Постанова 4811 № 462/3547/22

Справа № 462/3547/22 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В. Провадження № 22-ц/811/2599/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Матяш С.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 13 жовтня 2022 року в складі судді Тімченко О.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, - встановив: У липні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовною заявою до відповідача Держави Україна в особі Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про відшкодування 5 000 000,00 грн. моральної шкоди, заподіяної неправомірним формуванням і направленням ГУ ДПС у Львівській області йому як підприємцю вимог про сплату боргу № Ф-15181-17 від 11 червня 2021 року та № Ф-15181-17 від 18 жовтня 2021 року, а саме визначеної згідно даних інформаційної системи податкових органів заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 11202,26 грн. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20 липня 2022 року справу передано на розгляд Сихівського районного суду м. Львова. Оскаржуваною ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 13 жовтня 2022 відмовлено у відкритті провадження. Не погоджуючись з ухвалою, позивач ОСОБА_1 оскаржив таку в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, порушенням конституційних прав і свобод, перешкоджанням у доступі до правосуддя з підстав не передбачених законом, а також порушенням ст. 6, 13 ЦПК України права на справедливий суд, права на ефективний засіб юридичного захисту. Наголошує, що відмова суду у прийнятті заяви, оформленої відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції покликався на положення про ГУ ДПС у Львівській області, не вказавши при цьому коли і ким таке затверджене, а також джерело походження інформації щодо положення. Також дане положення відсутнє в матеріалах справи. Встановивши, що ГУ ДПС у Львівській області не є юридичною особою та не може бути відповідачем у справі, суд не врахував положень ч.1 ст. 167 ЦК України, за яким держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. При цьому держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Звертає увагу, що згідно із ч.2 ст. 48, ч.4 ст. 58 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенцій через свого представника. Учасники справи в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 2 цієї статті визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. За змістом п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому вказав, що розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Норма «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.186, п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. З`ясувавши, що Головне управління ДПС у Львівській області є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України, немає статусу юридичної особи, а тому не може бути відповідачем у справі, відтак дійшов висновку, що за відсутності сторони відповідача, спір не підлягає розгляду судом взагалі. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. У поданому у липні 2022 року ОСОБА_1 позові до Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ 43968090), останній просив про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок неправомірного формуванням і направленням ГУ ДПС у Львівській області йому як підприємцю вимог про сплату боргу № Ф-15181-17 від 11 червня 2021 року та № Ф-15181-17 від 18 жовтня 2021 року. Згідно з ч.1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, що встановлений законом або договором, чи іншим способом, що є ефективним та не суперечить закону. Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно зі статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). За змістом статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до положень статті 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. У статті 48 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. За положеннями ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому може бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. При цьому держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. За приписами ст.ст. 170, 173,174,176 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади. Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. Держава не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом. Юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад. Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся в суд з позовом до відповідача. За результатом розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Саме до таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірним формуванням і направленням ГУ ДПС у Львівській області йому як підприємцю вимог про сплату боргу, позивач ОСОБА_1 визначив відповідачем Державу Україну в особі ГУ ДПС у Львівській області. При цьому, висновок суду про те, що Головне управління ДПС у Львівській області не є юридичною особою та не може бути відповідачем у справі, оскільки є філією, є помилковим, з врахуванням того, що позивач визначив відповідачем не ГУ ДПС у Львівській області, а державу Україна. В свою чергу, виконання рішень про стягнення коштів з державного бюджету здійснюється Державною Казначейською службою України у відповідності до вимог Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року. Пункт 35 Порядку передбачає, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду. За таких обставин, у випадку прийняття судом рішення про відшкодування особі шкоди за рахунок державного бюджету, Державна Казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів відповідно до покладених на неї законом обов`язків. Отже, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). Суд першої інстанції на вищевикладене уваги не звернув та помилково прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі через те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства через відсутність сторони у цивільному процесі, не врахувавши при цьому, що позивач звернувся до суду з позовом саме до Держави України в особі Головного управління ДПС у Львівській області, а не безпосередньо до Головного управління ДПС у Львівській області. Таким чином, не врахувавши змісту та характеру позовних вимог, підстав заявленого позову, суд помилково відмовив у відкритті провадження у справі, яка підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. З наведеного слідує, що відмова позивачу у відкритті провадження у справі без законних на те підстав, є порушенням конституційних прав в доступі до правосуддя, та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 13 жовтня 2022 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного її тексту. Повний текст постанови складено 31 січня 2023 року Головуючий А.В. Ніткевич Судді С.М. Бойко С.М. Копняк