Постанова 4803 № 190/1128/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2611/23 Справа № 190/1128/22 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Кудрявцева Ю.В., повний текст рішення складено 05 грудня 2022 року), В С Т А Н О В И В: 19 серпня 2022 року позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому Банк просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 2649,84 [Долар США ], що за курсом 36,56 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.07.2022 року складає 96878,15 грн. за кредитним договором № DNU0GК00001327 від 26.06.2007 року. Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2022 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Із вказаним судовим рішенням не погодилась представник позивача ОСОБА_2 та подала апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушення норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією. А також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором № DNU0GК00001327. На даний час рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2014 року не виконане боржником. З відповідача було стягнено заборгованість за кредитним договором за період дати укладення кредитного договором до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2014 року., тобто період з 26.06.2007 по 21.08.2014 року, то за період після подання позовної заяви від 29.09.2014 року, з 30.09.2014 року по 27.07.2022 року відповідач має заборгованість у розмірі 2649,84 [Долар США ]. Наголошує на тому, що кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, на думку позивача 3% річних підлягає стягненню з відповідача. ОСОБА_2 , просила рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить, 96878,15 гривень, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму(2684*100=268400), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 26.06.2007 року уклали кредитний договір №DNU0GK00001327. Згідно договору позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у розмір 14300,00 доларів США на термін до 27.06.2037 р., а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Дане зобов`язання забезпечено іпотекою п.7.3 Договору (а.с.1718) 19.12.2014 року рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом №DNU0GK00001327 від 26.06.2007 року в розмірі 501134,56 грн., нарахованої станом на 21.08.2014 року (а.с.6-7). Підставою для звернення позивача до суду з даним позовом зазначено, що після звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором та задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19.12.2014 року, відповідач має заборгованість у розмірі 3% річних від простроченої суми. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено та не обґрунтовано належними і допустимими доказами розмір заборгованості, яку пред`явлено до стягнення. Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором. За частиною першою статті 525, частиною першою статті 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). За частиною 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Водночас, рішення суду суті правовідносин позики не змінює, а лише визначає суму заборгованості на час настання строку виконання зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування втрат від знецінення грошових коштів у зв`язку з інфляцією та 3% річних має компенсаторний характер і є способом захисту майнового права і інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за знецінення грошових коштів, які ним не повернуто та у компенсації за користування чужими грошима і неналежне виконання зобов`язань. Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть визначатися у рішенні суду. У зв`язку із викладеним можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України щодо виконання зобов`язань за договором позики та передбачають відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина 2 статті 625 ЦК України). Зобов`язання у цій справі не є такими, що виникли з рішення суду, це зобов`язання з виконання договору позики, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір грошових коштів, які підлягають поверненню, як невиконане боржником зобов`язання та констатовано про наявність зобов`язань між сторонами. Саме такі правові висновки щодо правової природи застосування положень статті 625 ЦК України за наявності судового рішення, яке не виконується, Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19). З матеріалів справи вбачається, що рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2014 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом №DNU0GK00001327 від 26.06.2007 року в розмірі 38225,37 (Долар США), що еквівалентно 501134,56 грн., нараховану станом на 21.08.2014 року. Відповідачем до позовної заяви було надано відзив, в якому він зазначив, що банком пропущено строк позовної давності (а.с.39-44). Доказів погашення повної або часткової заборгованості відповідачем надано не було. Тобто боржником визнано, що заборгованість за рішенням суду він не погасив. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Так, з ухваленням рішень про стягнення боргу у 2014 році зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), проте станом на дату позовної заяви зобов`язання ним за рішенням суду не припинилось. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За загальним правилом, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). А тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову, чим порушив норми матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню, а позовна заява частковому задоволенню. Прострочена сума заборгованості 11288,40 доларів США, що є складовою частиною встановленої судоми заборгованості відповідача, а сама заборгованість за тілом кредиту, що вбачається у рішенні суду від 19.12.2014 року та кредитного договору, а тому посилання суду першої інстанції, що позивачем не вказано чому саме ця сума застосована є безпідставними, оскільки нарахування заборгованості робиться від основного зобов`язання, яке було взято на себе боржником, доказів сплати даної суми відповідачем не надано. З матеріалів справи вбачається, що позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою 19.08.2022 року (а.с.26), тобто з урахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), саме з 19.08.2019 року слід брати розрахунок 3% річних. Період прострочення: 19.08.2019-19.08.2022 Сума заборгованості = 11288,40 [Долар США],,Кількість днів прострочення = 1096. Сума санкції = 11288,40 х 3% х1096/365/100 = 1016,88 [Долар США]. 1016,88 [Долар США ], що за курсом 36,56, відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.07.2022 року складає 37177,13 грн. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума у розмірі 1016,88 [Долар США ], що за курсом 36,56 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.07.2022 року складає 37177,13 грн. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме: позовні вимоги задоволено в сумі 1016,88 [Долар США ], що за курсом 36,26 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.07.2022 року складає 37177,13 грн., що складає 38,37% (37177,13 * 100): 96878,15 грн., від заявлених позивачем вимог, тому понесені витрати підлягають стягненню з відповідача у сумі 951,95 грн. (2481х 38,37%), також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог, що складає 1427,93 (3721 х 38,37%) гривень, а всього на загальну суму 2379,93 гривень. Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 141,390 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2022 рокускасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) 3% річних у сумі 1016,88 [Долар США ], що за курсом 36,56 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.07.2022 року складає 37 177,13 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у сумі 2379,88 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О. В. Халаджи О.Д. Канурна Т.В. Космачевська