Постанова 4857 № 300/2329/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/2329/22 пров. № А/857/14595/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Довгої О.І., Кузьмича С.М. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2022 року у справі №300/2329/22 за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу (головуючий суддя першої інстанції - Матуляк Я.П., час ухвалення - у порядку письмового провадження, місце ухвалення- м. Івано - Франківськ, дата складання повного тексту - 09.11.2022),- В С Т А Н О В И В: Головне управління ДПС в Івано-Франківській області звернулось до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 78497,55 грн. Позовні вимоги мотивовані наявністю у відповідача заборгованості перед бюджетом, що виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошового зобов`язання за податковими зобов`язаннями, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та пені, зокрема по сплаті: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в загальній сумі 103,71 грн.; орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності в загальному розмірі 74198,97 грн., податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 3905,37 грн. та військового збору в загальній сумі 289,50 грн., що разом становить 78497,55 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2022 року позов задоволено частково. Стягнут з фізичної особи-підприємця фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в дохід бюджету податковий борг в сумі 75637 (сімдесят п`ять тисяч шістсот тридцять сім) гривень 62 копійки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що із рішенням суду першої інстанції не погоджується, оскільки таке прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права. Суть доводів апелянта зводиться до того, що пеня в розмірі 2859,93 грн. по платежу орендна плата за земельні ділянки з фізичних осіб нарахована на борг минулих років у відповідності до ст.129 ПК України, з урахуванням вимог Закону України щодо періоду поширення короновірусної хвороби ( COVID-19), тобто до виникнення карантинних заходів. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач ОСОБА_1 10.08.2000 зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебуває на обліку в контролюючому органі як платник податків. За результатами провадження підприємницької діяльності за відповідачем, станом на 30.05.2022, обліковується заборгованість на загальну суму 78497,55 грн., яка утворилась внаслідок несплати грошових зобов`язань за платежами: - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості (код класифікації доходів бюджету - 18010200) в загальному розмірі 103,71 грн., що виник на підставі: податкових повідомлень-рішень форми «Ф» за №0073969-5333-0909 від 29.05.2020 (а.с.9) та форми «Ф» за №0677509-2409-0909 від 28.05.2021; - орендна плата з фізичних осіб (код класифікації доходів бюджету - 18010900) в загальному розмірі 74198,97 грн., що виник на підставі: податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2020 рік від 19.02.2020 (а.с.11-12) та за 2021 рік від 19.02.2021 (а.с.13-14); податкового повідомлення-рішення форми "Ш" від 25.02.2020 за № 0025125333 (а.с.20) та пені, нарахованої на суму несплаченого грошового зобов`язання згідно інтегрованої картки платника податків (а.с.30-32, 69-82); - податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування (код класифікації доходів бюджету - 11010500) в загальній сумі 3905,37 грн., що виник на підставі: податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2019 рік від 10.02.2020 (а.с.22) та за 2020 рік від 09.02.2021 (а.с.23); податкового повідомлення-рішення форми "Ш" від 30.11.2020 за № 0038910413 (а.с.26) та нарахованої пені на суму несплаченого грошового зобов`язання згідно інтегрованої картки платника податків (а.с.33); - військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код класифікації доходів бюджету - 11011001) в загальному розмірі 289,50 грн., що виник на підставі: податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2019 рік від 10.02.2020 (а.с.22) та за 2020 рік від 09.02.2021 (а.с.23); податкових повідомлень-рішень форми «Ш» від 30.11.2020 за № 0038960413 (а.с.24) та форми «Ш» від 30.11.2020 за № 0038950413 (а.с.25), а також нарахованої пені на суму несплаченого грошового зобов`язання згідно інтегрованої картки платника податків (а.с.34). На виконання вимог абзацу 1 пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області надсилалась відповідачу податкова вимога форми «Ф» від 20.02.2017 за №27-17, однак вказана вимога була повернута центром поштового зв`язку на адресу позивача, що підтверджується конвертом, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.8). Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що сума узгодженого грошового зобов`язання за платежами: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості в загальному розмірі 103,71 грн., орендна плата з фізичних осіб в загальній сумі 71339,04 грн., податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в загальному розмірі 3905,37 грн., військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в загальній сумі 289,50 грн., а всього разом 75637,62 грн., є податковим боргом відповідача, який ним не сплачено. Відповідач зобов`язаний погасити податковий борг в загальній сумі 75637,62 грн. Наявність такого обов`язку у відповідача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, даний обов`язок забезпечується статтею 67 Конституції України. Щодо позовних вимог в частині стягнення нарахованої пені в розмірі 2859,93 грн., по платежу орендна плата з фізичних осіб, в цій часині задоволення позовних вимог відмовлено, оскільки позивачем повторно направлено на адресу суду розрахунок пені, який не містить даних щодо розмежування періодів нарахування пені в контексті пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням наведеної норми, суд переглядає справу в межах доводів і вимог апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України. Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідач у відповідності до пункту 15.1. статті 15 Податкового кодексу України являється платником податків та згідно пункту 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України несе обов`язок по сплаті податків та зборів у строки та розмірах, встановлених цим Кодексом. Відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1. статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що, у відповідності до статті 36 Кодексу, є податковим обов`язком. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Підстави припинення податкового обов`язку, крім його виконання, визначені пунктом 37.3. статті 37 Податкового кодексу України. Згідно пункту 38.1. статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Пунктом 38.2. статті 38 Податкового кодексу України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. Згідно підпункту 20.1.19. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи наділені, зокрема, правом застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України. Підпунктом 14.1.156. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України. Згідно підпункту 14.1.39. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня Відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. За правилами пункту 95.1. статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2. статті 95 Податкового кодексу України). Згідно пункту 95.3. статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Суд першої інстанції вірно вказав, що направлена відповідачу податкова вимога форми «Ф» від 20.02.2017 за № 27-17 є врученою фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі статті 42 та абзацу 3 пункту 58.3. статті 58 Податкового кодексу України. На час розгляду справи податкова вимога є неоскаржена та невідкликана. Механізм погашення заборгованості регулюється правилами пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, у якому встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу, контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до пункту 131.2. статті 131 Податкового кодексу України при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом. Отже, контролюючий орган зобов`язаний зарахувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати чи зазначеного у платіжному документі призначення, визначеного платником податків. Верховний Суд неодноразово вирішував справи із застосуванням наведених норм права та у постановах зокрема, але не виключно від 2 жовтня 2018 року (справа № 820/1824/17), від 28 жовтня 2019 року (справа № 819/1471/13-а), від 23 травня 2019 року (справа №806/2699/16), від 17 квітня 2020 року (справа № 806/124/17), від 13 лютого 2020 року (справа № 806/129/17), від 13 серпня 2021 року (справи № 806/46/17, № 806/126/17, № 806/43/17) вказав, що пунктом 87.9. статті 87 Податкового кодексу України визначено обов`язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу. При цьому зміст графи призначення платежу у платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено приписами наведеної норми. Позивачем відповідно до вимог п. 87.9. статті 87 Податкового кодексу України здійснено процедуру погашення податкових зобов`язань, а саме в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напрямку сплати, визначеного платником податків. Крім того, судом встановлено, що сплачена відповідачем сума коштів в рахунок погашення податкового зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, не призвела до повного погашення боргу, який рахується за відповідачем. Отже, сума грошових зобов`язань за податковими зобов`язаннями, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та пені за платежами: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості в загальному розмірі 103,71 грн., орендна плата з фізичних осіб в загальній сумі 71339,04 грн., податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в загальному розмірі 3905,37 грн., військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в загальній сумі 289,50 грн., а всього разом 75637,62 грн., є узгодженою та відповідно податковим боргом відповідача, який ним не сплачено та, який відповідач зобов`язаний погасити. Що стосується питання стягнення пені в розмірі 2859,93 грн., по платежу орендна плата з фізичних осіб, то суд зазначає таке. Відповідно до пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, в період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню. Судом першої інстанції вірно встановлено, що вказана сума пені сформована, в тому числі, й внаслідок нарахувань проведених після 01.03.2020, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією витягу з Автоматизованої інформаційної системи ДПС України «Податковий блок». Судом першої інстанції з метою виокремлення сум пені нарахованої до та після 01.03.2020, було витребувано у позивача відповідні розрахунки, про що постановлено відповідну ухвалу. На виконання ухвали суду, позивачем повторно направлено на адресу суду розрахунок пені. Разом з тим, вказаний розрахунок пені не містить даних щодо розмежування періодів нарахування пені в контексті пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України. Апелянт зазначає, що контролюючим органом проведено зменшення боргу по пені, яка нарахована за період з 13.03.2020 р. по 21.12.2021 р., що відображено у розрахунку. Однак, із вказаного вище розрахунку, зокрема його форми та змісту не можливо встановити проведення зменшення боргу по пені, яка нарахована за період з 13.03.2020р. по 21.12.2021р. Апеляційний суд зазначає, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували нарахування пені по орендній платі на борг минулих періодів, тобто до березня 2020р. та розмежування періодів нарахування пені. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення нарахованої пені в розмірі 2859,93 грн., по платежу орендна плата з фізичних осіб, тому позов в цій частині не підлягає до задоволення. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2022 року у справі №300/2329/22 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. І. Довга С. М. Кузьмич