Постанова 4805 № 296/10351/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/10351/21 Головуючий у 1-й інст. Анциборенко Н.М Категорія 101 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., за участі секретаря судового засідання Франчука В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №296/10351/21 за матеріалами заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Житомирська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через представника ОСОБА_2 , на ухвалу судді Корольовського районного суду м.Житомира від 09 грудня 2021 року ОСОБА_3 , яка постановлена у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У грудні 2021 року ОСОБА_1 , через представника адвоката Кашапову Вікторію Олексіївну, звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Просила встановити право постійного проживання ОСОБА_1 із червня 1985 року по теперішній час в квартирі АДРЕСА_1 разом з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заяву обґрунтовує тим, що рішенням виконкому Житомирської міської ради депутатів трудящих від 19 грудня 1969 року №952 надані квартири громадянам міста Житомира в новому житловому будинку по АДРЕСА_2 згідно з додатком №1. В пункті 42 додатку №1 зазначено, що трикімнатна квартира АДРЕСА_3 виділена Державному комунальному підприємству «Центральний універмаг» під гуртожиток для холостяків. На підставі вищевказаного рішення виконкому універмагу виданий ордер №1910 серії

021. На підставі дозволу адміністрації та профкому Корольовський РОВД м.Житомира 06 червня 1985 року прописав, зокрема, її, як працівника, у гуртожиток за адресою: АДРЕСА_4 . Рішенням виконкому Житомирської міської ради народних депутатів від 14 квітня 1994 року №186 надано дозвіл ДКП «Центральний універмаг» використовувати квартиру як гуртожиток для проживання сімей. Отже, з червня 1985 року по теперішній час вона проживає у вказаній квартирі. Разом із нею з моменту народження зареєстровані та проживають її діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З літа 2001 року вона разом з дітьми користується всією квартирою. Нею укладені договори про електро-, водо-, тепло- та газопостачання квартири. В жовтні 2021 року звернулася до Управління житлового господарства Житомирської міської ради з заявою про передачу в приватну власність квартири АДРЕСА_1 відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Листом від 07 жовтня 2021 року №3-1072 Управління житлового господарства Житомирської міської ради повідомило, що питання приватизації квартири не може бути прийнято до розгляду без копії ордера на вселення в займане житло на ім`я ОСОБА_1 та членів її сім`ї. Додатково повідомлено, що спори, які виникають при приватизації, вирішуються судом. Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира від 09 грудня 2021 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Житомирська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено з підстав, передбачених частиною четвертою ст.315 ЦПК України. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, заявник ОСОБА_1 через представника адвоката Кашапову В.О. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що ордер №1910 серії 021 на заселення гуртожитку-квартири АДРЕСА_1 , виданий 26 грудня 1969 року універмагу. Особисто їй ( ОСОБА_1 ) ордер на заселення в приміщення не видавався. Для підтвердження факту законності заселення та постійності проживання у займаному житлі потрібно встановити факт, що має юридичне значення, а саме право постійного проживання заявника з дітьми у вказаній квартирі. Встановлення вказаного факту необхідно для підтвердження права на приватизацію вказаної квартири, а тому вирішення даної заяви необхідно проводити саме в порядку окремого провадження. На час подання заяви відсутній спір між заявником та заінтересованою особою, що міг би розглядатися в порядку позовного провадження. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали судді суду першої інстанції (частина третя ст.360 ЦПК України). У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник заявника адвокат Кашапова В.О. апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Інші учасники справи до суду не з`явилися. На час проведення судового засідання від учасників справи повідомлень про причини неявки не надходило. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Клопотань про відкладення розгляду справи також не надходило. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Частиною сьомою ст.19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до частини першої ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій ст.315 ЦПК України, не є вичерпним, оскільки частина друга цієї статті передбачає, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Згідно з частиною четвертою ст.294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Відповідно до змісту частини четвертої ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спором є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. За таких обставин, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 травня 2021 року в справі №523/19129/19 та від 17 листопада 2021 року в справі №214/1816/20, ухвалі від 02 травня 2022 року в справі №944/2326/21. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. За таких обставин, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Як роз`яснено у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Із матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Управління житлового господарства Житомирської міської ради з заявою про передачу в приватну власність квартири, яку вона займає разом з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто повнолітніми членами сім`ї (а.с.9). Управління житлового господарства Житомирської міської ради листом від 07 жовтня 2021 року повідомило, що питання приватизації квартири АДРЕСА_1 не може бути прийнято до розгляду, зокрема, без додатка 13 на ім`я ОСОБА_6 та копії ордера (а.с.10). Додатково повідомлено, що відповідно до п.11 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації, вирішуються судом. Як убачається зі змісту заяви ОСОБА_1 , встановлення факту права постійного проживання в квартирі АДРЕСА_1 потрібно заявниці для приватизації зайнятого житла. Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до пункту другого ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. На час звернення ОСОБА_1 до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту згідно з довідкою про склад сім`ї від 08 жовтня 2021 року до складу сім`ї заявника ОСОБА_1 (зареєстрованих) входить окрім, доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 грудня 2022 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що витратила право користування житловим приміщенням, ОСОБА_6 визнана такою, що втратила право користування кватирою АДРЕСА_1 (а.с.80-81). Тобто, судове рішення, яким ОСОБА_6 визнано такою, що вона втратила право користування спірним житлом, ухвалене після звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та без участі ОСОБА_6 і у рішенні прописано, що місце її проживання невідоме, а питання про приватизацію квартири не може бути прийнято до розгляду органом приватизації також без копії документів, що підтверджують родинні відносини з ОСОБА_6 , копії її паспорта і довідки про присвоєння останній реєстраційного номера облікової картки платника податку (а.с.80-81). Отже, ОСОБА_6 достовірно невідомо про існування судового рішення, яким вона визнана такою, що втратила право на спірне житлове приміщення. Сам по собі факт існування заочного рішення, яким вирішені житлові права особи, якій достеменно невідомо про його існування, може відкрити для заявника шлях для приватизації спірного житлового приміщення без участі ОСОБА_6 , а тому встановлення факту пов`язується з подальшим вирішенням спору про право на приватизацію житла. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність на обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції на час його ухвалення. Станом на час постановлення судом першої інстанції ухвали, якою ОСОБА_1 відмовлено у відкритті справи окремого провадження, ОСОБА_6 належала до числа чотирьох осіб, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 . Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з заяви про встановлення факту права постійного проживання в квартирі вбачався спір про право, що пов`язане з поновленням житлових прав з подальшою реалізацією права на приватизацію. Посилання в апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у справах йдеться про різні підстави відмови у відкритті провадження у справі. У справі, на яку посилається скаржник, йдеться про те, що встановлення факту порушення права на захист не може розглядатися не лише за правилами цивільного судочинства, а й за правилами будь-якого судочинства, а у цій справі йдеться про те, що встановлення факту права постійного проживання у відповідний період та у відповідному житлі із дітьми може бути встановлений у порядку цивільного судочинства, але має встановлюватися не в окремому провадженні, а у позовному, оскільки вбачається спір про право. Ухвала, яка оскаржена у апеляційному порядку, постановлена судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень ст.375 ЦПК України залишається без змін, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду. Суд на час постановлення ухвали не допустив порушень, які могли б бути підставою для її скасування. Колегія суддів роз`яснює, що відмова у відкритті провадження за заявою, поданою в порядку окремого провадження, не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-382,384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 09 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 09 лютого 2023 року.