Постанова 4813 № 493/788/18

Номер провадження: 22-ц/813/1059/23 Номер провадження: 22-ц/813/1060/23 Справа № 493/788/18 Головуючий у першій інстанції Ільніцька О. М. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.01.2023 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., за участю секретаря Малюта Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 березня 2021 року та на додаткове рішення Балтського районного суду Одеської області від 18 березня 2021 року у складі судді Ільніцької О.М., в с т а н о в и в: В квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного 25.05.2007. У заяві посилалася на те, що ОСОБА_2 запропонував їй свої послуги по забезпеченню доглядом, харчуванням, та утриманням її квартири в належному стані, а вона мала передати йому належну їй квартиру АДРЕСА_1 . Під час підписання договору в нотаріальній конторі, текст його не читала, вважаючи, що в ньому передбачені всі права і обов`язки, про які довилися. Перші роки після укладення договору відповідач сумлінно виконував свої зобов`язання, а потім поступово припинив забезпечувати харчуванням і доглядом, у зв`язку із чим вона вимушена була звернутися до відділу соціального захисту населення Балтської міської ради, за результатами якого їй було надано соціального працівника, яка разом з онукою її сестри ОСОБА_1 фактично здійснюють за нею догляд, так як інших близьких родичів у неї немає. 18.05.2018, під час спільної розмови із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 запропонувала їй офіційно оформити з нею договір довічного утримання, згідно якого вона буде піклуватися про неї, забезпечувати її у тому числі матеріально, підтримувати у належному стані її вищевказану квартиру, яка після її смерті перейде у її власність, на що ОСОБА_1 погодилася. Вони звернулися за юридичною допомогою до відповідного спеціаліста у галузі права, під час проведення консультацій з яким вона дізналася, що фактично між нею і відповідачем було укладено не договір довічного утримання, а договір дарування, чого вона не бажала. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 18.07.2019 позивача ОСОБА_3 замінено на спадкоємця за заповітом - ОСОБА_1 . Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 10 березня 2021 року визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 25.05.2007 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Смірновою Н.С., зареєстрований в реєстрі за №1873. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 від 14.06.2007, реєстраційний номер 18802190. Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_1 . Арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 ухвалою судді від 19.07.2019, після набрання рішенням законної сили скасовано. Додатковим рішенням Балтського районного суду Одеської області від 18 березня 2021 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 10389,97 грн. ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_3 в судовому засіданні особисто стверджувала про добровільність та розуміння своїх дій під час укладення договору дарування спірної квартири у приватного нотаріуса Балтського районного нотаріального округу Смірнової Н., однак суд не дав належну оцінку даному факту. ОСОБА_3 на момент укладення договору дарування спірної квартири мала задовільний стан здоров`я, ніяких скарг щодо здоров`я вона не заявляла. Стан здоров`я у неї погіршився у 2016 році, коли вона знаходилася на стаціонарному лікуванні з 08.07.2016 по 15.07.2016, суд не дав належну оцінку даному факту. Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_1 , пояснила, що зі слів ОСОБА_3 їй відомо, що остання уклала договір довічного утримання, згідно якого ОСОБА_4 мав доглядати її до смерті, а після її смерті йому залишається квартира. ОСОБА_3 травмувала стегно. ОСОБА_4 не надав належного догляду, і вона у 2018 році звернулася з даний позовом до суду. За життя ОСОБА_3 ОСОБА_5 приймала участь в судовому засіданні в якості представника ОСОБА_6 , і їй були відомі всі обставини по справі. ОСОБА_1 була присутня при допиті всіх свідків, будучи допитана в судовому засіданні в якості свідка, вона дала пояснення, які вона змінила і які відрізняються від пояснень, які надавались нею в судовому засіданні під головуванням судді Тітової Т. Балтський районним суд не дав належну оцінку даному факту. Щодо пояснень свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що зі слів ОСОБА_8 їй відомо, що у ОСОБА_8 є опікун, з яким вона уклала договір довічного утримання, згідно якого домовилася про передачу квартири за договором довічного утримання, якби вона подарувала йому квартиру, то вій міг би вигнати її з квартири, при цьому вона давала пояснення, які відрізняються від пояснень, наданих нею в судовому завданні під головуванням судці ОСОБА_9 .. Балтський районний суд не дав належну оцінку даному факту. Між свідком ОСОБА_10 та ОСОБА_11 існують неприязні відносини, про що було зазначено в судовому засіданні, але суд її показами обґрунтував доводи позивача. Свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 підтвердили у судовому засіданні, що були присутні, коли ОСОБА_8 сіла в автомобіль разом з ОСОБА_11 та поїхали до нотаріуса із наміром укласти договір дарування спірної квартири, про що ОСОБА_8 особисто їм сказала. Суд не дав належну оцінку даному факту. Суд долучив до справи письмові пояснення приватного нотаріуса Смірнової Н., з яких видно, що договір дарування спірної квартири був вчинений відповідно до законодавства. При цьому в рішенні суду відсутня жодна оцінка дій приватного нотаріуса Балтського районного нотаріального округу Смірнової Н. Ураховуючи те, що оспорюваним є договір дарування нерухомого майна, посвідчений нотаріусом у присутності сторін із роз`ясненням значення і умов вчиненого правочину та його правових наслідків, встановленням відповідності цього договору дійсним намірам сторін. Тому відсутні правові підстави для висновку про невідповідність оспорюваного договору дарування вимогам закону та/або про укладення договору позивачем під впливом помилки чи внаслідок обману зі сторони відповідача, оскільки правонаступником позивача не доведено наявності для цього усіх необхідних ознак. Також ОСОБА_2 вважав незаконним додаткове рішення суду, оскільки в порушення вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України, судове рішення в оскаржуваній частині не містить будь-яких належних мотивів існування об`єктивних фактичних підстав щодо задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки належна оцінка оскаржуваним обставинам справи судом не надавалася, суд не навів належних мотивів на сприйняття заявлених сторонами доводів та доказів, а тому така оцінка не є всебічною, повною, об`єктивною та безпосередньою, оскаржуване судове рішення є безумовно незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників процесу, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Встановлено, що ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 17 травня 1995 року комісією по приватизації житлового фонду Балтської міської ради та свідоцтва про право на спадщину, виданого 12 липня 2000 року Кодимською державною нотаріальною конторою Одеської області. 25 травня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Смірновою Н.С., зареєстрований в реєстрі №1873, згідно якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру під АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору Балтським районним бюро технічної інвентаризації 14.06.2007 за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру, реєстраційний номер 18802190. На час укладання договору дарування ОСОБА_3 перебувала у віці 72 років, іншого житла не мала. Після укладення договору дарування та до смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в спірній квартирі, абонентські рахунки на водопостачання, газопостачання та електропостачання за вказаною адресою до липня 2018 року були оформлені на ОСОБА_3 . 01.11.2018 ОСОБА_3 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла все своє майно ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, ОСОБА_1 прийняла спадщину після її смерті. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що ОСОБА_3 мала намір укласти договір довічного утримання, а не договір дарування, помилилася щодо правової природи правочину, що встановлено на підставі пояснень свідків, а також обставин того, що на час укладання договору вона була особою похилого віку, проживала в квартирі до часу смерті, сплачувала комунальні послуги, квартира була її єдиним житлом. Проте повністю погодитися з такими висновками суду неможна, виходячи з наступного. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України). Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (частина перша статті 744 ЦК України). Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Зазначаючи про недійсність вчиненого нею договору дарування, позивач посилалася на відсутність у неї волевиявлення на безоплатне відчуження належної їй частини нерухомого майна. Зміст викладених позивачем обставин, якими вона обґрунтовувала позовні вимоги, зокрема, про те, що мала намір на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування, дає підстави для висновку, що ОСОБА_3 просила визнати недійсними договір дарування з підстав наявності в неї дефекту сприйняття дійсної юридичної природи вчинюваного правочину. У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16 зроблено правовий висновок, що «відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)». У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц вказано, що «лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. У постанові Верховного Суду від 06.10.2021 №447/2297/19 зазначено, що наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі (іншому житлі) після укладення договору дарування. Проте, Верховний Суд наголошує, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах. З договору дарування видно, що дарувальник ОСОБА_3 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті подарувала, а обдарований прийняв в дар належну дарувателю квартиру, право власності на квартиру у обдарованого виникає з моменту нотаріального посвідчення договору. Договір підписаний ОСОБА_3 власноруч, що презюмує ознайомлення зі всіма його умовами. Дарування квартири за відсутності іншого житла та залишення проживання в ній до часу смерті не є безумовним доводом на користь того, що ОСОБА_3 мала на меті укладання саме договору довічного утримання, протягом 11 років вона договір не оспорювала, у справі відсутні докази, які свідчать про стан хвороби на час його укладання чи перебування у такому стані, який би міг піддавати сумніву вади її волі. Наявні у справі докази свідчать, що хворіти та потребувати на допомогу ОСОБА_3 стала з 2016 року, знаходилася на стаціонарному лікуванні, до того часу відсутні докази про незадовільний стан здоров`я на час укладання договору дарування в 2007 році. Погіршання стосунків через 11 років та зміна наміру в зв`язку з необхідністю передати квартиру третім особам не можуть бути підставою піддання сумніву існування відповідної волі на час укладання договору. ОСОБА_3 не заперечувала, що передача квартири у власність ОСОБА_14 була предметом договору і домовленостей, та з самого початку укладання договору в нотаріальній конторі мала можливість з`ясувати всі обставини угоди, підписом підтвердила усвідомлення змісту договору, в якому були відсутні інші умови, окрім того, що квартира переходить у власність останнього. Задовольняючи позов, суд послався на пояснення свідків, проте не надав оцінку запереченням відповідача щодо унеможливлення прийняття їх пояснень до уваги, що свідчить про недотримання судом вимог ст.89 ЦПК України. Втім жоден зі свідків не був присутнім під час укладання договору, відомості викладені зі слів його учасників, ОСОБА_1 учасником правовідносин не була, є набувачем майна, відтак її покази не є поясненнями безсторонньої особи, але судом її пояснення покладені в основу рішення. Враховуючи викладене, а також те, що помилка в силу неправильного тлумачення угоди не є підставою для визнання її недійсною, достатні докази на підтвердження вимог позову не надані. Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про задоволення позову, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову з мотивів та підстав, викладених вище. Відмовляючи в задоволенні позову, суд враховує і те, що задоволення вимог ОСОБА_1 не призведе до відновлення прав ОСОБА_3 . Вимоги про скасування реєстрації права власності, звільнення квартири є похідними від вимог про визнання договору недійсним, тому задоволенню не підлягають. Зі скасуванням рішення втрачає силу додаткове рішення у справі, яким було вирішено питання судових витрат на користь ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 березня 2021 року та додаткове рішення Балтського районного суду Одеської області від 18 березня 2021 року скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 25.05.2007 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання звільнити квартиру відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 06.02.2023. Головуючий: Судді: