Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/9135/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 380/9135/22 пров. № А/857/14033/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Львівської митниці (утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2022р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці (утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів (суддя суду І інстанції: Мричко Н.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 02.09.2022р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 30.06.2022р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач Фізична особа-підприємець /ФОП/ ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Львівської митниці (утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України) № UA209000/2022/210090/2 від 16.02.2022р. про коригування митної вартості товарів; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору (а.с.1-7). Згідно ухвали суду від 04.07.2022р. вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в судове засідання за наявними матеріалами (а.с.34-35). Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2022р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення відповідача Львівської митниці № UA209000/2022/210090/2 від 16.02.2022р. про коригування митної вартості товарів; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.97-107). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила відповідач Львівська митниця (утворена як відокремлений підрозділ Державної митної служби України), яка в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.111-117). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що договірними сторонами визначено базис поставки EXW згідно правил Інкотермс 2010 року. За таких умов витрати на транспортування, витрати на навантаження, вивантаження та обробку товарів, витрати на страхування покладаються на покупця і згідно ч.10 ст.58 Митного кодексу /МК/ України входять до складу митної вартості товарів (якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті). Представлений рахунок про надання транспортних послуг № 112 від 07.02.2022р. не містить відомостей щодо вказаних складових; заявка на перевезення митному органу не представлена; відсутній договір на перевезення товарів; сума транспортних витрат є нижчою, порівняно з мінімальними витратами на кілограм товару по аналогічних в країні відправлення. Таким чином, відомості щодо складових митної вартості (транспортування та страхування) не підтверджені документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог ч.21 ст.58 МК України. Отже, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Також в митниці є наявною інформація щодо митного оформлення подібних товарів за ціною значно вищою. Враховуючи вищевикладене, та у порядку, встановленому ст.55 МК України, Львівська митниця із врахуванням інформації, наданої декларантом до митного оформлення та відомостей, наявних у митного органу, прийняла спірне рішення із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товарів. Зважаючи на викладене, вважає, що спірне рішення про коригування митної вартості товарів складене із дотриманням вимог чинного законодавства, що стверджується усталеною судовою практикою по аналогічних справах. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Ухвалою апеляційного суду від 28.12.2022р. витребовано від сторін додаткові докази по справі (а.с.138-141). На виконання вказаної ухвали суду сторонами скеровані додаткові письмові докази, які долучені до матеріалів справи (а.с.147-206, 207-223). Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в присутності сторін (а.с.116), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Апелянтом подано апеляційну скаргу, в якій детально та послідовно обґрунтовано свою правову позицію по справі; сторонами не заявлено клопотань щодо долучення до справи і дослідження нових доказів тощо. Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати в судовому засіданні, колегія суддів не убачає. Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, 28.07.2021р. між позивачем ФОП ОСОБА_1 (покупець) та нерезидентом POLMOstrowSp.zo.o, Польща (продавець) укладено контракт № 1/2021 на поставку запасних частин для автомобілів (а.с.186-189). Укладеним контрактом визначені істотні умови поставок товарів, а саме: предметом поставки є глушники, вихлопні труби та їх частини (п.1.1. контракту); умови поставки EXW Sockowielkie відповідно до правил Інкотермс 2010 року (пп.2.1.1. п.2.1 контракту); поставка товарів здійснюється партіями з періодичністю за погодженням сторін (п.4.1 контракту); ціна товару формується у фактурі (інвойс), що оформляється продавцем (п.5.2 контракту); строк оплати за кожну поставку товару складає не більше 30 днів з моменту виставлення інвойсу (п.5.3 контракту). 04.02.2022р. позивач придбав у продавця запасні частини для транспортних засобів в кількості 2880 шт. різного асортименту (глушники початкові, середні, кінцеві, універсальні; труба колекторна, труба кінцева, труба середня, замінник каталізатора, вихлопна система) загальною вартістю 35506,52 євро, що стверджується рахунком-фактурою (інвойс) № FE 17/WY/2022 від 04.02.2022р. (а.с.11-16). Для здійснення митного оформлення ввезених товарів декларант подав до митного органу митну декларацію /МД/ № UA209140/2022/010745 від 08.02.2022р. на товар: «запасні частини для транспортних засобів нові: глушники, вихлопні труби та їх частини для автомобілів 2880 шт.»; заявлена митна вартість товару 35506,52 євро (40647,97 дол.США). На підтвердження заявленої митної вартості товару декларант надав відповідачу наступний перелік документів: рахунок-проформу (Proforma invoice) № FE 17/WY/2022 від 04.02.2022р. (а.с.11-16); автотранспортну накладну CMR від 07.02.2022р. (а.с.28); сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR.1) № PL/MF/AS 0326581 від 07.02.2022р. (а.с.26); рахунок про надання транспортних послуг № 112 від 07.02.2022р. (а.с.204); специфікацію виробника товару № 17 від 04.02.2022р. (а.с.149-181); контракт купівлі-продажу № 1/2021 від 28.07.2021р. на поставку запасних частин для автомобілів (а.с.186-189); договір (контракт) про перевезення № б/н від 02.02.2022р., укладений з перевізником ФОП ОСОБА_2 (а.с.209 і на звороті); копію митної декларації країни відправлення № 22PL402010E068156 від 07.02.2022р. (а.с.25, 219-222). Під час здійснення митного контролю відповідачем було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. За результатами проведеного опрацювання встановлено, що представлений рахунок про надання транспортних послуг № 112 від 07.02.2022р. не містить відомостей щодо складових такої послуги; заявка на перевезення митному органу не представлена; відсутній договір на перевезення товарів; сума транспортних витрат є нижчою порівняно з мінімальними витратами на кілограм товару по аналогічних в країні відправлення. Таким чином, відомості щодо складових митної вартості (транспортування та страхування) не підтверджені документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог ч.21 ст.58 МК України. Така ситуація розцінена митним органом як виявлення невідповідності поданих документів та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Також у відповідача була наявною інформація щодо митного оформлення подібних товарів за ціною значно вищою. По причині наведеного митний орган надіслав декларанту вимогу про надання додаткових документів згідно норм ч.ч.2 і 3 ст.53 МК України (а.с.60). На вимогу декларантом надіслано видаткові накладні та документи з числовими значеннями. 16.02.2022р. відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2022/210090/2, відповідно до якого визначено митну вартість імпортованого позивачем товару за допомогою резервного методу в розмірі 66428,65 дол.США. В мотивувальній частині рішенні (графа 33) визначено обставини прийняття оскаржуваного рішення та джерела інформації, що використовувались митним органом для визначення митної вартості: митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв`язку з неподанням декларантом, уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч.2, 3 ст.53 МК України. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МК України. З метою обрання методу для визначення митної вартості митницею послідовно розглянуто можливість застосування методів 2а - 2г та встановлено відсутність можливості застосування методу 2а (ст.59 МК України) та методу 2б (ст.60 МК України) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні товари, методу 2в (ст.62 МК України) та методу 2г (ст.63 МК України) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Для визначення митної вартості було обрано резервний метод. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД № UA209190/2022/003666 від 14.02.2022р., згідно якої митна вартість такого товару становить 3,31 дол.США за кг від того ж експортера на однакових умовах поставки (а.с.27 і на звороті). Між позивачем та відповідачем виник спір з приводу обраного методу визначення митної вартості товару, який ввозився на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Зокрема, позивач не погоджується із обраним митним органом методом визначення митної вартості товару; діями (рішеннями) вчиненими митним органом на витребування в декларанта документів відповідно до ч.ч.2 і 3 ст.53 МК України, а також з оцінкою наданою митним органом документам, які декларантом подані разом із митною декларацією на підтвердження числового значення митної вартості товару. Приймаючи рішення та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що, встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника. Натомість відповідач, не вказавши які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити зазначені складові, та які документи можуть їх підтвердити, поставив позивача у невизначене становище. Разом із МД № UA209140/2022/010745 від 08.02.2022р. позивач подав, серед іншого, договір про перевезення № б/н від 02.02.2022р., автотранспортну накладну б/н від 07.02.2022р., рахунок про надання транспортних послуг № 112 від 07.02.2022р., в якому зафіксовано вартість транспортних витрат з перевезення вантажу в загальному розмірі 20000 грн. Вичерпний перелік документів, які підтверджують витрати на транспортування, діючим законодавством не визначений. Таким чином, доводи відповідача щодо підстави для витребування доказів від декларанта - відсутність документів, які підтверджують витрати на транспортування, слід вважати помилковими. З огляду на викладені висновки, відповідач не довів наявність підстав, передбачених ч.ч.3 і 4 ст.53 МК України, для пред`явлення позивачу вимоги надати додаткові документи. Водночас, інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару за такою декларацією дійсно було імпортовано до України. Також рішення про коригування митної вартості товарів не містить порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом (резервним). Отже, позивач подав до митного органу повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості імпортованих товарів за основним методом, а відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар; правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідач не спростував, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідач не довів. Вирішуючи розглядуваний спір, колегія суддів виходить з того, що наведені висновки суду першої інстанції у повній мірі відповідають дійсним обставинам справи та не суперечать нормам матеріального права, з наступних підстав. Відповідно до МК України (в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин): ст.ст.49, 50 - митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. ч.1 ст.51, ч.1 ст.52 - митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. ч.2 ст.52 - декларант зобов`язаний: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. ч.ч.1, 2 ст.54 - контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом. ч.3 ст.54 - за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 цього Кодексу. ч.6 ст.54 - орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Таким чином, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою визначається правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. За правилами ч.3 цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Тобто, митний орган має право відійти від наведених законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість. Наведені приписи законодавства з питань митної справи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Ненаведення митним органом в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, які подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. Таким чином, право митного органу на витребування додаткових у декларанта документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) наявність розбіжностей у документах; 2) наявність ознак підробки документів; 3) відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до роз`яснень, які наведені у постанові Пленуму ВАС України № 2 від 13.03.2017р. «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012 року», факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів; цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у ч.3 ст.53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів. В п.2 ч.5 ст.54 МК України передбачено, що митний орган має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, праву митного органу на витребування додаткових документів передує його обов`язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією. Окрім цього, системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Під час судового розгляду справи з`ясовано, що позивач (декларант) для підтвердження заявленої митної вартості товарів подав до митного органу всі необхідні для цього документи, які містять достатні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а також відомості про ціну, яка підлягала сплаті за товар. Із змісту представлених документів можна чітко та однозначно встановити вартість придбання ввезених товарів, при цьому наявність будь-яких обставин, що є визначальними за цих умов та змінюють його вартість, відповідачем не доведено. Зокрема, згідно поданої МД № UA209140/2022/010745 від 08.02.2022р. на товар: «запасні частини для транспортних засобів нові: глушники, вихлопні труби та їх частини для автомобілів 2880 шт.»; декларант заявив митну вартість товару в розмірі 35506,52 євро (40647,97 дол.США), яка була визначена за ціною контракту № 1/2021 від 28.07.2021р. Разом із митними деклараціями декларантом надано відповідачу документи для підтвердження митної вартості товару, серед яких договір (контракт) про перевезення № б/н від 02.02.2022р., автотранспортна накладна б/н від 07.02.2022р., рахунок про надання транспортних послуг № 112 від 07.02.2022р. Водночас, із змісту доводів апелянта слідує, що саме така складова митної вартості як витрати на транспортування і страхування не були підтверджені позивачем. Зокрема, представлений рахунок про надання транспортних послуг № 112 від 07.02.2022р. не містить відомостей щодо вказаних складових; заявка на перевезення митному органу не представлена; відсутній договір на перевезення товарів; сума транспортних витрат є нижчою порівняно з мінімальними витратами на кілограм товару по аналогічних в країні відправлення. Відповідно до п.6 ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; Відповідно до розділу ІІІ Правил заповнення декларації митної вартості, затв. наказом Міністерства фінансів України № 599 від 24.05.2012р., у графі 20 декларації зазначаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо ці витрати відповідно до умов поставки (графа 3 ДМВ) не були включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті (графа 14(а) ДМВ). Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Згідно представлених позивачем документів зафіксовано вартість транспортних витрат з перевезення вантажу по маршруту м.Висоцько Вельке (Польща) до м.Львова, в розмірі 20000 грн., в т.ч. навантаження, при цьому витрати до кордону України становлять 18000 грн. (а.с.210). Вказана сума зафіксована в акті виконаних робіт від 07.02.2022р. (а.с.211); остання сплачена перевізнику ФОП ОСОБА_2 згідно платіжного доручення № 227 від 29.03.2022р. (а.с.212). Доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з транспортуванням, навантаженням, обробкою, страхуванням товарів позивачем не представлено. Отже, якщо за твердженням декларанта додаткових витрат, пов`язаних з транспортуванням (окрім наведених в довідках про транспортні витрати), навантаженням, обробкою, страхуванням не було, то декларант не повинен доводити цей факт. Декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість, якщо митниця стверджує, що додаткові витрати все ж таки здійснювалися, то митниця повинна довести наявність цього факту. Відтак, доводи відповідача про відсутність у позивача документів на підтвердження заявленої митної вартості товарів і обраного методу визначення митної вартості є безпідставними. З урахуванням наведеного, висновки у спірних рішеннях про неможливість визнання митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, та за рівнем, визначеним декларантом, є безпідставними. Згідно зі ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена ч.2 ст.58 МК України. Так, відповідно до вказаної норми, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Під час судового розгляду справи з`ясовано, що позивач для підтвердження заявленої митної вартості товару подав до митного органу всі необхідні для цього документи. При цьому, надані документи не містили розбіжностей, а їх дані підтверджували в повній мірі ціну товару. Звідси, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом застосування митним органом коригування митної вартості є безпідставним та необґрунтованим. При прийнятті спірного рішення відповідач використав інформацію ЄАІС митних органів та навів номер і дату митної декларації, митну вартість з якої взято за основу. Проте відповідач не надав суду документів, які б підтверджували таку вартість. При цьому сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників ЄАІС. Аналогічні висновки з цих питань викладені у постановах Верховного Суду від 14.08.2018р. у справі № 821/1617/18, від 21.12.2018р. у справі № 815/1670/17, від 07.08.2018р. у справі № 808/1619/16. Таким чином, відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товарів, ціна яких взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Також згідно з п.2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затв. наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012р., у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Між тим, як вбачається із рішення № UA209000/2022/210090/2 від 16.02.2022р. про коригування митної вартості товарів, у ньому зазначено лише про неможливість застосування методу 2а (ст.59 МК України) та методу 2б (ст.60 МК України) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МК України) та методу 2г (ст.63 МК України) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Доказів в підтвердження проведення посадовою особою відповідача перевірки наявності чи відсутності відомостей про митне оформлення ідентичних чи аналогічних товарів, як цього вимагають митні процедури, відповідачем не надано. Отже, в наданих декларантом документах немає розбіжностей, останні містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, та щодо ціни, яка підлягала сплаті за цей товар. Звідси, позивач одночасно з МД в повному обсязі надав до митного органу документи, які підтверджують митну вартість ввезених напівпричепів згідно з ч.2 ст.53 МК України. Отже, на підставі наведених норм, у зв`язку із заявленням декларантом достовірних відомостей щодо митної вартості товару, а також через подання документів, що підтверджують рівень митної вартості товарів, митним органом неправомірно прийняті рішення про коригування митної вартості товарів. Оскільки відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну), тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуване рішення відповідача про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та не відповідає вимогам митного законодавства. Окрім цього, митне оформлення для випуску у вільний обіг вказаних товарів було здійснено за МД № UA209140/2022/013822 від 17.02.2022р. (а.с.182). В графі 20 форми митної декларації суму витрат на транспортування до митного кордону України визначено в розмірі 18000 грн. (а.с.183-184). Також під час апеляційного розгляду справи позивачем представлені докази оплати ввезеного товару платіжні доручення від 29.04.2022р. в сумі 27436,52 євро (а.с.213-215), від 04.05.2022р. на суму 8070 євро (а.с.216-218). Наведені обставини додатково підтверджують вищевказані висновки суду. Водночас, колегія суддів наголошує, що із змісту позовної заяви слідує та обставина, що позивачем є фізична особа ОСОБА_1 . Водночас, належним є позивач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність позивача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним позивачем є особа, якій не належить право вимоги. Фактично спірні правовідносини виникли з участю суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 , а не фізичної особи ОСОБА_1 у зв`язку із митним оформленням ввезених на миту території України товарів. В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, колегія суддів вважає, що саме ФОП ОСОБА_1 як суб`єкт господарювання повинен бути належним позивачем в цій справі. Враховуючи непідтвердження обставин, якими митний орган обґрунтовував свої твердження про дотримання ним вимог МК України та допущених порушень зі сторони позивача під час визначення митної вартості товарів, а відтак, й покладених в основу спірного рішення, заявлений позов є підставним, через що підлягає до задоволення. Також в порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Львівську митницю (утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України). З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Львівської митниці (утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2022р. в адміністративній справі № 380/9135/22 залишити без задоволення, а вказані рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Львівську митницю (утворену як відокремлений підрозділ Державної митної служби України). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 06.02.2023р.