Постанова 4813 № 509/4070/19

Номер провадження: 22-ц/813/3839/23 Справа № 509/4070/19 Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л. Доповідач Пузанова Л. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.02.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Пузанової Л.В., суддів: Кутурланової О.В., Чорної Т.Г., секретар Зєйналова А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства ТВК про захист прав споживачів, визнання незаконними та скасування тарифів на послуги та стягнення коштів, встановив: 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства ТВК про захист прав споживачів, в якому просив визнати незаконними та скасувати видані відповідачем накази №06-а-2018 від 15 лютого 2018 року, №37-а-2018 від 31 липня 2018 року, №1-а-2019 від 02 січня 2019 року в частині зміни та встановлення тарифів на послуги підприємства з обслуговування складсько-торгівельного приміщення за укладеними з ним договорами і стягнути з підприємства грошові кошти в розмірі 113 660 гривень, які отримані ним за фактично ненадані послуги та є збитками, завданими йому (позивачеві) як замовнику послуг. Ухвалою суду від 02 серпня 2019 року за заявою ОСОБА_1 відкрито провадження у цивільній справі. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 вересня 2022 року провадження у справі закрито на підставі пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України ( справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства). Суд роз`яснив позивачеві та його представнику, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. Доводи апеляційної скарги, з врахуванням доповнень, викладених на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 31.10.2022 року про залишення апеляційної скарги без руху, мотивовано тим, що висновок суду щодо господарської юрисдикції справи є помилковим, а викладені ним у позовній заяві обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги, свідчать про те, що права та обов`язки сторін виникли із цивільних відносин, тому захист цих прав має відбуватися у цивільному судочинстві. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Державне підприємство ТВК викладені в ній доводи не визнало, ухвалу суду просить залишити без змін. В судовому засіданні представник відповідача- ОСОБА_2 викладені у відзиві заперечення щодо доводів апеляційної скарги підтримала. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 128 ЦПК України шляхом отримання судової повістки на офіційну електронну адресу. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка до суду апеляційної інстанції сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд зробив висновок про те,що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини сторін виникли із договору про надання послуг з обслуговування складсько-торгівельних приміщень, укладеного позивачем з юридичною особою з метою здійснення господарської діяльності як фізичною особою-підприємцем, тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Із змісту позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що починаючи з червня 2012 року сторони перебувають у триваючих правовідносинах, які ґрунтуються на укладених ними договорах про надання послуг з обслуговування складсько-торгівельних приміщень, за умовами яких відповідач передав позивачеві в якості торгового місця складсько-торгівельні приміщення та зобов`язався надавати послуги з їх обслуговування, а позивач зобов`язався , серед іншого, оплачувати своєчасно послуги з обслуговування, а також витрати за тарифами та в терміни, які встановлені договором; використовувати складсько-торгівельні приміщення за цільовим призначенням. Умовами укладених сторонами угод передбачено право позивача здійснювати торгівельну діяльність з використанням складсько-торгівельного приміщення, не виходячи за межі прав та обов`язків,встановлених договором ( пункти 2.4.1 договорів №С2-16/2012 від 20.06.2012 року, №С1-25 від 06.03.2018 року тощо), (а. с.5,6). Предметом спору у цій справі є законність дій та рішень відповідача щодо зміни та встановлення тарифів (цін) на послуги підприємства. На час укладення з відповідачем наведених угод та на час звернення з позовом до суду і розгляду справи судами ОСОБА_1 зареєстрований в установленому законом порядку як фізична особа-підприємець і цей факт ним не заперечується. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особита (або) фізичні особи - підприємці. Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства. Частина друга статті 55 Господарського кодексу України визначає суб`єктами господарювання не тільки господарські організації, але й громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу. Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема,у постановах Великої Палати від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 401/3856/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 592/2083/15-ц. При цьому, вирішуючи питання щодо юрисдикції позову, Верховний Суд бере до уваги не лише наявність у позивача статусу фізичної особи - підприємця на час укладення договору, а й мету його укладення. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суди мають враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин. Враховуючи, що Державне підприємство «ТВК» надало позивачеві складсько-торговельні приміщення для зайняття господарською діяльністю і, підписуючи договори про надання послуг з обслуговування цього приміщення, позивач мав статус фізичної особи -підприємця, а звертаючись до суду з цим позовом, має на меті усунення перешкод у здійсненні торгівлі (господарської діяльності), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір за цим позовом має розглядатися за правилами господарського судочинства. Доводи апеляційної скарги не містять аргументів, які б спростовували висновки суду щодо предметної юрисдикції спору, а зводяться до викладення обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, які разом із доданими до позовної заяви документами, лише підтверджують ці висновки. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 вересня 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Л. В. Пузанова Судді: О.В. Кутурланова Т.Г. Чорна Повний текст постанови складено 06 лютого 2023 року Суддя Л. В. Пузанова