Постанова 4855 № 320/1838/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/1838/22 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2024 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М., за участю секретаря Кірієнко Н. Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі, за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив: - визнати неправомірною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в період з 30.09.2020 по 27.09.2021, яка полягає в невиконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 в частині його негайного виконання про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 30.09.2020 по 27.09.2021 у розмірі 597392,32 грн.; - стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 6881,93 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в період з 30.09.2020 по 27.09.2021, яка полягає в невиконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 в частині його негайного виконання про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 30.09.2020 по 27.09.2021 у розмірі 597392 грн 32 коп. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта мотивовані тим, що судом не встановлено вину роботодавця у не виданні наказу про поновлення працівника на роботі. Вказано, що позивач із заявою про добровільне виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2020 в частині поновлення на посаді, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді прокурора, до Офісу Генерального прокурора не звертався. Крім того зазначено, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права при визначені суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та невірно застосовано положення п. 10 розділу II Порядку №

100. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову. Позивач в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, спірне рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу від 23.10.2014 №2519-ц, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 №2519-ц про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України; - поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1226155,00 грн; - допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16525,00 грн. Не погоджуючись із визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач подав апеляційну скаргу. Зазначене рішення, також було оскаржене відповідачем. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 залишено без змін. В подальшому, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просив суд: скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги та змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 в мотивувальній частині: стосовно висновку про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача складає: 1226155,00 грн., врахувавши обґрунтування, що міститься у касаційній скарзі. За результатом касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 30.06.2021 у справі № 826/17798/14 скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 у частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та направив справу в цій частині на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. Наказом Генерального прокурора від 28.09.2021 № 1405ц позивача поновлено на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України з 24.10.2014. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 826/17798/14 позов ОСОБА_1 задоволено частково: - стягнуто з Офісу Генеральної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 29 вересня 2020 року у розмірі 5002288,33 грн. - допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 50687,70 грн. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 826/17798/14 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року змінено, викладено абзац 2 резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_1 з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 29 вересня 2020 року в сумі 1 315 213,59 грн». Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 50 687,70 грн. На думку позивача, внаслідок протиправної бездіяльності з 30.09.2020 по 27.09.2021 Офісом Генерального прокурора безпідставно та незаконно затримано виконання рішення суду щодо, зокрема, поновлення на посаді. З огляду на викладене позивач вважає, що час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 починається з 30.09.2020 та закінчується днем, що передував виконанню рішення - 27.09.2021. Вважаючи, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з 30.09.2020 по 27.09.2021, останній звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки звільнення позивача було здійснено з порушенням порядку установленого законом, а виконання судового рішення не відбулося, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді, за весь період такої затримки з 30.09.2020 по 27.09.2021. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частин першої і сьомої статті 235 КЗпП України (в редакції, чинній на момент вирішення справи про звільнення позивача) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України). Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно. Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. За змістом частини четвертої статті 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Крім того, за приписами частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Положеннями статті 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі, а також визначено випадки, за яких додержання письмової форми є обов`язковим. Частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах. На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції». Так, спірні правовідносини, які склались у цій справі, виникли внаслідок невиконання негайно Офісом Генерального прокурора рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 та непоновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до цього рішення. З аналізу вищевказаних положень КАС України та КЗпП України висновується, що звільнений без законної підстави працівник підлягає поновленню на попередній роботі. Роботодавець зобов`язаний виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі добровільно і негайно шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. В разі невиконання рішення суду в добровільному порядку воно підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, передбачено положеннями статті 236 КЗпП України. Така відповідальність на роботодавця покладається незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем. Згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі № 826/17798/14 залишено без змін, ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України. Проте, відповідачем указане судове рішення виконано лише 28.09.2021 (наказ Генерального прокурора від 28.09.2021 № 1405ц, підстава: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021, постанова Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 826/17798/14). Отже, відповідачем допущено затримку виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді, що, в свою чергу, відповідно до приписів статті 236 КЗпП України тягне за собою обов`язок виплатити останньому середній заробіток за весь час затримки. З огляду на викладене, час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 починається з 30.09.2020 (наступний день після проголошення судового рішення) та закінчується днем, що передував виконанню рішення, 27.09.2020. Отже, позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з 30.09.2020 по 27.09.2021, оскільки вказаний період є часом затримки виконання судового рішення щодо поновлення позивача на посаді. Судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги доводи відповідача стосовно неможливості негайного виконання ним судового рішення про поновлення позивача на посаді через здійснення ним адвокатської діяльності, оскільки негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, зокрема, заняття ним адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. Безпідставними є твердження апелянта про неподання позивачем заяви на підставі статей 21, 24 КЗпП України, яка б свідчила про його бажання та волевиявлення бути поновленим на роботі, оскільки ці правові норми визначають правила поведінки особи у правовідносинах щодо укладення трудового договору, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 640/10445/21. Щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення, то відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (Порядок № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. У відповідності до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Оскільки звільнення позивача було здійснено з порушенням порядку установленого законом, а виконання судового рішення не відбулося, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді, за весь період такої затримки з 30.09.2020 (наступний день після ухвалення Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14) по 27.09.2021 (день, що передував виконанню рішення), що становить 248 робочих днів. Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі № 809/4462/15. Колегія суддів відхиляє твердження апелянта стосовно того, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права при визначені суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та невірно застосовано положення п. 10 розділу II Порядку № 100, який був чинний до 12.12.2020, позаяк згаданим пунктом передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Питання застосування пункту 10 Порядку № 100 неодноразово розглядалось Верховним Судом, зокрема у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14, від 09.11.2021 у справі № 826/17790/14, в яких зазначено, що при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо для цього були фактичні підстави (підвищення посадових окладів), суд має врахувати наведену правову норму. Для правильного розрахунку суми, що підлягає стягненню при затримці виконання рішення про поновлення на роботі необхідно враховувати, чи мало місце збільшення посадових окладів державних службовців одночасно зі зміною структури заробітної плати за вказаний період. Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 640/7825/19. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідачем в доводах апеляційної скарги не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України. Так, як встановлено в судових рішення у справі № 826/17798/14 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 826/17798/14), відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 15.11.2021 № 21-802зп, середня заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням (серпень - вересень 2014 року) складала 17 351,25 грн; середньоденна заробітна плата складала 826,25 грн. Згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 15.10.2020 № 21-1198зп з 01.12.2015 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» підвищено розмір посадового окладу за посадою, яку обіймав позивач, у зв`язку з чим коефіцієнт підвищення його посадового окладу становить 1,29. Згідно з вищевказаним листом Офісу Генерального прокурора з 06.09.2017 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» також підвищено розмір посадового окладу за посадою, яку обіймав позивач, у зв`язку з чим коефіцієнт підвищення його посадового окладу становить 2,26. Так, в судових рішення у справі № 826/17798/14 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 826/17798/14) судами скориговано розмір середньоденного заробітку позивача за період з 06.09.2017 по 29.09.2020 на коефіцієнт підвищення 2,26. Отже, середньоденний заробіток позивача за вказаний період з урахуванням вказаного коефіцієнта підвищення становить 2408,84 грн (1 065,86 грн х 2,26 = 2408,84 грн). Враховуючи висновки, викладені в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 826/17798/14, середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді становить 597392,32 грн (2408 грн * 248 робочих днів), про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Колегія суддів не приймає аргументи Офісу Генерального прокурора про невідповідність визначеної судом першої інстанції суми, яка підлягає стягненню на користь позивача, зокрема й з тих підстав, що представником апелянта не вказано, яка конкретна сума підлягала б стягненню за умови вірного, на думку останнього, розрахунку такої суми. Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з тим, що в межах спірних правовідносин позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 826/17798/14 про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 30.09.2020 по 27.09.2021 у розмірі 597392 грн 32 коп. Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: О. М. Ганечко Я. М. Василенко Повний текст постанови складено 18.03.2024.