Постанова 4809 № 395/82/22

ПОСТАНОВА Іменем України 26 січня 2023 року м. Кропивницький справа № 395/82/22 провадження № 22-ц/4809/187/23 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач), судді -Головань А.М., Дуковський О.Л., за участю секретаря судового засідання Сорокіної Н. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 ; відповідач - ОСОБА_3 ; відповідач - ОСОБА_4 ; відповідач - ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2022 року та додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2022 року (суддя Забуранний Р.А.),- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позових вимог, заперечень на позов У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_6 (відповідач 1), ОСОБА_3 (відповідач 2), ОСОБА_4 (відповідач 3), ОСОБА_5 (відповідач 4) про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з лютого 2016 року по день смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина, спадкоємцями першої черги за законом є батьки померлого ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 . Позивачка вказує, що починаючи з лютого 2016 року з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без укладення (реєстрації) шлюбу (як подружжя) до часу смерті спадкодавця, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також проводили спільний відпочинок та дозвілля. Разом несли витрати на утримання житла та його ремонт, проживали за адресою по АДРЕСА_1 , а пізніше переїхали проживати у квартиру, яка належала померлому по АДРЕСА_2 . Позивачка виконувала обов`язки по господарству, прасувала спільні речі, займалась приготуванням їжі, прибирала у житлі, тобто повністю вела господарство разом з ОСОБА_3 , виконуючи обов`язки, які притаманні дружині, подружжю. Також нею здійснювалася виплата банківської заборгованості за кредитом співмешканця. Оскільки ОСОБА_3 перед смертю тяжко хворів, ОСОБА_1 до самої смерті доглядала за ним, разом з ним відвідувала лікувальні заклади, лікарів, дбала про його медичне обслуговування та стан здоров`я, підтримувала хворого до останнього. Зазначає, що встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно для отримання можливості спадкування майна померлого. Просить суд встановити факт, що вона ОСОБА_1 починаючи з лютого 2016 року та по день смерті спадкодавця ОСОБА_3 , тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1, протягом більше 5 років проживали однією сім`єю. У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_3 заперечує проти задоволення позовних вимог. Вказує, що позивачкою не надано суду доказів, які б доводили факт спільного проживання з померлим у період з 2016 року по 2021 рік. Так, акт обстеження, на який посилається ОСОБА_1 , як на доказ проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , був складений вже після смерті останнього. Цей доказ суперечить вимогам законодавства. Квитанції про здійснення банківських операцій між рахунком позивачки та померлого ОСОБА_3 , не дають можливість достеменно встановити джерело походження коштів та мету здійснених переказів. ОСОБА_1 в цей час мала зареєстроване місце проживання за іншою адресою, аніж адреса проживання ОСОБА_3 , що вказує на її окреме проживання від померлого, у 2016 року спадкодавець перебував у зареєстрованому шлюбі. (а.с.112-114 том 1). Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2022 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд зазначив, що факт проживання ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_3 , сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків сім`ї позивачки та померлого, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні проживанню осіб однією сім`єю. Покази свідків не доводять факт спільного проживання з померлим з 2016 року і до дня його смерті, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, не вказують на встановлення відносин притаманних сім`ї. Додатковим рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 17 500 (сімнадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок. Задовольняючи заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, суд врахував складність справи, тривалість затраченого представником відповідача часу, пропорційність витрат до предмета спору та фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, а тому виснував про достатність стягнення з позивача судових витрат у сумі 17 500 грн. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, відзиву на апеляційні скарги Не погоджуючись із рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2022 року та додатковим рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2022 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що суд не врахував покази відповідачів у справі (батьків спадкодавця) - ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , які проживають поряд з квартирою, у якій проживала вона та ОСОБА_3 . Факт її спільного проживання з померлим підтверджується заявою про отримання наркотичних засобів, психотропних речовин та/або прекурсорів і виконання призначень лікаря. Адже вона була відповідальною за отримання та прийом знеболюючих препаратів ОСОБА_3 .. Суд помилково не надав жодної оцінки таким доказам, як перерахування позивачкою грошових коштів дочці померлого - ОСОБА_2 у сумі 1005,03 грн та оплату за навчання водіїв транспортних засобів у сумі 1800 грн сина померлого. З приводу доказів, наданих до суду відповідачем 2 по справі щодо декларування ОСОБА_1 у офіційних документах із зазначенням факту проживання за іншою адресою, ніж тою, де вона насправді фактично проживала (по АДРЕСА_1 ) зазначає наступне. На той час вона працювала на посаді державного службовця і не вправі у декларації зазначити адресу фактичного проживання - нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , діючим законодавством не заборонено проживати не за місцем своєї прописки, а тому позивачка вказувала у документах своє місце фактичного проживання - місце реєстрації (офіційної прописки). В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у стягненні витрат на правничу допомогу. В обґрунтування зазначає, що представником відповідача 2 в порушення статті 134 ЦПК України з відзивом на позовну заяву не подано попереднього орієнтовного розрахунку суми судових витрат, чим позбавлено позивача можливості належним чином довести неспівмірність таких витрат. Вважає, що витрати представника відповідача на правничу допомогу є неспівмірними, зокрема заява про виклик свідка виконана на одному аркуші не відповідає тій вартості, яку оцінив її адвокат, також представник відповідача не обґрунтував належним чином з яких критеріїв виходив, визначивши вартість участі в судовому в розмірі 2000,00 гривень за одне судове засідання. Відзив на позов про встановлення факту проживання однією сім`єю оцінено у 2 500 грн, що насправді є неспівмірною ціною до обсягу виконаної роботи адвокатом. Цивільна справа за позовом про встановлення факту, що має юридичне значення не є складною справою у розумінні адвокатської діяльності будь-якого фахівця у галузі права, що давало б підставу оцінювати в цілому вартість правничої допомоги у 17 500 гривень. У відзиві на апеляційні скарги представник відповідача 2 ОСОБА_3 заперечує проти їх задоволення, просить рішення суду та додаткове рішення першої інстанції залишити без змін. Вважає, що суд першої інстанції вірно встановив усі обставини справи, правильно надав оцінку поданим доказам, і прийняв справедливе, обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що показами свідків у суді першої інстанції доведено, що у позивачки та померлого були окремі бюджети, оскільки останній неодноразово мав грошові заборгованості перед ОСОБА_1 , що в свою чергу суперечить розумінню спільного бюджету та спільних витрат. При цьому, всі грошові зобов`язання, які залишились у спадкодавця перед банківськими установами після його смерті сплатила донька ОСОБА_2 . А витрати на поховання взяли на себе батьки та діти спадкодавця, згодом діти спадкодавця за власний рахунок облаштувала могилу померлого. Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02.11.2022 про стягнення витрат на правову допомогу зазначає наступне. Розрахунок судових витрат на правничу допомогу зроблений з урахуванням кон`юнктури ринку адвокатських послуг, яка склалась у Київському регіоні, з урахуванням складності справи, зайнятості адвоката, часу витраченого на підготовку процесуальних документів, канцелярських витрат, витрат на відрядження, податків, тощо, також з урахуванням періоду активних військових дій у Київській області, та логістичних проблем (транспорт, паливо і т.п.). Представник позивача хоча і зазначає в апеляційній скарзі, що вважає витрати представника відповідача на правничу допомогу неспівмірними, однак при цьому не надає жодного доказу на підтвердження свої припущень. При оцінці поданих документально підтверджених доказів представником відповідача, а саме акту прийому передачі виконаних робіт, рахунків, квитанцій про оплату послуг, договору суд першої інстанції врахував, які докази були подані представником позивача на спростування або явне завищення суми судових витрат. Оскільки, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до засідання, витрачений час на дорогу до суду та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття в судове засідання та очікування засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Сторона, яка ініціює позов повинна усвідомлювати фінансові ризики у випадку відмови у задоволенні позову, що є своєрідним запобіжним заходом від подання до суду необґрунтованих та безпідставних позовів, що надає можливість убезпечити судову систему від надмірного навантаження такими справами (а.с.104-110 том 2). Рух справи в суді апеляційної інстанції Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції від 21 вересня 2022 року подана позивачкою безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду 24 жовтня 2022 року. Ухвалою суду від 24 жовтня 2022 року витребувано матеріали даної цивільної справи з суду першої інстанції. 01 грудня 2022 року до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга позивачки на додаткове рішення суду першої інстанції від 02 листопада 2022 року. 02 грудня 2022 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2022 року та додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2022 року; встановлено строк для подачі відзиву. 21 грудня 2022 року закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 26 січня 2023 року, про що постановлено відповідну ухвалу. Ухвалою суду від 04 січня 2023 року продовжено ОСОБА_7 , строк, встановлений в ухвалі Кропивницького апеляційного суду від 02 грудня 2022 року для подачі відзиву на апеляційні скарги. У відповідності до вимог процесуального закону учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 120-123 том 2). Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача 2 та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за наступного. Узагальнені доводи учасників справи У судовому засіданні 26 січня 2023 року відповідач ОСОБА_3 та його представник, адвокат Суровцов А.Ю., заперечували проти задоволення апеляційних скарг, просили рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи, зокрема, позивачка та її представник, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явились. Відповідно до ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Обставини справи, встановлені судами ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02 листопада 2021 року Новомиргородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 417. (а.с. 9, том 1) Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями першої черги за законом є батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 . В акті обстеження матеріально-побутових умов життя, складеному 08 листопада 2021 року зазначено, що з початку 2016 року позивач ОСОБА_1 проживала спільно з ОСОБА_3 по день його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , вели спільне господарство, мали спільні доходи та витрати. Проживали по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (а.с.12 том 1). З копії рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 липня 2017 року про розірвання шлюбу вбачається, що померлий ОСОБА_3 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 з 21.11.2002 по 26.07.2017 (а.с.56-57 том 1). Позивачка у позові посилається на інформацію закордонних паспортів ОСОБА_9 і ОСОБА_1 , згідно яких 18 листопада 2018 року вони перебували з туристичною візою у республіці Польща, що свідчить проживання однією сім`єю. (а. с. 16-17, том 1). Також в якості доказу долучила копії квитанцій про перерахування коштів з її банківських рахунків на рахунки ОСОБА_3 (а. с. 18-49, том 1). Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повному обсязі. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Вимогами ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. На підставі статей 1216,1217,1218 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У відповідності до ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18) вказано, що «при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем, і визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом є доведеність факту спільного проживання осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період по даній справі, не менше ніж з 30 жовтня 2016 року по день смерті спадкодавця. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2019 року у справі № 133/525/17 (провадження № 61-47044 св 18) зазначено, що «для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні такі докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав і обов`язків, а тому покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17 (провадження № 61-12091св18) вказано, що «обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99). Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер спадкодавець ОСОБА_3 (а.с. 9, том 1). Відкрилась спадщина, спадкоємцями першої черги за законом є батьки померлого ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 . Позивач претендує на четверту чергу спадкування та вказує, що починаючи з лютого 2016 року з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без укладення (реєстрації) шлюбу (як подружжя) до часу смерті спадкодавця, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актом обстеження, складеним 08 листопада 2021року (а. с. 12, Том 1). Стверджує, що під час спільного проживання вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також спільний відпочинок та дозвілля, спільно несли витрати на утримання житла та його ремонт, проживали за адресою по АДРЕСА_1 , а пізніше переїхали проживати у квартиру, яка належить ОСОБА_3 за адресою по АДРЕСА_2 . Вдвох як сім`я, у листопаді 2018 року відпочивали у республіці Польща (а. с. 16-17, том 1). Нею здійснювались банківські операції в інтересах ОСОБА_3 , виплата його кредиту в АТ «АЛЬФА-БАНКУ». Судом докази та обґрунтування ОСОБА_1 визнані не достатніми, непереконливими та суперечливими. ОСОБА_3 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 з 21.11.2002 по 26.07.2017 року. Шлюб розірвано рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області 26 липня 2017 року, що виключає термін передбачений законом в п`ять років спільного проживання до смерті спадкодавця, ст. 1264 ЦК. Відмітка у закордонних паспортах про перетин кордону не є безумовним доказом проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Банківські сплати від імені ОСОБА_1 не встановлюють джерело походження коштів та мету здійснених переказів. З пояснень батьків померлого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виходить, що про позивачку їм стало відомо у 2020 року, познайомилися на святкуванні дня народження сина. До цього про неї не було відомо, не підтвердили спільне проживання з 2016 року їх сина та ОСОБА_1 . Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 пояснювали про обставини, викладені в позові, але достеменно про формат відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідчень не надали. Сестра померлого ОСОБА_12 пояснювала, що брат мав короткострокові відносини з ОСОБА_1 , аналогічне свідчила бувша дружина померлого ОСОБА_8 . Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про недоведеність позивачкою факту спільного проживання зі спадкодавцем за ознаками сімейних відносин, що включає ведення спільного господарства, спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, що за диспозицією статті 1264 ЦК України дають підстави вважати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги. Такий висновок суду відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів. Закон обумовлює не тільки доведеність факту спільного проживання зі спадкодавцем у форматі подружніх/сімейних відносин, але і чітко визначений термін в п`ять років. Докази позивачки такої мети не досягли, не доводять умови передбачені ст. 1264 ЦК. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша статті 81 ЦПК України). Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції звертає увагу на спосіб захисту інтересів сторони, позовна вимога складалася лише з вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю. Разом з тим спадкоємці першої черги прийняли спадщину, як виходить з пояснень в судовому засіданні, отримали свідоцтво про право на спадщину. Питання ефективності способу захисту передбачає за наслідком встановлення факту, вирішення вимог про право власності на частку в спадковому майні. Інакше спосіб захисту є неефективним, не досягає порушеної мети - вирішення виниклого спору між позивачкою та спадкоємцями, породжуватиме новий спір. Спершу суд перевіряє, чи є порушене право, потім - чи обрано правомірний спосіб захисту, вже після цього - чи призведе обраний спосіб до захисту порушеного права, тобто чи є він ефективним. Якщо не доведено порушення права, то суд відмовляє з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог. Щодо додаткової постанови суду першої інстанції У зв`язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції відповідач 2 поніс витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується наступним. 04.04.2022 року між відповідачем ОСОБА_3 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Адвокатський центр» (Виконавець) укладено Договір про надання правничої допомоги №04/04-22/Т (а.с.26-27 том 2). Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець надає Клієнту правничу допомогу, в обсязі та по змісту зазначеному у додатку №1, що є невід`ємною частиною договору. Згідно п. 2 Додатку №1 до договору про надання правничої допомоги № 04/04-22/Т від 04.04.2022 року супроводження судової справи у суді першої інстанції складається з: підготовки заяв по суті справи (відзив на позовну заяву 2500 грн); участь у двох судових засіданнях першої інстанції 4000 грн. Пунктом 4 Договору передбачено, що за кожні наступні послуги не зазначені у п.2 даного Додатку оплата здійснюється у вигляді передплати при виникненні необхідності у їх наданні, за наступними розцінками: -оформлення та подання заяв, клопотань, а також заперечень проти заяв і клопотань - 1 000 грн; -підготовка і подання адвокатського запиту - 1 000 грн; -участь у наступних судових засіданнях першої інстанції не передбачених п.2 даного Додатку - 2 000 грн (за кожне засідання) (а.с.28 том 2). У відповідності до Рахунку-фактури № 24092022 від 24.09.2022 Клієнтом та Виконавцем визначено комплекс послуг та вартість таких послуг, які в сукупності становлять 17 500 грн (а.с.22-23 том 2). Згідно копії Акту прийому-передачі виконаних робіт від 24 вересня 2022 року до договору про надання правничої допомоги №04/04-22/Т від 04.04.2022 Виконавцем надано професійну допомогу по супроводженню адвокатом та представництва інтересів Клієнта у першій судовій інстанції згідно до договору про надання правничої допомоги №04/04-22/Т від 04.04.2022 року на загальну суму 17 500 грн (а.с.20-21 том 2). З копії квитанції 165088031 від 26 вересня 2022 року виходить, що ОСОБА_3 здійснив оплату за договором №04/04-22/Т від 04.04.2022 про надання правничої допомоги згідно рахунку фактури №24092022 від 24.09.2022 у сумі 17500 грн, отримувач - АО Адвокатський центр (а.с.24 том 2). Судом враховано складність справи, тривалість затраченого часу, пропорційність витрат до предмета спору та фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, а тому суд визначив достатнім стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, у сумі 17 500 грн. В апеляційній скарзі заявник вказує, що відповідач не подав до суду попереднього орієнтовного розрахунку суми судових витрат, порушивши вимоги частини першої статті 134 ЦПК України, чим позбавив позивача можливості належним чином підготуватись до спростування таких витрат, заявивши відповідне клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Тобто доводи сторони зводяться до того, що оскільки відповідач не подав попереднього розрахунку суми судових витрат, суд першої інстанції повинен був відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Апеляційний суд відхиляє такі доводи з огляду на наступне. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. З огляду на статтю 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України врегульовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (дивись постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц). Водночас аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій статті 134 ЦПК України, містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19. З огляду на вищевикладене суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання про стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини другої статті 134 ЦПК України, даною нормою врегульовано, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неподання стороною відповідача попереднього розрахунку, адже правильних висновків районного суду про застосування частини другої статті 134 ЦПК України вони не спростовують, оскільки у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Також в апеляційній скарзі позивач ставить питання, що заявлені витрати на правничу допомогу є неспівмірними та необґрунтованими, а сама справа не є складною справою у розумінні адвокатської діяльності. Щодо даних тверджень апеляційний суд зазначає наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зроблено висновок, що: «суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами». Стороною позивача до суду першої інстанції подано клопотання про відмову у задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат (а.с.49-50 том 2). Дане клопотання не містить обґрунтування неспівмірності та недоведеності суми судових витрат, заявлених відповідачем 2 до стягнення. Оскільки сторона позивача не довела факт неспівмірності понесених іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу через складність справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо, не надала свого альтернативного розрахунку, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу. Підстави викладені в апеляційній скарзі не становлять наслідком для скасування додаткового рішення суду. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2022 року та додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2022 року, залишити без задоволення, а рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2022 року та додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2022 року, - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. М. Дьомич Судді А.М. Головань О.Л. Дуковський