Постанова Вінницький апеляційний суд № 930/1041/22

Справа № 930/1041/22 Провадження № 22-ц/801/68/2023 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Войницька Т.Є. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2023 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Стадника І. М., Матківської М. В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткач Юрій Анатолійович, на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 29 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Войницької Т. Є. у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Немирів Вінницької області, у цивільній справі № 930/1041/22 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У червні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи його тим, що відповідно до укладеного кредитного договору б/н від 03 лютого 2011 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 підписом у анкеті-заяві підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з запропонованими банком Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом та заборгованість за відсотками за використання кредитних коштів. В порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконує, у зв`язку з чим станом на 23 травня 2022 року має заборгованість перед позивачем в сумі 38 119,54 грн, яка складається з: 28 851,89 грн - заборгованості за кредитом, 9 267,65 грн - заборгованості за відсотками за користування кредитом. Пославшись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану суму заборгованості та сплачену суму судового збору у розмірі 2 481 грн. Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 29 вересня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 03.02.2011 за кредитом в сумі 14 331,79 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 993,05 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення першої інстанції мотивоване тим, що Банк не довів, що саме надані ним Умови та Правила надання банківських послуг є складовою кредитного договору і що саме ці умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати та списання процентів за користування кредитними коштами в обумовленому позивачем розмірі. До того ж відсутні підстави стягувати з відповідача проценти, передбачені паспортом споживчого кредиту, котрий втратив чинність. Водночас, підлягає до стягнення заборгованість за тілом кредиту з урахуванням погашених відсотків в сумі 14 520,10 грн., оскільки фактично отримані та використані кошти позичальником у добровільному порядку не повернуті. Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткач Ю. А., подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неврахування усіх обставин по справі, просить оскаржуване рішення в задоволеній частині скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що сторонами не погоджено істотні умови кредитування, тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору Банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», повідомив відповідача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, які вважав узгодженими позивач. Посилаючись на правову позицію викладену у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, скаржник вважає, що Банком не надано доказів надання йому кредитних коштів, що унеможливлює перевірку нарахованих сум боргу, а тому є всі підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмови у задоволенні позову. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 26 грудня 2022 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи. Представник позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Рой В. Л. направив відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому ставить питання про визнання причин пропуску строку на подання відзиву поважними, просить поновити цей строк, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Ураховуючи те, що позивач отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та примірник апеляційної скарги 01.12.2022, однак в зв`язку з оголошеним в Україні воєнним станом та повітряними ударами, що мали наслідком відключення електричної енергії та погіршення або відсутність інтернет-зв`язку, не встиг підготувати та подати відзив у визначений судом п`ятиденний строк, колегія суддів вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені причини пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу є поважними. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з положеннями частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, зазначена справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Оскільки ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції оскаржує лише в задоволеній його частині, тому в іншій частині рішення суду в силу вимог статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до наступних висновків. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Судом встановлено, що 03.02.2011 між ПАТ КБ «Приватбанк», назву якого змінено на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, які викладені на банківському сайті www/privatbank.ua, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Приватбанку і Тарифами банку. На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав анкету-заяву від 3 лютого 2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанку», розрахунки заборгованості за договором № б/н станом на 31 травня 2015 року, 30 червня 2019 року, 23 травня 2022 року, виписку з особового рахунку, довідки про видані картки та зміну кредитного ліміту, основні умови кредитування (паспорт споживчого кредиту) підписані відповідачем 23 червня 2020 року, а також витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір б/н, за яким було надано кредитну картку № НОМЕР_1 , дата відкриття 07.08.2013 року, термін дії до 02/17, кредитну картку № НОМЕР_2 , дата відкриття 05.01.2017, термін дії 04/18, кредитну картку № НОМЕР_3 , дата відкриття 10.01.2017, термін дії 08/20, кредитну картку № НОМЕР_4 , дата відкриття 05.07.2017, термін дії 03/21, кредитну картку № НОМЕР_5 , дата відкриття 19.07.2017, термін дії 07/21. Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) старт карткового рахунку № НОМЕР_1 - 07.08.2013, зміна (встановлення) кредитного ліміту 07.08.2013 - 800,00 грн., 17.09.2013 року збільшення кредитного ліміту - 2000,00 грн., 13.07.2016 року збільшення кредитного ліміту 2 500,00 грн., 05.01.2017 - зменшення кредитного ліміту 2 500,00 грн., 12.05.2017 року збільшення кредитного ліміту 15 000,00 грн., 11.07.2017 року збільшення кредитного ліміту 25 000,00 грн., 01.10.2017 року - збільшення кредитного ліміту 27 000,00 грн., 03.04.2020 року - зменшення кредитного ліміту 0,00 грн. Згідно з розрахунком, наданим позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем за договором б/н від 03 лютого 2011 року станом на 23 травня 2022 року становить 38 119,54 грн., з яких: 28 851,89 грн. заборгованість за кредитом; 9 267,65 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Відтак між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Обґрунтовуючи право на нарахування процентів, банк, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03.02.2011 б/н, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» та Тарифи як невід`ємні частини спірного договору. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд виходив з того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг в «ПриватБанку», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом, надані банком Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням наведеного, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у вигляді процентів за користування кредитними коштами. На підтвердження заявлених вимог, АТ КБ «ПриватБанк» надало довідку про умови кредитування (паспорт споживчого кредиту), проте місцевий суд не прийняв її до уваги з огляду на те, що така довідка підписана позичальником 23 червня 2020 року, тобто через 9 років після підписання анкети-заяви, тому відсутні підстави вважати, що вказана довідка є складовою частиною договору, до якого приєднався ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву, і що останній був обізнаний з нею на момент підписання анкети-заяви. До того ж, зі змісту паспорта слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації наведеної в паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Отже зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про можливі умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем паспорта споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг не свідчить про укладення кредитного договору. Крім того, інформація, яка зазначена в паспорті споживчого кредиту, зберігає чинність та є актуальною з 23 червня 2020 року по 07 липня 2020 року, проте, як слідує з розрахунків заборгованості та виписки з особового рахунку, банк продовжував нараховувати та списувати з карти позичальника проценти поза межами даного строку. Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави стягувати з відповідача проценти, передбачені паспортом споживчого кредиту, який втратив чинність. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції правової позиції, викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, є помилковими. Відтак доводи апеляційної скарги в частині непогодження сторонами умов кредитування враховані судом першої інстанції. Як встановлено місцевим судом з наданої позивачем виписки по рахунку, ОСОБА_1 протягом майже 9 років активно користувався наданими у кредит коштами: знімав готівку, розплачувався карткою у магазинах, кав`ярнях, здійснював безготівковий переказ коштів, що спростовує доводи представника відповідача про відсутність доказів того, що відповідач отримував у кредит кошти та неможливість встановлення розміру заборгованості перед банком. Разом з цим, як свідчить розрахунок заборгованості, наданий суду позивачем, за рахунок тіла кредиту погашалися нараховані відсотки, які сторонами не узгоджувалися і тим самим тіло кредиту штучно збільшувалося. Зокрема, як слідує із розрахунку за рахунок тіла кредиту були погашені відсотки (розмір яких сторонами не узгоджувався) в сумі 14 520,10 грн, відповідно і тіло кредиту збільшилося на цю суму. Зважаючи, що судом не встановлено обумовлення сторонами в письмовому вигляді відсотків, а тому сума відсотків, які погашені за рахунок тіла кредиту в розмірі 14 250,10 грн., не може бути врахована під час розрахунку заборгованості за кредитом. Таким чином, з відповідача на користь Банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 03.02.2011 за тілом кредиту в сумі 14 331 грн. 79 коп. (28 851 грн. 89 коп. 14 520 грн. 10 коп.). При цьому необхідно враховувати, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №

75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 25.05.2021 по справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21). Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, якій надана належна оцінка судом першої інстанції, що спростовує доводи апеляційної скарги. Із виписки також слідує, що відповідач користувався кредитними коштами, а також часто погашав заборгованість. Дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідача баланс станом на дату укладення кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після проведеної з коштами операції). При цьому, відповідач не висловив заперечень щодо змісту виписки, її форми, як і змісту операцій, що в ній відображені. Відповідачем також не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин перевипуску та отримання зазначених в довідці кредитних карток на підставі договору про надання банківських послуг. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині, отже рішення суду першої інстанції є законним, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести на рахунок відповідача. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткач Юрій Анатолійович, залишити без задоволення, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 29 вересня 2022 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. М. Стадник М. В. Матківська