Постанова 4807 № 333/3993/21

Дата документу 06.02.2023 Справа № 333/3993/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/3993/21 Головуючий у 1 інстанції: Холод Р.С. Провадження № 22-ц/807/389/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «06» лютого 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця», треті особи: директор регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» Борецький Анатолій Станіславович, виконуючий обов`язки начальника Мелітопольського локомотивного депо регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» Рижак Максим Анатолійович, про стягнення ненарахованої заробітної плати за березень 2021 року, ВСТАНОВИВ: В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного Товариства «Українська залізниця», треті особи: директор регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» Борецький Анатолій Станіславович, виконуючий обов`язки начальника Мелітопольського локомотивного депо регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» Рижак Максим Анатолійович, про стягнення ненарахованої заробітної плати за березень 2021 року. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працює машиністом тепловоза в Мелітопольському локомотивному депо АТ «Укрзалізниця». 3 27.12.2019 року є головою профкому первинної Вiльноi профспiлки працівників локомотивного Депо Мелітополя. 04.04.2021 року, отримавши табуляграми своєї заробітної плати в електронному виді за березень 2021 року, він довідався про те, що відповідач не нарахував заробітну плату у повному розмiрi, який встановлено в Депо. Після претензії директору регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» Борецькому А.С., йому було заявлено про зміну умов оплати праці. Начальник депо не видавав наказів у порушення засад п. 10.17, 10.18 Положення та по факту не виплати частини заробітної плати. У зв`язку з відсутністю будь-яких наказів йому не відомо, що привело до протиправного зменшення заробітної плати за березень 2021 року i введення в дію протиправних рiшень комiсiй та нарад. Він не має можливості надати до суду розрахунок позовних вимог в частині відшкодування не виплати частини заробітку в зв`язку з тим, що йому невідомо про розмір встановлених умов праці у березні 2021 року. На підставі зазначеного просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь недоплату за виконану роботу за березень 2021 року з урахуванням обов`язкових платежів в розмірі 8000 грн. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неналежну оцінку доказів, необхідність погодження протокольних рішень з відповідним профспілковим органом, відсутність підписів профспілки в протоколі засідання 26.02.2021 року, відсутність затвердження протоколу засідання комісії по оплаті праці від 30.03.2021 року профспілкою, безпідставність зменшення заробітної плати, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. АТ «Укрзалізниця» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що чинним законодавством не передбачений обов`язок власника погоджувати свої повноваження щодо надбавок з виборним органом первинної профспілкової організації, ОСОБА_1 був присутній на засіданні комісії як голова профспілкової організації та висловив свою незгоду, також був присутній представник Первинної профспілкової організації вільної профспілки залізничників України Мелітопольського локомотивного депо, який підписав протокол, тобто погодився з ним, премія виплачується виключно за рішенням керівника. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2023 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата премій є засобом мотивації співробітників, здійснюється за особливі досягнення в роботі і не вважається обов`язковим. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працює машиністом тепловоза оборотного депо «Запоріжжя 2» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Відповідно до п.4 Протоколу №7 від 26.02.2021 року наради під головуванням виконуючого обов`язки заступника начальника депо з експлуатації вирішено не нараховувати 100% преміальної винагороди машиністу ОСОБА_1 за порушення вимог п.п. 4,5,7 Місцевої інструкції з виконання маневрової роботи, утримання та керування автогальмами на станційних коліях станції «Запоріжжя ІІ» і під`їзних коліях, затвердженої 02.07.2020 року ДН-3 ОСОБА_3 ,, п.3.10, п.5 додатку №2 «Інструкції локомотивній бригаді ЦТ-0106, затвердженої наказом Укрзалізниці 22 листопада 2004 року №876/Ц3, п.9.5 Інструкції з сигналізації на залізницях України №ЦШ-0001, затвердженої наказом №747 від 23.06.2008 року (а.с.158). Згідно з п.3.1.3 Протоколу засідання комісії з питань оплати праці щодо встановлення розміру премії №11 від 30.03.2021 року машиністу тепловоза оборотного депо «Запоріжжя 2» ОСОБА_1 за порушення вимог п.п. 4,5,7 Місцевої інструкції з виконання маневрової роботи, утримання та керування автогальмами на станційних коліях станції «Запоріжжя 2» і під`їзних коліях, затвердженої 02.07.2020 року ДН-3 ОСОБА_3 , п.3.10, п.5 додатку №2 «Інструкції локомотивній бригаді ЦТ-0106, затвердженої наказом Укрзалізниці 22 листопада 2004 року №876/Ц3, п.9.5 Інструкції з сигналізації на залізницях України №ЦШ-0001, затвердженої наказом №747 від 23.06.2008 року, відповідно до п.4 протокольного рішення наради від 26.02.2021 року під головуванням в.о. заступника начальника депо Олексюка О.М. щодо розгляду результатів контрольно-інструкторської поїздки, проведеної в.о. машиніста-інструктора ОСОБА_4 в добу з 15 на 16 лютого 2021 року вирішено не нараховувати премію за основні результати роботи (а.с. 159). На засіданні вказаної комісії був присутній ОСОБА_1 як голова профспілкової організації Первинної профспілкової організації вільної профспілки залізничників України Мелітопольського локомотивного депо (далі - ВПЗУ), який не погодився з п.п. 3.1.1 та 3.1.3 протоколу, та заступник голови ВПЗУ Бурдейний Р.М., який підписав вказаний протокол (а.с.162). Згідно з розрахунком заробітної плати за березень 2021 року ОСОБА_1 було нараховано 25 613 грн. 04 коп., у тому числі премія за економію (код 120) 47,99 грн.; премія за важливі завдання - 10 грн. (а.с.5). Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Так, відповідно до ч. 2 статті 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є. Згідно із частинами другою, третьою статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а в разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Аналогічні положення викладені у статті 15 Закону України "Про оплату праці". Відповідно до змісту статті 2 Закону України "Про оплату праці" у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Так, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження збільшувати, зменшувати розміри надбавок, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження повністю або частково позбавляти конкретного працівника надбавок обов`язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено колективним договором. Частина четверта статті 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру надбавки, позбавлення працівників надбавок повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2790цс16, постановах Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справі № 758/8812/21, від 11 жовтня 2021 року у справі № 201/532/20, від 23 грудня 2019 року у справі № 194/919/18, від 01 жовтня 2018 року у справі № 487/6105/16-ц. Згідно з роз`ясненнями, викладеними в постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 201/532/20, винагорода (премія) виплачується працівникові виключно за рішенням керівника. Прийняття керівником підприємства на основі положення і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений. Таким чином, премія, про стягнення якої по суті заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 , відноситься до додаткової заробітної плати, і ї розмір щомісяця може змінюватись, оскільки залежить від багатьох факторів. Зменшення розміру премії або її невиплата в певних місяцях не є зміною істотних умов праці. Згідно з п. 8.3 Положення про оплату праці працівників Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» рішення щодо виплати працівнику інших заохочувальних виплат та винагород приймається керівником підрозділу на підставі протокольного рішення Комісії з питань оплати праці відповідного рівня управління за погодженням з відповідним профспілковим органом (а.с.151). Відповідно до п.8.1 вказаного Положення іншими заохочувальними виплатами є одноразові заохочення, премії, винагороди. Отже, вирішення питання щодо виплати премії вирішується на підставі протокольного рішення Комісії з питань оплати праці. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що нарадою під головуванням виконуючого обов`язки заступника начальника депо з експлуатації, результати якої оформлено протоколом № 07 від 26 лютого 2021 року, було встановлено порушення ОСОБА_1 вимог виконання певних Інструкцій та прийнято рішення не нараховувати йому 100% преміальної винагороди, у подальшому, на засіданні комісії з питань оплати праці щодо встановлення розміру премії, результати якої оформлено протоколом №11 від 30 березня 2021 року, було прийнято аналогічне рішення: не нараховувати ОСОБА_1 премію за основні результати роботи. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушення процедури постановлення протокольних рішень вищезазначеної наради та комісії, оскільки ОСОБА_1 не надано докази скасування в судовому порядку вказаних рішень, відповідні позовні вимоги в межах цієї справи ним не заявлялись. Посилання ОСОБА_1 на існування конфліктних ситуацій між ним та керівництвом роботодавця не може свідчити про неправомірність не нарахування позивачу премії за березень 2021 року. За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. Суд першої інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, не встановлено. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний уд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 06 лютого 2023 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова