Постанова 4806 № 308/12129/21

Справа № 308/12129/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 24 січня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючої судді Кожух О.А., суддів Джуги С.Д., Бисаги Т.Ю., за участі секретаря Чичкало М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 червня 2022 року (суддя Фазикош О.В.) у справі №308/12129/21 за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання, в с т а н о в и в : У вересні 2021 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «Укргазбанк», Банк) звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання. Позовні вимоги мотивовано тим, що 21.09.2012 між ПАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 71/12, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 450 000 грн строком до 20.09.2032, зі сплатою процентів за користування кредитом, у межах строку кредитування 17,8 % річних, та за користування кредитними коштами, що не повернуті в терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість) у розмірі 22,8 % річних. Для забезпечення зобов`язань позичальника за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №71/12-02 від 21.09.2012, згідно якого останній зобов`язався відповідати перед кредитором за порушення зобов`язання позичальником. Оскільки позичальник своїх зобов`язань належним чином не виконував, Банк раніше, у липні 2015 року, звертався із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просив стягнути заборгованість станом на 12.03.2015 у розмірі 559 923,68 грн, з яких: 442711,99 грн строкова заборгованість по кредиту; 4880,26 грн прострочена заборгованість по кредиту; 2663,42 грн поточна заборгованість по процентам; 109668,01 грн прострочена заборгованість по процентам. За результатом розгляду спору заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09.11.2015 у справі №760/12840/15-ц позов ПАТ «Укргазбанк» було задоволено - стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість у розмірі 559 923,68 грн. Вирішено питання про судові витрати. Вказане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 24.03.2016. 06.05.2016 Банку, як стягувачу, на підставі вищевказаних судових рішень було видано виконавчі листи щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Погашення заборгованості на виконання рішення здійснювалося боржниками частковими платежами, а останній платіж для повного погашення заборгованості внесено 07.06.2021. Вказуючи на положення ст.ст. 526, 599, 625 ЦК України, Банк зазначав, що станом на 06.08.2021 заборгованість за несвоєчасне погашення кредиту та процентів (3% річних) за період з 07.08.2018 по 06.08.2021 року (включно) з урахуванням погашення 08.04.2021 складає 25 620,58 грн, а сума збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення згідно рішення суду за період з 07.08.2018 по 06.08.2021 року (включно) складає 53 395,40 грн, що разом становить 79 015, 98 грн. Посилаючись на дані обставини, Банк просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №71/12 від 21.09.2012 з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення заборгованості згідно рішення суду та 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 07.08.2018 по 06.08.2021 (включно) в розмірі 79 015,98 грн, з яких 53 395,40 грн - заборгованості з урахуванням індексу інфляції, та 25 620,58 грн 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 20 червня 2022 року у задоволенні позовної заяви ПАТ «Укргазбанк» відмовлено. На це рішення суду подало апеляційну скаргу ПАТ «Укргазбанк». Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову Банку. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскільки розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного провадження, позивач був позбавлений права збільшити позовні вимоги, тому не надавав оновлений розрахунок заборгованості із більшими сумами заборгованості; місцевий суд, дійшовши висновку, що позивачем вказано менші суми заборгованості, ніж фактичний борг, зобов`язаний був ухвалити рішення в межах заявлених позовних вимог, не зважаючи на те, що ці вимоги заявлені у меншому розмірі за фактичний, а не відмовляти в позові; зазначає, що протокол засідання комісії Банку № 44 від 07.08.2020 не є мировою угодою сторін на стадії виконання рішення, не є розстроченням виконання рішення; при цьому розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання, а тому не звільняє від наслідків порушення відповідного зобов`язання, шляхом сплати сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України; поручитель ОСОБА_2 є солідарним боржником у грошовому зобов`язанні, у договорі поруки зобов`язався нести солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за порушення виконання зобов`язань по кредитному договору; при цьому стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання; аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Пітух В.І. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін. Зокрема вказує, що представник позивача визнав помилковість наданого Банком розрахунку заборгованості, у якому помилково визначено суми заборгованості, пояснити неточності не зміг, правильного розрахунку не надав. Позивачем не надано детального розрахунку, що містить правильні суми коштів внесених відповідачами. За відсутності належних і допустимих доказів у справі місцевий суд не міг встановити фактичний розмір заборгованості, суми, що стали за основу для здійснення розрахунків заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, дійсність розміру сум заявлених до стягнення. Також вказує, що ОСОБА_1 звертався до Банку із заявою від 18.05.2020 про розстрочення сплати наявного залишку заборгованості у сумі 367271,18 грн щомісячними платежами у строк до лютого 2021 року. У відповідь на цю заяву Протоколом № 44 засідання комісії по роботі з проблемною заборгованістю позичальників АБ «Укргазббанк» від 07.08.2020 кредитний комітет затвердив план дій по врегулюванню проблемної заборгованості за кредитним договором, після чого за заявами Банку від 21.09.2020 виконавчі листи повернуто стягувачу згідно з постановою приватного виконавця від 28.10.2020. У такий спосіб сторони домовилися про розстрочку виконання рішення, а заборгованість була погашена боржником у порядку та з дотриманням строків, передбачених узгодженою заявою. Отже, у даному випадку відсутнє прострочення виконання грошового зобов`язання та немає підстав для застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України. Стосовно поручителя зазначає, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлено договором поруки. У даному випадку договором поруки не передбачено такої відповідальності поручителя щодо інфляційних втрат та 3% річних. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників Банку та відповідача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла таких висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21.09.2012 між ПАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 71/12, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 450 000 грн строком до 20.09.2032, зі сплатою процентів за користування кредитом, у межах строку кредитування 17,8 % річних, та за користування кредитними коштами, що не повернуті в терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість) у розмірі 22,8 % річних. Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №71/12-02 від 21.09.2012, згідно якого останній зобов`язався відповідати перед кредитором за порушення позичальником зобов`язання. Оскільки позичальник своїх зобов`язань належним чином не виконував, Банк у липні 2015 року звернувся із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просив стягнути солідарно заборгованість станом на 12.03.2015 у розмірі 559 923,68 грн, з яких: 442711,99 грн строкова заборгованість по кредиту; 4880,26 грн прострочена заборгованість по кредиту; 2663,42 грн поточна заборгованість по процентам; 109668,01 грн прострочена заборгованість по процентам. За результатом розгляду спору заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09.11.2015 у справі №760/12840/15-ц позов ПАТ «Укргазбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість у розмірі 559 923,68 грн. Вирішено питання про судові витрати. Вказане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва 24.03.2016. 06.05.2016 Банку видано виконавчі листи щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зі змісту витягу з Протоколу №44 засідання комісії по роботі з проблемною заборгованістю позичальників АБ «УКРГАЗБАНК» від 07.08.2020 (а.с. 141-142), за заявою позичальника ОСОБА_1 від 18.05.2020 Кредитним комітетом АБ «УКРГАЗБАНК» затверджено план дій по врегулюванню проблемної заборгованості за Кредитним договором. Зі змісту заяви ОСОБА_1 від 18.05.2020 (а.с.143), він, звертаючись до банку, запропонував повернення залишку заборгованості згідно рішення Соломянського районного суду м. Києва, що станом на 18.05.2016 становив 322 821,18 грн. - щомісячно рівними частинами з червня 2020 по березень 2021 - 30 000,00 грн. та в квітні 2021 - 22 821,18 грн. Банком було погоджено запропоновану боржником розстрочку погашення боргу, згідно вказаного Протоколу №44, при цьому жодним чином банком не заперечувалася вказаний ОСОБА_1 , розмір залишку заборгованості. Повне погашення боргу здійснено 07.06.2021. Посилаючись на те, що боржники прострочили виконання грошового зобов`язання, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на користь Банку три проценти річних та інфляційні втрати на суму простроченої заборгованості за період із 07.08.2018 до 06.08.2021, надавши при цьому до позовної заяви розрахунок заборгованості за період із 07.08.2018 до 07.04.2021. Відмовляючи у задоволенні позову до позичальника ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав позов недоведеним та необґрунтованим. Суд виходив з того, що мало місце рішення самого кредитора (Протокол №44), про розстрочення повернення залишку заборгованості і на підтвердження свого рішення Банком було відкликано і виконавчі листи щодо примусового виконання рішення суду. Крім того суд зазначив, що не надається за можливе встановити суму заборгованості на яку позивачем нараховувалися 3% річних та інфляційних втрат, оскільки згідно наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості сума залишку заборгованості починаючи з 17.08.2018 вказана 498 673,68 грн., проте зі змісту додаткових пояснень представника позивача вбачається, що такий розрахунок слід було проводити виходячи із суми 559 923,68 грн., проте з яких причин в наданому до суду розрахунку заборгованості показники в графі «Сума заборгованості по кредиту і процентах» виявились меншими від фактичних, тобто, заниженими, чи через неврахування безпосереднім виконавцем нарахованих процентів чи через якийсь збій при випуску розрахунку, встановити не надається можливим. В той же час, інших розрахунків позивач суду не надав. Суд констатував, що позбавлений можливості встановити фактичний розмір, як власне суми заборгованості, що стала за основу для здійснення розрахунків заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту і процентів згідно рішення суду, розрахунку збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення, так, відповідно, і дійсність розміру вказаних позивачем у прохальній частині сум, які підлягають стягненню, і сам позивач з даного приводу, вказані неточності пояснити не зміг. Щодо таких висновків суду колегія зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Також, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому, згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом ( ч. 2 ст. 625 ЦК України). Таким чином, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Крім того, у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». При цьому, формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Крім того, законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, а невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17-ц, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц. Також слід зазначити, що право кредитора на звернення до суду із позовом на підставі статті 625 ЦК України і стягнення з боржника трьох процентів річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду не залежить від діяльності органів державної виконавчої служби з цього приводу. Така правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року справі № 601/2120/17. Розстрочення виконання рішення суду впливає лише на порядок його виконання, при цьому природа заборгованості за відповідним договором не змінюється. Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання позичальника, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18. Отже, позичальник зобов`язаний відповідати перед позивачем у межах обов`язків, визначених положеннями ст.625 ЦК, тобто сплатити позивачу встановлений індекс інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, незалежно від того, за ухвалою суду, чи за рішенням кредитора було розстрочено або відстрочено виконання судового рішення. В той же час, обов`язок по доведенню розміру сум, які підлягають стягненню з боржника, який прострочив виконання зобов`язання, покладено на особу, яка вимагає стягнення таких сум. Як було зазначено представником позивача у письмових додаткових поясненнях, наданих до суду першої інстанції (а.с.158-159), так і підтверджено в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, доданий до позовної заяви, не відповідав дійсним обставинам та дійсному розміру заборгованості відповідачів на час звернення до суду з даним позовом. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року справа № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Так, згідно розрахунку заборгованості, що наданий позивачем до позовної заяви, сума залишку заборгованості, починаючи з 17.08.2018, вказана 498 673,68 грн. Представник позивача у додаткових поясненнях вказує на те, що сума боргу, стягнута за рішенням суду, становила, 559 923,68 грн., і саме ця сума була базою нарахування, оскільки погашення заборгованості фактично здійснювалось з 22.01.2019 по 07.06.2021. Наведене означає, що наданий розрахунок не містить правильних сум внесених боржником коштів, строків їх внесення, що позбавляє можливості обчислити відповідні періоди прострочення для розрахунку інфляційних втрат та 3% річних. Позивач, визнавши помилковість власного розрахунку, мав можливість надати правильний розрахунок, однак належного правильного розрахунку, виходячи з дійсного розміру заборгованості відповідачів, не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. Тому колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду, що встановити суму заборгованості, на яку позивачем нараховувалися 3% річних та інфляційні втрати, та, відповідно, і визначити суму 3% річних та інфляційних втрат, не надається за можливе. Отже позивач, достеменно знаючи про помилковість наданого ним розрахунку заборгованості, не виконав свого обов`язку доказування і подання доказів, визначеного ст. 81 ЦПК України, для доведення обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Колегія суддів не може погодитись з позицією апелянта щодо обов`язку суду ухвалити рішення в межах заявлених позовних вимог, не зважаючи на те, що ці вимоги заявлені у меншому розмірі за фактичний. Оскільки суд позбавлений можливості встановити дійсний розмір заборгованості відповідачів, який існував станом на 07.08.2018 (на день, з якого наведено розрахунок, приєднаний до позовної заяви), та визначити розмір сум 3% річних та інфляційних втрат, не може бути задоволений позов Банку лише тому, що, за твердженням представника позивача, такі суми є меншими за фактичні. Таке рішення суду буде ґрунтуватись виключно на припущеннях. Щодо вирішення позову до ОСОБА_2 колегія зазначає наступне. Відмовляючи в задоволенні вимог до поручителя ОСОБА_2 , суд першої інстанції зазначив, що відсутні правові підстави для стягнення з поручителя ОСОБА_2 інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період існуючого прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним, встановленого судовим рішенням, оскільки умовами договору поруки не визначено такої відповідальності поручителя. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду які викладено у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. У постанові від 26.01.2021 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31.102018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки та зазначила, що «наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення» (п.п. 50-52 постанови) . Таким чином, поручитель залишається солідарним боржником як за кредитним договором, так і є солідарним боржником за рішенням суду, до повного виконання рішення суду. Відтак, висновки місцевого суду, що нема правових підстав для стягнення з поручителя сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є помилковими, і таких висновків суд дійшов з неправильним застосування норм матеріального права. В той же час, у задоволенні позову Банку до ОСОБА_2 слід відмовити з тих же підстав, що і до ОСОБА_1 через недоведеність позовних вимог, неможливість встановити дійсний розмір заборгованості відповідачів, який існував станом на 07.08.2018 (на день, з якого наведено розрахунок, приєднаний до позовної заяви). Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України, зміна судового рішення може полягати, зокрема, в зміні його мотивувальної частини. Зважаючи на викладене, мотивувальну частину рішення місцевого суду, через неправильне застосування норм матеріального права, слід змінити в редакції цієї постанови, залишивши резолютивну частину рішення без змін. Керуючись ст. ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374 , п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задовольнити частково. Мотивувальну частину рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 червня 2022 року змінити у редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 червня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 03 лютого 2023 року. Головуюча: Судді: