Ухвала КЦС ВС № 201/2289/20

Ухвала 20 січня 2023 року м. Київ справа № 201/2289/20 провадження № 61-287ск23 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , реєстратора Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладкова Юрія Володимировича про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , реєстратора Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладкова Ю. В. про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Позов мотивований тим, що 26 вересня 2019 року державним реєстратором Гладковим Ю. В. зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на гараж № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності зазначено протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку від 05 вересня 2019 року. Оскільки земельна ділянка, на якій розміщений спірний гараж, в користування чи у власність ОСОБА_1 не передавалась та належить до земель комунальної власності, позивач вважав, що розміщення спірного гаражу на цій ділянці порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Дніпра, як землевласника. Враховуючи викладене, просив суд: - усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпра шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинно побудованого гаражу № НОМЕР_1 загальною площею 15 кв. м , що розташований на АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 за рахунок ОСОБА_1 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 вересня 2019 року індексний номер 48873658, прийняте реєстратором Комунального підприємства «Юридична реєстрацію нерухомості та бізнесу» Гладковим Ю. В. про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на спірний гараж. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено. Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 здійснено самочинне будівництво, відсутності актів обстеження земельної ділянки, актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складених уповноваженою особою, із зазначенням дати виявлення порушення земельного законодавства, графічних матеріалів, висновків землевпорядної чи будівельно-технічної експертизи, які вказували б на конкретну земельну ділянку на якій розташоване майно відповідача та характеристики будівлі, яку позивач вимагає знести, а відсутність таких доказів може призвести до порушення прав інших осіб, майно яких може бути знесеним. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпра шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинно побудованого гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 15 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 , за рахунок ОСОБА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 вересня 2019 року, індексний номер 48873658, прийняте реєстратором Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладковим Ю. В., про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 15 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Встановивши, що відповідач здійснив самочинне будівництво спірного гаражу з порушенням будівельних норм і правил, без належного дозволу на його будівництво та самовільним зайняттям земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Дніпра, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову. У ОСОБА_1 відсутні документи, які підтверджують його право власності або право користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво, відповідач своїми діями обмежує законного власника, Дніпровську міську раду, у праві розпоряджатися земельною ділянкою та використовувати її за призначенням. Закон передбачає лише один випадок, за яким можливе визнання права власності на самочинне будівництво, а саме коли земельна ділянка надається уже під збудоване нерухоме майно і визнання права власності в такому випадку можливо лише на підставі рішення суду. Матеріали справи не містять рішення суду про визнання за відповідачем права власності на об`єкт самочинного будівництва, а протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку в силу вимог статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» не може підтверджувати виникнення, зміну та припинення прав на спірне майно. 02 січня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувсядо Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у цій справі. Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах. Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави. Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав. Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу підставою касаційного оскарження судового рішення, зазначеною у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), заявник вказує про відсутність висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо не застосування статті 105 ЦК УРСР. Верховний Суд вкотре наголошує, що зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, особі, яка подає касаційну скаргу, необхідно зазначити норму права щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Посилання на норму права, яку, на думку заявника, не застосував суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, не є належним обґрунтуванням такої підстави касаційного оскарження судових рішень як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, відповідно не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Верховний Суд роз`яснює заявнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що коректне зазначення підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яке необхідне для вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги. У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику. Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , реєстратора Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладкова Юрія Володимировича про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя О. В. Ступак