Постанова 4855 № 640/7306/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7306/21 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА Іменем України 30 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Федотова І.В., Коротких А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Офіса Генерального прокурора, в якому просить стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток як оплату вимушеного прогулу починаючи з 23.07.2020 до 18.02.2021 включно у розмірі 1679254,58 грн за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2020 в адміністративній справі №826/17867/14 про поновлення позивача на публічній службі (роботі) в органах прокуратури. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що більше ніж пів року рішення суду не виконувалось, а лише 14 травня 2021 року позивача поновлено на посаді з 19.02.2021. Отже, період з 23.07.2020 до 18.02.2021 включно є вимушеним прогулом. Відтак, у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботу на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України за період з 23.07.2020 до 18.02.2021. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток як оплату вимушеного прогулу починаючи з 23.07.2020 до 18.02.2021 включно у розмірі 1 673 546,93 грн за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2020 в адміністративній справі №826/17867/14 про поновлення позивача на публічній службі (роботі) в органах прокуратури. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані відсутністю підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді, оскільки норми законодавства передбачають примусове виконання судових рішень на підставі виконавчих листів в порядку Закону України «Про виконавче провадження», при цьому були наявні об`єктивні причини, що унеможливлювали виконання рішення суду про поновлення позивача, оскільки останній був адвокатом, а тому позивач не мав права працювати на прокурорсько-слідчих посадах з огляду на їх взаємну несумісність. Крім того апелянт зазначав про відсутність підстав для застосування коефіцієнтів, визначених п.10 Порядку №100. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2020 в справі №826/17867/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020, позов ОСОБА_1 задоволено: - визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №2507-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення позивача з посади першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; - поновлено позивача на посаді першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року у розмірі 1 130 541,22 грн; - звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року; - звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Наказом Генерального прокурора №154ц від 19.02.2021 поновлено позивача на посаді першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року та вирішено виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць. Позивач вважаючи неправомірними дії Офісу Генерального прокурора щодо затримки в поновленні його на посаді та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2020 в справі №826/17867/14, звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки у виконанні рішення суду, починаючи з 23.07.2020 до 18.02.2021 включно, у розмірі 1679254,58 грн. Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що з 23.07.2020 до 18.02.2021 відповідач не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2020 в справі №826/17867/14 про поновлення позивача на роботі. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Законом України «Про прокуратуру», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Частинами 1, 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7 ст. 235 КЗпП України). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення. Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Пунктами 2, 3 ч.1 ст.371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відповідно до ч.2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Отже, наведеними положеннями визначено окремий вид спеціальної відповідальності суб`єкта (власника, або уповноваженого ним органу) за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Вимога негайного (невідкладного) виконання судового рішення про поновлення на роботі прямо встановлена нормами, зокрема, КАС України та КЗпП України, які є спеціальними кодифікованими нормативно-правовими актами. При цьому, відповідальність за порушення строків поновлення незаконно звільненого працівника (в частині негайного поновлення) прямо визначена ст.236 КЗпП України, яка є нормою прямої дії та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що жодним чином не суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження», ст.65 якого також передбачено негайне виконання рішень про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. З матеріалів справи вбачається, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2020 в справі №826/17867/14 про поновлення позивача було виконано відповідачем лише 19.02.2021, внаслідок чого період затримки виконання рішення про поновлення на роботі становить з 23.07.2020 по 18.02.2021. Апелянт зазначає, що причиною затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді була наявність у позивача статусу адвоката. Так, відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції». Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» несумісною з діяльністю адвоката є, зокрема, робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції». Відповідно до пп.«е» п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону є, зокрема, посадові та службові особи органів прокуратури. Частиною 2 ст.7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності. Таким чином, наведені норми законодавства визначають несумісність статусу адвоката з роботою на посадах в органах прокуратури. В той же час, норми чинного законодавства не визначають неможливість набуття адвокатом статусу працівника або службовця органу прокуратури та визначають обов`язок адвоката у триденний строк з дня виникнення обставин несумісності подати до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності. Отже, наявність у позивача статусу адвоката жодним чином не перешкоджала відповідачу виконати судове рішення про поновлення позивача на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного управління Генеральної прокуратури України. Крім того, порушення будь-яких вимог щодо несумісності мають відповідні наслідки виключно для позивача і жодним чином не звільняють роботодавця від виконання обов`язку щодо поновлення незаконного звільненого працівника на посаді. Посилань апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.04.2021 справа № 826/9606/17, колегією суддів відхиляються, оскільки у вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду досліджувалось питання можливості прийняття працівником прокуратури присяги та набуття ним статусу адвоката із видачею відповідного посвідчення, а тому наведені у вказаній постанові висновки не є релевантними до спірних правовідносин. Колегія суддів звертає увагу, що в результаті встановлення судовим рішенням факту порушення роботодавцем конституційного права особи на працю внаслідок незаконного звільнення, відновлення такого права має відбуватись негайно без будь-якого відтермінування, що закріплено на законодавчому рівні. В той же час, відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. За приписами абз.3 п.3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. У відповідності до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Зважаючи на встановлене, суд також зазначає, що оскільки звільнення позивача було здійснено з порушенням порядку установленого законом, а виконання судового рішення не відбулося, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді, за весь період такої затримки з 23.07.2020 (наступний день після ухвалення Окружним адміністративним судом м. Києва рішення від 22.07.2020 в справі №826/17867/14) по 18.02.2021 (день, що передує дню видачі наказу Генерального прокурора №154ц від 19.02.2021 про поновлення позивача на посаді), що становить 146 робочих днів. Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі №809/4462/15. Крім того, відповідно до п.10 Порядку №100, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Питання застосування п.10 Порядку №100 неодноразово розглядалось Верховним Судом, зокрема у постановах від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 09.11.2021 у справі №826/17790/14, в яких зазначено, що при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо для цього були фактичні підстави (підвищення посадових окладів), суд має врахувати наведену правову норму. В постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №1.380.2019.002126 наведено правовий висновок, що для правильного розрахунку суми, що підлягає стягненню при затримці виконання рішення про поновлення на роботі необхідно враховувати, - чи мало місце збільшення посадових окладів державних службовців одночасно зі зміною структури заробітної плати за вказаний період. Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №640/7825/19. Згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 03.07.2020 №21-896зп середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням становила 786,19 грн. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» посадовий оклад заступника начальника управління Генеральної прокуратури України становив 3177,00 грн, що також відображено у листі Офісу Генерального прокурора від 11.12.2017 №18-1844их-17. При цьому, станом на момент поновлення позивача на посаді посадовий оклад позивача був визначений ст.81 Закону України «Про прокуратуру» (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020), відповідно до ч.3 якої посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Згідно з листом Офісу Генерального прокурора від 24.04.2020 №27/3-1777вих-20 з 26.03.2020 розмір посадового окладу заступника начальника управління становить 46318,00 грн. Отже, розрахунок встановленого п.10 Порядку №100 коефіцієнту середнього заробітку здійснюється наступним чином 46318,00 грн / 3177,00 грн та складає 14,58, який підлягає застосуванню при визначенні розміру середнього заробітку позивача за період затримки виконання рішення про поновлення на посаді. Суд першої інстанції вірно вказав, що врахування наступного підвищення посадового окладу позивача з 01.01.2021 є безпідставним, оскільки п.10 Порядку №100 був скасований згідно з пп.6 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213, яка набрала чинності 12.12.2020, а тому він підлягає до застосування у спірних правовідносинах за період до 12.12.2020 в частині подальшого збільшення коефіцієнту в разі підвищення посадового окладу за проміжок часу, протягом якого роботодавцем не було виконано судове рішення про поновлення на посаді незаконно звільненого працівника. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду розраховується наступним чином - 786,19 грн (середньоденна заробітна плата) х 14,58 (коефіцієнт підвищення посадового окладу) х 146 (робочих днів за період з 23.07.2020 до 18.02.2021) і становить - 1673546,93 грн, які підлягають стягненню з Офісу Генерального прокурора (до зміни назви - Генеральна прокуратура України). Разом із тим колегія судді не може погодитись з наведеним розрахунком, оскільки суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, однак із помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права в частині подальшого підвищення коефіцієнту розміру середньоденної заробітної плати після скасування п.10 Порядку №100 при здійсненні розрахунку середнього заробітку. Судом першої інстанції було зазначено, що п.10 Порядку №100 був скасований згідно з пп.6 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213, яка набрала чинності 12.12.2020, а тому він підлягає до застосування у спірних правовідносинах за період до 12.12.2020, однак застосував відповідний коефіцієнт, застосування якого даний пункт передбачає, за весь спірний період. На переконання колегії суддів, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду розраховується наступним чином - 786,19 грн (середньоденна заробітна плата) х 14,58 (коефіцієнт підвищення посадового окладу) х 100 (робочих днів за період з 23.07.2020 до 12.12.2020), що становить 1146265,02 грн, та 786,19 грн (середньоденна заробітна плата) х 46 (робочих днів за період з 13.12.2020 до 18.02.2021), що становить 36164,74 грн. Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, який підлягають стягненню з Офісу Генерального прокурора (до зміни назви - Генеральна прокуратура України) становить 1182429,76 грн. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення в частині розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, який має бути стягнуто на користь позивача. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, який має бути стягнуто на користь позивача. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток як оплату вимушеного прогулу починаючи з 23.07.2020 до 18.02.2021 включно у розмірі 1 182 429,76 грн (один мільйон сто вісімдесят дві тисячі чотириста двадцять дев`ять гривень 76 копійок) за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2020 в адміністративній справі №826/17867/14 про поновлення ОСОБА_1 на публічній службі (роботі) в органах прокуратури». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя І.В. Федотов Суддя А.Ю. Коротких