Постанова 4857 № 260/6407/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/6407/21 пров. № А/857/13514/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Довгополова О.М., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Закарпатської митниці, на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року (суддя Гаврилко С.Є., час ухвалення 11:37 год., місце ухвалення м.Ужгород, дата складання повного тексту 22.08.2022), в адміністративній справі №260/6407/21 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Закарпатської митниці, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, встановив: У листопаді 2021 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Закарпатської митниці, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2021 року №00000637719; 2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 жовтня 2021 року №00000647719. Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними у зв`язку із правомірністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Закарпатської митниці від 25 жовтня 2021 року №00000637719. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Закарпатської митниці від 25 жовтня 2021 року №00000647719. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що Закарпатською митницею проведена документальна невиїзна перевірка дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів згідно митної декларації типу ІМ 40 ДЕ від 05.03.2018 №UA305200/2018/006205, за результатами якої встановлено, що за вказаною деклараціє розмитнювався товар із застосуванням преференції (зниженої) ставки - 2,5%. На запит митного органу направлена відповідь уповноваженого органу Словаччини щодо не підтвердження достовірності й правильності (точності) складеної експортером декларації інвойс від 27.02.2018 №20180365 і не підтвердження преференційного походження, оформленого на адресу ФОП ОСОБА_1 товару в рамках Протоколу І "Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва" до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27.06.2014 року. Тому, на переконання скаржника, відсутні підстави для оподаткування ввезеного товару при здійсненні його митного оформлення в Україні за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставок ввізного мита. До оформленого позивачем в митному режимі імпорту товару застосовується пільгова ставка ввізного мита (10%), яка застосовується у рамках режиму найбільшого сприяння, установленого Законом України «Про Митний тариф України». Таким чином обґрунтованим та правомірним є висновок відповідача, що за результатами перевірки встановлено порушення пункту 1 статті 16 Протоколу 1 до Угоди, в частині відсутності підтвердження статусу походження товару, ввезеного за декларацією інвойсом як таким, що походить з певної країни в розумінні цього Протоколу та підпадає під дію цієї Угоди, ч.7 ст.36 та ч.1 ст.257, ч.1 ст.270, ч.1 ст.281 МК України, п.190.1 ст.190 ПК України, що діяли на день подання до митного оформлення товару, що призвело до несплати митних платежів в повному обсязі та заниження податкових зобов`язань позивача. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 16.08.2022 та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає, що оскаржуване рішення суду у повному обсязі відповідності нормам матеріального і процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене відповідачем рішення суду залишити без змін. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Судом встановлено наступні фактичні обставини справи. На підставі наказу від 10.09.2021 №280 посадовими особами Закарпатської митниці проведена перевірка ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої 05 жовтня 2021 року Закарпатською митницею складено Акт №0025/21/7.7-19/ НОМЕР_1 "Про результати документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 05 березня 2018 року №UA305200/2018006205№ (далі Акт перевірки) (а.с. 17-31, 77-92). У висновку Акта перевірки зазначено, що документальною невиїзною перевіркою встановлено порушення позивачем: 1) пункту 1 статті 16 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, в частині відсутності підтвердження статусу походження товару, ввезеного за декларацією інвойсом, як такий, що походить з певної країни в розумінні цього Протоколу та підлягає під дію цієї Угоди, статті 36 частини 7, статті 257 частини 1, статті 270, частини 1 статті 281 частини 1 Митного кодексу України від 13 березня № 4495-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 05 березня 2018 року №UA305200/2018006205 на загальну суму 20582,73 грн; 2) статті 190 пункту 190.1 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 05 березня 2018 року №UA305200/2018006205 на загальну суму 4116,55 грн.. На підставі Акта перевірки митним органом сформовані податкові повідомлення-рішення від 25 жовтня 2021 року, а саме: - №00000637719, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами підприємницької діяльності на загальну суду 25728,41 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням 20582,73 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5145,68 грн (а.с. 34-36); - №00000647719, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ з ввезених на митну територію України товарів на загальну суму 5145,69 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями 4116,55 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1029,14 грн (а.с. 37-39). Позивач вважаючи, що відповідачем протиправно сформовані оскаржувані податкові повідомлення-рішення, звернувся із цим позовом до адміністративного суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до статті 61 Податкового кодексу України (далі ПК України), податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом. Підпунктом 41.1.2 п. 41.1 ст. 41 ПК України встановлено, що контролюючими органами є митні органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань митної справи та оподаткування митом, акцизним податком, податком на додану вартість, іншими податками та зборами, які відповідно до податкового, митного та іншого законодавства справляються у зв`язку із ввезенням (пересиланням) товарів на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенням (пересиланням) товарів з митної території України або території вільної митної зони. Згідно із п.41.5 ст.41 ПК України, повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України. Відповідно до п.24 ч.1 ст.4 Митного кодексу України (далі - МК України), митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Пунктом 7 частини 1 статті 336 МК України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів. Згідно із ч.1 ст.345 МК України, документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи. Частиною 3 ст.345 МК України визначено, що митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; 3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території. Положеннями ч.6 ст.345 МК України встановлено, що результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України. Згідно із ч.1 ст.351 МК України, предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств. При цьому, нормами п. 2 ч.2 ст.351 МК України визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України. Згідно із ч.3 ст.351 МК України, документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу. Відповідно до ч.4 ст.351 МК України, документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки. Положеннями ч.5 ст.351 МК України визначено, що присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов`язкова. Згідно із положеннями ст.352 МК України, посадовими особами органів доходів і зборів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України. Відповідно до п.54.4 ст.54 ПК України, у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Згідно із п.п.54.3.6 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях. Аналізуючи наведені правові норми, слід дійти висновку, що митні органи з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг мають право проводити документальні перевірки після завершення процедури митного оформлення та випуску товарів. Підставою для проведення перевірки є, серед іншого, надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться. Згідно частини 5 статті 280 МК України, ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. Відповідно до частини 1 статті 281 МК України, допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. Особливості митного оформлення окремих товарів, що ввозяться громадянами на митну територію України для вільного обігу визначені статтею 377 МК України, згідно якої, товари за товарними позиціями 8701-8707, 8711, 8716 згідно з УКТ ЗЕД, які підлягають державній реєстрації, при ввезенні громадянами на митну територію України або надходженні на митну територію України на адресу громадян у несупроводжуваному багажі або вантажних відправленнях для вільного обігу, незалежно від їх вартості, підлягають письмовому декларуванню та митному оформленню в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, з оподаткуванням ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України, акцизним податком і податком на додану вартість за ставками, встановленими Податковим кодексом України. Відповідно до Закону України Про внесення змін до Закону України Про митний тариф України від 19.09.2013р. №584-VII для товарів за кодом 8701209000 ставка мита складає 10 відсотків. Як зазначалося вище, перевіркою обґрунтованості та законності надання пільг і звільнення від оподаткування товарів, оформлений за МД типу ІМ40ДЕ від 05.03.2018 №UA305200/2018006205 встановлено порушення позивачем пункту 1 статті 16 Протоколу 1 до Угоди в частині відсутності підтвердження статусу походження товару, ввезеного за декларацією інвойсом, як такий, що походить з певної країни в розумінні цього Протоколу та підлягає під дію цієї Угоди, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 20582,73 грн та занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 4116,55 грн.. У акті перевірки зазначено, що документальною невиїзною перевіркою здійснено аналіз електронної копії митної декларації з використанням програмно-інформаційного комплексу АСМО "Інспектор" та встановлено, що в зоні діяльності Закарпатської митниці Держмитслужби відповідачем здійснено митне оформлення імпортованого товару "сідельного тягача для перевезення напівпричепів, з поданням до митного оформлення декларації інвойс та із застосуванням преференційної (зниженої) ставки ввізного мита щодо товарів, які імпортуються з території ЄС та мають преференційне європейське походження, за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставок ввізного мита, передбачених пунктом 1 статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27 червня 2014 року. Керуючись статтею 33 Протоколу І та статтею 32 Доповнення І, у порядку визначеному наказом Держмитслужби України від 13.09.2010 №1050 "Про затвердження Порядку направлення до Держмитслужби звернень митних органів щодо проведення перевірки сертифікатів про походження товарів", Закарпатською митницею ДФС, листом вказаним у підпункті 2.6. акту перевірки, направлено запити для проведення перевірки уповноваженими органами Словацької Республіки відповідних декларацій інвойсів. На вказаний запит листом Державної митної служби України від 15.07.2021 року за №15/15-03/7.7/2749 направлена відповідь уповноваженого органу Словаччини від 15 червня 2021 за №284568/2021-2000102/69Не (вх. ДМСУ №16393/11 від 07.07.2021 року) щодо не підтвердження достовірності й правильності (точності) складеної експортером декларації інвойс від 27.02.2018 року №20180365 і не підтвердження преференційного походження, оформленого на адресу ФОП ОСОБА_1 , товару в рамках Протоколу І до Угоди (а.с. 73-76). Відповідач зазначає, що компетентним органом Словацької Республіки за результатом процесу перевірки декларації інвойс повідомлено митні органи України, що первинна декларація інвойс від 27.02.2018 року за №20180365 не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності (точності), та письмово наведено обґрунтування причин, з яких товар, що експортований з території Європейського Союзу на адресу українського суб`єкта господарювання - ФОП ОСОБА_1 не відповідає вимогам положень Протоколу І щодо "преференційного походження товарів" в рамках Угоди., а тому не може бути застосовано преференційний режим оподаткування товарів на умовах Угоди. Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує, що переміщення товарів преференційного походження через митний кордон України регулюється Угодою про асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами - членами (далі Угода), Протоколом 1 щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва (далі Протокол 1), МК України. В рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки, Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод (стаття 14 Угоди). Положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави походження означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі І до цієї Угоди (Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва) (стаття 26 Угоди). Партія товару означає товари, що або одночасно посилаються від одного експортера одному одержувачу, або зазначені в одному транспортному документі, що регламентує їх відправку від експортера одержувачу, або, за відсутності такого документу, в єдиному інвойсі (стаття 1 Протоколу 1). Товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (а) сертифікат з перевезення товару ЕІЖ. 1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу або (b) у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься декларацією інвойс, надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу (стаття 16 Протоколу 1). Декларація інвойс, зазначена в статті 16 (1) (b) цього Протоколу, може бути складена: (a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро (частина 1 статті 22 Протоколу 1). Митні органи країни експорту можуть надати будь-якому експортерові, що надалі іменуватиметься затвердженим експортером, який часто перевозить товари за цією Угодою, право складати декларації інвойс незалежно від вартості товарів, щодо яких вони складаються. Експортер, який бажає одержати такий дозвіл, повинен надати митним органам усі гарантії, які вони вважатимуть необхідними для підтвердження статусу походження товарів, а також виконання всіх інших умов цього Протоколу (частина 1 статті 23 Протоколу). Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу (частина 3 статті 22 Протоколу 1). Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав (частини 4, 5 статті 22 Протоколу). Підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди (стаття 25 Протоколу 1). Так, при митному оформленні товарів у митній декларації зазначаються: у графі 36 Преференція код звільнення від сплати ввізного мита 410 (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС), передбачений Класифікатором звільнень від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України, який затверджено наказом № 1011; у графі 44 Додаткова інформація/Подані документи/Сертифікати і дозволи код документа про походження товару згідно з Класифікатором документів, затвердженим вищезазначеним наказом. З матеріалів справи слідує, що під час митного оформлення товару за митною декларацією №UA305200/2018/006205 задекларовано та здійснено митне оформлення в режимі імпорту для вільного обігу товар: «Тягач сідельний, для перевезення напівпричепів, двохосьовий, марки: IVECO, модель: STRALIS ACTIVE SPACE, тип: AS 440S45/T/P №(шасі): WJMM1VTH404380521», декларантом подано рахунок-фактуру, де зазначено декларацію інвойс, якою підтверджувалося походження автомобіля з Європейського Союзу (преференційне походження). Тобто, ФОП ОСОБА_1 були подані всі необхідні документи для митного оформлення ввезеного автомобіля відповідно до вимог чинного законодавства. Декларація інвойс повністю відповідала вимогам частин 4, 5 статті 22 Протоколу. Колегія суддів також звертає увагу на те, що у імпортера відсутній обов`язок чи необхідність перевіряти законність дій експортера в момент оформлення та видачі декларації інвойс. Тобто, відповідальність за оформлення та видачу декларації інвойс і правдивість інформації, що в ній зазначена, лежить виключно на експортерові (продавцеві). Також судом враховується, що у митного органу жодних зауважень до наданих документів на підтвердження ввезення автомобіля, оформленого митною декларацією від 05.03.2018 №UА305200/2018/006205, станом на дату ввезення автомобіля та його митного оформлення не було. Крім того, декларація інвойс є офіційними документами у відповідності до якої настають чітко визначені законом юридичні наслідки, тому такі документи потребують встановлення їх у відповідності до закону не чинними, підробленими чи недійсними. Допоки такі документи чи інформація в них не визнані уповноваженими органами чи судом не законними, до них застосовується презумпція правомірності. Апеляційний суд зазначає, що відповідачем не було зазначено обґрунтованих сумнів щодо достовірності декларації інвойсу, що стала підставою для проведення перевірки позивача. Акт, складений за результатами перевірки, а також інші наявні у справі матеріали не містять доказів наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності документів, поданих позивачем для митного оформлення. Разом з цим, висновки контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на преференцію базуються виключно на листі митного органу Словацької Республіки, в якому зазначено, що експортером не надано доказів преференційного походження товару. В даному контексті слід зазначити, що лист уповноваженого органу Словацької Республіки не можна вважати єдиним та беззаперечним доказом порушення саме позивачем митних правил, оскільки останнім до митного оформлення надані всі документи, визначені чинним законодавством, що надані експортером та підтверджують право позивача на преференцію. Виходячи із змісту частини 6 статті 69 МК України, донарахування сум податкових зобов`язань після завершення процедури митного оформлення товарів, можливо виключно в разі умисного подання платником податків недостовірних документів або недостовірної інформації під час митного оформлення. Також зі змісту листа не вбачається підтвердження фіктивності (недійсності) декларації інвойсу чи підтвердження походження товару іншого, ніж ЄС. Крім того, слід зауважити, що надана позивачем декларація інвойс складена відносно саме того транспортного засобу, який проходив процедуру розмитнення, оскільки ідентифікаційний номер транспортного засобу, що зазначений у декларації інвойсі, відповідає вказаному у митній декларації. В свою чергу відповідачем не надано докази визнання недійсними декларації інвойсу чи докази притягнення експортера до відповідальності за фальсифікацію офіційних документів. Варто звернути увагу і га те, що концерн «IVECO S.p.A» (Італія) с європейською компанією. Інформація про цього виробника, його місцезнаходження та місцезнаходження потужностей є від кригою у мережі Інтернет. Тому сумніви про походження даного транспортного засобу не з ЄС є безпідставними. Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що аналізуючи у сукупності положення статті 33 Протоколу 1 варто дійти висновку, що митні органи країни імпорту можуть вирішити призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки (частина 4 статті 33 Протоколу 1). В той же час, якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції. Отже в даному контексті слід зазначити про можливість митного органу відмовити у наданні права на преференцію, однак лише тоді, коли така преференція ще не була надана платнику та, відповідно, ним не використана. При цьому, як свідчать обставини справи, позивачу було надано преференцію при митному оформленні товарів для їх випуску у вільний обіг на території України. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем до митного оформлення надані всі документи, визначені чинним законодавством, що надані експортером та підтверджують право позивача на преференцію, водночас, в матеріалах справи відсутні та митним органом не надано доказів, які б свідчили про подання позивачем недостовірних документів або недостовірної інформації під час митного оформлення ТЗ щодо права на преференцію. Щодо врахування висновку Верховного суду, який міститься у зазначених відповідачем постановах, що ухвалені у справах № 240/7093/19, 260/2805/20 та № 460/8509/21, суд першої інстанції обґрунтовано не застосував до спірних правовідносин з огляду на нетотожність спору, зокрема, у вказаній справі у контролюючого органу відсутнє право відмовляти у праві на преференцію, оскільки таке право вже було використано позивачем. На підставі наведених вище норм матеріального права та обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржені податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. На переконання колегії суддів, всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Закарпатської митниці залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року в адміністративній справі №260/6407/21 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді О. М. Довгополов Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 27.01.2023 року