Постанова Одеський апеляційний суд № 496/5111/20

Номер провадження: 22-ц/813/2535/23 Справа № 496/5111/20 Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О. Доповідач Дришлюк А. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31.01.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомарецького М.М., Громіка Р.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Одесі справу за апеляційною скаргою адвоката Вілько Наталії Георгіївни в інтересах Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про стягнення страхового відшкодування, ВСТАНОВИВ: Позивачка звернулася до суду з позовом, збільшивши позовні вимоги 22.02.2021 року, просила стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування у розмірі 62595 грн, витрати на професійну правничу допомогу - 12000 грн. Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 водій ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у АТ «СК «Інго», керуючи спеціалізованим вантажним сідловим тягачем «Volvo FH 480», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по об`їзній автодорозі у напрямку с. Усатове Біляївського району Одеської області, здійснив наїзд на пішохода - її сина ОСОБА_3 , який від отриманих травм помер в автомобілі швидкої допомоги, а відповідач, сплативши 50% страхового відшкодування від загального розміру моральної шкоди, відмовляється сплатити на її користь інші 50% та витрати на спорудження надгробного пам`ятника загиблого, які в межах страхового відшкодування складають 50076 грн. Вважає, що вказана відмова у виплаті 50% страхового відшкодування та витрат на спорудження надгробного пам`ятника загиблого є необґрунтованою на підставі п. 36.3 ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно п. 36.3 ст. 36 вказаного Закону у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди за кількістю таких осіб. У постанові про закриття кримінального провадження від 20.12.2019 року, яке було зареєстроване за фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди, інформація щодо наявності умислу потерпілого чи непереборної сили у настанні дорожньо-транспортної пригоди - відсутня. Вважає, що відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у даній дорожньо-транспортній пригоді покладається на водія транспортного засобу, за участю якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, а в даному випадку - на страховика забезпеченого транспортного засобу - АТ «СК «Інго» в повному обсязі. Також позивачка зазначила, що оскільки відповідачем було прострочено виплату страхового відшкодування він має сплатити на її користь пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, 3% річних та інфляційні втрати за весь період прострочки (а.с. 1-27). Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 15 листопада 2021 року позовні вимоги було вирішено задовольнити в повному обсязі (а.с. 137-142). Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Вілько Наталія Георгіївна в інтересах Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просила суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на ст. 1166 та ст. 1193 ЦК України, та відповідно зазначає, що ОСОБА_3 є особою відповідальною за збиток, що мав місце в результаті дорожньо-транспортної пригоди, а відтак правомірним є застосування Страховиком ст. 36.3 Закону, яка судом при ухваленні відповідного рішення застосована не була. Апелянт також стверджує, що оскільки ОСОБА_3 є відповідальним за заподіяну шкоду, тому відповідачем правомірно застосовано ст. 36.3 Закону та визначено розмір страхового відшкодування з дотриманням вимог Закону, в тому числі щодо сплати відшкодування в подальшому витрат на поховання у розмірі 25038,0 грн. Окрім того, на думку апелянта, задовольняючи вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд не здійснив оцінку розумності їх розміру та складності даної справи, в тому числі позбавив можливості відповідача надати свої вимоги та заперечення щодо вимог про відшкодування правової допомоги, оскільки останньому докази, що обґрунтовують такі витрати навіть не надсилалися (а.с. 160-165). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.02.2022 року було відкрито апеляційне провадження та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 173-175). 21.09.2022 року на адресу суду надійшов відзив від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на апеляційну скаргу АТ «Страхова компанія «Інго», в якому зазначав, що не погоджується із апеляційною скаргою відповідача, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає виконанню. Також стверджує, що судом першої інстанції правильно не застосовано норми п. 36.3 ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки шкода пов`язана зі смертю потерпілого відшкодовуються незалежно від вини, адже пішохід не є джерелом підвищеної небезпеки, а тому наявність чи відсутність вини пішохода у настанні дорожньо-транспортної пригоди не може бути підставою для покладення на нього зобов`язання по відшкодуванню шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (а.с. 183-190). З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши наявні матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , керуючи спеціалізованим вантажним сідловим тягачем «Volvo FH 480», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по об`їзній автодорозі у напрямку с. Усатове Біляївського району Одеської області, здійснив наїзд на пішохода - ОСОБА_3 , котрий від отриманих травм помер в автомобілі швидкої допомоги (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 ). Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 , в графі матір зазначено - ОСОБА_1 , батько - ОСОБА_5 (а.с. 14). 20.12.2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160000000744 від 27.07.2019 року було закрито, у зв`язку з встановленням відсутності в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України (а.с. 8-11). Цивільна-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в Акціонерному товаристві «Страхова компанія «Інго» (а.с. 12). 22.06.2020 року представником позивача - ОСОБА_6 було направлено Акціонерному товариству «Страхова компанія «Інго» заяву про виплату страхового відшкодування, згідно якого просить відшкодувати належне страхове відшкодування у межах встановленого ліміту у розмірі 25038,0 грн (а.с. 6-7). 27.11.2020 року представник позивача повторно звернувся до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» із заявою про виплату страхового відшкодування, згідно якої просить здійснити ОСОБА_1 виплату страхового відшкодування, а саме - витрати по встановленню надгробного пам`ятника у розмірі 57000,0 грн. До заяви було долучено: товарний чек від 14.10.2020 року на суму 57000,0 грн; акт приймання-передачі виконання робіт від 14.10.2020 року; витяг з реєстру платників єдиного податку ФОП « ОСОБА_7 » та фотографії встановленого пам`ятника (а.с. 22-27). Позивачем також було долучено досудову вимогу про виплату страхового відшкодування, зі змісту якої вбачається прохання провести виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 12519,0 грн та сплатити пеню за весь період прострочення виплати страхового відшкодування з 15.10.2020 року по 29.10.2020 року (а.с. 28-30). Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що не підлягає застосування до спірних правовідносин положення п. 36.3 ст. 36 Закону, відповідно до яких у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, оскільки шкода пов`язана зі смертю потерпілого відшкодовується в незалежності від його вини. Оскільки смерть потерпілого настала в результаті наїзду на нього одного автомобіля, який у даній дорожній обстановці не зміг вчасно зупинитися в результаті виходу потерпілого на проїзну частину та враховуючи, що законодавством передбачено відшкодування шкоди внаслідок смерті потерпілого в незалежності від його вини, вона, на думку суду, повинна відшкодовуватися у повному обсязі. Отже, відповідач неправомірно здійснив ділення страхової виплати належної позивачу на дві частини, а тому є всі підстави для стягнення з нього недоплаченої страхової виплати. Апеляційний суд частково не погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За положенням ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода також полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України). Згідно ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки (постанова ВС від 26.04.2022 року по справі №184/1641/20). Згідно ст. 27.3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , керуючи спеціалізованим вантажним сідловим тягачем «Volvo FH 480», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по об`їзній автодорозі у напрямку с. Усатове Біляївського району Одеської області, здійснив наїзд на пішохода - ОСОБА_3 , котрий від отриманих травм помер в автомобілі швидкої допомоги (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 ). Позивачка - ОСОБА_1 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 являється матір`ю померлого ОСОБА_3 та згідно долученої довідки від 30.04.2020 року (виписки з домової книги про склад сімї та реєстрацію) проживала за адресою: АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_5 та померлим ОСОБА_3 , тому відповідно має право на таке відшкодування. 15.10.2020 року Акціонерним товариством «Страхова компанія «Інго» було проведено виплату відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 12519,0 грн, що становить 50 % від визначеної суми, що підлягала виплаті саме матері потерпілого та відповідно зазначеної в страховому акті № 2886674 від 07.10.2020 року, згідно платіжного доручення № 16411 (т. 1, а.с. 93, 94). Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено в повному обсязі, а саме щодо стягнення суми недоплаченого відшкодування, витрат понесених на поховання та встановлення надгробного пам`ятника та судових витрат на правничу допомогу. Разом з тим, апелянт стверджує, що судом першої інстанції не враховано в даному випадку положення ч. 2 ст. 1193 ЦК України, згідно якого, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, у зв`язку із чим слід зазначити. Згідно п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 року, питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху. Разом з тим, зі змісту наявної в матеріалах справи постанови про закриття кримінального провадження від 20.12.2019 року вбачається, що кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 27.07.2019 року було закрито у зв`язку із встановленням відсутності в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України. Також згідно вказаної постанови було встановлено, що причиною дорожньо-транспортної пригоди, яка призвела до смерті пішохода ОСОБА_3 виявилися порушення самим пішоходом Правил дорожнього руху України, а саме п. 4.4 та 4.14 та, окрім того, також перебування в стані алкогольного сп`яніння, що позбавило можливості адекватно сприймати навколишню дорожню обстановку та своєчасно реагувати на її зміну, та відповідно саме дії пішохода перебувають у причинному зв`язку із дорожньо-транспортної пригодою. Тобто, з вищенаведеного в сукупності вбачається, що саме груба необережність пішохода стала причиною дорожньо-транспортної пригоди, а тому відповідно встановлена у відповідності до положень ст. 27.3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» сума відшкодування підлягає в даному випадку зменшенню Страховиком, проте не є причиною у її повному відмовленні чи поділу навпіл відповідно до п. 36.3 ст. 36 Закону, оскільки, як правильно було встановлено судом першої інстанції, положення пункту зазначеної статті стосуються випадків здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох об`єктів підвищеної небезпеки (ст. 1188 ЦК України). Разом з тим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Тому відповідно, враховуючи вищенаведене в сукупності та оскільки позивач являється матір`ю потерпілого ОСОБА_3 , смертю якого була нанесена позивачеві непоправна шкода, апеляційний суд у відповідності до вищезазначених вимог розумності та справедливості, приходить до висновку, що розмір недоплаченого страхового відшкодування ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України підлягає зменшенню та відповідно апеляційний суд вважає частка моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню становить 10015,2 грн. Зазначене узгоджується із висновками ВС, які містяться в постановах від 15.06.2022 року по справі № 748/702/21, постанова від 18.03.2021 року по справі № 373/2298/17, постанова від 17.05.2022 року по справі № 210/5475/20, постанова від 27.01.2021 року по справі № 607/15258/19. При цьому, за положення ч. 3 ст. 1193 ЦК України, вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (частина третя статті 1193 ЦК). Згідно ст. 27.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Позивачем, в свою чергу, була долучена відповідна копія заяви адвоката Шелепінського Ореста Михайловича, котрий діє в інтересах ОСОБА_1 про долучення документів та виплату страхового відшкодування, згідно якого останній 27.11.2020 року звертався до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» з вимогою про виплату страхового відшкодування витрат понесених на встановлення надгробного пам`ятника та у відповідності до вищезазначеної статті 27.4 було долучено пакет документів, а саме - товарний чек на суму 57000,0 грн від 14.10.2020 року; акт приймання-передачі виконаних робіт від 14.10.2020 року; копія витягу з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_7 ; та безпосередньо фото встановленого надгробного пам`ятника ОСОБА_3 . Згідно матеріалів справи, страховиком відповідних відшкодувань, понесених ОСОБА_1 на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, не здійснювалося, а тому, як правильно було встановлено судом першої інстанції, відповідна сума вказаних понесених витрат на встановлення надгробного пам`ятника, підлягає відшкодуванню в повному обсязі (в межах страхового відшкодування), а саме у розмірі - 50076,0 грн та відповдіно не підлягає будь-якому зменшенню. Разом з тим, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, що стосуються задоволення судом першої інстанції позовних вимог щодо стягнення понесених витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного. Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Разом з тим, слід враховувати положення ч. 8 ст. 141 ЦПК України, згідно якого розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). З матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись до суду із відповідними позовними вимогами, було надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, котрі позивач має понести в процесі розгляду справи. В подальшому представником позивача - адвокатом Ільків Миколою Миколайовичем було надано до суду детальний опис наданий послуг із зазначенням вартості надання кожної окремої послуги та відповідно квитанцію до прибуткового касового ордера № 114 від 01.04.2021 року щодо сплати 11000,0 грн за вказані послуги на підставі договору про надання правової допомоги № 28.10.20 від 27.10.2020 року (а.с. 110-112), а тому відповідно, оскільки позивачем в повному обсязі було надано належні докази понесених витрат на правничу допомогу, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню. Слід також зазначити, що доводи апелянта в цій частині гуртуються виключно на неврахуванні судом першої інстанції положень ч. 9 ст. 83 ЦПК України, за якою копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи, та прийнятя до уваги докази, які відсутні у відповідача, порушивши тим самим принцип змагальності та відповідно можливості відповідача надати свої пояснення на спростування наявності підстав для задоволення позову в цій частині. При цьому, зазначений пакет документів також було направлено також на адресу відповідача по справі - Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» у відповідності до ч. 9 ст. 83 ЦПК України, в підтвердження чого в матеріалах справи наявний фіскальний чек про відправлення від 01.04.2021 року на адресу відповідача, що відповідно спростовує зазначені доводи апелянта (а.с. 109). Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, оскільки доводи апелянта знайшли своє часткове підтвердження в матеріалах справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15.11.2021 року відповідно до ст. 376 ЦПК України змінити. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргуадвоката Вілько Наталії Георгіївни в інтересах Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» - задовольнити частково. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 листопада 2021 року - змінити в частині розміру страхового відшкодування. Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» (код ЄДРПОУ - 16285602, адреса місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 33, м. Київ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 18.11.1996 року народження, РНОКПП: НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) страхове відшкодування у розмірі 60091 (шістдесят тисяч дев`яносто один) грн 20 копійок. В іншій частині залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький