Постанова Чернігівський апеляційний суд № 751/3254/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 07 лютого 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/3254/22 Головуючий у першій інстанції - Деркач О. Г. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/363/23 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В. секретар: Зіньковець О.О. Позивач: ОСОБА_1 Відповідач: Чернігівська міська рада Особа, яка подала апеляційну скаргу: Чернігівська міська рада Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю (суддя Деркач О.Г.), ухвалене о 12 год. 37 хв. у м.Чернігів, повний текст рішення складено 23 листопада 2022 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовною заявою до Чернігівської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Юлія Володимирівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 19 квітня 1996 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 потрібно для визнання позивача спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 . Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю задоволено: встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період часу з травня 2001 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні доведений факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, у період часу з травня 2001 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки саме в травні 2001 року, а не 19 квітня 1996 року, було придбано ОСОБА_2 вищезгадане спірне житло, що є підставою для часткового задоволення заяви позивача. Суд не взяв до уваги доводи відповідача щодо неможливості проживання позивача за вищезгаданою адресою через його реєстрацію за іншим місцем проживання та отримання субсидії за місцем реєстрації, оскільки відповідно до норм Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження, а згідно наявних матеріалів справи та показами свідка ОСОБА_3 доводиться, що позивач, в силу свого психічного захворювання, не міг самостійно займатися як похованням, так і оформленням відповідної субсидії. Більш того, відповідачем не спростовано в судовому засіданні, що в силу вищезгаданого стану здоров`я позивача, останній міг самостійно проживати за адресою його місця реєстрації. В апеляційній скарзі Чернігівська міська рада просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги Чернігівської міської ради зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано що обов`язковою умовою для визнання членами їх сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних та письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. На підтвердження зазначених обставин позивачем не надано достатніх та переконливих доказів. Висновок суду базується лише на показах свідка ОСОБА_3 , яка є родичкою позивача та фотокартках на яких не зазначено дати зйомки. Натомість судом не враховано факту отримання субсидії, як позивачем, так і спадкодавцем ОСОБА_2 за різними адресами, актів обстеження житло-комунальних постуг за місцем реєстрації зазначених вище осіб. Також не враховано можливості як позивача так і ОСОБА_2 в силу їх вад здоров`я здійснювати догляд одного за іншим. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. У відзиві позивач зазначає, що об`єктивно оцінив надані суду докази та покази свідків ухваливши справедливе та вірне рішення. Посилання відповідача на ту обставину, що два інваліди не можуть доглядати один за одним, а отже і проживати разом спростовані в судовому засіданні показами свідка ОСОБА_3 , яка зазначала про те що здійснювала догляд як за позивачем так і за ОСОБА_2 , які проживали разом у квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, то відповідно рішення суду переглядається апеляційним судом тільки в цій частині. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції. По справі встановлено, що 19.04.1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 . (а.с.14) 15.05.2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , що підтверджує також і те, що мати позивача є співвласником даного житла. (а.с.17-18) 20.02.2014 року ОСОБА_2 склав заповіт, згідно якого квартиру АДРЕСА_2 , заповів дружині - ОСОБА_4 (а.с.19-20) Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , (а.с.11) ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . ( а.с.12) Позивач є сином ОСОБА_4 ( а.с. 13,15) За його заявою заведено спадкову справу щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 ( а.с. ) Проте, приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю.В. винесено постанову №1015/02-31 від 01.11.2021 року про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки спадкоємець, на час подання заяви, не надав документи про родинні відносини зі спадкодавцем або спільного проживання з ним більше п`яти років. Інших спадкоємців за законом або за заповітом після смерті ОСОБА_2 , не встановлено. Згідно акту про проживання особи без реєстрації від 03.08.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 , інвалід ІІ групи, проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір`ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , та її чоловіком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . (а.с. 21) ОСОБА_1 є власником будинку та господарських споруд за адресою АДРЕСА_3 .( а.с.) Позивач зареєстрований за даною адресою. Відповідно до відомостей, що містяться в заяві про призначення та надання житлової субсидії у грошовій формі від 16.11.2020 року, декларації про доходи і витрати осіб, які звернулись за призначенням житлової субсидії від 16.11.2020 року, акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 16.11.2020 року, ОСОБА_1 проживає один за адресою АДРЕСА_3 . ( а.с.42-48) За адресою АДРЕСА_1 був зареєстрований ОСОБА_6 з 12.07.2001 року. ( а.с.49) Похованням ОСОБА_6 займалась ОСОБА_3 ( а.с. 50) За даною адресою з 01.05.2014 року по 31.03.2021 року отримувалась житлова субсидія ОСОБА_2 на одну особу.( а.с. 40) Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18) вказано, що «при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем, і визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_8, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж з 03 січня 2009 року по день смерті спадкодавця». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2019 року у справі № 133/525/17 (провадження № 61-47044 св 18) зазначено, що «для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні такі докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав і обов`язків, а тому покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність обставин, які за диспозицією статті 1264 ЦК України дають підстави вважати ОСОБА_5 спадкоємцем четвертої черги, а тому висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. При цьому, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень Верховного Суду». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17 (провадження № 61-12091св18) вказано, що «обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99). Вирішуючи спір щодо встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, суд першої інстанції дійшов не вірного висновку, про те що фотокартки та покази свідків, акт про проживання від 3 серпня 2022 року без зазначення періоду проживання є достатніми доказами на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки в розумі статті 3 СК України. Крім того, судом першої інстанції не надано оцінки та не враховано отримання субсидії позивачем та ОСОБА_2 за різними адресами, що саме по собі є визначальним та свідчить про відсутність спільного ведення господарства. Інші докази які б дали можливість зробити висновок, що вони дійсно проживали однією сім`єю на протязі останніх п`яти років до його смерті і були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, позивач до суду не надав. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша статті 81 ЦПК України). Колегія суддів апеляційного суду проаналізувавши всі надані докази разом із показами свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку про не доведеність факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із померлим ОСОБА_2 протягом п`яти останніх років до відкриття спадщини. Таким чином, апеляційна скарга Чернігівської міської ради підлягає задоволенню, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, а тому компенсація сплаченого відповідачем судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції підлягає за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Чернігівської міської ради задовольнити. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю відмовити. Компенсувати Чернігівській міській раді (місцезнаходження: 14000, м.Чернігів, вул.Магістратська, 7, ЄДРПОУ 34339125) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 1488 грн 60 коп. за апеляційний розгляд справи. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді: