Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/6531/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2224/23 Справа № 199/6531/22 Суддя у 1-й інстанції - РУДЕНКО В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації за сплачені комунальні послуги ( суддя першої інстанцї ОСОБА_4 ) В С Т А Н О В И В: 8 вересня 2022 року позивачка ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації за сплачені комунальні послуги, та просила стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача грошову компенсацію за фактично сплачені комунальні послуги в розмірі 17978 гривень 61 коп., суму інфляційних збитків у розмірі 2999 грн. 14 коп.; три відсотки річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1175 грн. 37 коп., а також з ОСОБА_3 на користь позивача грошову компенсацію за фактично сплачені комунальні послуги в розмірі 4122 гривні 73 коп., суму інфляційних збитків у розмірі 820 грн. 15 коп.; три відсотки річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 100 грн. 30 коп., а також стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації за сплачені комунальні послуги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за сплачені комунальні послуги в розмірі 4173,05 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн., а всього 5165 гривень 45 копійок. В іншій частині позову відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та подала апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не було досліджено всі обставини справи. Наголошує на тому, що у зв`язку із простроченням відповідачами сплати комунальних послуг, суд помиково не стягнув з відповідача індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми за період з 02 листопада 2021 року по 25 серпня 2022 року. Вказує, на те, що ухвалу про відкриття провадження не отримувала. Тим самим не мала можливості подати клопотання про заперечення розгляду справи в порядку спрошеного позовного провадження. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не залучив її докази до справи. ОСОБА_1 просила рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не недходив. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки в даній справі ціна позову становить 27196,29 грн. тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (2684 х 100=268400), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить по частині ОСОБА_3 на підставі договору дарування серії та номер: 3190, посвідчено 02.11.2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Любимовою І.Ю., та ОСОБА_6 на підставі договору дарування серії та номер: 737, посвідченого 24.05.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Скосарєвою В.В. Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб №009944, виданою Центром надання адміністративних послуг м. Дніпра 17.08.2022, в будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 3 особи - ОСОБА_2 з 31.01.2002, ОСОБА_6 з 24.01.2002, ОСОБА_5 з 26.01.2016. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачка ОСОБА_3 у домоволодінні не проживає, та відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних витрат з відповідача ОСОБА_2 . Апеляційний суд часткового погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Згідно із частиною 1 статті 162 ЖК Української РСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Відповідно частиною 3 статті 162 ЖК України, строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Зобов`язання з оплати витрат за житлово-комунальні послуги, наданих за адресою спільної квартири сторін є солідарними, що передбачається статтею 541 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності з вимогами частини 1 статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право па зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони у цих правовідносинах. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги , учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України Про житлово-комунальні послуги регулювання у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі стандартів, нормативів, норм і правил, які встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів. Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги , до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає в себе: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із положеннями статті 7 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Статтею 9 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Стаття 360 ЦК України передбачає зобов`язання співвласника, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Так, кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частці (право зворотної вимоги - регрес). Відповідно до частини першої статті 316, частин першої, другої статті 317 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц, від 15 квітня 2021 року № 638/5001/17. Норми ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» регулюють права та обов`язки індивідуального споживача. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про комунальні послуги» споживач має сплачувати тільки за спожиті житлово-комунальні послуги та звільняється від оплати вартості житлово-комунальних послуг, у разі якщо ними не користувався. Про споживання комунальних послуг свідчать показними приладів обліку. З матеріалів справи вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_3 не проживає. Дані обставини підтверджується наявними доказами у справі, а саме актом Голови ОСББ «Метробудівська, 8» від 07.10.2022 року про фактичне мешкання, де зазначено, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того позивач у позові також зазначає, що ОСОБА_3 у домоволодінні не проживає з 2002 року Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»від 09.11.2017 № 2189-VIII індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги Відповідно до п. 1 ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону праву споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послугизгідно із законодавством і умовами укладених договорів кореспондує обов`язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього ж Закону споживач здійснює оплату заспожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За обставинами справи встановлено, що споживачем житлово-комунальних послуг у будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Відповідач ОСОБА_3 у заявлений позивачкою період з 02 листопада 2021 року по 25 серпня 2022 року у вищезазначеному будинку не проживала та будь - якими комунальними послугами не користувалась, крім того, як підтверджується матеріалами справи, відповідачка ОСОБА_3 , взагали не мешкала у даному будинку. Відтак, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, оскільки, належних доказів того, що відповідачка проживає у будинку разом із позивачкою та користується житлово-комунальними послугами відсутні, а тому висновок суду першої інстанції в цій частині рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального права. На думку апеляційного суду рішення в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 3% річних та інфляційних витрат підлягає скасуванню із задволенням позовної вимоги з огляду на наступне:. Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України № 2189-VIII, ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування. Плата за комунальні послуги береться за затвердженими в установленому порядку тарифами (стаття 67 ЖК УРСР). Статтею 68 ЖК УРСР встановлено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, за тарифами, визначеними за загальним правилом за домовленістю сторін. Оскільки, матеріалами справи та наявними в ній доказами встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , проживає у будинку по АДРЕСА_1 , про що не заперечується учасниками справи, а тому в силу вимог вищезазначеної норми матеріального права є споживачем комунальних послуг, крім того судом першої інстанції було визнано заборгованість за відповідачем, а тому в розумінні ст. 625 ЦК України, ОСОБА_1 має право на отримання 3% річних та інфляційних витрат, які були боржником прострочено. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За період з 02 листопада 2021 року по 25 серпня 2022 року ОСОБА_2 як зареєстрована особа, мав сплатити 4 122.73 грн за комунальні послуги, інфляційній збитки за цей період складають 820,15 грн., 3 % річних 100,30 грн. Враховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, тому суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивачки в межах позовної завності за період з 02 листопада 2021 року по 25 серпня 2022 року 3 % річних у розмірі 100,30 грн та інфляцйних збитків у розмірі 820,15 грн, згідно наданого розрахунку позивачки, даний розрахунок не запереччувався відповідачем. Оскільки суд першої інстанції безпідставно відмовив у задволенні позовної заяви в частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків, рішення в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового про стягнення з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 вищезазначених сум. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Відповідно до п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись статтями 141, 374, 367, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2022 року в частині відмови позовних вимоги у стягненні з ОСОБА_2 3% річних та інфляційних збитків скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних збитків задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), 3 % річних у розмірі 100 (сто) гривень 30 копійок та інфлційних збитків у розмірі 820 вісімсот двадцять) гривень 15 копійок. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 677,61 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О. В. Халаджи О.Д.Канурна Т.В. Космачевська