20 років 7 місяців 10 днів. Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що на виконання ухвали Шостого ААС від 16 вересня 2021 року представником позивача надано оригінал трудової книжки, з якої вбачається чітке відображення печатки на відсутність якої посилається в своїх запереченнях відповідач. Відповідачем на виконання ухвали Шостого ААС від 16 вересня 2021 року додаткових доказів та пояснень не надано, в судове засідання останній не з`явився та не забезпечив явку свої представників. На підставі вище зазначеного, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання, що періоди роботи з 27.01.1993 по 01.04.1998, з 06.04.1998 по 29.10.1999 та з 01.11.1999 по 15.12.2000 не зараховані ОСОБА_1 до страхового стажу протиправно, то відновлення порушеного права позивача можливе шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у м. Києві включити вказані періоди до страхового стажу ОСОБА_1 та призначити останньому пенсію за віком з урахуванням таких періодів. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права. Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а). Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. (Повний текст виготовлено - 30 вересня 2021 року). Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, О.М. Кузьмишина