Постанова Західний апеляційний господарський суд № 907/363/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" січня 2023 р. Справа №907/363/22 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого - судді Кравчук Н.М. суддів Кордюк Г.Т. Скрипчук О.С. секретар судового засідання Гавриляк І.В. розглянувши апеляційну скаргу Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства за вих. №431 від 21.11.2022 (вх. № ЗАГС 01-05/2954/22 від 30.11.2022) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.11.2022 (суддя Андрейчук Л. В., повний текст складено 04.11.2022) у справі № 907/363/22 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпаттяенергозбут, м. Ужгород до відповідача: Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, м. Хуст, Закарпатська область про стягнення заборгованості в розмірі 548 836,19 грн, за участю учасників справи: від позивача: Боднар А.М. від відповідача: не з`явилися, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення заборгованості в розмірі 548 836,19 грн, з яких: 514 980,79 грн за спожиту електричну енергію, 30 299,92 грн інфляційних втрат, 3 555,48 грн 3% річних. В процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з частковою сплатою боргу відповідачем в сумі 44 980,79 грн, яка прийнята судом першої інстанції до розгляду. Відтак, з урахуванням зменшення позовних вимог предметом спору є сума 503 855,40 грн, в т.ч. 470 000,00 грн сума основного боргу, 30 299,92 грн - інфляційних втрат та 3 555,48 грн 3% річних. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 04.11.2022 у справі № 907/363/22 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на користь ТзОВ «Закарпаттяенергозбут» 470 000,00 грн суму основного боргу, 30 299,92 грн - інфляційні втрати, 3 555,48 грн 3% річних та 7 557,48 грн судового збору. Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції встановив, що відповідачем порушено умови договору про постачання електричної енергії в частині своєчасної оплати за спожиту електричну енергію, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість ( з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог ) 470 000,00 грн. Оскільки відповідачем порушено строки, визначені в договорі, оплати вартості спожитої електричної енергії, позивач правомірно скористався своїм правом на застосування ст. 625 ЦК України та нарахував 3% річних та та інфляційні втрати. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Хустським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства подано апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що жодних додаткових угод на збільшення ціни договору між сторонами не укладалось, а укладання додаткових угод на суму більшу ніж 20% від суми основного договору є порушенням ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Також апелянт зазначає, що підписання Актів приймання-передавання товарної продукції не є беззаперечним доказом визнання відповідачем заборгованості. Звертає увагу суду на те, що згідно з ПКМ України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» забороняється нарахування та стягнення неустойки, інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену внаслідок несвоєчасного внесення плати за житлово-комунальні послуги. ТзОВ «Закарпаттяенергозбут» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому апелянт зазначає, що доводи апеляційної скарги суперечать його попередній поведінці та свідчать про недобросовісність такої, та спрямовані на фактичне уникнення виконання своїх зобов`язань за укладеним договором. Зокрема, позивач заперечує твердження апелянта про неправомірне збільшення ціни договору, покликаючись на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та зазначає, що на підставі укладених додаткових угод про збільшення ціни договору надсилались відповідачу відповідні рахунки з Актами приймання-передавання, які відповідачем частково оплачені. Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач зазначив, що дана стаття не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, що і зазначено судом першої інтенції в оскаржуваному рішенні, а тому правомірно застосовані позивачем та задоволені судом. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2022 справу № 907/363/22 розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, судді: Кордюк Г.Т. та Скрипчук О.С. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства за вих. №431 від 21.11.2022 (вх. № ЗАГС 01-05/2954/22 від 30.11.2022) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.11.2022 у справі № 907/363/22, розгляд справи призначено на 17.01.2023. 17.01.2023 представник позивача в судове засідання прибув, скориставшись засобами відеоконференцзв`язку, проти апеляційної скарги заперечив з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу. Представник відповідача участі уповноваженого представника в судовому засіданні 17.01.2023 не забезпечив, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача. Суд апеляційної інстанції у відповідності до ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасника справи, який прибув в судове засідання, Західний апеляційний господарський суд встановив таке. 10.02.2021 між «Закарпаттяенергозбут» (постачальник) та ТзОВ «Хустським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства (споживач) укладено договір № 250019/1-34 про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до 2.1 якого постачальник продає електричну енергію (09310000-5) (ДК 021:2015) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії (п.2.2 договору). Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залужно від реального фінансування видатків на потреби в електроенергії (п.2.3 договору). Суд зазначає, що ТзОВ «Закарпаттяенергозбут» було утворене під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу, тому на нього відповідно до п. 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» покладено обов`язок з 1 січня 2019 року виконувати функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території (перелік суб`єктів господарювання, створених у результаті здійснення заходів з відокремлення розміщений на офіційному веб-сайті НКРЕКП за посиланням http://www.nerc.gov.ua/news=7842. На підставі вказаного закону та відповідно до умов укладеного договору про постачання електричної енергії споживачу № 250019/1-34 від 10.02.2021 позивач здійснював постачання електричної енергії на об`єкти відповідача. Споживачем підписано заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу з переліком об`єктів (точок комерційного обліку), на які здійснювалось постачання електричної енергії, а також комерційну пропозицію. В подальшому сторонами за договором укладались додаткові угоди №№1-10, з яких вбачається, що сторонами поступово збільшувались в допустимих межах ціни за послуги з постачання електричної енергії, а також перераховувалось фінансування Хустського ВУВКГ, що складається з бюджетних та власних коштів. Так, додатковою угодою №8 сторони збільшили суму договору, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми визначеної в договорі, а саме на 700 000,00 грн, на період до 28 лютого 2022 року включно. Як зазначає позивач, на виконання умов договору та додаткових угод позивачем у період січня по лютий 2022 року виставлялися відповідачу рахунки: за розрахунковий період січень 2022 за договором №250019/1-34 від 10.02.2021 - рахунок ПЕЕ №250019/1/1 від 01.02.2022 з актом прийняття-передавання на суму 449 654,83 грн; Заборгованість по Рахунку ПЕЕ №250019/1/1 від 01.02.2022 частково була погашена на суму 350 000,00 грн, відтак, 449 654,83 грн 350 000,00 грн = 99 654,83 грн - залишок боргу відповідача по рахунку ПЕЕ №250019/1/1 від 01.02.2022; за розрахунковий період лютий 2022 за договором №250019/1-34 від 10.12.2021- рахунок ПЕЕ №250019/2/1 від 01.03.2022 з актом прийняття-передавання на суму 415 325,96 грн. На підтвердження обґрунтованості виставлених відповідачу позивачем рахунків з оплати спожитої електричної енергії за розрахункові періоди січень - лютий 2022, останнім було направлено відповідному ОСР - ПрАТ ЗАКАРПАТТЯОБЛЕНЕРГО (провадить діяльність з розподілу електричної енергії на підставі ліцензії, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 27.11.2018 №1534) лист «Про надання інформації» №001-21/1599 від 26.04.2022. У наданій відповіді в листі «Щодо надання інформації» № 154-25/2701 від 27.04.2022 ПрАТ «ЗАКАРПАТТЯОБЛЕНЕРГО» підтвердило надання Товариству даних щодо обсягів електричної енергії, що була спожита Хустським ВУВКГ за періоди січень-лютий 2022 року. Зазначені дані стали підставою для формування споживачу вищевказаних платіжних документів на оплату вартості спожитої електричної енергії у відповідних періодах. Враховуючи вищенаведене, заборгованість відповідача за використану електричну енергію на момент звернення позивача до суду становила 514 980,79 грн (99654,83 грн залишок боргу + 415325,96 грн за період лютий 2022). З матеріалів справи вбачається, що позивачем для врегулювання спору в добровільному порядку на адресу органу місцевого самоврядування та відповідачу, який підпорядковується органу місцевого самоврядування, скеровано вимогу про оплату заборгованості за використану (спожиту) електричну енергію, однак, відповідачем заборгованість в сумі 514 980,79 грн так і не була погашена, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами. Слід зазначити, що відповідачем в процесі розгляду справи в суді першої інстанції було сплачено частину боргу в сумі 44 980,79 грн, про що зазначено самим відповідачем у відзиві на позовну заяву, якою останній визнає суму боргу, однак, не згідний з тим, що позивачем не подано в тій частині заяви про зменшення розміру позовних вимог, у звзяку з такою сплатою коштів. Водночас, як зазначено вище, в процесі розгляду справи судом першої інстанції, позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог , у зв`язку з чим основна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 470 000,00 грн, на яку останнім відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано 30 299,92 грн інфляційних втрат та 3555,48 грн 3% річних. При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з приписами статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Судом встановлено, правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору № 250019/1-34 про постачання електричної енергії споживачу. Згідно зі стаття 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним . Положеннями ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України регламентовано, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії". З урахуванням п. 1.1. та п. 2.1 договору слідує, що дані відносини, пов`язані з постачанням електричної енергії на роздрібному ринку електричної енергії, які регулюються, зокрема, Законом України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 року, Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018, (надалі - HPPEE, Правила), іншими нормативно - правовими актами та договорами, що укладені між відповідними учасниками такого ринку. Так, відповідно до абз. 14 п.1.1.2 ПРРЕЕ договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами. Згідно з п.1.2.7 ПРРЕЕ постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку. Відповідно до п.3.1.8 ПРРЕЕ договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції. Згідно з п.3.1.7 ПРРЕЕ договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. Відповідно до п.3.2.6. ПРРЕЕ встановлено, що укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання. Відповідно до пп.2 п. 5.2.2 ПРРЕЕ Постачальник електричної енергії зобов`язаний здійснювати постачання електричної енергії за вільними цінами за договором постачання електричної енергії споживачу та з дотриманням цих Правил, а Споживач електричної енергії, в свою чергу, згідно з положеннями п.1 ч.З ст.58 ЗУ Про ринок електричної енергії та пп. 2 п. 5.5.5 ПРРЕЕ зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів. Приписами ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії», постанови НКРЕКП від 14.03.2018 року № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» визначено, що постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному Правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Згідно ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», пп.1 п. 5.2.1 ПРРЕЕ, електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів. Пунктом 1 ч. 3 ст. 58 Закону України Про ринок електричної енергії, пп. 2 п. 5.5.5. ПРРЕЕ передбачено, що споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів. Розрахунки споживача за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який, як правило, становить календарний місяць відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) (п. 4.19. ПРРЕЕ). Як вбачається з матеріалів справи, сторонами за договором укладались додаткові угоди №№1-10, з яких вбачається, що сторонами поступово збільшувались в допустимих межах ціни за послуги постачання електричної енергії, а також перераховувалось фінансування Хустського ВУВКГ, що складається з бюджетних та власних коштів. Так, додатковою угодою №8 сторони збільшили суму договору, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми визначеної в договорі, а саме на 700 000,00 грн, на період до 28 лютого 2022 року включно. Як зазначалося вище, позивачем на виконання умов договору та додаткових угод у період січня по лютий 2022 року виставлялися відповідачу рахунки з актами прийняття-передавання, відповідно до яких заборгованість відповідача за використану електричну енергію на момент звернення позивача до суду становила 514980,79 грн, проте, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції було сплачено частину боргу в сумі 44 980,79 грн, в зв`язку з чим, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, у відповідача перед позивачем залишився непогашеним борг в сумі 470 000,00 грн. Щодо тверджень відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не врахував умови договору, якими обмежено ціну договору до 500 000,00 грн, а відтак, судом безпідставно взято до уваги додаткову угоду до договору, якою збільшено ціну договору до 700 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем до договору від 10.02.2021 № 250019/1-34 про постачання електричної енергії споживачу укладались додаткові угоди №№1-10, які є підписані та засвідчені печатками сторін, без будь-яких зауважень чи застережень, з яких вбачається, що сторонами поступово збільшувались в допустимих межах ціни за послуги постачання електричної енергії, а також перераховувалось фінансування Хустського ВУВКГ, що складається з бюджетних та власних коштів. Крім того, відповідачем прийнято виставлені позивачем рахунки та здійснено часткові оплати. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що в силу зобов`язання кредитор вправі вимагати виконання обов`язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов`язань у відносинах, що виникли між сторонами. Договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства. З урахуванням вищенаведеного, враховуючи заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог у даній справі , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення основного боргу в сумі 470000,00 грн є обґрунтована та документально підтверджена та підлягає до задоволення. Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, слід зазначити наступне. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Слід зазначити, що інфляційні втрати та 3 % річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24.09.2019 у справі № 912/2828/18. З урахуванням наведеного слідує, що твердження відповідача щодо неправомірного нарахування позивачем на основну суму боргу 3% річних та інфляційних втрат не нараховуються через воєнний стан та є форс-мажорними обставинами, про що зазначено рішенням Торгово-промислової палати, є безпідставними та спростовуються з наступних підстав. Отже, сплата 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Колегія суддів, перевіривши нараховані 3% річних в сумі 3555,48 грн та інфляційні втрати в сумі 30 299,92 грн за весь час прострочення, погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі підлягають до задоволення в повному обсязі так як є правовірними та обґрунтованими. Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Оскільки, апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишається за скаржником. Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд - ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.11.2022 у справі № 907/363/22 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області. Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/. Повний текст складено 26.01.2023. Головуючий-суддя Н.М. Кравчук Судді Г.Т. Кордюк О.С.Скрипчук