Постанова КЦС ВС № 824/43/22

Постанова Іменем України 19 січня 2023 року м. Київ справа № 824/43/22 провадження № 61-9402ав22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., за участю: секретаря судового засідання - Коваль А. В. учасники справи: заявник- IEC Industrie Export GmbH (Німеччина), боржник- Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна), розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду (просп. Повітрофлотський, 28, м. Київ) апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі судді Приходька К. П. у справі за заявою IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2021 року в справі №197/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна) про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст заяви У травні 2022 року IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) звернулося до суду з заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду (далі - МКАС) при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2021 року у справі № 197/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна) про стягнення 137 607,83 євро, в тому числі: 132 840,00 євро - основного боргу за поставлену продукцію, 4 767,83 євро - 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а також, відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору та витрат на правову допомогу у розмірі 1 300,00 євро. Заява обґрунтована тим, що рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2021 року в справі № 197/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна) вимоги про стягнення 137 607,83 євро, в тому числі: 132 840,00 євро основного боргу за поставлену продукцію, 4 767,83 євро - 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 132 840,00 євро основного боргу за поставлену продукцію, 4 757,00 євро - 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, 5 439,77 євро - відшкодування витрат з арбітражного збору та 1 300,00 євро - витрат на правову допомогу, а разом 144 336,77 євро. Посилаючись на те, що Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» добровільно рішення не виконує, заявник просив заяву задовольнити. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року заяву IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2021 року в справі № 197/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна) про стягнення 137 607,83 євро, в тому числі: 132 840,00 євро основного боргу за поставлену продукцію, 4 767,83 євро - 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а також, відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору та витрат на правову допомогу у розмірі 1 300,00 євро задоволено. Видано виконавчий лист про стягнення з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH суму в розмірі 144 336,77 євро. Стягнуто з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH суму сплаченого судового збору в розмірі 1 240,50 грн. Ухвала суду мотивована відсутністю, визначених статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статтею 478 ЦПК України, підстав для відмови в задоволенні заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Арбітражна угода не визнана недійсною, боржника було належним чином сповіщено про призначення арбітра та про арбітражний розгляд, рішення не суперечить арбітражній угоді, склад міжнародного комерційного арбітражу та арбітражна процедура відповідали угоді між сторонами, рішення вже стало обов`язковим для сторін, не було скасовано та його виконання не зупинено судом. Суд першої інстанції відхилив посилання боржника на те, що спір, з огляду на його предмет, не міг бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу або визнання та виконання його рішення суперечить публічному порядку України. Аргументи учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, 27 вересня 2022 року ДП «НАЕК «Енергоатом» подало до Верховного Суду апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви IEC Industrie Export GmbH (Німеччина). Судове рішення, прийняте 30 серпня 2022 року Київським апеляційним судом як судом першої інстанції у цій справі з вказівкою про видачу виконавчого листа, призведе до негативних наслідків як для держави Україна в цілому, так і безпосередньо для боржника, який є відокремленим підрозділом державного підприємства в Об`єднаній енергетичній системі України та від сталої роботи якої залежить забезпечення благополуччя, стабільності й безпеки як громадян так і держави в цілому. Апеляційний суд як суд першої інстанції не перевірив дотримання публічного порядку, не застосував норми підпункту «b» частини 2 статті 5 Нью-Йоркської конвенції та неправильно застосував норми маркеру 2 пункту 2 частини 1 статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»; не зважив на те, що положення Нью-Йоркської конвенції та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не пов`язують відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення МКАС із моментом чи періодом укладення арбітражної угоди та доповнень до неї, оскільки положення вищевказаних Конвенції та Закону передбачають однією із підстав відмови саме «порушення публічного порядку»; не врахував, що станом на 30 серпня 2022 року (зокрема), і станом на теперішній час (взагалі), відсутні відповідні нормативно-правові акти України або рішення Національного банку України, за якими дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій (в тому числі і проведення фінансової операції з купівлі валюти) за зовнішньоекономічними договорами, що передбачають поставку в Україну продукції виробництва рф з території рф та оплату продукції, країною походження якої є рф. Для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 2187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» установлений мораторій (заборона) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань. Як станом на 30 серпня 2022 року (дату прийняття судом першої інстанції судового рішення), так і станом на теперішній час, зважаючи на воєнний стан, в Україні діяли і діють норми чинного законодавства, направлені на запобігання порушенню інтересів суспільства та держави, завданню майнових втрат, у тому числі незаконними і безпідставними виплатами, що можуть призвести до виведення заявником свого капіталу за межі України, що буде несумісним із застосованими до нього санкцією, якою є зупинення видаткових фінансових операцій за зовнішньоекономічними договорами, що передбачають поставку в Україну продукції виробництва російської федерації, та які є складовою публічного порядку України. Відповідно, питання про визнання і надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 30 грудня 2021 року у справі №197/2021 (у тому числі щодо оплати продукції, країною походження якої є рф) може бути вирішене після прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором та скасування мораторію (заборони), установленого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації». Апеляційний суд видав виконавчий лист про стягнення загальної суми, більшої ніж було заявлено, в розмірі 144 336,77 євро на користь заявника, не з боржника, а з особи, яке не було ні суб`єктом правовідносин (покупцем) за договором поставки продукції, ні учасником арбітражного процесу, ні учасником судового процесу. Доводи інших учасників справи 25 жовтня 2022 року представник IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) - адвокат Муляр Є. Г. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Рух апеляційної скарги Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі. Витребувано із Київського апеляційного суду матеріали справи № 824/43/22 за заявою IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2021 року в справі №197/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна) про стягнення заборгованості. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17 листопада 2022 року об 11 год. 00 хв. за адресою: просп. Повітрофлотський, 28, м. Київ, із повідомленням учасників справи. Позиція осіб, які брали участь у розгляді справи Представник ДП «НАЕК «Енергоатом» в судове засідання не з`явився, просив визнати поважними причини неявки боржника (ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС») в судове засідання у справі № 824/43/22, призначене на 19 січня 2023 року, та провести за його відсутності; підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, зазначених у скарзі; просив повністю не враховувати заперечення заявника (ІЕС Industrie Export GmbH). Окрім того, представник ДП «НАЕК «Енергоатом» просив розподілити судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, стягнувши їх з заявника на користь ДП «НАЕК «Енергоатом». Представник IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) - Муляр Є. Г. заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на скаргу. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд установив, що 14 лютого 2020 року між ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець) та IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) (постачальник) укладено контракт № 52(2)20ГЕ (від 03 березня 2020 року № 53-121-01-20-09113), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у контракті, поставити, а покупець прийняти і оплатити продукцію (прокладка нікелева) виробництва ТОВ «Танаіс», м. Волгодонськ, росія, загальною вартістю 132 842,00 євро. 02 квітня 2020 року та 09 червня 2020 року постачальник здійснив поставку двох партій продукції на суму 132 842,00 євро. Поставлена продукція була прийнята відповідачем за якістю та кількістю, а також успішно пройшла процедури вхідного контролю на АЕС. Будь-яких зауважень на адресу позивача не надходило. Згідно з умовами пункту 3.3 договору відповідач повинен був оплатити першу партію продукції у строк до 17 травня 2020 року та до 23 липня 2020 року - другу партію. Проте відповідач поставлену продукцію не оплатив. У пункті 10.3 договору поставки продукції від 14 лютого 2020 року (№ 53-121-01-20-09113 від 03 березня 2020 року) передбачено, що якщо сторони не дійдуть згоди при розгляді виниклого спору, спір передається на вирішення у Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України за затвердженим регламентом, кількість суддів - 1, при розгляді спору буде застосовуватися матеріальне право України, мова судочинства - українська. Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2021 року у справі № 197/2021 за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Україна) про стягнення 137 607,83 євро, в тому числі: 132 840,00 євро основного боргу за поставлену продукцію, 4 767,83 євро - 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а також, відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору та витрат на правову допомогу у розмірі 1 300,00 євро визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Вказане рішення в добровільному порядку боржником не виконане. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті

36. Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу - це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України. Відповідно до статті 474 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. Згідно з частиною першою статті 479 ЦПК України за результатами розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд постановляє ухвалу про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення. Відповідно до частини першої статті 482 ЦПК України надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється судом у порядку, встановленому цією главою, з особливостями, передбаченими цією статтею. Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не надає оцінку правильності цього рішення по суті вирішення спору, а перевіряє лише дотримання строків звернення із заявою, дотримання вимог процесуального закону щодо її форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання рішення. Правовідносини щодо надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу врегулюванні статтею V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк), яка набула чинності для України 10 січня 1961 року (далі - Конвенція), статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-ХІІ, та статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», згідно з якими тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти клопотання стягувача. З урахуванням цих положень повинні застосовуватися положення статті 478 ЦПК України. Згідно зі статтею 478 ЦПК України та статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або ґ) рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України. У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що арбітражна угода не визнана недійсною; боржника було належним чином сповіщено про призначення арбітра та про арбітражний розгляд; рішення не суперечить арбітражній угоді; склад міжнародного комерційного арбітражу та арбітражна процедура відповідали угоді між сторонами; рішення є обов`язковим для сторін, не було скасовано та його виконання не зупинено судом. Зі змісту рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2021 року про виконання якого заявлено IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) вбачається, що поставлена продукція була прийнята відповідачем за якістю та кількістю, а також успішно пройшла процедури вхідного контролю на АЕС. Будь-яких зауважень на адресу позивача не надходило. Також до спірних правовідносин МКАС були застосовані положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 рік), що свідчить про те, що договір поставки, щодо якої виник спір, за своєю правовою природою є договором міжнародної купівлі-продажу товарів, а країнами сторін є Україна та Німеччина, які є учасниками Віденської конвенції. Основні моменти, що стосуються договору поставки, регулюються статтями 265-271 ГК України і статтею 712 ЦК України. До питань, не врегульованих цими нормами, можуть застосовуватися положення глави 54 ЦК України про договір купівлі-продажу. За договором поставки постачальник зобов`язується передати (поставити) у встановлений строк покупцю товар, а покупець - прийняти цей товар і сплатити за нього певну суму (стаття 265 ГК України). Тобто як за умовами міжнародного договору так і відповідно до положень національного законодавства, за своєю правовою природою договір поставки є фактично договором купівлі-продажу, зі своїми особливостями, які допомагають відрізнити його від інших господарських договорів. Зокрема: - за договором поставки товар придбавається для використання в господарській діяльності (наприклад, для подальшого продажу). А якщо суб`єкт господарювання (далі - СГ) вирішить реалізувати товари не СГ, то здійснити це він повинен за правилами, установленими для договорів купівлі-продажу (частина шоста статті 265 ГК); - звичайно моменти укладання договору та його виконання не збігаються; - для договору поставки характерні тривалість відносин і періодичність замовлень. Так, договір може бути укладений на рік, на строк більше року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо строк дії в договорі не визначено, він уважається укладеним на рік (частина перша статті 267 ГК); - договором може бути передбачена як поставка товару партіями в певні періоди (обумовлені строки), так і одноразова поставка (обумовлений строк) (частина четверта статті 267 ГК); - за угодою сторін у договорі може бути встановлений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту (частина п`ята статті 267 ГК). Зазначене свідчить про те, що IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) є продавцем товару, який був предметом договору поставки, тобто на момент продажу (поставки) товару боржнику стягувач вже сплатив грошові кошти виробнику продукції - ТОВ «Танаіс», м. Волгодонськ, росія. Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Умовами договору постави, зокрема пунктом 3.2., передбачено, що вартість продукції базується на умовах поставки, зазначених у пункті 4.1 договору і включає в себе витрати на виготовлення, упаковку, транспортування, оформлення товарно-супровідних та інших необхідних документів. Відповідно до пункту 4.1 договору поставка продукції відбувається на умовах DAP згідно з правилами Інкотермс 2010. Інкотермс 2010 визначає DAP як «Delivered at Place» - продавець постачає, коли товар розміщується у розпорядженні покупця на прибуваючому транспортному засобі, готовому до розвантаження, у вказаному місці призначення. У умовах DAP ризик переходить від продавця до покупця з пункту призначення, зазначеного в договорі поставки. Після того, як товар готовий до відвантаження, необхідна упаковка здійснюється продавцем за його власну ціну, щоб товари могли безпечно досягти кінцевого пункту призначення. Всі необхідні юридичні формальності у країні-експортері оформляються продавцем за його власними коштами та ризикують очистити товари для експорту. Таким чином, свідомо обираючи країну виробника продукції, яка має бути поставлена, та укладаючи з іноземною компанією договір про поставку цього товару, боржник мав прорахувати ризики, які мають виникнути в майбутньому з оплатою цього товару, при тому, що договір укладений в 2020 році, тобто в період тимчасової окупації рф частини території України. При цьому, тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти заяви стягувача. Зазначені відповідачем обставини щодо неможливості подальшого виконання рішення МКАС не мають жодного юридичного сенсу в контексті розгляду цієї справи. Водночас вартість продукції, передбачена договором поставки, включає в себе витрати на виготовлення, упаковку, транспортування, оформлення товарно-супровідних та інших необхідних документів, витрати, які поніс постачальник - німецька компанія. Правова природа договору поставки, положення міжнародного договору, що були застосовані МКАС, умови договору поставки свідчать про те, що поставлений боржнику товар до моменту поставки вже був оплачений постачальником на користь виробника, тобто стягувач вже перерахував грошові кошти на користь підприємства-виробника, оскільки за умовами договору поставки він вже є продавцем - постачальником, який витратив свої кошти на товар, упакування, перевезення та інші платежі, пов`язані з виконанням договору поставки. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні, визначені статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статтею 478 ЦПК України, підстави для відмови в задоволенні заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Доводи апеляційної скарги про те, що задоволення заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу порушить публічний порядок України, так як з державного підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і національної безпеки держави, будуть стягнуті значні грошові кошти, що негативно вплине як на забезпечення надійності та ефективності роботи атомних електростанцій, так і на енергетичну галузь в цілому, є необґрунтованими з огляду на таке. Застереження про порушення публічного порядку як підстава для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення, є своєрідним механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє публічний порядок держави від будь-яких негативних впливів на нього. Застереження про публічний порядок у міжнародному праві не допускає визнання на території держави рішення арбітражного суду, якщо в результаті його виконання буде вчинено дії, які прямо заборонені законом або заподіюють шкоду суверенітету чи безпеці держави. Під публічним порядком необхідно розуміти правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості й основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). Публічний порядок будь-якої держави включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава має намір захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави; обов`язок держави з дотримання своїх зобов`язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар`єр на шляху рішень, ухвалених всупереч кардинальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний порядок. Вони також призначені не допустити можливість визнання та надання дозволу на виконання рішень, пов`язаних з корупцією чи неприпустимим невіглаством арбітрів. Частиною першою статті 47 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що право, що застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює дійсність договору, тлумачення договору, права та обов`язки сторін, виконання договору, наслідки невиконання або неналежного виконання договору, припинення договору, наслідки недійсності договору, відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором. Відповідно до частини другої статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», частини другої статті 78 Закону України «Про виконавче провадження» в Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта. Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). З огляду на зазначене рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2021 року було вирішено питання про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) грошових коштів у зв`язку з невиконанням умов договору, підписаного та погодженого сторонами, який є чинним та не визнавався недійсним у судовому порядку, а отже, є обов`язковим для сторін. Рішення міжнародного комерційного арбітражу не створює для боржника обов`язку сплатити за щось протизаконне чи аморальне, не свідчить про порушення бюджетного законодавства. Під час вирішення питання про визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу та надання дозволу на його виконання суд має обмежену компетенцію (враховуючи те, що сторони добровільно довірили вирішення спору арбітражу), не здійснює оцінки законності та обґрунтованості рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, правильності або неправильності сум, які міжнародний комерційний арбітраж визнав такими, що підлягають до стягнення, а лише встановлює наявність або відсутність підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених законом. Закон містить вичерпний перелік процесуальних форм судового контролю, будь-яке інше втручання судів у рішення міжнародного комерційного арбітражу є неприпустимим. Обставини, встановлені рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2021 року в справі № 197/2021, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ Держави Україна, вказане рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно щодо боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, тому виконання зазначеного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям. Київський апеляційний суд, діючи як суд першої інстанції, під час розгляду даної заяви встановив, що виконання зазначеного арбітражного рішення не суперечить публічному порядку України, оскільки це рішення ухвалено виключно стосовно боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, відповідно це рішення поширює свою дію лише на боржника. Крім того, спірні правовідносини у межах розгляду справи ґрунтуються на домовленості сторін (на договірних засадах), зміст договору не свідчить про наявність факту застосування норми права іноземної держави, яка суперечить та вступає в колізію з чинним цивільним законодавством України, тому публічний порядок України в цьому випадку не зачіпається. Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги щодо встановленого мораторію на виконання грошових зобов`язань та поставки продукції російського виробництва, виходячи з такого. Факт військової агресії російської федерації проти України підтверджено низкою документів міжнародних організацій та актами внутрішнього законодавства України. Водночас матеріали справи не містять і боржником не надано доказів на підтвердження того, що арбітражним рішенням стягнуто заборгованість на користь юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора або що фактичним набувачем виплат, вимог та доходів в результаті примусового виконання вказаного рішення буде юридична особа російської федерації, що в силу положень вищенаведеної частини другої статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» могло б стати підставою для відмови у задоволенні заяви IEC Industrie Export GmbH (Німеччина). Посилання в апеляційній скарзі на те, що ДП «НАЕК «Енергоатом» попередньо встановило зв`язки IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) із державою-агресором, а саме щодо придбання компанією продукції (нікелевих прокладок), виробленої в російській федерації, що опосередковано є фінансуванням війни в Україні, є не доведеним, хоча довести ці обставини є його процесуальним обов`язком. Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що компанія IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) зареєстрована та діє відповідно до законодавства Німеччини. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ДП «НАЕК «Енергоатом» також вказує, що Київський апеляційний суд, діючи як суд першої інстанції, порушив норми процесуального права щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності встановленим фактичним обставинам. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, ці доводи не спростовують висновків про наявність передбачених законом підстав для задоволення заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Аналіз матеріалів справи також свідчить про належне повідомленням сторін, у тому числі й відповідача, про розгляд справи Київським апеляційним судом, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними. Аргументи апеляційної скарги щодо неналежного учасника справи, зокрема про те, що учасником арбітражного розгляду у справі № 197/2021 є Державне підприємство «НАЕК «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС», а не безпосередньо Державне підприємство «НАЕК «Енергоатом», колегія суддів не приймає до уваги. Відповідно до статті 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону. З урахуванням цивільно-правового статусу філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила. Боржником та учасником справи є саме ДП «НАЕК «Енергоатом» незалежно від того, що інтереси останнього в ході арбітражного розгляду були представлені його відокремленим підрозділом. Таким чином, під час розгляду справи Верховним Судом не встановлено передбачених статтею 478 ЦПК України підстав для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Оскільки рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2021 року набрало чинності і підлягає виконанню, проте боржник не виконує його добровільно, а також відсутні визначені цивільним процесуальним законодавством підстави для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання арбітражного рішення, тому Верховний Суд погоджується з висновком Київського апеляційного суду щодо наявності підстав для задоволення заяви IEC Industrie Export GmbH (Німеччина). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на законність та обґрунтованість судового рішення. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на те, що Верховний Суд як суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 24, 351, 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 487, 480 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено ­­23 січня 2023 року. Судді: М. Є. Червинська А. Ю. Зайцев В. М. Коротун