Постанова 4824 № 760/23219/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 січня 2023 року м. Київ Справа № 760/23219/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/2424/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Нежури В.А. за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Солом`янського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Букіної О.М. 09 грудня 2021 року у м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, третя особа: Київська міська державна адміністрація, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: - визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 36-п від 17 лютого 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи; - поновити ОСОБА_1 на посаді голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи з 17 лютого 2020 року; - стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 264007, 39 грн. Позов обґрунтовував тим, що 16 червня 2016 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, правонаступником якого є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та ОСОБА_1 уклали Контракт № 7, відповідно до якого ОСОБА_1 був призначений на посаду голови Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на термін з 17 червня 2016 року по 17 червня 2019 року. 12 лютого 2018 року сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до контракту № 7 від 16 червня 2016 року , якою продовжено дію контракту до 17 червня 2021 року. Однак, 17 лютого 2020 року Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України видано наказ № 36-п про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи 17 лютого 2020 року. У цьому наказі визначені підстави звільнення ОСОБА_1 : доповідна записка директора департаменту фінансово-господарської діяльності, головного бухгалтера ОСОБА_2 від 10 лютого 2020 року № 2143-03/120 та контракт від 16 червня 2020 року №

7. Позивач вважає, що його звільнення з займаної посади відбулося у порушення вимог чинного законодавства та порушенням його трудових прав. За захистом своїх прав позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року закрито провадження у справі, так як спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Тому позивач звернувся за захистом своїх прав безпосередньо до Солом'янського районного суду м. Києва з даним позовом. Ці обставини позивач вказує як поважні причини пропуску строку на звернення до суду /т.1 а.с.1-15/. В березні 2021 року позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, однак 16 червня 2021 року позивач відкликав вказану заяву, яка прийнята ухвалою суду від 16 серпня 2021 року /т.1 а.с.229-237, т.2 а.с.194-195,208/ Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, третя особа: Київська міська державна адміністрація, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - задоволено частково. Визнано незаконним наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 36-п від 17 лютого 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи. Стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 264007, 39 грн. В іншій частині поданого позову - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави, які були наведені для звільнення позивача є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи спростовуються доводи відповідачів про зростання кредиторської заборгованості установи та вона не є простроченою. Також на момент звільнення позивача було відсутнє погодження голови Київської міської держадміністрації. Не погодився із зазначеним судовим рішенням відповідач - Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, її представником подано апеляційну скаргу, в якій він зазначає про незаконність рішення як такого, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Вказує на те, що згідно з доповідної записки Директора департаменту фінансово-господарської діяльності, головного бухгалтера ОСОБА_2 від 10 лютого 2020 року в установі немає джерел погашення заборгованості перед бюджетом та станом на 10 лютого 2020 року вона перебуває у важкому фінансовому стані, що стало підставою для звільнення позивача з займаної посади. Звертають увагу, що в період перебування на посаді голови правління ДІФКУ самим позивачем наголошувалось на тому, що установа не генерує доходи та є збитковою, що підтверджується копією протоколу від 12 листопада 2020 року. Вважають, що наказ відповідача відповідає вимогам КЗпП, а судом в рішенні суду не було наведено мотивів відхилення обґрунтувань Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України та не була надана мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного відповідачем. На підставі викладеного, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує, що в апеляційній скарзі відповідачем не було вказано, які саме норми процесуального та матеріального права порушив суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення. Твердження відповідача, що ОСОБА_1 було звільнено ще за одноразове грубе порушення обов`язків, взагалі вважають абсурдним. Наголошують на тому, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку відносно того, що з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи підлягає стягненню середній заробіток на користь позивача. Тому оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим. Суд правильно та в повному обсязі встановив всі обставини, які мають значення для справи, правильно дослідив та оцінив надані сторонами докази і підстави для скасування рішення відсутні. В судовому засіданні представник відповідача Державної інноваційної фінансово-кредитної установи - Міхальов А.О. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив її задовольнити. Представник відповідача Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України - Шевченко О.С. підтримав апеляційну скаргу та просив про її задоволення. Представник позивача - адвокат Балійчук Л.І. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач Міністерство економіки України (Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, після перейменування згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2021 року № 504) та третя особа Київська міська державна адміністрація своїх представників в судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Тому, керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність вказаних осіб. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого. Перше питання, яке підлягає до вирішення це питання строку звернення до суду з позовом у справах про поновлення на роботі. Позивач в лютому 2020 року звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2020 року у справі № 640/4301/20 позов було задоволено, а рішення було виконано в частині поновлення позивача на роботі 08 вересня 2020 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2020 року скасовано, а провадження у справ закрито, оскільки спірні правовідносини не є публічно-правовими, а справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства /т.1 а.с.151-184/. До Солом`янського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства позивач звернувся 23 жовтня 2020 року. По суті спору судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2016 року погоджено пропозицію Міністерство економічного розвитку і торгівлі України щодо призначення ОСОБА_1 головою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи /т.1 а.с.38/. 16 червня 2016 року між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та позивачем укладено контракт №7, яким позивача призначено на посаду голови правління Установи на термін з 17 червня 2016 року по 17 червня 2019 року/т.1 а.с.42-48/ . Зі змісту контракту №7 вбачається, що він припиняється до закінчення строку його дії у випадках, передбачених пунктами 5.3 і 5.4 цього контракту. Пункт 5.3 контракту передбачає виключні підстави, коли Керівник може бути звільнений з посади, а саме цей контракт може бути розірваний за ініціативою Мінекономрозвитку, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії : підпункт «б» - у разі одноразового грубого порушення Керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, що спричинили значні негативні наслідки для Установи (понесено збитки, виплачено штрафи тощо); підпункт «в» - у разі невиконання Установою зобов'язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, страхових внесків, а також невиконання Установою зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати; підпункт «ж» - у разі допущення зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості; підпункт «з» - у разі коли у трьох звітних кварталах протягом календарного року спостерігається зростання обсягів дебіторської заборгованості Установи, яке за загальним підсумком позначених кварталів не супроводжується відповідним зростанням обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Установи. Невід`ємною частиною контракту вказано додаток - показники ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану ДП «Державна інноваційна фінансово-кредитна установа», які враховуються під час укладання контакту з керівником підприємства ОСОБА_1 так у п. 9 Показників майнового стану підприємства визначено: прибуток до оподаткування 729 тис.грн; оборотні активи у розмірі 238215 тис. грн, у тому числі запаси - 720 тис. грн, дебіторська заборгованість - 218292 тис.грн, грошові кошти та їх еквіваленти - 16884 тис.грн; кредиторська заборгованість 210287 тис. грн, в тому числі за товари, роботи, послуги - 54 тис. грн, перед бюджетами 209594 тис.грн, перед державними цільовими фондами 506 тис.грн. /т.1 а.с.49-50/. У подальшому, між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та позивачем укладалися додаткові угоди до контракту №7, а саме: додаткова угода 1 від 12 лютого 2018 року, якою збільшувався посадовий оклад позивача. Також був викладений у нові редакції додаток до контракту щодо показників майнового стану підприємства. Визначено: прибуток до оподаткування 266 тис.грн; оборотні активи у розмірі 152035 тис. грн, у тому числі запаси - 772 тис. грн, дебіторська заборгованість - 140861 тис. грн; грошові кошти та їх еквіваленти - 10348 тис.грн; кредиторська заборгованість 209608 тис. грн, в тому числі за довгостроковими зобов`язаннями 209262 тис. грн, за товари, роботи, послуги - 63 тис. грн, перед бюджетами та перед державними цільовими фондами відсутнє зазначення /т.1 а.с.51-53/; додаткова угода №2 від 14 березня 2018 року, якою було продовжено дію контракту до 17 червня 2021 року /т.1 а.с.54/; додаткова угода №3 від 12 березня 2019 року, якою вносилися зміни до контракту щодо умов матеріального забезпечення керівника /т.1 а.с.55-58/; додаткова угода №4 від 01 серпня 2019 року, якою додаток №1 «Показники ефективності використання державного майна і прибутку» викладено в новій редакції, де прибуток до оподаткування 292 тис. грн; оборотні активи визначено у розмірі 193269 тис. грн, у тому числі запаси - 761 тис. грн, дебіторська заборгованість - 96183 тис.грн, грошові кошти та їх еквіваленти - 96289 тис. грн; кредиторська заборгованість 206979 тис. грн, в тому числі за довгостроковими зобов`язаннями 206761 тис. грн, за товари, роботи, послуги - 59 тис. грн, перед бюджетами та перед державними цільовими фондами відсутнє зазначення /т.1 а.с.59-61/. З доповідної записки директора департаменту фінансово-господарської діяльності, головного бухгалтера ОСОБА_2 від 10 лютого 2020 року вбачається, що Установа останні роки працює збитково: за результатами фінансово-господарської діяльності за 2017 рік Установа отримала збиток в сумі 140117 тис. гривень, в основному за рахунок списання дебіторської заборгованості в сумі 136818 тис. грн, за результатами діяльності за 2018 року Установою отримано збиток у сумі 6314 тис. грн.; відповідно до форми №1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» станом на 30 вересня 2019 року власний капітал Установи має від`ємне значення - 4594 тис. грн; кредиторська заборгованість становить 207462 тис. грн, в тому числі заборгованість державному бюджету становить більше 206 млн. грн; при цьому дебіторська заборгованість становить 1059 тис. грн (оскільки майже уся списана); в Установи немає джерел погашення заборгованості бюджету; протягом 2018-2019 років установою отримано з бюджету на поповнення статутного капіталу більше 177 млн. грн; на даний час установа перебуває у важкому фінансовому стані /т.1 а.с.62-63/. Матеріали справи місять документи щодо фінансової звітності Установи за 2014, 2016-2019 роки, аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності за 2016-2019 роки. Зокрема, станом на січень 2016 року на балансі Установи обліковується кредиторська заборгованість 210505 тис. грн, станом на 01 січня 2019 року кредиторська заборгованість в сумі 207762 тис. грн., а станом на 31 грудня 2019 року - 207362 тис. грн /т.1 а.с.72-149/. Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України листом від 14 лютого 2020 року звернулось до Голови КМДА з питанням щодо погодження звільнення позивача /т.1 а.с.70/. Київська міська державна адміністрація листом від 26 лютого 2020 року погодила звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи /т.1 а.с.71/. Наказом Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 17 лютого 2020 року №36-п «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено 17 лютого 2020 року з посади голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, з підстав, передбачених контрактом, п. 8 ст. 36 КЗпП України /т.1 а.с.64/. Відповідно до довідки про середній заробіток від 22 жовтня 2020 року за № 06-893/20, позивачу нараховано за грудень 2019 року заробітну плату розмірі 48216,51 грн, фактична кількість відпрацьованих днів 21 та за січень 2020 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 9184,10 грн, фактична кількість відпрацьованих днів 4, всього за два місяці позивач відпрацював 25 днів, а нараховано заробітної плати - 57400,61 грн /т.1 а.с.150/. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.ч. 1, 4, 6, 7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначені Кодексом законів про працю України. Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 3, ст. 4 КЗпП України, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера його застосування визначається законами України. Згідно з положеннями п. 8 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом Відповідно до п.4 ст. 6, ст. 9 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», яким затверджено Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, наймання на роботу керівника такого підприємства здійснюється шляхом укладання (переукладання) контракту. Розділом IV Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року за № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» встановлено, що контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. В порядку ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З наведених обставин вбачається, що 16 червня 2016 року між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та позивачем укладено контракт №7, яким позивача призначено на посаду голови правління Установи на термін з 17 червня 2016 року по 17 червня 2019 року. Додатковою угодою №2 від 14 березня 2018 року було продовжено дію контракту до 17 червня 2021 року. Однак, наказом Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 17 лютого 2020 року №36-п позивача звільнено з посади голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, з підстав, передбачених контрактом, п. 8 ст. 36 КЗпП України (трудовий договір, укладений на визначений строк, припиняється з підстав, передбачених контрактом). Підставою видання наказу, окрім контракту № 7, визначено доповідну записку директора департаменту фінансово-господарської діяльності, головного бухгалтера Бояркіної О .А. від 10 лютого 2020 року. Згідно з цією доповідною запискою Установа останні роки працює збитково: за результатами фінансово-господарської діяльності за 2017 рік Установа отримала збиток в сумі 140117 тис. гривень, в основному за рахунок списання дебіторської заборгованості в сумі 136818 тис. грн, за результатами діяльності за 2018 року Установою отримано збиток у сумі 6314 тис. грн.; відповідно до форми №1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» станом на 30 вересня 2019 року власний капітал Установи має від`ємне значення -4594 тис.гривень; кредиторська заборгованість становить 207462 тис.гривень, в тому числі заборгованість державному бюджету становить більше 206 млн.гривень; при цьому дебіторська заборгованість становить 1059 тис.гривень (оскільки майже уся списана); у Установи немає джерел погашення заборгованості бюджету; протягом 2018-2019 років установою отримано з бюджету на поповнення статутного капіталу більше 177 млн.гривень; на даний час установа перебуває у важкому фінансовому стані. Зі змісту контракту №7 вбачається, що він припиняється до закінчення строку його дії у випадках, передбачених пунктами 5.3 і 5.4 цього контракту. Пункт 5.3 контракту передбачає виключні підстави, коли Керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний за ініціативою Мінекономрозвитку, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії. В ході розгляду справи встановлено, що позивача звільнили з підстав, передбачених п.5.3 контракту, а саме: п. «в» у разі невиконання Установою зобов`язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обов`язкових платежів, страхових внесків, а також невиконання Установою зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати; п. «ж» у разі допущення зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості; п. «з» у разі коли у трьох звітних кварталах протягом календарного року спостерігається зростання обсягів дебіторської заборгованості Установи, яке за загальним підсумком позначених кварталів не супроводжується відповідним зростанням обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Установи. Суд першої інстанції дослідивши та оцінивши надані сторонами документи щодо фінансової звітності Установи за 2016-2019 роки, аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності за 2016-2019 роки, встановив, що порушення, зазначені в доповідній записці, на підставі якої звільнили позивача, не підтверджуються. Оскільки, з матеріалів справи вбачається відсутність у Установи на час складання доповідної записки та на час звільнення позивача доказів невиконання Установою зобов`язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обов`язкових платежів, страхових внесків; встановлено, що податковий борг станом на 31 грудня 2019 року у Установи відсутній. Тобто, доводи відповідачів щодо наявності в Установи заборгованості перед бюджетом у розмірі 206462 тис. грн, що стало підставою для звільнення позивача за п.5.3 контракту є необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи. Також відповідачами не доведено, що в Установі в трьох звітних кварталах протягом календарного року спостерігалося зростання обсягів дебіторської заборгованості установи, таких даних не містить і доповідна записка головного бухгалтера. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість такої підстави звільнення, як допущення зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості, оскільки матеріалами справи спростовуються доводи відповідачів про зростання кредиторської заборгованості Установи Щодо недотримання позивачем показників за 2018 рік, отримання Установою збитку в 2017 та 2018 роках, то суд враховує, що звільнення Позивача відбулося 17 лютого 2020 року, з позивачем в 2019 році укладалася додаткова угода №4 до контракту, якою затверджувалися показники в новій редакції, у п.5.3 контракту відсутня така підстава для звільнення як не забезпечення дотримання показників ефективності використання державного майна. Отже вказані доводи Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України вірно визнані необґрунтованими судом першої інстанції. Як Контрактом, так і діючим трудовим законодавством передбачено, що на осіб, працюючих на умовах контракту, розповсюджується законодавство про працю. Додатково до підстав звільнення, передбачених трудовим законодавством, для осіб, працюючих на умовах контракту, передбачені додаткові підстави для звільнення, передбачені самим контрактом. При розірванні контракту на підставах, встановлених у контракті, звільнення провадиться згідно з п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України. З огляду на викладене вище, висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ від 17 лютого 2020 року №36-п «Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи» прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає визнанню, як незаконний, відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Таким чином доводи апеляційної скарги відповідача - Державної інноваційної фінансово-кредитної установи не знайшли свого підтвердження. Інших доводів апеляційна скарга не містить і під час розгляду справи не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права . А отже розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи. Тому апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Що стосується питання судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи. Представник позивача - адвокат Балійчук Л.І. у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь позивача 21000,00 грн, витрат пов'язаних із оплатою послуг із надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, заявником подані договір про надання професійної правничої допомоги в Київському апеляційному суді від 20 вересня 2022 року, згідно з яким вартість робіт становить 21000,00 грн, ордер про надання правничої (правової) допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю,рахунок-фактура № 12 від 20 вересня 2022 року, квитанція про оплату від 21 вересня 2022 року / т.3 а.с.216-221/. Відповідач Державна інноваційна фінансово-кредитна установа подали заперечення щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, в яких стверджується, що розмір заявлених витрат не є співмірним із складністю справи та не відповідає критерію розумності. А тому, посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини, просять про зменшення розміру цих витрат. Зазначена заява підлягає задоволенню частково, виходячи з такого. Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 вказаної статті Кодексу). Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis § 268 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу ч.3 ст.141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5,6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат судам слід враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що стороною позивача на стадії розгляду справи судом першої інстанції не ставилось і, відповідно, судом першої інстанції не вирішувалось питання компенсації позивачеві витрат за надану правову допомогу понесених на стадії розгляду справи судом першої інстанції. Клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу заявлено на стадії апеляційного перегляду справи, сума витрат визначена у розмірі 21000,00 грн, як така, що пов`язані з розглядом справи в апеляційному суді. Проте, враховуючи відсутність такої заяви на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, тривалість розгляду справи в суді апеляційної інстанції, складність справи, відсутність детального опису виконаних адвокатом робіт та їх вартість, наявність клопотання Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про зменшення цих витрат, колегія суддів вважає, що на підставі критеріїв розумності та співмірності вимоги позивача про стягнення з відповідача Державної інноваційної фінансово-кредитної установи витрат на правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду підлягають задоволенню частково у розмірі 7000,00 грн. Також слід зазначити, що враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, відсутні і підстави для компенсації цій установі витрат понесених на стадії апеляційного перегляду справи. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року - залишити без змін. Стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу понесені на стадії апеляційного розгляду справи в розмірі 7000,00 грн. Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Відповідач: Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (місце знаходження: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 65-Б, код ЄДРПОУ 00041467). Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко В.А. Нежура Повний текст постанови складений 06 лютого 2023 року.