Постанова КЦС ВС № 757/37241/20-ц

Постанова Іменем України 25 січня 2023 року м. Київ справа № 757/37241/20-ц провадження № 61-15667св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року у складі судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 31 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» тип Публічного акціонерного товариства «Українська залізниці» змінено з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство «Українська залізниця») (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати (премії), середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Позов обґрунтований тим, що з 03 листопада 2016 року до 02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 працював у відповідача послідовно на посадах: начальника юридичного департаменту, директора юридичного департаменту. При звільненні з ним не був здійснений повний розрахунок відповідно до закону, оскільки не здійснено виплат: премії, встановленої колективним договором, виплат за КРІ (Key Performance Indicator) згідно з карткою оцінки результатів праці. З урахуванням заяви від 25 листопада 2020 року просив стягнути з АТ «Укрзалізниця» 330 648,80 грн заборгованості із заробітної плати (премії), середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 2 жовтня 2017 року до 31 серпня 2020 року, що становить 7 161 903,84 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року в позові відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заробітної плати (премій) за час затримки розрахунку при звільненні мотивоване тим, що немає підстав для стягнення премії, оскільки рішення про заохочення ОСОБА_1 (протоколом правління) не приймалося і не погоджувалося з профспілковим комітетом, згідно зі статтею 144 КЗпП України, пунктом 2. 2. 4 Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 роки (зі змінами та доповненнями) та пунктом 10 Положення про умови оплати праці працівників залізничного транспорту, затвердженого наказом Укрзалізниці від 24 березня 2011 року № 098-Ц. У матеріалах справи немає доказів, що АТ «Укрзалізниця» встановлював конкретний розмір премії. Суд першої інстанції вказав, що згідно з трудовим договором від 08 лютого 2017 року № 24, укладеним між АТ «Укрзалізниця» і ОСОБА_1 , на позивача покладено обов`язок розробити проєкт критеріїв якості роботи для своєї посади, у матеріалах справи немає критеріїв якості роботи та карта оцінки результатів праці, а докази розроблення та затвердження критеріїв якості роботи та карти оцінки результатів праці позивач не надав. Суд першої інстанції не взяв до уваги листи, які відповідач надав на виконання ухвали суду про витребування доказів у справі (т. 1, а. с. 95-96): від 27 березня 2017 року № Ц/6-25/694-17 за підписом голови правління та члена правління АТ «Укрзалізниця», від 26 квітня 2017 року № Ц/6-25/1007-17 за підписом голови правління та члена правління АТ«Укрзалізниця», від 26 травня 2017 року № Ц/6-25/1252-17 за підписом голови правління та члена правління АТ «Укрзалізниця», від 09 серпня 2017 року Ц/6-25/2012-17 за підписом в. о. голови правління та члена правління АТ «Укрзалізниця», від 21 серпня 2017 року № Ц/6-25/2121-17 за підписом в. о. голови правління та члена правління АТ «Укрзалізниця», від 27 вересня 2017 року № Ц/6-25/2563-17 за підписом в. о. голови правління та члена правління АТ «Укрзалізниця», від 31 жовтня 2017 року № Ц/6-25/2984-17 за підписом в. о. голови правління та члена правління АТ «Укрзалізниця», від 24 листопада 2017 року № Ц/6-25/2563-17 за підписом в. о. голови правління та члена правління АТ «Укрзалізниця», у яких зроблено посилання на протоколи розгляду матеріалів преміювання, що відповідає пункту 2.5 Положення про преміювання керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців Державної адміністрації залізничного транспорту, затвердженого 29 березня 2007 року генеральним директором Укрзалізниці Козаком В. В. Проте у цих листах немає посилань на протокол правління про виплату премії, що узгоджується з позицією відповідача про відсутність такого протоколу правління АТ «Укрзалізниця», отже, ці листи не є належною підставою для виплати премії ОСОБА_1 . Відмовивши у позові в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відсутні підстави для виплати позивачу премії та задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати (премії), не підлягає задоволенню і позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 03 жовтня 2017 року до 31 серпня 2020 року у розмірі 7 161 903,84 грн, як похідна від основної вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати (премії). Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати (премії) у розмірі 279 976,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову про стягнення заробітної плати (премій) за час затримки розрахунку мотивоване тим, що премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (додаткова заробітна плата), а також премії за спеціальними системами і положеннями (інші заохочувальні та компенсаційні виплати) входять до структури заробітної плати. Порядок та розміри преміювання передбачено Положенням про преміювання керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців Державної адміністрації залізничного транспорту України, затвердженим 29 березня 2007 року генеральним директором Укрзалізниці (зі змінами та доповненнями) (далі - Положення про преміювання), що узгоджується з пунктом 2.2.4 Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002-2006 роки (далі - Колективний договір), відповідно до якого преміювання працівників апарату Укрзалізниці проводити відповідно до цього Положення за погодженням з профспілковим комітетом. Відповідно до порядку нарахування премії визначається розмір премії, який поширюється на усіх працівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців Державної адміністрації залізничного транспорту України, крім осіб, щодо яких встановлено допущення недоліків у роботі і випадки порушення виробничої або трудової дисципліни. Суд апеляційної інстанції надав оцінку наданим відповідачем доказам (т. 1, а. с. 144-151), а саме листам: в яких є вказівка на відповідні протоколи щодо розгляду матеріалів преміювання, затверджені головою правління та членом правління АТ «Укрзалізниця». Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач сам надав як докази листи, із яких випливає порядок нарахування та визначення розміру премії, що відповідає Положенню про преміювання. Оскільки обов`язок щодо нарахування та виплати заробітної плати, зокрема її складової частини - премії, покладається на роботодавця, то саме роботодавець повинен довести своєчасне проведення розрахунку та відповідність такого розрахунку нормативно-правовим актам, що регулюють розмір і порядок нарахування премії. Відповідно до змісту протоколів від 25 квітня 2017 року № 2, від 24 травня 2017 року № 3, від 30 червня 2017 року № 4, від 31 липня 2017 року № 5, від 18 серпня 2017 року № 6, від 25 вересня 2017 року № 7, від 30 жовтня 2017 року № 8, від 22 листопада 2017 року № 9 щодо розгляду матеріалів преміювання, затверджених головою правління та членом правління АТ «Укрзалізниця», встановлено сплатити премії за виконання показників преміювання керівникам, професіоналам, фахівцям і технічним службовцям апарату АТ «Укрзалізниця» та філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Укрзалізниця» в розмірі 40, 51, 58,3, 55, 47, 45, 50, 44,5 відсотків посадового окладу відповідно до кожного місяця, за винятком конкретних осіб, щодо яких було застосовано зменшення або позбавлення премії. Оскільки у вказаних протоколах немає відомостей, що в роботі ОСОБА_1 були виявлені недоліки та стосовно нього було ухвалено рішення про непреміювання, позивач мав законне, очікуване право на отримання премії у визначених розмірах, а саме: за лютий 2017 року - 40 % посадового окладу, за березень 2017 року - 51 % посадового окладу, за квітень 2017 року - 58,3 % посадового окладу, за травень 2017 року - 55 % посадового окладу, за червень 2017 року - 47 % посадового окладу, за липень 2017 року - 45 % посадового окладу, за серпень 2017 року - 50 % посадового окладу, за вересень 2017 року - 44,5 % посадового окладу. Відповідач не надав протоколу правління про виплату премії, який би підтвердив правильність саме наведеного у розрахунковому листі розміру премії, як і не надав іншого положення, що відрізняється за змістом від Положення про преміювання. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги положення статуту АТ «Укрзалізниця» (далі - Статут) щодо делегування правлінням голові правління або члену правління повноважень, зокрема шляхом попереднього схвалення дій голови та/або члена правління відповідним рішенням правління. Оскільки ОСОБА_1 за 2017 рік сплачувалась премія, проте у меншому розмірі, то суд апеляційної інстанції зменшив розмір вимоги зі сплати премії на суму фактично сплаченої (50 672,80 грн) - з 330 648,80 грн до 279 976,00 грн. У частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення позивача з АТ «Укрзалізниця» відбулося з порушенням норм КЗпП України, зокрема, статей 83, 116, 117 КЗпП України, тому середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку за період з 03 жовтня 2017 року до 31 серпня 2020 року становить 7 161 903,84 грн (728 робочих днів (кількість днів затримки) х 9 837,78 грн (розрахунок середнього заробітку за один день). Виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Суд апеляційної інстанції зауважив, що хоча застосування позовної давності згідно з трудовим законодавством не залежить від наявності відповідної заяви відповідача, однак у цій справі відповідач таку заяву подав. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Короткий зміст вимог касаційної скарги У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, просив їх скасувати в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року в частині задоволення позову щодо стягнення заробітної плати (премій) в розмірі 279 976,00 грн залишити без змін. У вересні 2021 року АТ «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, просило постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року в частині задоволення позову щодо стягнення заробітної плати (премії) в розмірі 279 976,00 грн скасувати, рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року залишити без змін. Просило вирішити питання про розподіл судових витрат в касаційній інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції погодився з розрахунком середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 2 жовтня 2017 року до 31 серпня 2020 року в розмірі 7 161 903,84 грн. Позивач в апеляційній скарзі зазначав, що про розмір премій йому стало відомо під час судового процесу в Печерському районному суді міста Києва, коли AT «Укрзалізниця» до відзиву на позовну заяву долучило копії листів, з розрахунком щомісячного розміру премій відповідно до Положення про преміювання, отже, строки для звернення до суду з позовом не були пропущені. Київський апеляційний суд відступив від висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18, оскільки в зазначених постановах чітко встановлений момент, коли особа дізналася про порушення свого права, наявний факт виплати належних позивачам платежів, тоді як у цій справі виплата не відбулась, правопорушення є триваючим. Суд апеляційної інстанції застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, які є нерелевантними у справі, що переглядається. Суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, провадження № 61-23170сво18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 759/5698/17, провадження № 61-8868св19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18. Оформивши звільнення та видавши трудову книжку, відповідач не провів розрахунку з позивачем, тому є підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції не з`ясував обставин порушення законодавства про працю, не дослідив коли ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права, не врахував, що затримки розрахунку є триваючим правопорушенням, не взяв до уваги, що фактичний розрахунок з позивачем не проведений. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув з AT «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати (премії) у розмірі 279 976,00 грн (з урахуванням зменшення її розміру). Касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статті 21, 94, 97, 144 КЗпП України, статтю 2 Закону України «Про оплату праці», без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 296/10727/18, провадження № 61-17693св19, від 27 січня 2021 року у справі № 464/1369/18, провадження № 61-15457св19, від 23 липня 2020 року у справі № 640/1508/19, адміністративні провадження № К/9901/28793/19, № К/9901/28830/19, № К/9901/29275/19, від 15 червня 2020 року у справі № 623/3181/16-а, адміністративне провадження № К/9901/35580/18. Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме: статті 78, 83, частину четверту статті 263, частину третю статті 367, зокрема, безпідставно прийняв нові докази, витяги з протоколів засідань правління АТ «Укрзалізниця» від 18 серпня 2017 року № 57/78, від 25 вересня 2017 року № 57/89, які не подавались до суду першої інстанції, не досліджувались судом, подані разом з апеляційною скаргою позивача. Суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання АТ «Укрзалізниця» про повернення позивачу доданих до апеляційної скарги доказів. Локальні акти АТ «Укрзалізниця» не встановлюють фіксованого розміру премії, а визначають порядок щомісячного встановлення премій залежно від результатів господарської діяльності АТ «Укрзалізниця». Рішенню про непреміювання позивача повинно передувати рішення про преміювання згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 296/10727/18. Згідно зі Статутом виключно правління (складається з семи осіб) могло приймати рішення у формі протоколу про заохочення працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця». Суд апеляційної інстанції посилався на листи за підписом голови правління та члена правління від 27 березня 2017 року № Ц/6-25/694-17, від 26 квітня 2017 року № Ц/6-25/1007-17, від 26 травня 2017 року № Ц/6-25/1252-17, від 09 серпня 2017 року № Ц/6-25/2012-17, від 21 серпня 2017 року № Ц/6-25/2121-17, від 27 вересня 2017 року № Ц/6-25/2563-17, від 31 жовтня 2017 року № Ц/6-25/2984-17, від 24 листопада 2017року № Ц/6-25/2563-17 (далі - листи ), які не мають інформації, що в роботі ОСОБА_1 виявлені недоліки, чи стосовно нього прийнято рішення про непреміювання, тому він мав законне право на премії у визначених протоколами розмірах. Ці листи не містять інформації, що компетентний орган АТ «Укрзалізниця» приймав рішення про преміювання позивача згідно з пунктом 2. 6 Положення про преміювання. Суд апеляційної інстанції посилався на те, що відповідач не надав протоколу правління АТ «Укрзалізниця» про виплату премій, який би підтвердив правильність розрахунку розміру премій згідно з вказаними вище листами або іншого положення про преміювання, водночас АТ «Укрзалізниця» заперечує існування цього протоколу правління. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому факту, що, крім відсутності рішення компетентного органу АТ «Укрзалізниця» про виплату премії позивачу, немає погодження з профспілковим комітетом відповідно до пункту 2.2.4 Колективного договору та статті 144 КЗпП. Витяги з протоколів засідання правління АТ «Укрзалізниця» не мають інформації про попереднє схвалення дій голови правління. Відповідно до підпункту 11 пункту 121 Статуту в редакції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 52 (підпункту 11 пункту 125 Статуту в редакції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 683) голова правління відповідно до рішень правління підписує від імені товариства розпорядчі документи (накази) у межах своїх повноважень. Згідно з пунктом 2.6 Положення про преміювання виплата премій проводиться згідно з розпорядженням генерального директора Укрзалізниці або його заступників. Документом, який є підставою для виплати премії згідно з Положенням про преміювання, є розпорядження. Статут на час існування спірних правовідносин визначав, що розпорядчим документом голови правління є наказ, тому саме у формі наказу мало бути прийняте рішення про преміювання працівників, за умови попереднього схвалення правлінням дій голови правління щодо прийняття рішення про виплату премії згідно з Положенням про преміювання за період лютий - вересень 2017 року. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою відсутність попереднього схвалення конкретних дій голови правління щодо виплати премії та наказу про виплату премій. Лист не є розпорядчим документом. У справі немає ні рішення правління щодо ухвалення рішення про виплату премії згідно з Положенням про преміювання за лютий 2017 року, ні наказу голови правління про виплату премії. Суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 296/10727/18, провадження № 61-17693св19, від 27 січня 2021 року у справі № 464/1369/18, провадження № 61-15457св19, від 23 липня 2020 року у справі № 640/1508/19, адміністративні провадження № К/9901/28793/19, № К/9901/28830/19, № К/9901/29275/19, від 15 червня 2020 року у справі № 623/3181/16-а, адміністративне провадження № К/9901/35580/18. Доводи інших учасників справи Відзив АТ «Укрзалізниця» мотивований тим, що Положення про преміювання було розроблено та затверджено до створення AT «Укрзалізниця», наявність посади генерального директора не відповідає Статуту де його функції виконує правління, яке уповноважене приймати колегіальні рішення про виплату премії позивачу у формі розпорядження, а не у формі листа голови правління. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на протоколи правління АТ «Укрзалізниця», проте це протоколи комісії, яка згідно з пунктом 2.5 Положення про преміювання розглядає матеріали преміювання, а не протоколи правління AT «Укрзалізниця». Також, посилаючись на листи, позивач ототожнює їх з розпорядженням, проте лист не є розпорядчим документом, тому не може вважатись розпорядженням. Згідно зі Статутом, постановою Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року № 815 «Про деякі питання правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», в редакції постанов Кабінету Міністрів України від 27 липня 2016 року № 494, від 09 серпня 2017 року № 551 (чинна на час виникнення спірних правовідносин), рішення про заохочення працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» могло прийматися тільки правлінням у складі семи осіб у формі протоколу. Листи за підписом голови правління та члена правління не можна вважати розпорядчим документом голови правління, оскільки формою розпорядчого документа голови правління є наказ. Немає підстав для стягнення з AT «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У разі задоволення цієї вимоги на користь позивача просить зменшити розмір середнього заробітку. Позивач звернувся до суду майже через три роки з дня звільнення, що значно збільшило розрахунок середнього заробітку. Просить врахувати, що середня заробітна плата в AT «Укрзалізниця» за 2016 - 2019 роки становила від 6 000,00 до 12 000, 00 грн на місяць, тому вимоги позивача не можна вважати розумними і справедливими. Відзив ОСОБА_1 мотивований тим, що відповідно до витягів з протоколів засідань правління АТ «Укрзалізниця» від 18 серпня 2017 року № 57/78, від 25 вересня 2017 року № 57/89 повноваження, визначені підпунктами 1, 5, 7, 11, 22, 23, 33, 34, 36 пункту 102 Статуту щодо підпису правочинів та документів від імені товариства щонайменше двома особами, делеговано голові правління спільно з членом правління, директором або директором департаменту та попередньо схвалено правочини і дії, які можуть вчинятися головою правління АТ «Укрзалізниця», строком на один рік до 17 серпня 2018 року включно. Щодо доводів AT «Укрзалізниця», що суд апеляційної інстанції з порушенням процесуальних норм взяв до уваги нові докази, не подані в суді першої інстанції, ОСОБА_1 вказує, що AT «Укрзалізниця» додало до відзиву на позовну заяву копії вказівок голови правління та члена правління AT «Укрзалізниця» за березень-листопад 2017 року, якими визначались розміри премій. Ці вказівки сформовані з посиланням на протоколи AT «Укрзалізниця», відповідно до яких встановлювалися розміри місячних премій. Тому позивач подав копії зазначених протоколів. Правомірність правила двох підписів, яке правління AT «Укрзалізниця» делеговувало, підтверджена постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 369/7704/18. Отже, ці обставини відповідно до статті 82 ЦПК України є преюдиційними і такими, що не потребують доказування. Просив врахувати уточнений розрахунок середнього заробітку станом на 20 грудня 2021 - день направлення до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу AT «Укрзалізниця» - у розмірі 10 378 857,90 грн (1055 робочих днів х 9 837, 78 грн середньоденної заробітної плати). Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відмовлено у задоволенні заяви АТ «Укрзалізниця» про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року. У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно зі статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця» відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзивів на касаційні скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги АТ «Українська залізниця», задоволення частково касаційної скарги ОСОБА_1 з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 03 листопада 2016 року № 2055/ос ОСОБА_1 з 7 листопада 2016 року прийнято на роботу на посаду начальника юридичного департаменту. Відповідно до наказу від 08 лютого 2017 року № 186/ос ОСОБА_1 з 08 лютого 2017 року переведено на посаду директора юридичного департаменту на визначений строк до 07 лютого 2018 року на умовах укладення трудового договору, підстава: заява працівника, рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 31 січня 2017 року, протокол від 08 лютого 2017 року № Ц-57/7. Між АТ «Укрзалізниця» і позивачем укладено трудовий договір від 08 лютого 2017 року № 24, згідно з яким працівник зобов`язується виконувати обов`язки, визначені договором, посадовою інструкцією та локальними нормативними актами товариства, а товариство зобов`язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці працівника (пункт 1.1 частини першої) (далі - договір № 24). За домовленістю сторін їх обов`язки визначені частиною другою договору № 24, зокрема, згідно з пунктом 2.2.17 працівник зобов`язується розробити проєкт критеріїв якості роботи для своєї посади та подати їх на затвердження своєму безпосередньому керівнику згідно з організаційною структурою товариства не пізніше двох місяців з моменту укладення договору. Строк дії трудового договору визначений частиною восьмою договору, зокрема, договір діє з 08 лютого 2017 року до 07 лютого 2018 року включно (пункт 8.1 частини восьмої договору № 24). 08 лютого 2017 року між АТ «Укрзалізниця» і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до трудового договору від 08 лютого 2017 року №

24. Згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 02 жовтня 2017 року № 2483/ос 02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до розрахункового листа за 2017 рік (т. 1, а. с. 152) позивачу сплачено премію на підставі Положення про преміювання: у лютому 2017 року - 2 322,63 грн, у березні 2017 року - 5 640,24 грн, у квітні 2017 року - 1 017,60 грн, у жовтні 2017 року - 41 692,31 грн. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Щодо касаційної скарги АТ «Укрзалізниця» Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. До структури заробітної плати включено: основну заробітну плату - винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткову заробітну плату - винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»). Аналогічна структура заробітної плати визначена в розділі 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженим наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №

5. Отже, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (додаткова заробітна плата), а також премії за спеціальними системами і положеннями (інші заохочувальні та компенсаційні виплати) входять до структури заробітної плати (постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 757/1997/20-ц). Порядок та розміри преміювання працівників АТ «Укрзалізниця» визначені у Положенні про преміювання, яке застосовується у правовідносинах АТ «Укрзалізниця» з позивачем. Згідно з пунктом 1 додаткової угоди від 08 лютого 2017 року до трудового договору № 24 сторони домовились не нараховувати та не проводити виплати працівнику: доплат та надбавок, встановлених пунктом 2.2.2 Колективного договору; щомісячної надбавки за вислугу років працівників апарату, встановленої згідно з чинним Положенням про преміювання та пунктом 2.2.3 колективного договору; встановлені пунктом 2.2.9 колективного договору. Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 08 лютого 2017 року до трудового договору № 24 преміювання працівника проводити відповідно до Положення про преміювання тільки до моменту затвердження критеріїв якості роботи, встановлених відповідно до карти оцінки результатів праці працівника. Суд першої інстанції встановив, і сторони у справі не заперечували, чинність Положення про преміювання. Згідно з пунктом 2.2.4 Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002-2006 роки (зі змінами та доповненнями) преміювання працівників апарату Укрзалізниці проводити відповідно до Положення про преміювання, затвердженого керівництвом Укрзалізниці за погодженням з профспілковим комітетом. Згідно з пунктом 2.1 Положення про преміювання за рішенням комісії розмір премії може знижуватись або не виплачуватись повністю: при отриманні збиткового результату у звітному періоді; при збільшенні тяжкості катастроф; при збільшенні аварій; при невиконанні плану: ремонту рухомого складу, капітального ремонту колії, балової оцінки утримання колії, обладнання СЦБ і зв`язку, контактної мережі, продуктивності вагона, продуктивності локомотива, графіку про слідування пасажирських поїздів, надання послуг населенню; при наявності дебіторської заборгованості; за систематичне порушення вимог чинного законодавства з питань охорони праці; у разі допущення на залізницях зростання кількості випадків травматизму; у разі допущення на залізницях зростання кількості випадків травматизму з смертельними наслідками з вини залізниць, порівняно з аналогічним періодом минулого року; інші виробничі недоліки. Відповідно до пункту 2.5 Положення про преміювання для розгляду матеріалів преміювання створена комісія. Виплата премії провадиться згідно з розпорядженням генерального директора Укрзалізниці або його заступників на підставі рішення комісії, яка розглядає матеріали преміювання, протокол засідання затверджується генеральним директором Укрзалізниці (пункт 2.6 Положення про преміювання). Працівники, які допустили виробничі недоліки в роботі і випадки порушення виробничої або трудової дисципліни, позбавляються премії за основні показники господарської діяльності повністю або частково за той місяць, в якому було порушення або надійшли відомості про них. Працівники, до яких застосовані заходи стягнення, позбавляються премії повністю за той місяць, в якому застосоване стягнення (пункти 2.3, 2.4 Положення про преміювання). Системний аналіз вказаних норм, з урахуванням матеріалів справи, зокрема, листів, відповідно до яких окремі працівники позбавлялись премії частково або повністю, дає підстави для висновку, що Положення про преміювання визначає розмір премії, який поширюється на усіх працівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців Державної адміністрації залізничного транспорту України, крім осіб щодо яких встановлено допущення недоліків в роботі і випадки порушення виробничої або трудової дисципліни. Стосовно доводів касаційної скарги, що листи є неналежним доказом, не є розпорядчим актом, не є документом, що підписаний усіма членами правління за відсутності делегування повноважень голові правління та члену правління, Верховний Суд виходить з такого. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 682 «Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що набрала чинності 13 вересня 2017 року, затверджено Статут у новій редакції Відповідно до підпункту 5 пункту 102 Статуту до компетенції правління належить визначення та затвердження організаційної структури товариства та його штатного розпису, встановлення чисельності працівників, прийняття та звільнення працівників апарату управління товариства, прийняття рішення про їх заохочення та накладення дисциплінарних стягнень. Згідно з пунктом 13 Статуту повноваження, передбачені підпунктами 2, 3, 6, 8, 16-21, 24-31 пункту 102 цього Статуту, належать до виключної компетенції правління і не можуть бути делеговані голові правління або члену правління, зокрема шляхом попереднього схвалення дій голови та/або члена правління відповідним рішенням правління. Системний аналіз цих положень Статуту дає підстави для висновку, що повноваження, визначені підпунктом 5 пункту 102 Статуту (прийняття рішення про заохочення працівників та накладення дисциплінарних стягнень), правління може делегувати голові правління або члену правління, зокрема, шляхом попереднього схвалення дій голови та/або члена правління відповідним рішенням правління. Витягами з протоколу № Ц-57/78 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 18 серпня 2017 року та протоколу № Ц-57/89 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 21 вересня 2017 року підтверджується факт делегування повноважень правління АТ «Укрзалізниця» голові правління та члену правління щодо підпису правочинів та/або документів і схвалення їх дій (т. 2, а. с. 144-145). Відповідач не надав обґрунтувань щодо підстав та розміру фактично нарахованих ОСОБА_1 премій, доказів наявності інших підстав для преміювання, відмінних від Положення про преміювання, окремих рішень, якими конкретно позивачу визначено розмір премій, чи позбавлено його премії взагалі. Оскільки обов`язок щодо нарахування та виплати заробітної плати, зокрема її складової частини - премії, покладається на роботодавця, то саме роботодавець повинен довести своєчасне проведення розрахунку та відповідність такого розрахунку нормативно-правовим актам, що регулюють розмір та порядок нарахування премії. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги в цій частині. З урахуванням того, що відповідач частково сплатив позивачу премії з лютого 2017 року до жовтня 2017 року, що встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, зокрема, розрахунковим листом за 2017 рік (т. 1, а. с. 46), Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність заборгованості щодо не виплаченої ОСОБА_1 премії в розмірі 279 976,00 грн як складової частини заробітної плати. Щодо доводів касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв нові докази, не розглянув клопотання АТ «Укрзалізниця» про повернення позивачу доданих до апеляційної скарги доказів, касаційний суд зазначає таке. Верховний Суд погоджується з тим, що витяги з протоколів засідань правління АТ «Укрзалізниця» від 18 серпня 2017 року № 57/78, від 25 вересня 2017 року № 57/89 не подавались до суду першої інстанції, не досліджувались судом та подані разом з апеляційною скаргою позивача, проте обов`язок доказування у цій справі покладений саме на роботодавця. Верховний Суд бере до уваги, що ухвалою суду першої інстанції від 02 жовтня 2020 року витребувано від відповідача документи, що підтверджують нарахування премії позивачу. АТ «Укрзалізниця» не надало вказаних витягів протоколів правління, при цьому у своїх вимогах посилається на недоведеність обставин, що підтверджені цими протоколами. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що обставини, підтверджені протоколами засідань правління АТ «Укрзалізниця» від 18 серпня 2017 року № 57/78, від 25 вересня 2017 року № 57/89, згідно з якими правління АТ «Укрзалізниця» делегувало свої повноваження, визначені підпунктом 5 пункту 102 Статуту, зокрема про заохочення працівників, голові та хоча б одному члену правління товариства, АТ «Укрзалізниця» наводило на спростування позовних вимог в інших судових справах, що, зокрема, зазначено у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій у справах № 426/2123/20, № 753/7342/18. Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги докази, які не були подані до суду першої інстанції. Щодо доводів відзиву АТ «Укрзалізниця» на касаційну скаргу ОСОБА_1 щодо зменшення розміру середнього заробітку, то Верховний Суд їх враховує, обґрунтування наведено в мотивувальній частині цієї постанови на доводи касаційної скарги ОСОБА_1 АТ «Укрзалізниця» в касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 296/10727/18, провадження № 61-17693св19, від 27 січня 2021 року у справі № 464/1369/18, провадження № 61-15457св19, від 23 липня 2020 року у справі № 640/1508/19, адміністративні провадження № К/9901/28793/19, № К/9901/28830/19, № К/9901/29275/19, від 15 червня 2020 року у справі № 623/3181/16-а, адміністративне провадження № К/9901/35580/18. У постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 296/10727/18, провадження № 61-17693св19, від 15 червня 2020 року у справі № 623/3181/16-а, адміністративне провадження № К/9901/35580/18, викладено висновки за інших фактичних обставин, ніж у справі, що переглядається. Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 640/1508/19, адміністративні провадження № К/9901/28793/19, № К/9901/28830/19, № К/9901/29275/19, нерелевантні у справі, що переглядається. Висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 464/1369/18, провадження № 61-15457св19, про те, що оскільки положеннями колективних договорів передбачено нарахування та виплату премій, а також визначені вичерпний перелік обставин, коли премія не нараховується, через відсутність цих обставин, а також при виконанні основних показників фінансово-господарської діяльності (підстава для нарахування премії іншим працівникам) визначення 0 % розміру премії позивачу порушує його право на справедливі умови праці, які включають оплату праці разом із преміюванням, на яке працівник сподівається, - не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається. Щодо клопотання АТ «Укрзалізниця» про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , то Верховний Суд зазначає, що АТ «Укрзалізниця» не обґрунтувало підстав для закриття цього касаційного провадження. Посилання на неподібність правовідносин у постановах Верховного Суду, вказаних позивачем в касаційній скарзі, не знайшло підтвердження під час судового розгляду з огляду на застосування у справі, що переглядається, висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18. Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 . Стосовно доводів касаційної скарги про відмову в позові в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 02 жовтня 2017 року до 31 серпня 2020 року, Верховний Суд зазначає таке. Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України (у редакції на час ухвалення рішення судом касаційної інстанції), відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Верховний Суд зазначає, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у разі часткового задоволення вимог працівника). Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21). Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. У рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу треба розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, викладено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, провадження № 14-429цс19, Верховний Суд України у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц. З позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся 31 серпня 2020 року, тобто майже через три роки з дня звільнення. Оскільки відповідач заперечував проти права позивача на премію, то факт порушення цього права та розмір премії були встановлені лише під час судового розгляду в суді першої інстанції. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, на яку посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не пропустив тримісячний строк на звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 02 жовтня 2017 року до 31 серпня 2020 року. Щодо розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції неправильно його розрахувавз огляду на таке. Фактична кількість відпрацьованих позивачем днів за серпень 2017 року становить 17, за вересень 2017 року - 10, разом за серпень-вересень - 27 робочих днів, що підтверджено довідкою АТ «Укрзалізниця» від 15 червня 2020 року. Суди неправильно здійснили розрахунок середнього заробітку, оскільки безпідставно включили до розрахунку виплати, які не враховуються під час обчислення середньої заробітної плати, зокрема: матеріальну допомогу, допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що суперечить підпункту «б» пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року №

100. Згідно з довідками АТ «Укрзалізниця» про доходи ОСОБА_1 від 12 червня 2020 року № 389, від 15 червня 2020 року № 392 позивачу нарахована заробітна плата у серпні 2017 року - 134 366,07 грн; у вересні - 50 928,14 грн. Отже, розрахунок середнього заробітку за один день: (134 366,07 + 50 928,14) / 27 = = 4 976,52 грн. Розмір премії, що підлягає виплаті, який встановив суд апеляційної інстанції (279 976,00 грн), є більш ніж у тридцять разів меншим, ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (7 161 903,84 грн). Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становила 4 976,52 грн, а не 9 837,78 грн, то Верховний Суд самостійно обчислює розмір середнього заробітку позивача за час затримки виплати премії при звільненні, але не більш як за шість місяців. З урахуванням розрахункового періоду кількість робочих днів з 03 жовтня 2017 року до 03 квітня 2018 року становить

126. Загальна сума середнього заробітку позивача розраховується так: за 126 робочих днів х 4 976,52 грн (середньоденна заробітна плата) = 627 041, 52 грн, що більше ніж у 2 рази перевищує розмір премії, яка підлягає виплаті на користь ОСОБА_1 . З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Зважаючи на те, що строк на звернення, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, відраховується з моменту звернення позивача до суду, з огляду на розрахунок середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (627 041,52 грн), розмір премії, що підлягає виплаті на користь ОСОБА_1 (279 976,00 грн), Верховний Суд з урахуванням принципів співмірності, справедливості та пропорційності зменшує розмір стягнення середнього заробітку до 100 000,00 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, провадження № 61-23170сво18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 759/5698/17, провадження № 61-8868св19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18. Щодо визначення подібності правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. У постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 759/5698/17, провадження № 61-8868св19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18, провадження № 61-9664сво19, позовні вимоги стосуються триваючого правопорушення з несплати заробітної плати без строку на звернення до суду, фактичні обставини, встановлені судами, інші, ніж у справі, що переглядається. Висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, провадження № 61-23170сво18, не релевантний у справі, що переглядається. Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця», то Верховний Суд зазначає, що позивач не обґрунтував підстав для закриття цього касаційного провадження. Посилання на неподібність правовідносин у постановах Верховного Суду, вказаних відповідачем в касаційній скарзі, не знайшло підтвердження під час судового розгляду з огляду на те, що висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 464/1369/18, провадження № 61-15457св19, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається. У резолютивній частині касаційної скарги ОСОБА_1 просив розглянути справу за його участю. Верховний Суд відхилив це клопотання з огляду на відсутність необхідності заслухати пояснення сторін (статті 43, 402 ЦПК України). Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги АТ «Укрзалізниця» без задоволення, часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у позові ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21, сформульовано висновок, що пільга щодо сплати судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 2 102,00 грн з 1 січня 2020 року. Розмір заявлених вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 7 161 903,84 грн (100 % - 10 510,00 грн - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 100 000,00 (1,40 % - 147,14 грн - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог), проте з урахуванням мінімальної ставки - 840,80 грн (2 102,00 грн х 0,4). Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. З урахуванням того, що розмір вимог, що підлягають задоволенню становить 100 000,00 грн, судові витрати у вигляді судового збору в касаційній інстанції у розмірі 1 681,60 грн (840,80 грн х 200 %) підлягають стягненню з АТ «Укрзалізниця»на користь ОСОБА_1 . Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовити. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовити. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 60 коп. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий А. С. Олійник Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак В. В. Яремко