Постанова 4801 № 126/15/22

Справа № 126/15/22 Провадження № 22-ц/801/372/2023 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Губко В. І. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2023 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Стадника І. М., Матківської М. В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Губка В. І. в залі суду в м. Бершадь Вінницької області за відсутності сторін, у цивільній справі № 126/15/22 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У січні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 14 770,92 грн. за кредитним договором № б/н від 28.11.2013 та судові витрати у розмірі 2 270 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 28.11.2013. Відповідач при підписані анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Відповідно до виявленого бажання ОСОБА_1 було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому було збільшено до 17 000 грн. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачеві кредит в розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 22.11.2021 має заборгованість у розмірі 14 770,92 грн., яка складається з наступного: 12 028,73 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 7 687,64 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 4 341,09 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 712,85 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 2 029,34 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно з ст. 625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія. Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що долучені до матеріалів справи Витяг з Умов та правил надання банківських послуг і Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містять підпису позичальника, а тому АТ КБ «Приватбанк» не доведено, що ОСОБА_1 під час підписання анкети-заяви ознайомлювалася саме з цими Умовами та правилами і Тарифами, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28.11.2013. Разом з тим, з наданого розрахунку заборгованості слідує, що за рахунок тіла кредиту погашалися нараховані відсотки (розмір яких сторонами не узгоджувався) в сумі 25 663,74 грн., тим самим збільшувалося тіло кредиту. Отже місцевий суд дійшов висновку, що банк неправомірно та штучно збільшував суму заборгованості, зокрема і тіла кредиту, шляхом нарахування необумовлених сторонами, коштів, а фактично отримані кредитні кошти відповідач повернула у повному обсязі, тому вважав, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту також задоволенню не підлягають. Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його необґрунтованим та незаконним, прийнятим без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права, тому просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідно до якої вона погодилася, що анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, правилами користування карткою, основними умовами обслуговування складають договір надання банківських послуг. Відповідач не зверталася до Банку задля розірвання договору, а навпаки погодилася з його умовами, адже користувалася кредитною карткою, про що свідчать особисто вчинені нею операції по кредитній картці. Крім цього, висновок суду про погашення заборгованості, що зроблений судом без урахування норм 534, 1048 ЦК України, з урахуванням преюдиційного значення встановлених судом обставин позбавляє позивача права на ефективний судовий захист, адже наявність висновку про погашення заборгованості за кредитом, що зроблений судом передчасно та без повного встановлення обставин справи, позбавляє Банк можливості стягнути з позичальника відсотки за ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України, право на які гарантовані законом, та які в даній справі судом не лише не стягувалися, а й не визначалися. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 26 січня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи. Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 упродовж встановленого апеляційним судом строку не надійшов. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з положеннями частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, зазначена справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Оскільки АТ КБ «Приватбанк» рішення суду першої інстанції оскаржує лише у відмовленій його частині, тому в іншій частині рішення суду в силу вимог статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до наступних висновків. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 28.11.2013 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www/privatbank.ua складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом в заяві. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 22.11.2021 має заборгованість у розмірі 14 770,92 грн., яка складається з наступного: 12 028,73 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 7 687,64 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 4 341,09 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 712,85 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 2 029,34 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно з ст. 625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія. Відтак між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, відповідальності за прострочене зобов`язання, подані банком Витяг з Умов та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Визначаючись щодо заявлених вимог, суд звертає увагу, що позивач просить стягнути як тіло кредиту, так і нараховані та прострочені відсотки за користування кредитом. Щодо позовної вимоги про стягнення процентів, то суд зазначає, що, як слідує з розрахунку, заборгованість за нарахованими відсотками становить 712,85 грн, заборгованість за простроченими відсотками становить 2 029,34, які позивач просить стягнути на його користь. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно положень статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Саме такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як встановлено із матеріалів справи, зокрема із анкети-заяви позичальника від 28.11.2013 в ній відсутні його умови щодо строку дії кредитного ліміту, його розміру, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості, а також про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання, прострочення його виконання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. АТ КБ «Приватбанк», звернувшись із вимогою про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за нарахованими та простроченими відсотками. Обґрунтовуючи своє право вимоги в цій частині, а також розмір і порядок нарахування, позивач, крім розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.11.2013 посилається на виписку по рахунку, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, довідку про видані картки, анкету-заяву позичальника, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, які розміщені на банківському сайті www.privatbank.ua, в тому числі і на зміни, які вносилися до них, а також Тарифи, як невід`ємну частину договору, яким визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пені та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо відповідальності за прострочення виконання зобов`язань, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Наданий позивачем витяг із Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанком належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем. За таких обставин, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, відповідальності за прострочене зобов`язання, подані банком Витяг з Умов та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Таким чином, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Викладене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 липня 2019 року у справі №14-131цс19, що згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має ураховуватися судами інших інстанцій. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Відтак висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими та простроченими відсотками є правильним. Також безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 28.11.2013 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Звертаючись в суд з вказаним позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» вказав, що відповідачу після підписання заяви №б/н від 28.11.2013 було відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт в розмірі 5 000 грн. В подальшому кредитний ліміт неодноразово змінювався та максимальний розмір його був встановлений 17 000 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Так, згідно з розрахунком заборгованості за договором № б/н від 28.11.2013, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , та виписки за договором №б/н встановлено, що відповідач користувалася кредитними коштами (знімала та поповнювала рахунок) та всього за період з 28.11.2013 (дати підписання заяви про приєднання б/н від 28.11.2013) по 22.11.2021 нею було витрачено 65 294,83 грн. Згідно з розрахунком заборгованості за договором та виписки за договором №б/н за період з 28.11.2013 по 22.11.2021 ОСОБА_1 здійснювала погашення заборгованості за кредитом та всього сплатила 88 437,64 грн. Разом з тим, з наданого розрахунку заборгованості слідує, що за рахунок тіла кредиту погашалися нараховані відсотки (розмір яких сторонами не узгоджувався) в сумі 25 663,74 грн, тим самим збільшувалося тіло кредиту. Судом першої інстанції встановлено те, що між сторонами не було погоджено розмір процентів, пені та штрафів, строку повернення кредиту (користування ним), а тому колегія суддів вважає, що здійснення зарахування позивачем частини коштів, які проплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитом в рахунок погашення процентів не ґрунтуються на вимогах закону та домовленості сторін, відтак наданий позивачем розрахунок колегія суддів вважає таким, що не ґрунтується на домовленості сторін та не приймає до уваги. Вінницький апеляційний суд враховує також правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 127/6915/19, згідно якого обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що позивачем не надано доказів того, що з Умовам та Правилам надання банківських послуг, Правилам користування платіжною карткою та Тарифами банку, відповідач був ознайомлений та ним вони підписані, а отже, й не доведено правомірність дій банку щодо нарахування відсотків та комісії, які були стягнуті позивачем за рахунок коштів, які вносив відповідач на погашення заборгованості за кредитом. Згідно із положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог у повному обсязі, що позбавляє Банк можливості стягнути з позичальника відсотки за ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України, право на які гарантовані законом, та які в даній справі судом не лише не стягувалися, а й не визначалися, є безпідставними. В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства (частини перша-третя статті 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Проте, вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Такі вимоги не були предметом розгляду суду першої інстанції. Згідно з частиною шостою статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині, отже рішення суду першої інстанції є законним, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести на рахунок позивача. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 384, 389 ЦПК України апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2022 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. М. Стадник М. В. Матківська